ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.02.2023Справа № 910/11139/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ"
до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 139 758,44 грн.
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Ратківська А.Р.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" (далі - позивач, ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (далі - відповідач, АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ) про стягнення 139 758,44 грн вартості недостачі вантажу.
Позовні вимоги обґрунтовані незабезпеченням відповідачем схоронності вантажу під час його перевезення, що призвело до недостачі вугілля у вагонах, яка була зафіксована комерційними актами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 позовну заяву ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
04.11.2022 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення щодо виконання вимог ухвали суду про усунення недоліків згідно ухвали від 31.10.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 позовну заяву ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11139/22, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/11139/22.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 про відкриття провадження у справі № 910/11139/22.
29.11.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, клопотання про витребування доказів та заява-клопотання про застосування позовної давності.
Відповідно до відзиву на позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що при видачі вантажів, маса яких внаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах для вантажів, завантажених у вологому стані. Проте, в порушення наведених правил позивач здійснював обрахунок заявленої до стягнення суми грошових коштів з урахуванням норм природної втрати у розмірі 1 %. Також відповідач вказав про безпідставність тверджень позивача про вжиття відправником усіх заходів, які забезпечували б збереження вантажу на всьому шляху слідування та наявність ознак, що вказують на втрату вантажу саме під час перевезення. Крім того, відповідач зазначив, про відсутність у матеріалах справи доказів оплати спірного вантажу за ціною відправника, наявності завданої позивачу шкоди, а також вини відповідача у неналежному виконанні договірних зобов'язань по договору перевезення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2022 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про витребування доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" (позивач, відправник) відповідно до Технічних умов: ТУ У 05.1 - 30641927 - 093:2015 "Вугілля кам'яне для пиловидного спалювання" завантажило вугілля кам'яне марки Г (Г1) (0-100):
- у вагон № 56674039 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 52423787,
- у вагон № 56956550 в кількості 69,000 тон по залізничній накладній № 52423787,
- у вагон № 54785043 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 52423787,
- у вагон № 54751680 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 52423787,
- у вагон № 54783337 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 52423787,
- у вагон № 56738354 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 52423787,
- у вагон № 56879810 в кількості 70,800 тон по залізничній накладній № 52448941,
- у вагон № 60033784 в кількості 69,800 тон по залізничній накладній № 52448941,
- у вагон № 56150964 в кількості 68,800 тон по залізничній накладній № 52448941,
- у вагон № 62964200 в кількості 69,800 тон по залізничній накладній № 52448941,
- у вагон № 53524542 в кількості 68,800 тон по залізничній накладній № 52448941,
- у вагон № 52510997 в кількості 69,800 тон по залізничній накладній № 52448941,
- у вагон № 60727567 в кількості 69,800 тон по залізничній накладній № 52449055,
- у вагон № 59434381 в кількості 70,000 тон по залізничній накладній № 52449055,
та передало вказаний вантаж у грудні 2021 року для перевезення АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (відповідач, залізниця).
Згідно із залізничними накладними № 52423787, № 52448941, № 52449055 відповідач прийняв у позивача на станції Кураховка Донецької залізниці зазначене вугілля для перевезення і зобов'язався доставити його на станцію Бурштин Львівської залізниці. Одержувачами вантажу згідно вказаних накладних є ДТЕК "Бурштинська ТЕС".
На станції Бурштин Львівської залізниці було проведено перевірку стану вантажу та виявлена нестача кам'яного вугілля у деяких вагонах, про що складені комерційні акти №388103/1605, №388103/1606, №388103/1607, №388103/1608, №388103/1609, №388103/1613, №388103/1598, №388103/1599, №388103/1600, №388103/1601, №388103/1602, №388103/1603, №388103/1597, №388103/1604.
За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу у вищевказаних вагонах з урахуванням норми недостачі вантажу для твердого мінерального палива (1%) становить 139 758,44 грн.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 139 758,44 грн вартості недостачі вантажу, у зв'язку із незбереженням залізницею вантажу при його перевезенні у вагонах №№ 56674039, 56956550, 54785043, 54751680, 54783337, 56738354, 56879810, 60033784, 56150964, 62964200, 53524542, 52510997, 60727567, 59434381, за залізничними накладними №№ 52423787, 52448941, 52449055.
