вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.02.2023м. ДніпроСправа № 904/3980/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс", м. Запоріжжя
до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", м. Нікополь Дніпропетровської області
про стягнення заборгованості в сумі 725 952 грн 80 коп. за договором поставки від 09.09.2021 № 2104574
Суддя Рудь І.А.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" із позовом від 07.11.2022 № б/н, в якому просить стягнути з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" заборгованість в сумі 725 952 грн 80 коп., з яких: 528 316 грн 80 коп. - основний борг, 76 677 грн 93 коп. - пеня, 12 602 грн 88 коп. - 3% річних, 108 355 грн 19 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору поставки від 09.09.2021 № 2104574.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Витрати позивача зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, розмір якої за попереднім (орієнтовним) розрахунком складає 72 000 грн 00 коп., просить покласти на відповідача.
У поданій позовній заяві викладене клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою господарського суду від 14.11.2022 позовну заяву залишено без руху та запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" протягом семи днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до суду: докази сплати судового збору в сумі 27 грн 67 коп.; належні докази на підтвердження направлення позовної заяви від 07.11.2022 № б/н з додатками на адресу відповідача.
16.11.2022 через систему "Електронний суд" позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду від 21.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано малозначною, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи документами.
03.11.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 29.12.2022 № 2022.12.29/6-4016, в якому зазначив про визнання відповідачем позову в частині стягнення 528 316 грн 80 коп. основного боргу та 108 355 грн 19 коп. інфляційних втрат. Щодо решти позовних вимог відповідач вказує, що позивачем невірно розраховані розмір пені та 3% річних, оскільки невірно визначений початок періоду прострочення, без врахування ч. 5 ст. 254 ЦК України, а також невірно визначений період нарахування пені, без врахування ч. 6 ст. 232 ГК України. Надав контррозрахунок пені та 3% річних.
Крім того, просив суд при вирішенні позовної вимоги про стягнення господарської санкції (пені) реалізувати передбачене нормою ст. 233 ГК України право на зменшення розміру штрафних санкцій і зменшити їх загальний розмір на 95%. В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що:
- проведення воєнних (бойових) дій на території Нікопольської міської територіальної громади для відповідача в аспекті його обов'язку сплатити саме зараз штрафні санкції за неналежне виконання господарського обов'язку за Специфікацією №3 є надзвичайною і невідворотною обставиною, яку він не міг передбачити та запобігти будь-якими доступними для нього засобами;
- причиною прострочення виконання господарського обов'язку з боку АТ НЗФ за цим договором поставки є саме військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої відповідач втратив більшість напрацьованих роками на внутрішньому ринку України логістичних ланцюжків, по яким здійснювалася поставка сировини та іншої продукції виробничо-технічного призначення - складових виробничого циклу з виробництва різних марок феросплавної продукції, а також збут готової продукції відповідача. Затримка, а в деяких випадках і неможливість поставки сировини для виробництва феросплавної продукції за рахунок знищення російськими військами українських національних залізничних колій та блокування морських портів України призвели до значного зменшення обсягу виробництва феросплавної продукції, що в свою чергу викликало часткову зупинку діяльності відповідача;
- не зважаючи на військову ситуацію навколо міста Нікополь Дніпропетровської області, часткову зупинку виробництва, обмеженість в попиту на продукцію відповідача, АТ НЗФ намагається виконати свої господарські зобов'язання з оплати товарів і послуг;
- держава Україна станом на момент розгляду справи №904/4038/22 перед відповідачем має заборгованість з відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) за лютий - березень, травень - жовтень 2022 року в розмірі 1 376 215 155.00 грн.
Також відповідач заперечує проти покладення на нього в повному обсязі витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 72 000 грн. з огляду на їх неспівмірність із складністю справи №904/3980/22, час, витрачений адвокатом на вивчення матеріалів спору та складення позовної заяви, ціною позову і визнання АТ НЗФ позову в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат.
Господарський суд зазначає, що заява відповідача в порядку ч. 4 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України до суду не надходила.
