майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"13" грудня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1407/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Антонова О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідачів1,2: не прибули;
від відповідача3: Кулик Т.Б. - ордер №1031830 від 19.09.2022,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку"Київська102"
до 1. Житомирської міської ради
2. Виконавчого комітету Житомирської міської ради
3. Фізичної особи-підприємця Тарковської Надії Іванівни
про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зобов'язання повернути приміщення
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська102" звернулось до суду з позовом, згідно якого просить:
1. Ухвалити рішення, яким визнати недійсними:
- договір купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, укладений між Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міської ради та фізичною особою підприємцем Тарковською Надією Іванівною, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського МНО Сєтаком В. Я., зареєстрований в реєстрі за № 11351, за яким було відчужене нежитлове приміщення площею 22,6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі та похідні від договору і невід'ємно пов'язані з ним
- акт прийому-передачі, серія та номер: б/н, виданий і підписаний 20.11.2019, Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Тарковською Н. І.,
- акт про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок, серія та номер: б/н, виданий і підписаний 20.11.2019 р. Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Тарковською Н.І. і припинити право власності фізичної особи-підприємця Тарковської Надії Іванівни ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_1 на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22.11.2019.
2. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49855249 від 26.11.2019 року за фізичною особою-підприємцем Тарковською Надією Іванівною на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, прийняте приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем.
3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця Тарковську Надію Іванівну повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Київська 102" нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22.11.2019 р. і передати ключі від нього.
Також просить стягнути з Виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська 102" понесені і документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000,00 грн та сплачений судовий збір у розмірі 11535грн .
Ухвалою від 31.12.2021, в якій суд, зокрема, звернув увагу на визначений позивачем спосіб захисту, позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.
10.02.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач3 щодо задоволення позову заперечує.
Ухвалою від 21.02.2022, зважаючи на заяву позивача про усунення недоліків, згідно якої подано позовну заяву в редакції з урахуванням усунутих недоліків та підтримано обраний позивачем спосіб захисту, суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 22.02.2022.
Ухвалою від 22.02.2022 суд відклав підготовче засідання на 17.03.2022.
З огляду на неприпиняючі повітряні удари ворога у місті Житомир та в Житомирській області та з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів, працівників суду та суддів, також враховуючи перебування судді Вельмакіної Т.М. у відпустці, справа в судове засідання 17.03.2022 не вносилася.
Ухвалою від 08.04.2022 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та призначив підготовче засідання на 01.06.2022.
Ухвалою від 01.06.2022 суд зупинив провадження у справі №906/1407/21 до вирішення справи №906/1227/19 Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду.
Ухвалою від 27.07.2022 провадження у справі № 906/1407/21 поновлено, призначено підготовче засідання на 17.08.2022.
Ухвалою від 17.08.2022 суд закрив підготовче провадження та призначив справу №906/1407/21 до судового розгляду по суті на 19.09.2022.
Ухвалою від 19.09.2022, з урахуванням заяв представників позивача , суд відклав розгляд справи на 13.10.2022.
Ухвалою від 13.10.2022, з урахуванням заяви представника позивача відкладено розгляд справи на 15.11.2022.
В судовому засіданні 15.11.2022, під час розгляду справи з участю представника позивача в режимі відеоконференції, виникли технічні проблеми із звуковим супроводженням в Овруцькому районному суді Житомирської області, що спричинило неможливість заслухання вступного слова представника позивача, тому суд оголосив перерву до 24.11.2022.
Ухвалою від 24.11.2022 суд оголосив перерву до 13.12.2022.
12.12.2022 на адресу суду від представника позивача надійшла заява, від 12.12.2022, згідно якої останній просив провести судове засідання 13.12.2022 без участі представників позивача - адвокатів Яроша В.В. і Яцків В.С., ухвалити рішення, яким позов задовольнити з викладених у ньому підстав.