При цьому, позов заявлено вантажовідправником відповідно до вимог статті 133 Статуту залізниць України, оскільки після видачі вантажу вантажоодержувачу останній передав право пред'явлення претензій та позову до залізниці вантажовідправнику - ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" на підставі переуступного напису.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїми внутрішніми переконаннями, що ґрунтуються на повному, всебічному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про наступне.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 307 Господарського кодексу України).
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (частина 2 статті 307 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 475, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 2.1 Правил оформлення перевізних документів.
Як встановлено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" (позивач) відповідно до Технічних умов: ТУ У 05.1 - 30641927 - 093:2015 "Вугілля кам'яне для пиловидного спалювання" завантажило у вагони вугілля кам'яне марки Г (Г1) (0-100) та передало вказаний вантаж для перевезення АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (відповідачу) по залізничним накладним №№ 52423787, 52448941, 52449055.
У свою чергу, відповідач прийняв у позивача на станції відправлення зазначене вугілля для перевезення без зауважень, а також зобов'язався доставити його на станцію призначення отримувачу - ДТЕК "Бурштинська ТЕС".
Виходячи з вищевикладеного, між сторонами виникли правовідносини за договором перевезення.
За приписами частини 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (частина 2 статті 308 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству (частина 1 статті 110 Статуту залізниць України).
Як вбачається з матеріалів справи, під час перевезення залізницею було проведено перевірку маси вантажу на справних 150-тонних статичних вагах та виявлено, що маса вантажу у вагонах не відповідає фактичній масі, вказаній у накладній, про що відповідачем складено відповідні комерційні акти.
Так, встановлено за даними комерційних актів:
- №388103/1605 недостача у вагоні № 56674039 складає 5,150 тон;
- №388103/1606 недостача у вагоні № 56956550 складає 3,400 тон;
- №388103/1607 недостача у вагоні № 54785043 складає 4,350 тон;
- №388103/1608 недостача у вагоні № 54751680 складає 1,200 тон;
- №388103/1609 недостача у вагоні № 54783337 складає 2,600 тон;
- №388103/1613 недостача у вагоні № 56738354 складає 5,200 тон;
- №388103/1598 недостача у вагоні № 56879810 складає 5,450 тон;
- №388103/1599 недостача у вагоні № 60033784 складає 5,250 тон;
- №388103/1600 недостача у вагоні № 56150964 складає 1,350 тон;
- №388103/1601 недостача у вагоні № 62964200 складає 2,450 тон;
- №388103/1602 недостача у вагоні № 53524542 складає 3,250 тон;
- №388103/1603 недостача у вагоні № 52510997 складає 3,000 тон;
- №388103/1597 недостача у вагоні № 60727567 складає 1,750 тон;
- №388103/1604 недостача у вагоні № 59434381 складає 0,800 тон;
Крім того, в наведених комерційних актах зазначено про наявність на поверхні ватажу виїмок, в місцях виїмок маркування відсутнє, видно сліди ходіння. Також зазначено, що вагони в технічному та комерційному відношенні справні, розвантажувальні люки з обох сторін закриті, а просипання вантажу не було.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Надані з позовом комерційні акти за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правилам складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855, а тому приймаються судом в якості належних та допустимих доказів на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеної у залізничних накладних №№ 52423787, 52448941, 52449055, фактичній масі вантажу.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (частина 2 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" та стаття 113 Статуту залізниць України).
Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (стаття 114 Статуту залізниць України).
За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, які є належними і допустимими доказами відповідно до вимог статей 76, 77 ГПК України.
У той час як відповідач, всупереч викладеним вище нормам процесуального законодавства, враховуючи обставини, які встановлені самим Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" у комерційних актах, не спростував подані позивачем докази на підтвердження завдання збитків, у зв'язку з частковою втратою вантажу, що сталася з вини перевізника. Крім того, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що недостача прийнятого залізницею до перевезення вантажу без зауважень виникла з незалежних від неї причин.
Так, заперечуючи проти позову, Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" посилалося на положення пунктів 3.20, 3.21 роз'яснення Президії ВГС України від 29.05.2002 року № 04-5/601, відповідно до яких у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу; у разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення.
Суд відзначає, що пунктом 3 статті 27 Статуту залізниць України передбачено, що під час перевезення вантажів, які змерзаються і здуваються відправник зобов'язаний вжити відповідних профілактичних заходів. Залізниця може відмовити в перевезенні у разі невжиття відправником зазначених заходів.