09.01.2023 через систему «Електронний суд» позивач подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву від 09.01.2023 № б/н, в якій не погодився із контррозрахунком пені та 3% річних, виконаним відповідачем, та зазначив, що ч. 5 ст. 254 ЦК України дозволяє, а не зобов'язує виконати обов'язок на наступний робочий день, а тому, враховуючи обізнаність відповідача про присічний строкоплати, та подальше прострочення, в даному випадку, це є свідомим порушенням договору, а початок періоду прострочення оплати вірно визначений позивачем. Щодо заяви відповідача про зменшення пені зазначає, що відповідачем не доведено винятковість та незвичайність обставин, які можуть бути підставою для такого зменшення, оскільки прострочення відповідача виникло з 07.01.2022 і 21.01.2022, тобто більше, ніж за місяць до початку повномасштабної війни в Україні та запровадження воєнного стану. Тобто, в даному випадку не можна пов'язувати ці обставини, і наразі є наявним звичайне протиправне прострочення оплати товару відповідачем. Позивач вважає доведеним та співрозмірними заявленим позовним вимогам витрати позивача на правничу допомогу.
До відповіді на відзив позивач надав докази в обґрунтування витрат на правничу допомогу в сумі 72 000 грн 00 коп. та заявив про розподіл за результатами розгляду справи витрат на надану професійну правничу допомогу, які за умовами договору про надання правової допомоги будуть оплачені позивачем пізніше у фіксованому розмірі.
23.01.2023 через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив від 23.01.2023 № б/н, в яких повідомив суд про часткову сплату основного боргу в сумі 53 000 грн 00 коп., на підтвердження чого надав копію платіжного доручення від 12.01.2023 № 260506; просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 53 000 грн 00 коп. Також зазначив, що:
- визначення початку строку має практичне значення, оскільки від цього залежить як правильність обчислення строку, так і встановлення факту його закінчення, що обумовлює ті чи інші юридичні наслідки, які настають у зв'язку із цим. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.06.2021 у справі № №554/4741/19, при визначенні кінцевого дня строку слід ураховувати, що правила частини п'ятої статті 254 ЦК України поширюються на будь-які сфери цивільно-правового регулювання і стосуються будь-яких суб'єктів цивільних правовідносин. Тому коли останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Відповідач наполягає на тому, що граничною датою виконання відповідачем господарського обов'язку з оплати товару, отриманого 08.12.2021 за специфікацією№1, є 10.01.2022;
- підтримує викладене ним у відзиві на позов клопотання про зменшення господарської санкції (пені) та трьох процентів річних та просить суд при вирішенні позовних вимог про їх стягнення реалізувати передбачене нормою ст. 233 ГК України право на зменшення розміру штрафних санкцій і зменшити їх загальний розмір на 95%;
- витрачення 28 годин робочого часу адвоката на справу №904/3982/22, яка не є складною, в якій позовні вимоги визнані, є
нерозумним чинником для встановлення гонорару адвоката у 72 000 грн. Гонорар в такому розмірі є несправедливим, нерозумним і неспівмірним складності справи №904/3982/22. Просив суд витрати позивача на професійну правничу допомогу зменшити до 3 500 грн.
Також просив суд здійснити розподіл витрат позивача зі сплати судового збору з урахуванням приписів ч. 1 ст.130 ГПК України з огляду на визнання відповідачем позовних вимог в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат.
16.02.2023 через систему «Електронний суд» відповідач подав до суду доповнення до заперечень від 16.02.2023 № б/н, в яких повідомив суд про часткову сплату основного боргу в сумі 53 000 грн 00 коп., на підтвердження чого надав копію платіжного доручення від 15.02.2023 № 260505; просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 106 000 грн 00 коп.
Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У пункті 3 постанови № 11 від 17.10.2014 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" визначено, що розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.
З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд, -
09.09.2021 між Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" (постачальник) укладено договір поставки № 2104574 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар (повне найменування, а також марка, вид, сорт, номенклатура, асортимент, кількісні та якісні характеристики, код за УКТ ЗЕД за Державним класифікатором продукції і послуг), ціна та інше якого вказується у специфікації (додатку) до цього договору (далі - товар), що є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість у порядку і за умовами, передбаченими цим договором.
Згідно з п. 4.1. договору загальна вартість товару за даним договором становить суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору та не може перевищувати ліміт в еквіваленті 14 мільйонів доларів США на дату підписання кожної специфікації (додатку до даного договору).
Ціна кожного найменування товару, залежно від марки, виду, сорту, одиниці виміру, а також загальна вартість кожної партії товару вказується у специфікації (додатку) до договору (п. 4.2. договору).
Ціна і загальна вартість кожної партії товару, зазначені в п. 4.2 даного договору, встановлюються у національній валюті України - гривні і не підлягають зміні протягом дії цього договору, якщо інше не буде передбачено у специфікації (п. 4.3. договору).
