ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.02.2023Справа № 910/10088/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД"
про стягнення 1 420 676,50 грн,
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Ратківська А.Р.
Представники:
від позивача - не з'явилися,
від відповідача - не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - позивач, ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (далі - відповідач, ТОВ "КБТЗ") з вимогами про стягнення 1 420 676,50 грн на підставі Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 02.07.2012 (особовий рахунок НОМЕР_1 ), з яких: 965 117,80 грн заборгованості за поставлену теплову енергію та понесені втрати; 330 200,78 грн інфляційних нарахувань; 69 487,93 грн 3% річних; 55 869,99 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 02.07.2012 (особовий рахунок НОМЕР_1 ) у частині оплати поставленої теплової енергії та понесених втрат теплової енергії за період з листопада 2018 року по березень 2022 року включно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2022 позовну заяву ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
12.10.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про виконання ухвали суду від 05.10.2022 року про залишення позовної заяви без руху, направлена до суду засобами поштового зв'язку 06.10.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10088/22, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.11.2022 о 10:20 год.
11.11.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками.
16.11.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
21.11.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача у судовому засіданні.
У підготовче засідання, призначене на 21.11.2022, з'явився представник позивача.
Представник відповідача у підготовче засідання, призначене на 21.11.2022, не з'явився.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 відкладено підготовче засідання у справі на 12.12.2022 о 11:00 год.
29.11.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.
12.12.2022 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від представника відповідача надійшли заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень.
У підготовче засідання, призначене на 12.12.2022, не з'явилися представники позивача та відповідача.
Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 явка учасників справи у підготовче засідання визнана не обов'язковою, відтак неявка учасників справи не є перешкодою для проведення підготовчого засідання 12.12.2022.
У підготовчому засіданні 12.12.2022 суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті спору та заяви з процесуальних питань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 постановлено продовжити строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 16.01.2023 о 14:40 год.
У підготовче засідання, призначене на 16.01.2023, з'явився представник відповідача. Представник позивача у підготовче засідання, призначене на 16.01.2023, не з'явився.
У підготовчому засіданні, призначеному на 16.01.2023, представник відповідача зазначив, що повідомив усі обставини справи, які йому відомі, та надав усі докази, на які він посилається у відзиві.
У підготовчому засіданні, призначеному на 16.01.2023 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2023 о 11:00 год.
08.02.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.
08.02.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
15.02.2022 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від представника позивача надійшли пояснення до поданих відповідачем додаткових пояснень щодо розміру заборгованості.
15.02.2022 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від представника позивача надійшли заперечення до поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
У судове засідання, призначене на 20.02.2023, учасники справи не з'явилися.
У судовому засіданні 20.02.2023 судом долучено до матеріалів справи додаткові пояснення та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, подані представником відповідача.
У судовому засіданні 20.02.2023 судом долучено до матеріалів справи пояснення позивача до поданих відповідачем додаткових пояснень щодо розміру заборгованості та заперечення позивача до поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, подані представником позивача.
У судовому засіданні 20.02.2023 здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засідання 20.02.2023, суд в нарадчій кімнаті прийняв, склав та підписав вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими сторони обґрунтовували обставини справи, суд
02.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - енергопостачальна організація, позивач, ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ") та Державним підприємством "КИЇВСЬКИЙ РЕМОНТНО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД", найменування якого у подальшому змінено на Державне підприємство "КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД", найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (далі - покупець, відповідач, ТОВ "КБТЗ"), укладено Договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води (особовий рахунок 440192) (далі - Договір № 440192 від 02.07.2012 або Договір), відповідно до якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю за адресою об'єкта: пров. Поліський, 11 в м. Києві теплову енергію у вигляді гарячої води (п. 1.1. Договору).
Загальна опалювальна площа об'єкта за адресою: м. Київ, пров. Поліський, 11 (гуртожиток), складає 1 636,4 м2, що підтверджується Додатками № 3, № 3-А до Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного договору.
Згідно з п. 2.1. Договору поставка товару (постачання теплової енергії) здійснюється енергопостачальною організацією на межу балансової належності, визначену у Додатку №1 до Договору.