Представник відповідача3 в судовому засіданні просила у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи надані представниками сторін пояснення, господарський суд
14.11.2019 між Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міської ради (продавець, відповідач-1) та фізичною особою підприємцем Тарковською Надією Іванівною (покупець, відповідач2), було укладено договір купівлі-продажу приміщення, згідно якого продавець передав у власність, а покупець прийняв (купив) нежитлове приміщення загальною площею 22,6 кв. м. за адресою м. Житомир, вул. Київська, 102 (далі - Договір (а.с. 31-32)).
20.11.2019 сторонами підписано акт прийому-передачі приміщення (а.с. 33), акт про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок (а.с. 34).
Визнати недійсними вищевказаний договір купівлі-продажу, акт прийому-передачі приміщення, акт про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок і припинити право власності Фізичної особи - підприємця Тарковської Н.І., а також скасувати державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірного майна, позивач просить зсилаючись на: рішення господарського суду Житомирської області від 02.09.2021 у справі №906/1227/19, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021; ч.1,2 ст.203 Цивільного кодексу України; приписи абз. 3 ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду).
Так, позивач вказує, що не підлягають доказуванню у даній справі факти, встановлені судами у справі № 906/1227/19, а саме незаконність набуття у власність Житомирською міською радою та незаконність реєстрації права власності на спірне приміщення площею 22,6 кв.м., яке є спільним майном співвласників будинку №102 по вул. Київській у м. Житомирі та було і є допоміжним приміщенням «колясочної».
Пояснює, що Житомирська міська рада та Виконком міської ради достовірно знаючи про належність приміщення до допоміжних, будучи обізнаними про майнові претензії ОСББ «Київська 102» щодо вказаного приміщення, ввівши в оману покупця ФОП Тарковську Н. І. щодо відсутності будь-яких претензій на дане приміщення від третіх осіб та не входження його до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, позбавила співвласників будинку №102 права власності на це приміщення і можливості вільно володіти та користуватися ним.
Вказує, що ОСББ «Київська 102» є представником співвласників будинку, які є заінтересованою стороною в розумінні ч.3 ст.215 ЦК України, тому має право у їхніх інтересах оскаржити договір купівлі-продажу від 14.11.2019 та вимагати визнання його недійсним.
Наголошує, що Житомирська міська рада не мала необхідного обсягу дієздатності на момент укладення спірного договору, оскільки не була власником цього приміщення незалежно від наявності на той час у неї титулу, а отже і не мала права вчиняти такий правочин, що тягне недійсність указаного договору купівлі-продажу, згідно з положенням ч. 2 ст. 203 ЦК України.
Вважає, що укладений договір суперечить положенням ст. 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321, 382 ЦК України, ч. 2 ст. 10 ''Про приватизацію державного житлового фонду" і Закону України ''Про ОСББ", що свідчить про його безумовну недійсність, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Водночас, в обґрунтування вимог про визнання недійсними договору, вищевказаних актів, припинення права власності фізичної особи-підприємця Тарковської Н.І. на спірне приміщення, а також вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, позивач зазначає, що ст.26 ЗУ ''Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачений вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація припинення речових прав на нерухоме майно. Зсилаючись на абз. 3 ч. 3 ст. 26 ЗУ ''Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та правові висновки Верховного Суду у складі КЦС та КГС, викладені у постановах від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19 та від 19.09.2020 у справі № 352/1021/19, вказує, що рішення суду про визнання недійсним правовстановлюючого документа та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та власності має містити одночасно і висновок про припинення цих прав, що були зареєстровані на підставі такого рішення державного реєстратора.
При цьому, зсилаючись на ст. 391 ЦК України, позивач вказує, що у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі - продажу приміщення, актів до нього та скасування державної реєстрації права власності фізичної особи-підприємця Тарковської Надії Іванівни, захист порушених прав співвласників будинку буде не ефективним без зобов'язання останньої повернути ОСББ "Київська 102" нежитлового приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22.11.2019 р. і передати ключі від нього.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також зсилається на ст. 15, 16, ст. 355, 358 ЦК України.