Ціна товару є договірною звичайною ціною і відповідає рівню ринкових цін (п. 4.4. договору).
Відповідно до п. 4.6. договору порядок оплати, форма та строки розрахунків вказуються в специфікаціях (додатках) до даного договору.
Підпунктом 5.8.1. п. 5.8. договору передбачено, що переходом права власності на товар є акт прийому-передачі товару, підписаний сторонами, який фіксує, зокрема, але не виключно, факт відсутності зауважень покупця до постачальника щодо відповідності якості/комплектності і кількості товару умовам договору.
Датою переходу права власності на товар є дата поставки товару відповідно до умов договору і специфікації до нього або датою усунення постачальником встановлених недоліків (у разі їх наявності), виявлених під час приймання товару на складі покупця (пп. 5.8.2. договору).
У підпункті 10.3.1. п. 10.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення. Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством України.
Згідно з п. 12.1. договору даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення їх підписів печатками. Строк дії договору закінчується через один календарний рік із дати його укладання, але не раніше повного виконання зобов'язань сторонами. Сторони можуть продовжити строк дії даного договору на обумовлений сторонами термін за тими ж умовами, підписавши відповідну додаткову угоду до договору.
Сторонами підписані специфікації № 1/2104575 від 09.09.2021 та № 2/2105192 від 08.10.2021 до договору поставки, в яких визначили найменування товару, що підлягає поставці, його ціну та загальну вартість (а.с. 14, 19).
Згідно з умовами п. 2 вказаних специфікацій покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 30 календарних днів з дати поставки товару, за умови відсутності зауважень покупця до якості та кількості товару, що підтверджено актом прийому-передачі, підписаного сторонами, та надання повного пакету документів, згідно з п. 3.5. цього договору.
На виконання умов договору та специфікації № 1/2104575 від 09.09.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 91 110 грн 41 коп., що підтверджується видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021 (а.с. 15), який прийняти відповідачем на суму 90 752 грн 41 коп., про що сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі товару від 08.12.2021 (а.с. 17).
На виконання умов договору та специфікації № 2/2105192 від 08.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 437 564 грн 39 коп., що підтверджується видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021 (а.с. 20), який прийняти відповідачем на вказану суму, про що сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі товару від 20.12.2021 (а.с. 22).
Господарський суд зазначає, що вказані накладні та акти приймання-передачі товару підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень.
Позивач вказує, що відповідач, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 528 316 грн 80 коп.
На підставі п.п. 10.3.1. договору позивач нарахував до сплати відповідачу пеню у загальному розмірі 76 677 грн 93 коп. за загальний період з 19.01.2022 по 30.07.2022 по кожній поставці окремо.
Із посиланням на положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував додатково до суми основного боргу та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 12 602 грн 88 коп. за загальний період з 08.01.2022 по 04.11.2022 та інфляційні втрати в сумі 108 355 грн 19 коп. за період з січня по вересень 2022.
На час прийняття рішення відповідачем до матеріалів справи надані докази часткової оплати основного боргу на суму 106 000 грн 00 коп. після звернення позивач із даним позовом до суду, що підтверджується платіжними дорученнями від 12.01.2023 № 260506, від 15.02.2023 № 260505
Доказів оплати решти спірної заборгованості відповідачем сторонами до матеріалів справи не надано.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладання договору поставки, факт поставки товару, строк оплати, наявність часткової оплати, строк дії договору, наявність прострочення оплати вартості поставленого товару.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання.
За змістом ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачем в порушення умов договору своєчасно не сплачена вартість товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними.
Отже, судом встановлено, що факт належного виконання умов договору позивачем в частині поставки товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актами приймання-передачі товару, не спростовано відповідачем, підтверджується належними доказами, строк оплати поставленого позивачем товару є таким, що настав:
- за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021 та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021 - 10.01.2022 (оскільки 7 січня є святковим, тобто вихідним, днем);
- за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021 та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021 - 19.01.2022.
Водночас, господарський суд зазначає, що у поданій позовній заяві позивач посилається на специфікацію № 1/2104574 від 02.11.2021, в той час як до позову додана специфікація № 1/2104575 від 09.09.2021. Проте, з огляду на наявність у акті приймання-передачі товару від 08.12.2021 посилання на специфікацію № 1/2104575 від 09.09.2021, відповідність товару, поставленого за накладною № 14731 від 02.11.2021 та зазначеного в акті від 08.12.2021, товару, визначеному у специфікації № 1/2104575 від 09.09.2021, господарський суд вважає вказане посилання опискою позивача.
Враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено у повному обсязі вартість поставленого товару за спірними видатковими накладними, суд вважає позовну вимогу про стягнення боргу у розмірі 528 316 грн 80 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.
Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи надані докази на підтвердження сплати основної заборгованості перед позивачем в сумі 106 000 грн. 00 коп. після звернення позивача із даним позовом до суду, тому грошові зобов'язання відповідача у сумі 106 000 грн 00 коп. в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи судом є припиненими. Таким чином, між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення цих грошових коштів і провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає сума основного боргу у розмірі 422 316 грн 80 коп. і позовні вимоги в цій частині визнані відповідачем.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У підпункті 10.3.1. п. 10.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, зазначених у договорі та специфікації до нього, більше ніж 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від суми несплаченого товару, починаючи з 11-ого календарного дня такого прострочення. Строк нарахування пені - згідно з чинним законодавством України.
Отже, з урахуванням норм ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та умов пп. 10.3.1. п. 10.3 договору відповідач має сплатити на користь позивача пеню за порушення строків оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021 та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021 за період з 21.01.2022 по 11.07.2022, яка складає суму 11 462 грн 15 коп. та пеню за порушення строків оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021 та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021 за період з 30.01.2022 (за розрахунком позивача з 31.01.2022) по 19.07.2022, яка складає суму 57 662 грн 59 коп., а всього 69 124 грн 74 коп. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
При цьому, господарський суд погоджується з доводами відповідача, що за спірним договором поставки за прострочення виконання покупцем грошового зобов'язання з оплати за товар визначений лише інший, зменшений строк нарахування господарської санкції (пені), але в межах шестимісячного періоду її нарахування.
Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, з огляду на встановлений судом факт порушення відповідачем строків оплати, останній має сплатити на користь позивача 3% річних за порушення строків оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № 14731 від 02.11.2021 та актом приймання-передачі товару від 08.12.2021 за період з 10.01.2022 по 04.11.2022, сума яких складає 2 230 грн 27 коп. та 3% за порушення строків оплати вартості поставленого товару за видатковою накладною № 17376 від 16.12.2021 та актом приймання-передачі товару від 20.12.2021 за період з 19.01.2022 (з 21.01.2022 за розрахунком позивача) по 04.11.2022, сума яких складає 10 357 грн 69 коп., а всього 12 587 грн 96 коп. У решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат порушень умов договору та чинного законодавства судом не встановлено, тому до стягнення з відповідача підлягають 108 355 грн 19 коп. інфляційних втрат і позовні вимоги в цій частині визнані відповідачем.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання, чим порушив умови укладеного із позивачем договору та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 422 316 грн 80 коп. основного боргу, 69 124 грн 74 коп. пені, 12 587 грн 96 коп. 3% річних, 108 355 грн 19 коп. інфляційних втрат - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. У решті позовних вимог слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені та 3% річних, викладеному у відзиві на позовну заяву, господарський суд зазначає таке.
Згідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
При цьому, судом врахована правова позиція, викладена у постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо можливості зменшення судом розміру відсотків річних, що підлягають стягненню з боржника за порушення грошового зобов'язання, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення.
Так, в обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що у даній справі загальний розмір господарської санкції (пені) та 3% річних становить: 76 588,41 грн. +12 580,50 грн. = 89 168,91 грн., тобто, приблизно 17%, що для відповідача в умовах війни є тягарем, адже:
- відповідач знаходиться на території Нікопольської міської територіальної громади, яка починаючи з 22.07.2022 наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» віднесена до території активних бойових дій;
- внаслідок російської агресії відповідачу за рахунок знищення майна внаслідок ворожих артилерійськими обстрілами 18.07.2022 та 15.08.2022 завдано збитків у розмірах 377 582 431,60 грн. та 187 703 872,73 грн. відповідно;
- внаслідок російської агресії відповідачем втрачені господарські ланцюжки поставок сировини та збута його продукції;
- держава Україна станом на момент розгляду даної справи має заборгованість перед відповідачем з відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) за лютий - березень, травень - жовтень 2022 у розмірі 1 376 215 155,00 грн.;
- відповідач частково здійснив оплату основного боргу;
- інфляційні втрати позивача становлять 108 355,19 грн., які відповідачем визнані повністю.