Пунктом 2.2. Договору визначено, що подача теплової енергії покупцю та заповнення систем теплоспоживання покупця теплоносієм здійснюється виключно на підставі нарядів встановленої форми, що виписуються енергопостачальною організацією.
Відповідно до п. 5.1 Договору облік спожитої теплової енергії виконується по приладам обліку, що встановлені на межі балансової належності покупця та КП "Київтеплоенерго", у відповідності до "Тимчасових правил обліку відпускання і споживання теплової енергії". Встановлення приладів обліку теплової енергії підтверджується Актом поставки на комерційний облік приладів обліку. Прилади обліку пломбуються у встановленому порядку.
Пунктом 5.2 Договору визначено, що у випадку встановлення приладів обліку не на межі балансової належності до спожитої теплової енергії, що врахована приладами, додаються теплові втрати на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.
Відповідно до п. 6.1 Договору розрахунки з покупцем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, по групах споживачів, що затверджені розпорядженнями (рішеннями) Київської міської державної адміністрації (а також органами місцевого самоврядування, актами інших органів, що затверджують (погоджують, встановлюють) тарифи на теплову енергію) для енергопостачальної організації за кожну відпущену гігакалорію (грн./l Гкал). Тарифи можуть змінюватись у зв'язку із змінами розмірів складових калькуляцій собівартості теплової енергії (ціни на паливо тощо), а також в інших випадках, передбачених діючими законодавством та нормативними актами. У разі зміни тарифів на теплову енергію сторони здійснюють розрахунки за новими тарифами, з дня їх введення в дію згідно умов даного Договору. Діючі на час укладення договору тарифи (без урахування ПДВ) на теплову енергію обумовлені Додатком №4 до Договору.
У пункті 6.2 Договору покупець та енергопостачальна організація дійшли згоди, що у випадку зміни тарифів на теплову енергію рішеннями (розпорядженнями) органів місцевого самоврядування, актами інших органів, що затверджують (погоджують, встановлюють) тарифи на теплову енергію, енергопостачальна організація зобов'язана опублікувати повідомлення про зміну тарифів на теплову енергію у засобах масової інформації, або повідомити покупця про таку зміну тарифів письмово, а покупець, в свою чергу, зобов'язується оплачувати вартість теплової енергії, що ним спожита, на підставі змінених тарифів на теплову енергію, якщо енергопостачальна організація повідомила про їх зміну у вказаний вище спосіб. В зазначеному випадку змінені (нові) тарифи на теплову енергію застосовуються з моменту, що вказаний у відповідному повідомленні енергопостачальної організації, а тарифи на теплову енергію, які були чинні раніше, в тому числі ті, що визначені даним Договором, вважаються такими, що змінилися та відповідають зміненим (новим) тарифам на теплову енергію.
Згідно з п. 6.3 Договору покупець сплачує енергопостачальній організації:
- за кожну Гкал теплової енергії;
- за теплові втрати (згідно п. 5.2 Договору) на ділянці і в системі покупця (схеми додаються до Договору), з витоком 0,01224 т/год 0,00063 Гкал/год, з поверхні трубопроводів 0,018 Гкал/год:
- за заповнення мережною водою теплових мереж та місцевих систем теплопостачання, а також при втратах її на ділянці покупця по вартості приготування хімочищеної води 6,85 грн/т та за тепло в ній по тарифу (п. 6.1);
- за забруднення зворотньої мережної води по вартості приготування хімочищеної води 6,85 грн/т.
Відповідно до пункту 6.4 Договору всі розрахунки по цьому Договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від енергопостачальної організації, виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.
У пункті 6.5 Договору визначено, що покупець щомісяця з 07 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів приймання-передачі товарної продукції, актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та рахунок-фактуру на сплату теплової енергії з урахуванням недоплати або переплати за попередні періоди, що включають у себе вартість теплової енергії спожитої в попередньому місяці, та суми передоплати за теплову енергію (що визначається енергопостачальною організацією з урахуванням максимального теплового навантаження, визначеного цим Договором). По одному примірнику підписаних актів звірки та приймання-передачі товарної продукції покупець повертає в енергопостачальну організацію не пізніше 15 числа поточного місяця. В разі непідписання або неповернення вчасно акту звіряння цей документ вважається прийнятим в редакції енергопостачальної організації.