Житомирська міська рада (відповідач1) у відзиві на позовну заяву (а.с. 90-93) просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зважаючи на те, що на час укладення договору купівлі-продажу від 14.11.2019 будь-які заборони чи обмеження на укладення договору були відсутні. Зсилаючись на ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, Конвенцію про захист прав і основних свобод людини", ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", постанови Верховного суду від 06.04.2021 у справі №906/677/19, від 14.03.2007 у справі №21-8во07, від 22.01.2021 у справі №922/623/20, вважає, що у правовідносинах щодо приватизації об'єкта комунальної власності необхідно надавати юридичну оцінку необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном.
Відповідач-3 у відзиві на позовну заяву (а.с. 99-102) позовні вимоги заперечила. Вказала, що станом на час укладення договору купівлі-продажу від 14.11.2019 рішення господарського суду Житомирської області у справі №906/1227/19 не існувало. Оскільки останнє набрало законної сили лише 22.11.2021, тому Житомирська міська рада, як зареєстрований 05.02.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власник, правомірно відчужила спірне приміщення.
Вважає себе добросовісним набувачем та зсилаючись на ч. 1 ст. 388 ЦК України вказує, що у позивача відсутні підстави для витребування майна.
Крім того, відповідач-3 наголошує, що не підлягає задоволенню похідна вимога щодо скасування державної реєстрації, оскільки згідно приписів ч.1 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Зсилаючись на позицію, викладену у постанові Великої палати Верховного суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, стверджує, що виконання судового рішення, у випадку задоволення цієї вимоги, призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.
Звернула увагу, що мотивувальна частина позовної заяви не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо визнання недійсними акту прийому-передачі від 20.11.2019 та акту про відсутність матеріальних претензій від 20.11.2019; позов не містить зсилання на конкретні правові норми, яким ці акти суперечать, відсутнє зазначення доказів, що підтверджують ці обставини.
Оцінивши в сукупності надані до справи документи та пояснення учасників справи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та не заперечувалося учасниками справи, що 14.11.2019 між Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирської міської ради (продавець) та фізичною особою підприємцем Тарковською Надією Іванівною (покупець) укладено Договір купівлі-продажу приміщення, згідно якого продавець передав у власність, а покупець прийняв (купив) нежитлове приміщення загальною площею 22, 6 кв. м. за адресою м. Житомир, вул. Київська, 102 (далі - Договір (а.с. 31-32)). 20.11.2019 сторони підписали акт прийому-передачі приміщення (а.с. 33) і акт про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок (а.с. 34).
Саме на підставі вказаного Договору та зазначених актів було зареєстровано право власності на спірне приміщення за Тарковською Надією Іванівною.
Так, суд встановив, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон (Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), сформованого 27.12.2021:
- нежитлове приміщення загальною площею 22,6 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить до приватної власності Тарковської Надії Іванівни та має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101;
- підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49855249 від 26.11.2019 10:23:06, приватний нотаріус Сєтак Віктор Ярославович, Житомирський міський нотаріальний округ. Дата та час державної реєстрації - 22.11.2019 18:13:09;
- підстава для державної реєстрації - д о г о в і р купівлі-продажу, приміщення, серія та номер:11351, виданий 14.11.2019, видавник: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я; а к т п р и й о м у - п е р е д а ч і, серія та номер: б/н, виданий 20.11.2019, видавник: сторони: Житомирська міська об'єднана територіальна громада в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Тарковська Н. І.; а к т п р о в і д с у т н і с т ь м а т е р і а л ь н и х п р е т е н з і й та п р о в е д е н и й р о з р а х у н о к, серія та номер: б/н, виданий 20.11.2019, видавник: сторони: Житомирська міська об'єднана територіальна громада в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Тарковська Н. І.
