ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.02.2023Справа № 910/13862/22
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Техекспо»
про стягнення 761 818,74 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Техекспо» про стягнення 761 818,74 грн штрафних санкцій, з яких: 708 628,60 грн пені та 53 190,14 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної передачі товару за договором № 12/105 про закупівлю (поставку) товарів від 07.06.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13862/22, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
12.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Крім того, 12.01.2023 від відповідача надійшов зустрічний позов до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 44 565,49 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2023 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Техекспо» до Публічного акціонерного товариства «Центренерго» про стягнення 44 565,49 грн з доданими документами повернуто заявнику.
30.01.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, яка, зокрема, містить вимогу про поновлення процесуального строку на подання відповіді на відзив. Причини пропуску встановленого судом строку на подання відповіді на відзив позивач обґрунтовує тим, що відзив на позовну заяву ним отримано лише 18.01.2023, при цьому, у зв'язку з тривалими повітряними тривогами у Харківській області, де здійснює свою діяльність представник позивача, своєчасно направити відповідь на відзив до суду було неможливо.
Відповідно до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
За приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
З огляду на поважний характер наведених позивачем обставин в обґрунтування пропуску процесуального строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву, а також незначний пропуск такого строку, суд вважає за необхідне поновити позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив.
Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі була направлена сторонам на електронні адреси, вказані у позовній заяві.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення позивача про розгляд справи.
Також, ухвала про відкриття провадження у справі № 910/13862/22 була доставлена сторонам у їхні Електронні кабінети у системі «Електронний суд», що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
07.06.2022 між Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Техекспо» (постачальник) укладено договір № 12/105 про закупівлю (поставку) товарів (надалі - Договір), за умовами пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно умов Договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов Договору.
Найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в Додатку до Договору (п. 1.3. Договору).
Постачальник гарантує, що продукція належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним в Україні законодавством (п. 1.4. Договору).
Так, сторонами складено та підписано Додаток № 1 до Договору, який відповідно до п. 14.1 Договору є невід'ємною його частиною.
Пунктом 1 Додатку № 1 до Договору визначено найменування, асортимент, кількість та ціну товару (продукції): 44110000-1 Конструкційні матеріали (Цегла вогнетривка легковагова ТЛ-400 № 5), у кількості 17 тон, загальною вартістю 759 859,20 грн з ПДВ.
Пунктом 3 Додатку № 1 до Договору визначено умови розрахунків, за якими розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: 50% передплата, 50% через 10 календарних днів після приймання продукції на склад покупця.
Відповідно до п. 4 Додатку № 1 до Договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом на умовах поставки - DPP, відповідно до Правил «Інкотермс 2000» за такими реквізитами вантажоотримувача: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Слобожанське Зміївська ТЕС, склад покупця.
Строк поставки згідно з умовами п. 5 Додатку № 1 до Договору: протягом 7 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати.
Згідно із п. 5.3. Договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції. В разі якщо фактична передача продукції і дата підписання Акту приймання-передачі продукції не співпадають - до підписання Акту приймання-передачі продукції (т.ч. в період приймання продукції за кількістю та якістю), продукція вважається переданою покупцю на відповідальне зберігання.
Відповідно до п. 9 Додатку № 1 до Договору, цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань.
30.06.2022 позивач здійснив попередню оплату за продукцію за Договором у розмірі 379 929,60 грн (50% від загальної вартості продукції), що підтверджується платіжним дорученням № Зм.857.
Листом № 26 від 08.07.2022 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з тим, що наявна на складі відповідача цегла була продана іншим замовникам, а на виготовлення нової партії потрібен час, а також у зв'язку із віднесенням наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 (зі змінами) території, на якій розташований завод до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, очікувана дата постачання виробів ТЛ-400 № 5 - до 05.08.2022.
Відповідно до акту приймання-передачі продукції від 18.08.2022, підписаного представниками обох сторін, постачальник передав, а покупець прийняв згідно умов Договору та видаткової накладної № 60 від 17.08.2022 продукцію у кількості 16,364 тон на суму 731 431,52 грн з ПДВ.
Позивач звертався до відповідача із претензією № 25/578 від 31.08.2022 «Щодо виконання умов Договору», у якій заявлено вимогу у 10-денний строк з дня пред'явлення даної претензії сплатити на користь позивача штрафні санкції у загальному розмірі 676 274,68 грн за порушення строків поставки товару у кількості 16,364 тон, а також вимогу про поставлення на адресу покупця продукцію у кількості 0,636 тон.