Відповідно до п. 6.6 Договору покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим рахунком-фактурою не пізніше 25 числа поточного місяця, в тому числі теплову енергію, яка використана субабонентами покупця.
Даний договір укладений на термін з 01.07.2012 по 30.06.2013 і вважається подовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін даного Договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору. В частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення (пункт 10.1 Договору).
Позивач зазначив, що на виконання умов наведеного Договору позивачем безперервно протягом опалювальних періодів 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021, 2021-2022 років надавалися відповідачу послуги з централізованого опалення, що підтверджується доданими до позовної заяви Актом постановки на комерційний облік споживача тепла ІІ групи від 08.02.1999, Актом зміни приладів комерційного обліку від 10.02.2016, Актом № 96 від 14.09.2021 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2021-2022, зведеними відомостями вимірюваних параметрів за адресою об'єкта споживача (о/р НОМЕР_1 ) за період з 01.11.2019 по 21.04.2022, нарядами на підключення (№ 4 від 18.10.2018, № 7343 від 25.10.2019, № 11510 від 04.11.2020, № 6548/1 від 23.10.2021) та нарядами на відключення (№ 5972 від 29.07.2019, № 8612 від 01.04.2020, № 4653/1 від 05.04.2021, № 1654/1 від 28.03.2022) централізованого опалення за адресою об'єкта споживача (о/р НОМЕР_1 ).
За доводами позивача, відповідач, порушуючи умови Договору своєчасно не вніс у повному обсязі плату за поставлену теплову енергію та понесені витрати теплової енергії, в результаті чого станом на вересень 2022 року у останнього утворилась заборгованість за період з листопада 2018 року по березень 2022 року (включно) у розмірі 965 117,80 грн. Розрахунок фактично поставленої теплової енергії та понесених втрат здійснено позивачем відповідно до умов Договору, відомостей з показниками лічильника теплової енергії.
20.09.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією щодо сплати заборгованості за використану теплову енергію ДЕЗ-№ 2762 від 20.09.2022, відповідь на яку відповідач не надав, заборгованість не оплатив.
За наведених обставин позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача 965 117,80 грн заборгованості за поставлену теплову енергію та понесені втрати, а також, про стягнення 330 200,78 грн інфляційних нарахувань, 69 487,93 грн 3% річних та 55 869,99 грн пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором.
Відповідач згідно відзиву на позовну заяву вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково в сумі 46 588,90 грн, у задоволенні решти позовних вимог позивачу має бути відмовлено з огляду на таке.
Відповідачем не оспорюються ні факт існування договірних відносин з позивачем на підставі Договору №440192 від 02.07.2012, ні періоди надання позивачем відповідачу послуг з постачання теплової енергії до гуртожитку, ні вказані позивачем дати та суми оплати відповідачем вартості спожитої теплової енергії, всього за період з жовтня 2018 по лютий 2022 відповідачем по Договору сплачено 1 227 311,25 грн.
Водночас відповідач заперечує стосовно заявлених позивачем даних щодо кількості та вартості спожитої відповідачем теплової енергії. Так, відповідач звертає увагу на невідповідність суми вартості спожитої теплової енергії, зазначеної позивачем у розрахунку суми боргу, та суми вартості спожитої теплової енергії, зазначеної у підписаних сторонами актах приймання-передавання товарної продукції, починаючи з листопада 2018 року по березень 2022 року, копії яких (актів) додані відповідачем до відзиву на позовну заяву. Відтак, за розрахунком відповідача, загальна вартість спожитої ним теплової енергії по Договору за період з жовтня 2018 по березень 2022 складає 1 627 741,06 грн, а не 2 214 630,93 грн, як вказав позивач.
Відповідач також зазначив, що платіжним дорученням №2264 від 23.09.2022 сплатив позивачу 331 639,04 грн. Оскільки відповідачем помилково у призначенні платежу було зазначено здійснення цього платежу по іншому Договору №440657 від 01.10.2013, відповідач звернувся до позивача листом № 2226/81 від 26.10.2022 з проханням зарахувати платіж на суму 331 639,04 грн по Договору №440192 замість Договору №440657.