Разом із тим, доказів відмови залізниці у перевезенні вантажу за спірними накладними внаслідок, зокрема, невжиття відправником заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, відповідачем суду надано не було.
Наведені обставини спростовують вищевказані заперечення відповідача, викладені останнім у відзиві на позовну заяву, які зводяться до відсутності вини перевізника у втраті вантажу.
Отже, залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням такого вантажу під час його перевезення.
Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.
Так, пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 568/6856 встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: "Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)". Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.
На підставі положень статті 133 Статуту залізниць України вантажоодержувач - ДТЕК "Бурштинська ТЕС" передав право пред'явлення позову за недостачу вантажу, відправленого за залізничними накладними №№ 52423787, 52448941, 52449055 вантажовідправнику - ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ", що підтверджується належним чином оформленими та засвідченими переуступними підписами вантажоодержувача.
Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, зокрема у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Оскільки залізниця не довела того, що нестача вантажу виникла з незалежних від неї причин, суд дійшов висновку, що втрата під час перевезення вантажу є наслідком його незбереження, що свідчить про неналежне виконання зобов'язань та є підставою для настання господарсько-правової відповідальності залізниці.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
За приписами частини другої статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з пунктом "г" статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, передбачено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже; 1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 1% маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі; 0,5% маси всіх інших вантажів.
Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
Як вбачається з пункту 20 залізничних накладних №№ 52423787, 52448941, 52449055, вантаж (вугілля кам'яне марки г-газовий) було відвантажене у твердому стані, вологість 0%.
Отже, твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність застосування 2% норми природної втрати вантажу є безпідставними.
За таких обставин та з урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1 % маси, зазначеної в перевізних документах, що відноситься, зокрема, до перевезення мінерального палива (вугілля кам'яного), вологість якого складає 0 %.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема: від 21.06.2018 року в справі № 910/435/17, від 26.06.2018 року в справі № 910/5497/17, від 24.07.2018 року в справі № 910/22325/16, від 07.08.2019 року в справі № 910/23346/16, від 10.08.2018 року в справі № 910/22324/16, від 16.10.2019 року в справі № 910/16904/18 та від 05.02.2020 року в справі № 910/3868/19.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем долучено до позовної заяви довідки про вартість вугільної продукції вантажовідправника ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ", в яких зазначено вартість кам'яного вугілля, що поставлялось згідно з залізничними накладними №№ 52423787, 52448941, 52449055.
Вказані довідки підписані директором ТОВ "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" Долбієвим Ю.М. та начальником відділу планування та інвестицій Покиньтелиця О.В.
Враховуючи ч. 2 ст. 623 ЦК України, ст. 314 ГК України, а також ст. 115 Статуту залізниць України, суд вважає, що надані позивачем довідки вантажовідправника, в яких визначена вартість однієї тони вантажу, відправленого згідно вищевказаних залізничних накладних, є належним підтвердженням вартості втраченого під час перевезення залізницею вантажу, у зв'язку з чим, заперечення відповідача в цій частині визнаються судом необґрунтованими.
Суд також звертає увагу на те, що за змістом статті 115 Статуту залізниць України вартість вантажу може бути визначена на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Водночас, ані вказаною нормою, ані будь-якою іншою нормою законодавства не встановлено обов'язкової форми щодо такого документу, у тому числі, необхідність його підписання саме головним бухгалтером.
Відповідно до пункту 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 року № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", на яке посилався відповідач, зокрема у клопотанні про витребування доказів, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.
Разом із тим, у вказаному роз'ясненні наведено невичерпний перелік документів відправника, якими може підтверджуватися вартість втраченого під час перевезення залізницею вантажу, про що свідчить вставне слово "зокрема".
Таким чином, доводи відповідача про те, що позивачем не доведено вартість втраченого вантажу, є безпідставними.
Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на ненадання позивачем доказів оплати спірного вантажу за ціною відправника судом відхиляються, оскільки позивач у цій справі не був власником майна, а виступав виконавцем за договором та вантажовідправником; право на подання позову були передані йому отримувачем вугілля (згідно з написами на залізничних накладних), що фактично не заперечувалося відповідачем і не суперечить положенням статті 133 Статуту залізниць України.
