ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.02.2023Справа № 910/10382/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Львіввугілля" (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) в особі Відокремленого підрозділу "Вуглезбут" Державного підприємства "Львіввугілля" (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26)
до Державного підприємства "Держвуглепостач" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4)
про стягнення 115 159 482,15 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Радик А.В.
від відповідача: не з'явились
У судовому засіданні 22.02.2023 в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду міста Києва звернулось Державне підприємство "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Вуглезбут" Державного підприємства "Львіввугілля" з позовом до Державного підприємства "Держвуглепостач" про стягнення 115 159 482,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 115 159 482,15 грн, з яких: 77 219 576,59 грн - основний борг, 5 997 694,94 грн - пеня, 6 884 815,25 грн - 3% річних, 25 057 395,37 грн - інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву було залишено без руху.
20.10.2022 до загального відділу діловодства господарського суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 12.10.2022.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.10.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/10382/22 та постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 23.11.2022.
22.11.2022 загальним відділом діловодства суду зареєстроване клопотання позивача про неможливість направлення уповноваженого представника у судове засідання, що призначене на 23.11.2022, та просить проводити підготовче засідання без участі останнього.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.11.2022 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 07.12.2022.
05.12.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду надійшло клопотання, у якому позивач просить суд проводити підготовче засідання без участі представника.
У судове засідання, призначене на 07.12.2022, представник відповідача не з'явився про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.12.2022 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 21.12.2022.
21.12.2022 загальним відділом діловодства суду зареєстроване клопотання позивача про неможливість направлення уповноваженого представника у судове засідання, що призначене на 21.11.2022, та просить проводити підготовче засідання без участі останнього.
У судовому засіданні 21.12.2022 судом оголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання представника відповідача та відкладення підготовчого засідання на 25.01.2023.
30.12.2022 загальним відділом діловодства суду зареєстровані заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, про зменшення розміру штрафних санкцій, про застосування до спірних правовідносин правової позиції наведеної у постанові Верховного суду від 01.06.2021 № 910/9444/19 та про врахування альтернативного меншого на 623 088,79 грн при розрахунку інфляційних втрат.
23.01.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстровані заперечення позивача на наведені вище заяви відповідача.
25.01.2023 представник відповідача засобами електронного зв'язку подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із повітряною тривогою.
У судовому засіданні 25.01.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 08.02.2023.
30.01.2023 загальним відділом діловодства суду зареєстроване клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та неможливістю прибути у судове засідання уповноваженого представника у зв'язку з перебуванням останнього на лікарняному.
У судовому засіданні 08.02.2023 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.02.2023.
22.02.2023 представник відповідача засобами електронного зв'язку подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із повітряною тривогою.
У судовому засіданні 22.02.2023 представник позивача заперечував щодо клопотання про відкладення, зазначивши, що розгляд справи відбувається після закінчення повітряної тривоги та просив суд розглядати справу по суті.
Судом заслухано доводи представника позивача та вирішено відмовити у задоволені клопотання про відкладення розгляду справи, як необґрунтованого та не доведеного.
У судовому засіданні 22.02.2023 судом заслухано пояснення представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити у повному обсязі.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
12 червня 2019 року між Державним підприємством «Львіввугілля» в особі директора відокремленого підрозділу «Вуглезбут» Державного підприємства «Львіввугілля» (надалі - постачальник/позивач) та Державним підприємством «Держвуглепостач» (надалі - покупець/відповідач) було укладено договір поставки вугілля № 04-19/ЕНЦ (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник поставить у власність покупця, а покупець прийме і оплатить вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у Договорі умовах.
Необхідні для виконання договору відомості вказуються у специфікаціях до договору, які є невід'ємною частиною договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 2.1 договору поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з «Інкотермс 2010. Правила ICC з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі», з урахуванням передбачених договором особливостей.
У п. 2.4 договору визначено, що відвантажене вугілля, яке не відповідає умовам відповідних специфікацій, до обсягів поставленого по договору вугілля не зараховується.
Відповідно до п. 2.5 договору право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору.
Згідно з п. 6.6 договору оплата вартості вугілля здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
У п.7.1.1 договору визначено, що постачальник зобов'язаний поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля у строк (термін), обсягах, асортименті та по реквізитах, вказаних в специфікаціях.
У свою чергу, покупець зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах договору; прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля (п.7.3.1, 7.3.2 договору).
Відповідно до 10.1. договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору, і діє по 31.12.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
За доводами позивача, на виконання умов договору постачальником було поставлено покупцю вугілля, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання передачі вугільної продукції № 11 та №12 від 12.06.2019 на загальну суму 77 597 016, 86 грн.
Як вказує позивача, незважаючи на те, що кінцевий термін оплати, вищевказаної переданої відповідачу, вугільної продукції закінчився, однак розрахунки за заактовану вугільну продукцію відповідачем так і не було проведено.
У зв'язку з чим на адресу відповідача була направлена претензія № 382 від 12.08.2019р., яка була залишена без відповіді та не задоволена.
В подальшому, як зазначає, позивача:
25.09.2019 згідно заяви відповідача №0834/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 23 160,00 грн, що також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків станом на 30.09.2019.
22.10.2019 згідно заяви відповідача №0947/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 23 160,00 грн.
21.11.2019, згідно заяви відповідача №1083/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 87 856,27 грн.
19.12.2019 згідно заяви відповідача №1189/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 23 160,00 грн.
16.01.2020 згідно заяви відповідача №0038/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 23 160,00 грн, що також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2020.
17.02.2020 згідно заяви відповідача №0157/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 24 618,00 грн.
30.03.2020 згідно заяви Відповідача №0347/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 24 618,00 грн.