Крім того, відповідач звернув увагу, що у зв'язку із переплатою, станом на 01.09.2018 року позивач мав перед відповідачем заборгованість у розмірі 50 713,16 грн, що підтверджується актом звіряння від 31.08.2018 року. У вересні 2018 року відповідач спожив теплової енергії на загальну суму 28 511,29 грн, відтак, станом на 01.10.2018 сума переплати відповідача по Договору становила 22 201,87 грн (50 713,16 грн - 28 511,29 грн).
Отже, за розрахунком відповідача, заборгованість відповідача за Договором складає 46 588,90 грн (1 627 741,06 грн - 1 227 311,25 грн - 331 639,04 грн - 22 201,87 грн = 46 588,90 грн), яку відповідач визнав у відзиві на позовну заяву.
Згідно додаткових пояснень, поданих 08.02.2022 через відділ діловодства суду, відповідач зазначив, що визнає борг перед позивачем на суму 46 588,90 грн, а також визнає позовні вимоги в частині 6 173,56 грн інфляційної складової боргу, 708,41 грн 3% річних та 9 164,61 грн пені, нарахованих на суму боргу 46 588,90 грн. Всього відповідач визнав позовні вимоги на загальну суму 62 635,48 грн.
Згідно клопотання, поданого 08.02.2022 через відділ діловодства суду, відповідач просив суд зменшити штрафні санкції на 99% від суми штрафних санкцій, що підлягають стягненню.
Позивач у відповіді на відзив та письмових поясненнях зазначив, що у період з жовтня 2018 року по березень 2022 року виставляв відповідачу щомісячно до сплати рахунки лише за спожиту теплову енергію, без урахування до сплати коштів за понесені теплові втрати на ділянці і в системі покупця, передбачених пунктами 5.2, 6.1, 6.3 Договору. З урахуванням зробленого позивачем перерахунку коштів за спожиті послуги, у відповідача існує заборгованість за поставлену теплову енергію та понесені втрати теплової енергії за період з листопада 2018 року по березень 2022 року (включно) в розмірі 965 117,80 гри, (розрахунок суми боргу (додаток №1 до позовної заяви), розрахунок втрат теплової енергії (додаток №2 до позовної заяви)). Позивач також зазначив, що не виставлення ним у період з листопада 2018 року по березень 2022 року відповідачу до сплати рахунків за понесені втрати теплової енергії в системі покупця, що передбачено умовами Договору, не звільняє відповідача від обов'язку сплати коштів за надані послуги та понесені втрати теплової енергії.
Відповідач щодо пояснень позивача, наведених у відповіді на відзив, зауважив, що позивачем не надано жодних доказів втрат на теплових мережах відповідача, як не надано інформації про те, чому такі втрати нараховані позивачем, враховуючи що згідно Акту №96 від 11.09.2021 року лічильник тепла СВТУ-10М встановлений у теплопункті, до теплотраси відповідача, крім того, наданий позивачем розрахунок містить лише суми втрат без зазначення алгоритму і порядку такого розрахунку.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 ГПК України).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу.
Відповідно до частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 ЦК України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з частинами 6, 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються спеціальним Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як встановлено судом, на виконання умов укладеного Договору в період з листопада 2018 по березень 2022 (включно) позивач поставив відповідачу теплову енергію, що підтверджується наданими позивачем Актом № 96 від 14.09.2021 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2021-2022, зведеними відомостями вимірюваних параметрів за адресою об'єкта споживача (о/р НОМЕР_1 ) за період з 01.11.2019 по 21.04.2022, нарядами на підключення (№ 4 від 18.10.2018, № 7343 від 25.10.2019, № 11510 від 04.11.2020, № 6548/1 від 23.10.2021) та нарядами на відключення (№ 5972 від 29.07.2019, № 8612 від 01.04.2020, № 4653/1 від 05.04.2021, № 1654/1 від 28.03.2022) централізованого опалення за адресою об'єкта споживача (о/р НОМЕР_1 ), та наданими відповідачем актами приймання-передавання товарної продукції від 30.11.2018, від 31.12.2018, від 31.01.2019, від 28.02.2019, від 31.03.2019, від 30.04.2019, від 31.05.2019, від 30.06.2019, від 30.11.2019, від 31.12.2019, від 31.01.2020, від 29.02.2020, від 31.03.2020, від 30.04.2020, від 30.11.2020, від 31.12.2020, від 31.01.2021, від 28.02.2021, від 31.03.2021, від 30.11.2021, від 31.12.2021, від 31.01.2022, від 28.02.2022, від 31.03.2022, які підписані уповноваженими представниками сторін.