Як було зазначено, згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України, статтями 114 і 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. При визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, необхідно застосовувати норми Статуту залізниць України, якими встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року в справі № 916/4345/14).
У цій справі документами, які підтверджують вартість втраченого вантажу, є довідки позивача (вантажовідправника) про вартість 1 тони вугілля, які видані щодо кожної залізничної накладної.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2021 року в справі № 910/118/20.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку вартості втраченого вантажу, судом встановлено, що сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 139 758,44 грн.
У свою чергу, контррозрахунку заявленої до стягнення суми грошових коштів або доказів, що підтверджують заперечення щодо здійсненого позивачем розрахунку, відповідачем надано не було.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах №№ 56674039, 56956550, 54785043, 54751680, 54783337, 56738354, 56879810, 60033784, 56150964, 62964200, 53524542, 52510997, 60727567, 59434381, завданої шкоди - нестачі вантажу на загальну суму 139 758,44 грн та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вказаних вагонах сталась не з вини АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" відповідно до ст. 127 Статуту залізниць України.
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини недостачі вантажу та враховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях залізниці вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" про стягнення 139 758,44 грн вартості недостачі вантажу підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, частина 1 статті 258 Цивільного кодексу України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частина 2 статті 258 Цивільного кодексу України встановлює, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Частиною 3 статті 925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Що стосується перевезення вантажів залізницею, то відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
За приписами ст. 134 Статуту залізниць України, претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Зокрема, згідно з п. "а" цієї статті, зазначені терміни обчислюються з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.
Відповідно до частин 1-3 статті 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів (частина 2 статті 315 Господарського кодексу України). Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п'яти днів (частина 3 статті 315 Господарського кодексу України).
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується із частиною 4 статті 909, статтею 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, статті 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок недостачі вантажобагажу. Статут залізниць України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 і останні зміни в нього (ст. 134, 136) вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 №1973.
Господарський кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16.01.2003 за №436-IV і набрав чинності з 01.01.2004, та статтею 315 якого передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення, також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права, як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення строків позовної давності.
Відтак, положення статей 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням статті 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною 3 статті 315 Господарського кодексу України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини 2, 3 статті 315 Господарського кодексу України) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 905/729/18.
Матеріали даної справи не містять відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією про відшкодування вартості нестачі спірного вантажу, що у даному випадку не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
За таких обставин, враховуючи положення статті 315 Господарського кодексу України та статей 134, 136 Статуту залізниць України, дати видачі вантажу відповідно до вищезазначених залізничних накладних (30.12.2021 - за накладною № 52423787, 29.12.2021 - за накладними № 52448941, 52449055) та те, що позов ТОВ "ДТЕК Курахівська ЦЗФ" було сформовано та подано в системі "Електронний суд" 24.10.2022, суд дійшов висновку, що строк позовної давності для пред'явлення позовних вимог у спірному випадку позивачем не пропущено.
Крім того, згідно пункту 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)" (№540-ІХ від 30.03.2020) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнили пунктами 12 -14.
Відповідно до положень пункту 12 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред'явлення позовів вантажоодержувача до перевізника, передбачено загальною статтею 258 Цивільним кодексом України, яка наявна у вказаному переліку. Норми чинного законодавства не містять будь-яких обмежень щодо застосування вказаної норми до правовідносин, де перевізником є залізниця, а також будь-яких обмежень щодо дати початку перебігу такого строку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №1423 від 123.12.2022 строк дії карантину встановлено до 30.04.2023.
З огляду на наведене, даний позов подано позивачем в межах позовної давності.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми сплаченого судового збору в розмірі 2 481,00 грн, зазначено, що інших витрат у зв'язку з поданням позовної заяви та її розглядом у суді у позивача не виникає.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2 481,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (Україна, 03150, місто Київ, вул. Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК КУРАХІВСЬКА ЦЗФ" (Україна, 85621, Донецька обл., Мар'їнський р-н, село Вовчанка(п), ВУЛИЦЯ НАГОРНА, будинок 1А; ідентифікаційний код 33959754) 139 758,44 грн (сто тридцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят вісім гривень 44 коп.) вартості недостачі вантажу та 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 24.02.2023.
Суддя Оксана ГУМЕГА