У відповідь на вказану претензію, відповідач листом № 45 від 30.09.2022 повідомив позивача, що неможливість вчасної поставки продукції обумовлена тим, що склад Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Техекспо» та Зміївська ТЕС розташовані у межах територіальних громад, де ведуться бойові дії, що значно ускладнює поставку продукції до покупця. У зв'язку із наведеним, відповідач просив не застосовувати відносно нього штрафні санкції, запевняючи позивача про подальше дотримання умов Договору в частині термінів поставки продукції.
Відповідно до акту приймання-передачі продукції від 11.10.2022, підписаного представниками обох сторін, постачальник передав, а покупець прийняв згідно умов Договору та видаткової накладної № 72 від 10.10.2022 продукцію у кількості 0,636 тон на суму 28 427,68 грн з ПДВ.
Таким чином, за актами приймання-передачі продукції від 18.08.2022 та від 11.10.2022, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято продукції за Договором у кількості 17 тон на загальну суму 759 859,20 грн з ПДВ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем визначеного п. 5 Додатку № 1 до Договору строку поставки продукції, у зв'язку з чим на підставі п. 9.2. Договору просить стягнути з відповідача 708 628,60 грн пені та 53 190,14 грн штрафу.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що ним було повідомлено позивача про неможливість поставки продукції у кількості 17 тон протягом 7 календарних днів, у зв'язку з чим сторонами в порядку переговорів, без зазначення у тексті Договору, було узгоджено інший термін на поставку продукції, а саме: 35 календарних днів. При цьому, представниками позивача було зазначено про те, що жодні претензії стосовно строків поставки до відповідача пред'являтись не будуть, штрафні санкції не застосовуватимуться. Також відповідач зазначає, що позивачем в порушення умов п. 3.3. Договору, не направлено жодної письмової заявки про поставку продукції.
Крім того, відповідач зазначає про виникнення з 27.05.2022 форс-мажорних обставин, що унеможливили вчасне постачання продукції позивачу. Відтак, із посиланням на положення ст. 233 Господарського кодексу України, відповідач зазначає, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача штрафні санкції є невірними, неспівмірними та несправедливими, при цьому, позивачем не понесено жодних збитків, спричинених несвоєчасно поставкою відповідачем продукції за Договором, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Приписами статті 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як встановлено судом, умовами Додатку № 1 до Договору сторони узгодили найменування, асортимент, кількість та ціну продукції, яка має бути поставлена відповідачем позивачу.
На виконання п. 3 Додатку № 1 до Договору позивач здійснив передоплату за продукцію у розмірі 379 929,60 грн, тобто 50% від загальної вартості продукції, яка становить 759 859,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № Зм.857 від 30.06.2022.
Враховуючи умови п. 5 Додатку № 1 до Договору, відповідач мав здійснити поставку продукції у кількості 17 тон протягом 7 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати, тобто до 07.07.2022 включно.
Натомість, відповідно до акту приймання-передачі продукції від 18.08.2022 відповідачем було поставлено продукцію у кількості 16,364 тон на суму 731 431,52 грн, а відповідно до акту приймання-передачі продукції від 11.10.2022 поставлено продукцію у кількості 0,636 тон на суму 28 427,68 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань, на підставі п. 9.2. Договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача за загальний період прострочення, а саме: з 07.07.2022 по 11.10.2022 пеню в розмірі 708 628,60 грн та 53 190,14 грн штрафу.
Факт прострочення поставки продукції відповідач не заперечує, при цьому, вказує, що таке прострочення сталося внаслідок обставин непереборної сили, а саме: згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій «Про затвердження переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 24 травня 2022 року» № 75 від 25.04.2022, території, на яких розташовані виробництво продукції, склад готової продукції, а також Зміївська ТЕС, потрапили до переліку територій, які розташовані в районі проведення бойових дій, що значно ускладнило поставку відповідачем продукції позивачу. Разом з тим, відповідач вказує, що сторонами досягнуто домовленості щодо поставки товару протягом 35 календарних днів з моменту отримання передоплати, а не протягом 7 календарних днів.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Відповідно до положень п. 10.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (пункти 10.2., 10.3. Договору).