Надаючи оцінку доводам відповідача, господарський суд констатує, що останнім не надано належних доказів в обґрунтування вимоги про зменшення пені та 3% річних, які б свідчили про винятковість таких обставин, та, зокрема, доказів на підтвердження скрутного фінансового становища АТ Нікопольський завод феросплавів", зокрема, але не виключно, збитковості діяльності підприємства. При цьому, судом враховано, що строк оплати товару за спірними поставками настав ще до початку повномасштабних воєнних дій на території України та запровадження воєнного стану 24.02.2022 та до початку артобстрілів території Нікопольської міської територіальної громади влітку2022.
Господарський суд зазначає, що під час війни сторони знаходиться у рівних умовах ведення бізнесу та несуть тягар наслідків збройної агресії Російської Федерації.
При цьому, звертаючись з вимогою про стягнення пені, процентів річних або інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи розмір пені та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача в порівнянні зі спірною сумою основного боргу, господарський суд доходить висновку, що у даній справі відсутні істотні обставини, які б свідчили про існування підстав для зменшення розміру пені та 3% річних, виходячи з обставин винятковості, а тому вважає клопотання відповідача таким, що не підлягає задоволенню.
Водночас, господарським судом враховано, що 03.11.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву від 29.12.2022 № 2022.12.29/6-4016, в якому зазначив про визнання відповідачем позову в частині стягнення 528 3160 грн 80 коп. основного боргу та 108 355 грн 19 коп. інфляційних втрат.
Частинами 1 - 3 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Як встановлено судом, поданий відзив від 29.12.2022 № 2022.12.29/6-4016 підписаний представником відповідача адвокатом Добровольським А.Т., повноваження якого перевірені судом та підтверджуються довіреністю від 07.07.2022.
Заявлене визнання частини позовних вимог не суперечить законодавству і не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів. За таких обставин визнання позову приймається господарським судом.
Частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
За приписами ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що сума сплаченого ним судового збору за платіжним дорученням від 07.11.2022 № 11476 у розмірі 50% від суми судового збору, що підлягає оплаті за визнаними відповідачем позовними вимогами, що складає суму 3 980 грн 04 коп., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України у разі подання відповідного клопотання.
В порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 5 093 грн 59 коп. покладаються на відповідача.
Водночас, оскільки провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 106 000 грн 00 коп. підлягає закриттю, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір”, судовий забір в сумі 1 590 грн 09 коп. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України, у разі подання відповідного клопотання.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у даній справі, заявлених у розмірі 72 000 грн 00 коп., господарський суд виходить з такого.
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване ст.131-2 Конституції України, ст.16 ГПК, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п.12 ч.3 ст.2, ст.123, ч.2 ст126 ГПК).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі позивачем до матеріалів справи надано копії договору про надання правової допомоги від 12.02.2019 № б/н та додаткової угоди від 14.11.2022 № б/н до вказаного договору; розрахунку вартості наданих послуг з правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 12.02.2019; акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 09.01.2023 з детальним описом проведених робіт до договору про надання правової допомоги від 12.02.2019; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 12.02.2019 № 2168; ордеру від 04.11.2022 серія АР № 1007892.
Так, 12.02.2019 між адвокатом Кузнецовим Іллею Сергійовичем (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № б/н, відповідно до п.1.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами.
Згідно п. 2.1. договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.
За умовами п. 3.1. договору за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору, клієнт сплачує адвокату обумовлену сторонами винагороду.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата правової допомоги підлягає перерахуванню клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвоката.
Сума витрат, необхідних для виконання договору, наданої правової допомоги і послуг погоджується сторонами шляхом укладення письмових додаткових угод або без їх укладення за домовленістю. Право адвоката на отримання не внесенного (недовнесенного) гонорару або винагороди не залежить від результату виконання доручення і надання правової допомоги (п. 4.2. договору).
14.11.2022 сторони уклали додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 12.02.2019 № б/н, у п. 1 якої погодили, що оплата наданої правової допомоги і витрат адвоката у справі №904/3980/22 в межах розгляду в суді першої інстанції (Господарському суді Дніпропетровської області) визначена у фіксованому розмірі 72 000,00 (сімдесят дві тисячі) грн. протягом 30 календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, та підлягає перерахуванню клієнтом адвокату на визначений додатковою угодою картковий рахунок.