Згідно вищенаведених актів приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії), наданих відповідачем, підтверджується, що вартість поставленої позивачем та прийнятої відповідачем теплової енергії за Договором становить 1 556 955,98 грн.
Також, у квітні 2021 та жовтні 2021 поставлено позивачем та прийнято відповідачем теплової енергії за Договором на суми 17 749,60 грн та 5 351,76 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем, та не спростовано відповідачем.
Отже, загальна вартість поставленої позивачем та прийнятої відповідачем теплової енергії за Договором за період з листопада 2018 по березень 2022 становить 1 580 057,34 грн (1 556 955,98 грн. + 17 749,60 грн + 5 351,76 грн).
Стосовно посилань позивача на те, що у період з жовтня 2018 по березень 2022 ним виставлялись відповідачу до сплати рахунки лише за спожиту теплову енергію, без урахування втрат на ділянці і в системі покупця, передбачених пунктами 5.2, 6.1, 6.3 Договору (далі - втрати теплової енергії), у зв'язку з чим позивачем було зроблено перерахунок спожитих відповідачем послуг, згідно якого вартість спожитої відповідачем теплової енергії та понесених втрат теплової енергії за спірний період з листопада 2018 року по березень 2022 року становить 2 143 845,77 грн, суд зазначає наступне.
Матеріали справи не містять оформлених сторонами актів приймання-передачі товарної продукції за період з листопада 2018 по березень 2022 на суму більшу, ніж 1 556 955,98 грн. Так, в матеріалах справи відсутні акти на суми втрат теплової енергії за спірний період.
Позивачем не надано пояснень щодо причин не оформлення ним за спірний період актів приймання-передачі товарної продукції, передбачених п. 6.5 Договору, які б містили зазначення теплових втрат (п. 5.2, 6.3 Договору) та сум таких втрат, а рівно не обгрунтовано підстави нарахування до оплати відповідачу сум теплових втрат шляхом "перерахунку коштів за спожиті послуги", не вказано, коли саме був здійснений такий "перерахунок".
Суд звертає увагу на суперечливу позицію позивача, який при зверненні з позовом до суду у позовній заяві зазначив, що "згідно з п. 5.1. Договору облік спожитої енергії здійснювався по приладам обліку, що встановлені на межі балансової належності відповідача та оператора зовнішніх теплових мереж". Водночас, в обгрунтування здійсненого ним перерахунку спожитих відповідачем послуг, позивач у відповіді на відзив послався на п. 5.2 Договору, згідно якого у випадку встановлення приладів обліку не на межі балансової належності до спожитої теплової енергії, що врахована приладами, додаються теплові втрати на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку.
Як встановлено судом, відповідно до Додатку №1 до Договору "Схема абонентської теплової мережі, яка знаходиться на балансі покупця" визначено, що вузол приєднання знаходиться в ТК (теплова камера) 434/2, після якої йде належна відповідачу теплотраса. 11.02.2016 був замінений лічильник тепла на СВТУ-10М, що підтверджується актом заміни приладів комерційного обліку. Лічильник тепла на СВТУ-10М встановлено у теплопункті, що підтверджується Актом №96 від 11.09.2021 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2021-2022. Відтак, лічильник тепла встановлено до теплотраси відповідача, що не спростовано позивачем.
Враховуючи наведене, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що до спожитої теплової енергії, яка врахована приладом обліку, належало додавати теплові втрати на ділянці від межі балансової належності до місця встановлення приладів обліку, як це передбачено п. 5.2 Договору.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нараховані до сплати відповідачу теплові втрати були понесені на ділянці і в системі покупця, за заповнення мережною водою теплових мереж та місцевих систем теплопостачання, при втратах її на ділянці покупця, за забруднення зворотньої мережної води (п. 6.3 Договору).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необгрунтованість та безпідставність позовних вимог в частині основного боргу в сумі 563 788,43 грн (2 143 845,77 грн - 1 580 057,34 грн = 563 788,43 грн), яка є сумою нарахованих позивачем теплових втрат, обгрунтованість якої не підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, судом встановлено, що згідно платіжного доручення №2264 від 23.09.2022 (а.с. 208 т. 1) відповідач здійснив оплату за спожиту теплову енергію у сумі 331 639,04 грн на рахунок позивача.