Суд вважає за необхідне зазначити, що обставини, на які посилається відповідач, як на обставини непереборної сили, що ускладнили вчасне виконання останнім своїх договірних зобов'язань із поставки продукції позивачу, існували станом на дату укладання Договору, а тому в силу приписів п. 10.1. Договору не можуть бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язань за цим Договором.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву, щодо того, що на момент підписання відповідачем Договору (23.05.2022) та направлення його для підпису позивачу, не існували наведені обставини непереборної сили, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
При цьому, матеріали справи не містять жодних інших доказів, визначених пунктами 10.2., 10.3. Договору, які б підтверджували виникнення обставин непереборної сили.
Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги посилання відповідача на обставини неможливості поставки товару у визначені договором строки, у зв'язку з тим, що Договір сторонами укладався під час дії воєнного стану, а відтак сторони під час його укладання, враховуючи всі можливі ризики, могли об'єктивно оцінити можливість виконання зобов'язань та визначити найбільш оптимальний строк для виконання цих зобов'язань.
Разом з тим, після спливу визначеного Договором строку на поставку відповідачем продукції, ним було направлено позивачу лист № 26 від 08.07.2022, у якому відповідач однією з причин неможливості своєчасної поставки товару вказав обставини щодо продажу товару іншим замовникам, а відтак на виготовлення нової партії товару потрібен час.
При цьому, наявність договірних зобов'язань відповідача перед іншими контрагентами не можуть бути об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні Договору.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно із ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки протягом 7 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Із урахуванням викладеного, судом відхиляються доводи відповідача щодо досягнення сторонами в порядку переговорів домовленості про поставку товару протягом 35 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати.
Суд також зазначає, що відповідач не був позбавлений права у порядку, визначеному п. 13.5. Договору, ініціювати внесення відповідних змін до Договору стосовно строків поставки ним продукції позивачу, однак таким правом не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
У п. 9.2. Договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2 відсотка вартості зобов'язання, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
При цьому, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, а також приписами ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 231 Господарського кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідна правова позиція узгоджується з позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 .
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає про його помилковість, оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення поставки відповідачем продукції за Договором, а саме визначено початок періоду з 07.07.2022, в той час як з урахуванням умови п. 5 Додатку № 1 до Договору та дати перерахування позивачем на користь відповідача передоплати, слід нараховувати початок прострочення саме з 08.07.2022.
Таким чином, за перерахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальному розмірі 692 862,88 грн.
Перевіривши розрахунок заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу у розмірі 53 190,14 грн, суд зазначає, що вимоги в цій частині розраховані позивачем правильно, а тому визнаються судом обґрунтованими.
Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву із посиланнями на приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України зазначає, що нараховані позивачем штрафні санкції є неспівмірними та несправедливими, при цьому розмір нарахованих санкцій є більшим, ніж вартість поставленої продукції за Договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналіз приписів ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Як встановлено судом, обґрунтованим розміром пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару згідно умов Договору, є 692 862,88 грн, а штрафу - 53 190,14 грн, що в загальному складає 746 053,02 грн.
Таким чином, суд зауважує, що в даному випадку розмір заявлених позивачем штрафних санкцій є надмірним, присудження до стягнення якого у повному обсязі матиме наслідком покладання на відповідача надмірного тягаря та отримання позивачем невиправданого прибутку.
Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, приймаючи до уваги суттєвий розмір заявленого Публічним акціонерним товариством «Центренерго» в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції розміру штрафних санкцій, враховуючи виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором та відсутність доказів на понесення позивачем збитків, спричинених несвоєчасною поставкою продукції, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір нарахованої позивачем пені до суми 69 286, 28 грн (10% від обґрунтованого розміру пені) та розмір штрафу до суми 26 595,07 грн (50% від обґрунтованого розміру штрафу).
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з огляду на часткове задоволення позову.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Техекспо» (вул. Лютеранська, 27-29, оф. 25, м. Київ, 01024, ідентифікаційний код 32665782) на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (вул. Рудиківська, 49, смт. Козин, Обухівський р-н, Київська обл., 08711, ідентифікаційний код 22927045) в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (смт. Слобожанське, Зміївський р-н, Харківська область, 63460, ідентифікаційний код 05471247) пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором № 12/105 про закупівлю (поставку) товарів від 07.06.2022 у розмірі 69 286, 28 грн та штрафу у розмірі 26 595,07 грн, а також судовий збір у розмірі 11 187,30 грн.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.02.2023.
Суддя Т. Ю. Трофименко