09.01.2023 сторони підписали акт приймання-передачі наданої правової допомоги з детальним описом проведених робіт до договору про надання правової допомоги від 12.02.2019, в якому зазначили, що за період 03.11.2022 по 09.01.2023 у справі №904/3980/22 в межах розгляду в суді першої інстанції (Господарському суді Дніпропетровської області) адвокат надав клієнту наступну правову допомогу:
- аналіз договору поставки №2104574 від 09.09.2021р. між ТОВ "Торговельний Будинок "Енергоальянс" і Акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", документів щодо наявної заборгованості поставленого в межах специфікації № 1/2104574 від 02.11.2021 і № 2/2105192 від 08.10.2021 товару, консультація клієнта та роз'яснення з правових питань подання позову, підсудності, обрання способів захисту, доцільності розгляду в порядку спрощеного позовного провадження - 3 години;
- підготовка позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області, за якою відкрито провадження у справі №904/3980/22 за позовом ТОВ «Торговельний будинок "Енергоальянс" до Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів про стягнення грошових коштів - 6 годин;
- подання через підсистему «Електронний суд» позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області, за якою відкрито провадження у справі №904/3980/22 за позовом ТОВ «Торговельний будинок «Енергоальянс» до Акціонерного товариства"Нікопольський завод феросплавів про стягнення грошових коштів - 1 година;
- підготовка і відправлення через систему "Електронний суд" у справі №904/3980/22 заяви про усунення недоліків позовної заяви - 1 година;
- аналіз відзиву з додатками АТ "Нікопольський завод феросплавів" у справі № 904/3980/22, пошук судової практики з розгляду зазначених у відзиві заперечень і обставин, консультація клієнта та роз'яснення з правових питань по здійсненому аналізу відзиву з додатками - 8 годин;
- підготовка і відправлення через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3980/22 відповіді на відзив і заяви про стягнення витрат на правову допомогу (в змісті одного документа) - 12 годин.
За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже у розумінні положень ч. 5 та 6 ст. 126 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Наявними у справі доказами підтверджується факт отримання позивачем правової допомоги обсягом та вартістю, які визначені договором про надання правової допомоги від 12.02.2019 та додатковою угодою від 14.11.2022 до договору.
Водночас, оцінюючи надані позивачем докази на предмет обґрунтованості розміру заявлених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд з урахуванням критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, доходить висновку про неприйнятність заявленого до стягнення фіксованого розміру цих витрат у сумі 72 000,00 грн у зв'язку з їх неспівмірністю та нерозумністю з огляду на таке.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України за своєю категорією ця справа визнана судом малозначною за критерієм незначної складності, що розглядалася в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання, тому не вимагала від адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію, значних професійних зусиль для належного представництва інтересів позивача у справі.
Підготовка позовної заяви у спорі, що виник між сторонами, не потребує тривалого часу для аналізу договору, первинних документів: заборгованість відповідача стосується неналежного виконання зобов'язань з оплати поставленого товару, оформленими безспірними актами; виконаний розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, позовні вимоги за якими судом задоволені частково, не є складним, оскільки унормований чинним законодавством та визначений усталеною судовою практикою й не потребує виняткових професійних знань.
Отже, з урахуванням характеру, предмета та складності спору (спір є стандартним-типовим, витікає з договору поставки товару), кількості його учасників (два учасника), обсягом матеріалів справи (не великий обсяг первинних документів), господарський суд не може стверджувати, що спір у даній справі вимагав від адвоката аналізу значного обсягу джерел права, судової практики та значних затрат часу на його врегулювання.
За таких обставин, враховуючи заяву відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає прийнятною фіксовану суму за надання адвокатом у справі професійної правничої допомоги у розмірі 30 000 грн 00 коп.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, відповідно до норм ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн. 00 коп. покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. ст. 232, 233, 236-238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 106 000 грн 0 коп.
В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310, код ЄДРПОУ 00186520) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний будинок" Енергоальянс" (69041, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, буд. 1, код ЄДРПОУ 33527835) 422 316 грн 80 коп. (чотириста двадцять дві тисячі триста шістнадцять грн 80 коп.) основного боргу, 69 124 грн 74 коп. (шістдесят дев'ять тисяч сто двадцять чотири грн 74 коп.) пені, 12 587 грн 96 коп. (дванадцять тисяч п'ятсот вісімдесят сім грн 96 коп.) 3% річних, 108 355 грн 19 коп. (сто вісім тисяч триста п'ятдесят п'ять грн 19 коп.) інфляційних втрат, 5 093 грн 59 коп. (шість тисяч шістсот сімдесят три грн. 73 коп.) витрат зі сплати судового збору, 29 687 грн 25 коп. (двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят сім грн 25 коп.) витрат на правничу допомогу.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 24.02.2023
Суддя І.А. Рудь