Також суд враховує, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.09.2021, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, які залишені без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2022 у справі №906/1227/19 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київська 102» до: 1. Житомирської міської ради; 2. Виконавчого комітету Житомирської міської ради; 3. Департаменту реєстрації Житомирської міської ради м.Житомир; 4. Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №9», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного підприємства «Міклуш» та Тарковської Надії Іванівни про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення Житомирської міської ради, встановлено, що:
- згідно з п.1.2 Рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №828 від 07.09.2016 «Про зняття з балансу багатоквартирних житлових будинків, відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.10 2002 №1521 «Про реалізацію ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», виконавчим комітетом Житомирської міської ради жилий будинок №102 по вул.Київській в м.Житомирі знято з балансу Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №9» Житомирської міської ради та передано в управління об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Київська 102»;
- відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер: 113253651, що сформований 08.02.2018 нежитлове приміщення, загальною площею 22,6 м2, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Київська, будинок 102, належить до комунальної власності Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради та має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101;
- рішенням Житомирської міської ради №1092 від 26.06.2018 «Про приведення у відповідність до вимог Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» рішень Житомирської міської ради від 18.12.2017 №870 та від 01.03.2018 №952 - затверджено Перелік об'єктів малої приватизації комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації у 2018 році у новій редакції;
- згідно з пунктом 10 розділу 2 Переліку об'єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2018 році - внесено нежитлове приміщення, літера «А», площею 22,6 м2, що розташоване в м.Житомирі по вул.Київська, 102.
За результатом розгляду справи №906/1227/19, вказаним рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.09.2021і:
- визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської міської ради від 26.06.2018 № 1092 "Про приведення у відповідність до вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" рішень Житомирської міської ради від 18.12.2017 № 870 та від 01.03.2018 № 952" в частині виключення з Переліку об'єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2018 році (додаток №1) пункту 10 розділу 2, а саме: щодо нежитлового приміщення, літера "А", площею 22,6 м2, що розташоване в м. Житомирі на вул. Київська, 102;
- визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39572570 рід 08.02.2018 на об'єкт нерухомого майна нежитлового приміщення загальною площею 22,6 м2, що розташоване за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 102, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101.
Задовольняючи позов у справі №906/1227/19, суд зокрема вказав на приписи ст. 382 ЦК України та ч.2 ст.10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно яких усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, до яких відносяться, зокрема, допоміжні приміщення, які у випадку приватизації будинку передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
При цьому суд у справі №906/1227/19 враховував встановлені ним обставини про те, що:
- нежиле приміщення колясочної загальною площею 22,6кв.м., розташоване за адресою: вул.Київська, 102, м.Житомир є с п і л ь н о ю с у м і с н о ю власністю мешканців будинку, які його приватизували, інтереси яких представляє позивач по справі ОСББ "Київська 102";
- відповідач-1 та відповідач-2 н е з а к о н н о н а б у в, а відповідач-3 н е з а к о н н о з а р е є с т р у в а в право власності на дане приміщення, оскільки це приміщення н а л е ж а т ь с п і в в л а с н и к а м будинку та є приналежністю жилого будинку.
Відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, не підлягають доказуванню обставини того, що приміщення колясочної загальною площею 22,6кв.м., розташоване за адресою: вул. Київська, 102, м. Житомир є спільною сумісною власністю мешканців будинку, які його приватизували, інтереси яких представляє позивач по справі - ОСББ "Київська 102", а також те, що Житомирська міська рада та Виконавчий комітет Житомирської міської ради н е з а к о н н о набули, а Департамент реєстрації н е з а к о н н о зареєстрував право власності на дане приміщення.
Відповідно до ст 385 ЦК України, власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (надалі в тексті - Закон), об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Об'єднання, відповідно до ч.1 та ч.4 ст.4 Закону, створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Враховуючи вищевказане, а також те, що позов у даній справі подано з метою відновлення прав співвласників будинку на спірне приміщення, яке було відчужене за оскаржуваним Договором, суд розцінює як таке, що відповідає приписам законодавства, у тому числі і в розумінні ч.3 ст.215 ЦК України, звернення саме ОСББ «Київська 102» з даним позовом до суду.
При цьому, зважаючи на наведене позивачем обґрунтування заявлених позовних вимог, суд враховує таке.
Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України, вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 203ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч.2 ст. 203 ЦК Україїни, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Враховуючи вищенаведені обставини, зокрема, встановлені у справі №906/1227/19, які є преюдиціальними для даної справи, суд встановив, що дійсно оспорюваний договір укладено з порушенням приписів ч.1,2 ст. 203 ЦК Україїни.
Водночас суд враховує, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Статтею 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.
Аналогічна позиція наведена у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2021 у справі №914/1201/19.
Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню (абз.1). У разі с к а с у в а н н я р і ш е н н я державного реєстратора про д е р ж а в н у р е є с т р а ц і ю п р а в на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі в и з н а н н я на підставі судового рішення н е д і й с н и м и чи скасування д о к у м е н т і в, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону (абз.2). Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав д о п у с к а є т ь с я в и к л ю ч н о з о д н о ч а с н и м визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (абз.3).
За вказаного суд враховує, що ч.3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (чинна на час звернення з позовом до суду) встановлювала такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)."
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2021 у справі №914/1201/19.
Водночас суд враховує, що згідно з ч.3 ст.26 цього ж Закону (в редакції, чинній на дату ухвалення рішення), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню (абз.1). У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження п р и п и н я ю т ь с я. У р а з і якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній а р х і в н і й с к л а д о в і й ч а с т и н і, н а я в н і в і д о м о с т і п р о р е ч о в і п р а в а, обтяження речових прав, п р и п и н е н і у з в ' я з к у з п р о в е д е н н я м в і д п о в і д н о ї д е р ж а в н о ї р е є с т р а ц і ї, або якщо відповідним судовим рішенням також в и з н а ю т ь с я речові права, обтяження речових прав, о д н о ч а с н о з д е р ж а в н о ю р е є с т р а ц і є ю п р и п и н е н н я р е ч о в и х п р а в чи обтяжень речових прав п р о в о д и т ь с я д е р ж а в н а р е є с т р а ц і я н а б у т т я відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Натомість, позивач одночасно ставить дві самостійні вимоги: про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав із припиненням права власності відповідача-3 на спірне майно, а також про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне майно за відповідачем-3, жодна з яких не здатна забезпечити ефективний захист порушених прав ОСББ «Київська 102». Крім того, з наведених позивачем обставин, суд не встановив таких, які б могли бути підставою для задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49855249 від 26.11.2019 року за фізичною особою-підприємцем Тарковською Надією Іванівною на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, прийнятого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем.
Також суд враховує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021, справа № 466/8649/16-ц), якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Натомість вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на це майно чи визнання недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Згідно зі ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.1 ст. 330ЦК Українни, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Зважаючи на те, що приміщення колясочної загальною площею 22,6кв.м., розташоване за адресою: вул.Київська, 102, м.Житомир, як встановлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.09.2021, є с п і л ь н о ю с у м і с н о ю власністю мешканців будинку, які його приватизували та вибуло з володіння ОСББ "Київська 102" поза його волею в результаті н е з а к о н н и х дій Виконавчого комітету Житомирської міської ради, а саме - реєстрації права власності на нього, як на нежитлове приміщення, загальною площею 22,6 м2, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Київська, будинок 102, що належить до комунальної власності Територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради та має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101 (надалі приміщення було відчужене внаслідок незаконного прийняття Житомирською міською радою рішення №1092 від 26.06.2018 та укладення спірного договору ), суд дійшов висновку, що вірним способом захисту є саме витребування цього приміщення з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна н е м а є д о г о в і р н и х відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц).
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 15.10.2019 та №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.
Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц та від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.
Окрім цього, слід зазначити, що за змістом п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", саме державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас суд враховує, що в якості похідної вимоги позивач просить зобов'язати відповідача-3 повернути спірне майно і передати ключі від нього, зсилаючись на ст. 391 ЦК України, в силу якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Натомість, суд зауважує, що відповідач-3 не має жодних зобов'язань перед позивачем, оскільки його право щодо спірного майна ґрунтується на оспорюваному договорі і задоволення заявленої вимоги про визнання цього договору недійсним також не призведе до виникнення у відповідача-3 обов'язку повернути спірне майно і передати ключі від нього саме позивачу, оскільки наслідки визнання договору недійсним, як зазначалося вище, врегульовано приписами ст. 216 ЦК України.
Також суд бере до уваги, що за змістом статті 391 ЦК України, негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння… Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння ( 23.11. 2021 359/3373/16-).
Тобто, пред'явлення негаторного позову, згідно ст. 391 ЦК України, передбачає перебування майна у володінні, користуванні та розпорядженні власника, що не відповідає обставинам даної справи.