Суд дійшов висновку про обгрунтованість доводів відповідача про сплату ним 331 639,04 грн в рахунок оплати теплової енергії за спірним Договором №440192 від 02.07.2012.
Суд дійшов висновку, що провадження у даній справі щодо стягнення частини основного боргу в розмірі 331 639,04 грн підлягає закриттю, з огляду на те, що з листом № 2226/81 від 26.10.2022 про зміну "призначення платежу" за платіжним дорученням №2264 від 23.09.2022 відповідач звернувся до позивача вже після звернення позивача за захистом його порушеного права до суду (яке відбулось 28.09.2022 шляхом направлення позовної заяви до суду засобами поштового зв'язку). Тобто, підстави для зарахування сплачених відповідачем коштів у розмірі 331 639,04 грн за платіжним дорученням №2264 від 23.09.2022 в рахунок погашення заборгованості відповідача саме по спірному Договору №440192 від 02.07.2012 виникли у позивача вже після звернення позивача з позовом до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 закрито провадження у справі № 910/10088/22 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 331 639,04 грн.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача в частині переплати ним по Договору№440192 від 02.07.2012 суми у розмірі 22 201,87 грн, оскільки вказана сума переплати була врахована позивачем у розрахунку суми боргу (додаток №1 до позовної заяви: у колонці "сальдо на початок періоду" за жовтень 2018 враховано суму "- 22 201,88 грн").
Отже, матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору №440192 від 02.07.2012 позивач у період з листопада 2018 по березень 2022 поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 1 580 057,34 грн, тоді як відповідач, в порушення умов Договору, здійснив лише часткову оплату поставленої позивачем теплової енергії у сумі 1 510 367,21 грн (1 178 728,17 грн + 331 639,04 грн), відтак сума заборгованості відповідача перед позивачем за спірний період становить 69 690,13 грн (1 580 057,34 грн - 1 510 367,21 грн). Суми 1 580 057,34 грн та 1 178 728,17 грн визначені судом без урахування сум поставки та оплати за жовтень 2018, оскільки спірним є період починаючи з листопада 2018.
Враховуючи п. 6.6 Договору, згідно якого відповідач самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно з отриманим рахунком-фактурою не пізніше 25 числа поточного місяця, суд доходить висновку, що відповідачем своєчасно оплати за спожиту у листопаді 2018 - березні 2022 теплову енергію внесено не було, строки виконання своїх грошових зобов'язань перед позивачем порушено.
З системного аналізу умов укладеного між сторонами Договору вбачається, що строк оплати за прийняту теплову енергію не залежить від обставин отримання рахунку, а відтак не виставлення позивачем рахунків не звільняє відповідача від обов'язку сплати коштів за теплову енергію.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на наведене та встановлений судом факт невиконання відповідачем обов'язку з повної оплати поставленої позивачем теплової енергії за Договором №440192 від 02.07.2012 за період з листопада 2018 по березень 2022, вимоги позивача про стягнення 965 117,80 грн основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 69 690,13 грн. В частині вимоги про стягнення основного боргу в сумі 331 639,04 грн провадження у справі закрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023. В частині вимоги про стягнення основного боргу в сумі 563 788,63 грн позивачу належить відмовити з вищенаведених підстав.
Щодо вимог позивача про стягнення 55 869,99 грн пені.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 9.2 Договору сторони передбачили, що в разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки енергопостачальна організація нараховує пеню за кожний день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 17.03.2020 № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Постановою № 211 від 11.03.2020 КМУ запровадив карантин на всій території України з 12.03.2020.
Згідно постанови КМУ № 1423 від 23.12.2022 продовжено на всій території України дію карантину до 30.04.2023.
