ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.02.2023Справа № 910/14036/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт"
про стягнення 143 634,39 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт" (далі - відповідач) про стягнення 143 634,39 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту (приєднання) "Прямий захист" від 31.01.2022 року № 94635а2ха та у зв'язку із настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Nissan Murano", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 207173438. Враховуючи наведене, позивач вказував на те, що обов'язок з відшкодування 143 634,39 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року відкрито провадження у справі № 910/14036/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та попереджено, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи у відповідності до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
02.01.2023 року на електронну адресу господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла запитувана судом інформація.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 20.12.2022 про відкриття провадження у справі № 910/14036/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача.
Проте вищевказане відправлення з трек-номером 0105493235520 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Слід також зазначити, що копія ухвали господарського суду міста Києва від 20.12.2022 про відкриття провадження у справі № 910/14036/22 була додатково направлена судом на електронну адресу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Український страховий стандарт": usstandart@usstandart.com.ua.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.12.2022 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 20.12.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
31.01.2022 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту (приєднання) "Прямий захист" № 94635а2ха (далі - Договір) щодо автомобіля "Nissan Murano", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2012 року випуску.
Згідно з умовами пункту 15 цього Договору останній діє з 01.02.2022 року по 31.01.2023 року.
19.07.2022 року о 14:20 год. на вулиці Різдвяній, 15 у місті Харкові відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який при виїзді на нерегульоване перехрестя з вулиці Благовіщенської не надав переваги в русі застрахованому позивачем автомобілю "Nissan Murano", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі, внаслідок чого допустив зіткнення з наведеним автомобілем, що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів.
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 19.08.2022 року в справі № 552/4109/22 (провадження № 3/552/1857/22) водія автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого скоєно ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до полісу серії ЕР № 207173438 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача.
Загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля "Nissan Murano", реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до виставленого СТО - Фізичною особою-підприємцем Білоконь Андрієм Федоровичем рахунку на оплату від 01.08.2022 року № ТО-20000318 склала 143 634,39 грн.
Страховим актом позивача від 15.08.2022 року № ARX3334124 визначено суму страхового відшкодування за спірною ДТП у розмірі 143 634,39 грн. та вирішено здійснити її виплату безпосередньо на користь СТО.
Відповідно до платіжного доручення від 16.08.2022 року № 908264 позивач перерахував на рахунок Фізичної особи-підприємця Білоконь Андрія Федоровича грошові кошти у розмірі 143 634,39 грн. із призначеннями платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX3334124, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , рах № НОМЕР_4 від 01.08.22 Без ПДВ".
Листом від 28.10.2022 року № 0011759/ІНС.ЛОУ позивач звернувся до відповідача із заявою (претензією) про виплату страхового відшкодування у розмірі 143 634,39 грн.
Проте відповідачем вищенаведена заява була залишена без задоволення.
Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" посилалося на те, що до нього перейшло право вимоги до страховика винної особи (відповідача) за полісом серії ЕР № 207173438 у розмірі 143 634,39 грн., у зв'язку з тим, що позивачем було виплачено страхувальнику суму страхового відшкодування у вищенаведеному розмірі згідно з платіжним дорученням від 16.08.2022 року № 908264.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Крім того, відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля "Nissan Murano", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також інших наявних у матеріалах справи документів вбачається, що рік його випуску - 2012, а отже на момент ДТП строк його експлуатації перевищував строк, встановлений у пункті 7.38 Методики, а відтак при здійсненні розрахунку вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля слід застосовувати коефіцієнт фізичного зносу до суми фактично понесених позивачем витрат.
Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2018 року в справі № 922/4013/17.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2018 року в справі № 924/675/17.
Додатково суд зазначає, що для відновлення пошкодженого в ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, а страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 року в справі № 910/5001/17, у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року в справах № 910/3650/16, № 910/32969/15, а також у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
Формула розрахунку визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта його фізичного зносу передбачена пунктами 8.2, 8.3 Методики.
Отже, з урахуванням вимог Методики, для здійснення розрахунку вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, суду необхідні розшифровка (деталізація) суми (в даному випадку - 143 634,39 грн.) та відповідне зазначення вартості робіт, матеріалів та складових, а також коефіцієнт фізичного зносу, який відповідно до підпункту д) пункту 1.4 та пунктів 3.9, 7.37 Методики розраховується за формулою: Ез = 1-С/Цн та має бути застосований з огляду на строк експлуатації пошкодженого автомобіля.
Однак, дослідивши матеріали справи, суд не вбачає за можливе встановити такі вихідні дані для здійснення вищевказаних розрахунків (наприклад, ціну нового транспортного засобу та ринкову вартість для вираховування коефіцієнта фізичного зносу), які б забезпечили можливість вирішити спір та здійснити з відповідача стягнення обґрунтованої суми в межах його відповідальності за полісом серії ЕР № 207173438 з урахуванням ліміту відповідальності відповідача та коефіцієнта фізичного зносу.
Слід також зазначити, що у виставленому СТО - Фізичною особою-підприємцем Білоконь Андрієм Федоровичем рахунку на оплату від 01.08.2022 року № ТО-20000318 відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля вказано лише загальне формулювання щодо необхідних для проведення робіт: "Восстановительный ремонт автомобиля" без будь-якого розшифрування переліку та вартості відповідних робіт, матеріалів та складових частин автомобіля, що підлягають заміні. Водночас наявна у матеріалах справи ремонтна калькуляція № 1.003.22.0 не містить інформації щодо коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля та датована 12.08.2022 року, тобто пізніше дати формування та виставлення рахунку № НОМЕР_5 . Акту приймання-передачі виконаних робіт з проведення відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля із зазначенням проведених робіт та їх вартості матеріали справи не містять.
Крім того, як було вказано вище, нормативними законодавчими приписами встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується не лише розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а й межами встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до полісу серії ЕР № 207173438 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Mercedes-Benz Sprinter", реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 600,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Проте заявлена позивачем до стягнення сума страхового відшкодування у розмірі 143 634,39 грн. перевищує ліміт відповідальності страховика (відповідача), передбачений полісом серії ЕР № 207173438 (130 000,00 грн.), а також не враховує суму передбаченої цим полісом франшизи у розмірі 2 600,00 грн. Твердження Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" про те, що розмір франшизи за вищенаведеним полісом становить 0,00 грн., є безпідставними з огляду на наявні у матеріалах справи докази, зокрема, надану Моторним (транспортним) страховим бюро України інформацію з єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем заявлено до стягнення суму, яка належним чином не обґрунтована та не деталізована, а відтак не підтверджена належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим, суд позбавлений можливості здійснити розрахунки вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля та прийняти справедливе рішення.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" не було в установленому законом порядку доведено належними доказами обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми збитків, оскільки не доведено дійсної вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу (саме з урахуванням обов'язкового для застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу), тоді як визначена позивачем ціна позову в розмірі 143 634,39 грн. перевищує ліміт відповідальності страховика (відповідача), передбачений полісом серії ЕР № 207173438 (130 000,00 грн.), а також взагалі не враховує суму передбаченої цим полісом франшизи у розмірі 2 600,00 грн.
Беручи до уваги вищевикладені обставини, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 27.02.2023 року.
Суддя В.С. Ломака