23.04.2020 згідно заяви відповідача №0438/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 24 618,00 грн.
25.05.2020 згідно заяви відповідача №0543/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 зменшена на суму 24 618,00 грн.
15.06.2020 згідно заяви відповідача №0600/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 24 618,00 грн.
21.07.2020 згідно заяви відповідача №0688/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 24 618,00 грн.
21.08.2020 згідно заяви відповідача №0764/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019р була зменшена на суму 24 618,00 грн.
21.09.2020 згідно заяви відповідача №0820/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, заборгованість відповідача по договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 була зменшена на суму 24 618,00 грн.
За таких обставин, сума основного боргу відповідача перед позивачем, згідно договору поставки вугілля №04-19/ЕНЦ від 12.06.2019 складає 77 219 576,59 грн (77 597 016, 86 грн - 377 440,27 грн, де 77 597 016,86 - сума переданої відповідачу вугільної продукції згідно договору; 377 440,27 грн - сума зарахування зустрічних однорідних вимог), яку позивач просить суд стягнути в судовому порядку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу вугільну продукцію на загальну суму 77 597 016, 86 грн, що підтверджується Актом № 11 приймання-передачі вугільної продукції від 12.06.2019 на суму 63 40 857,37 грн та Актом № 12 приймання-передачі вугільної продукції від 12.06.2019 на суму 14 186 159,49 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.
В свою чергу, як зазначає позивач, та не заперечується відповідачем, а також підтверджується матеріалами справи, заборгованість за договром у сумі 377 440,27 грн була погашена, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі відповідних заяв відповідача, а відтак у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в розмірі 77 219 576,59 грн.
В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Пунктом п. п. 6.6 договору оплата вартості вугілля здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 (сорока) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження оплати, поставленого позивачем товару, у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого вугілля та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи та не заперечується відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 77 219 576,59 грн.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 5 997 694,94 грн.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Згідно з п.8.14 договору за порушення виконання грошового зобов'язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими та арифметично вірним, а тому вимоги в цій частині є правомірні.
При цьому суд зазначає, що 30.12.2022 відповідачем було подано заяву про зменшення розміру неустойки, у якому останній просив суд зменшити розмір пені на 99%.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
В обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, що останній є підприємством державної форми власності, яке засновано Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та є оптовим трейдером вугілля, видобутого державними вугледобувними підприємствами. Специфіка роботи підприємства полягає у тому, що націнка на вартість придбаного вугілля становить приблизно 2-4,3%. Такий малий процент маржі має забезпечувати покриття видатків підприємства на поточну діяльність. Проте, як вказує відповідач, починаючи з літа 2019 року ПАТ «Центренерго» зупинило оплату поставленого вугілля і припинило здійснення подальших замовлень, у зв'язку з чим ДП «Держвуглепостач» фактично припинило здійснення господарської діяльності.
Так, відповідно до звіту про фінансові результати «чистий фінансовий результат» підприємства за 2020 рік становить збиток у розмірі 67 861 тис грн, за 2019 збиток становив 4 333 тис. грн. Крім цього, відповідач зазначає, що банківські рахунки підприємства арештовані в рамках проведення виконавчих проваджень, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників станом на 23.12.2022. Крім іншого, відповідач у заяві вказує на те, що після повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, відновлення господарської діяльності ДП «Держвуглепостач» стало повністю неможливим.
Отже, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, а також специфіку відносин, які існують на ринку вугільної промисловості в Україні, суд дійшов висновку, що заява відповідача підлягає задоволенню та є обґрунтованою зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 99%, у зв'язку з чим, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 59 976,95 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6 884 815,25 грн та інфляційних втрат у розмірі 25 057 395,37 грн.
Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати виконаних робіт за договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши заявлені до стягнення з відповідача 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок останнього є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем при здійсненні обрахунку не вірно розрахований сукупний індекс інфляції, за перерахунком суду до стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 24 434 306,58 грн, в іншій частині слід відмовити.
Стосовно поданих заяв відповідача про застосування строку позовної давності до щодо вимог про стягнення пені та про застосування до спірних правовідносин правової позиції, наведеної у постанові Верховного суду від 01.06.2021 № 910/9444/19 щодо застосування строку позовної давності до 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, в тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Судом вище зазначено, що позивач нараховує пеню на суму боргу з урахуванням періодичної часткової оплати (зарахування однорідних вимог) за період з 23.07.2019 по 23.01.2020, інфляційні втрати з липня 2019 по травень 2022 та 3% річних з липня 2019 по вересень 2022.
При цьому, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 строк карантину продовжено до 30.04.2023.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що позивач звернулося до суду в межах строку позовної давності з урахуванням положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, що має наслідком відмову у задоволенні клопотання відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача
При цьому, суд повідомляє, що відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволення позовних вимог, в тому числі за вимоги про стягнення пені, оскільки зменшення судом їх розміру не впливає на відшкодування відповідачем позивачу судових витрат.
Керуючись ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Держвуглепостач" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 4; ідентифікаційний код 40225511) на користь Державного підприємства "Львіввугілля" (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, буд. 26; 32323256) в особі Відокремленого підрозділу "Вуглезбут" Державного підприємства "Львіввугілля" (80001, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, буд 26; ідентифікаційний код 35749204) заборгованість за договром поставки вугілля у розмірі 77 219 576 грн 59 коп.; пеню у розмірі 59 976 грн 95 коп.; 3 % річних у розмірі 6 884 815 грн 25 коп.; інфляційні втрати у розмірі 24 434 306 грн 58 коп. та витрати по сплаті судового збору 863 651 грн 65 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.02.2023
Суддя Л. Г. Пукшин