Згідно ч. 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг (ч.1 ст.6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору, позивач є виконавцем, а відповідач - колективним споживачем, об'єкт постачання теплової енергії - гуртожиток, тобто на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем пені за період з 01.12.2021 по 19.09.2022 за порушення строків оплати теплової енергії є необґрунтованим та суперечить Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
З огляду на наведене, позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 55 869,99 грн не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення 330 200,78 грн інфляційних нарахувань та 69 487,93 грн 3% річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідачем порушено строки виконання грошових зобов'язань за Договором, а відтак наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку сум інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд визнає такий розрахунок обгрунтованим лише в частині сум інфляційних втрат та трьох процентів річних з урахуванням часткового задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу в сумі 69 690,13 грн та суми 331 639,04 грн, в якій провадження у справі закрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023.
Судом враховано, що відповідач визнав позовні вимоги в частині 6 173,56 грн інфляційних нарахувань та 708,41 грн 3% річних. Разом з цим, відповідач заявив клопотання на підставі ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення штрафних санкцій на 99% від суми штрафних санкцій, що підлягають стягненню. Клопотання відповідача обгрунтовано наявністю виключних обставин у спірному випадку, а саме: військової агресії рф проти України та запровадження в Україні воєнного стану; здійснення відповідачем, як підприємством оборонно-промислового комплексу, виготовлення, відновлення та ремонту бронетехніки для потреб Збройних Сил України та Національної гвардії України; інші роботи, крім виконання замовлень Збройних Сил України та Національної гвардії України, відповідачем не виконуються; оплата вартості робіт відповідача здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Відповідач також звернув увагу, що підставою для звернення позивача з даним позовом до суду стало неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати теплопостачання гуртожитку, який є власністю держави та перебуває на утриманні відповідача. Будь-яких прибутків від експлуатації гуртожитку відповідач не отримує, тоді як платежі мешканців гуртожитку не забезпечують повне та своєчасне покриття витрат відповідача з оплати теплопостачання.
Позивач подав заперечення до поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідно до якого просив суд відмовити відповідачу у задоволенні такого клопотання. Заперечуючи проти зменшення штрафних санкцій, позивач зазначив, що є об'єктом критичної інфраструктури, а відтак об'єктом ураження під час здійснення повітряних атак з боку держави-агресора, водночас позивач зобов'язаний виконувати в повному обсязі взяті на себе зобов'язання по забезпеченню тепловою енергією споживачів своїх послуг, основним джерелом доходів позивача є кошти, що надходять за надані послуги, позивачу постійно необхідні обігові кошти для закупівлі ресурсів для виробництва теплової енергії та належної роботи у опалювальний період, позивач несе значні збитки в період дії воєнного стану, крім того зростає рівень інфляції.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд зазначає наступне.
Норми ГК України та ЦК України прямо не містять норм про можливість зменшення нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною 1 статті 233 ГК України врегульовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України дійшла таких висновків:
"Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України вважається мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання (постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір процентів річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання".
З урахуванням конкретних обставин даної справи № 910/10088/22, врахувавши інтереси сторін, що заслуговують на увагу, суд дійшов про наявність підстав для зменшення суми 3% річних до 700,00 грн, суми інфляційних нарахувань до 6 000,00 грн.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" та стягнення з ТОВ "КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" 69 690,13 грн основного боргу, 700,00 грн 3% річних, 6 000,00 грн інфляційних нарахувань.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 21 310,16 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас частино. 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 закрито провадження у справі № 910/10088/22 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 331 639,04 грн.
Судовий збір, сплачений позивачем за позовні вимоги в частині основного боргу в розмірі 331 639,04 грн, покладається на відповідача,
Отже, враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 331 639,04 грн та часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 6 120,44 грн покладається на відповідача, а в сумі 15 189,72 грн - на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 191, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 34-А; ідентифікаційний код 14302667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (Україна, 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, будинок 20; ідентифікаційний код 37739041) 69 690,13 грн (шістдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто гривень 13 коп.) основного боргу, 700,00 грн (сімсот гривень 00 коп.) 3% річних, 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 коп.) інфляційних втрат, 6 120,44 грн (шість тисяч сто двадцять гривень 44 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 27.02.2023.
Суддя Оксана ГУМЕГА