Наведене свідчить про не вірно обраний позивачем спосіб захисту в частині вимоги про повернення майна, а відповідно і щодо повернення ключів від нього.
Водночас суд враховує, що згідно з ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», допоміжні приміщення, які у випадку приватизації будинку передаються у власність квартиронаймачів безоплатно, тобто не потребують окремої процедури для набуття їх у спільну сумісну власність саме п і д ч а с п р и в а т и з а ц і ї.
Зазначене узгоджується також із висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведеним у п. 40 постанови від 16.12.2020 у справі № 914/554/19 про те, що пункт 2 статті 10 Закону не врегульовує питання державної реєстрації речових прав на майно, а регламентує зовсім інші правовідносини - порядок набуття співвласниками права власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку.
Відповідно до положень, які містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 914/554/19 від 16.12.2020, особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об'єкт цивільних прав.
Натомість, враховуючи виникнення спору у даній справі саме внаслідок порушення вищевказаних приписів, що призвело до вибуття спірного приміщення поза волею власника з його володіння та реєстрацію права власності на цей об'єкт нерухомості за іншою особою, суд, для відновлення порушених прав, також враховує необхідність ідентифікації цього об'єкта, виходячи з притаманних йому ознак на час розгляду справи.
Так, згідно зі ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. (ст. 184 ЦК України).
Так, заявляючи вимогу про повернення майна, позивач ідентифікує приміщення колясочної загальною площею 22,6кв.м., розташоване за адресою: вул.Київська, 102, м.Житомир (спірне приміщення) саме так, як це відображено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22.11.2019 р.
Така ідентифікація, на переконання суду, є вірною як на час звернення з позовом до суду, так і на час вирішення спору, оскільки саме зазначені ознаки, після незаконної реєстрації права власності, вирізняють спірне приміщення з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його, як об'єкт цивільних прав, порушення яких мало місце щодо позивача.
При цьому внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо законного власника зазначеного майна, як об'єкта нерухомості, функціональне призначення якого передбачене проектною документацією будівництва будинку, а також встановлене рішенням суду у справі №906/1227/19, крім іншого, гарантує усунення ризиків повторного вибуття цього майна поза волею власника з володіння останнього.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання порушенням.
Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021, справа № 466/8649/16-ц). Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19) та багатьох інших.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02. 2021 у справі № 925/642/19 (п.50) зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19).
Відповідно до висновку Великої Палати ВС (постанова від 06.04. 2021 у справі № 910/10011/19, постанова від 02.02.2021 у справі № 925/642/19), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, акту прийому-передачі від 20.11.2019, акту про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок від 20.11.2019, припинення права власності фізичної особи-підприємця Тарковської Надії Іванівни на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є не ефективним для захисту прав та інтересів позивача у цих правовідносинах.
В частині вимоги про зобов'язання відповідача повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Київська 102" нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22.11.2019 р і передати ключі від нього, враховуючи характер спірних правовідносин, суд розцінює обраний позивачем спосіб захисту як неналежний.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд також дійшов висновку про безпідставність зсилань відповідача, в обґрунтування його тверджень про те, що спірне майно не може бути витребувано у відповідача - 3, на висновки Верховного суду, викладені у постановах від 06.04.2021 у справі №906/677/19, від 14.03.2007 у справі №21-8во07, від 22.01.2021 у справі №922/623/20, оскільки в останніх ідеться про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння саме держави чи з комунальної власності. Натомість, у даній справі йдеться про майно, власником якого є ОСББ.
Так, у постанові від 06.04.2021 у справі №906/677/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 у правовідносинах щодо приватизації об'єкта комунальної власності вказала на необхідність надання юридичної оцінки необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, я к е в и б у л о з в о л о д і н н я д е р ж а в и внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд із цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином суд зазначає, що решта долучених до справи доказів та доводів сторін ретельно досліджена і наведених висновків суду не спростовує.
Оскільки суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, вказане є підставою для відмови у задоволенні його позовних вимог.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 27.02.23
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - до справи;
2-5 - сторонам (рек.)