вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
27.02.2023м. ДніпроСправа № 904/4917/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста у розмірі 8 559, 60 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Комунальне підприємство "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" про стягнення заборгованості за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 39-1-2021 від 15.09.2021 у розмірі 8 559, 60 грн., з яких:
- 6 443, 23 грн. - основний борг за період з 15.09.2021 по 31.10.2021;
- 1 886, 00 грн. - інфляційні втрати;
- 230, 37 грн. - 3 % річних.
Ухвалою суду від 28.12.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
27.02.2023 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 39-1-2021 від 15.09.2021 в частині своєчасності здійснення плати за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 6 443,23 грн.
У зв'язку із простроченням плати за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста, позивач нарахував також 3% річних за період прострочення з 15.09.2021 по 23.11.2021 у розмірі 230,37 грн. та інфляційні втрати за період прострочення з 15.09.2021 по 23.11.2021 у розмірі 1 886,00 грн.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність справи у суді повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи «Адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.
Також судом передавалась відповідачу телефонограма з номером НОМЕР_1 яку прийняв старший менеджер Джепа С.О. (а.с. 44).
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору; факт передання відповідачу об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста; строк оплати за використання об'єкта; наявність прострочення оплати; правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Між Комунальним підприємством "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" (сторона-2) укладено договір передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста № 39-1-2021 від 15.09.2021 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору сторона-1, що діє від власного імені, на підставі повноважень, наданих територіальною громадою м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, надає стороні-2 зупиночний комплекс (надалі - об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі), а сторона-2 приймає в строкове платне користування об'єкт благоустрою вулично дорожньої мережі, а саме: частину об'єкту благоустрою вулично-дорожньої мережі, що має місце розташування: м. Дніпро, вул.. Глінки, біля буд. 15, площею 4,0 м.кв, (Додаток 1), для утримання в належному стані місць очікування пасажирами громадського транспорту та використання з комерційною метою відповідно до вимог чинного законодавства України.
За умовами п. 2.2. договору право на використання об'єкту благоустрою виникає у сторони-2 з моменту підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі об'єкту благоустрою у використання і діє до закінчення терміну дії цього договору.
Згідно п. 3.1. договору сторона-1 визначає плату під час оформлення договору та має право її змінювати протягом дії договору у разі внесення змін до розрахункових даних.
Розмір плати розраховується відповідно до калькуляції вартості плати за тимчасове використання об'єктів благоустрою вулично-дорожньої мережі м. Дніпра (Додаток 3), що є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 3.3. договору плата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі здійснюється щомісячно. Розмір плати у кожному календарному місяці визначається шляхом множення кількості календарних днів у відповідному місяці на розмір плати за один календарний день використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі. Індексація плати за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі здійснюється за погодженням сторін один раз на рік шляхом коригування плати за останній місяць року з урахування індексу інфляції за весь поточний рік.
У п. 3.4. договору сторони погодили, що оплата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі у другому та кожному наступному місяці дії договору здійснюється стороною-2 щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця і не залежить від наслідків господарської діяльності сторони-2. Перерахування плати здійснюється стороною-2 на поточний рахунок сторони-1, визначений у реквізитах цього договору, або інший рахунок, повідомлений стороною-1 стороні-2 письмово. У призначенні платежу зазначається дата і номер цього договору. Оплата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі здійснюється за весь час фактичного використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі.
За змістом п. 6.3. договору до обов'язків сторони-2 віднесено, зокрема, обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати плату за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі та здійснювати відшкодування витрат щодо утримання і експлуатації об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі за весь час фактичного використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі.
Відповідно до п. 12.1. договору цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє строком до 15.07.2024, а в частині обов'язку сторони-2 щодо здійснення розрахунків та сплати штрафних санкцій та пені - до повного виконання стороною-2 зазначених зобов'язань.
Закінчення строку дії договору або його дострокове припинення не звільняє сторону- 2 від виконання грошових та інших зобов'язань перед стороною-1, які виникли під час дії договору (п. 12.3 договору).
На виконання умов договору позивач передав відповідачу об'єкт благоустрою вулично-дорожньої мережі, що підтверджується актом приймання-передачі від 15.09.2021 (а.с. 25).
Позивач зазначає, що за період з 15.09.2021 по 23.11.2021 відповідачу нарахована плата за користування об'єктом благоустрою вулично-дорожньої мережі у загальному розмірі 6 443,23 грн., яка відповідачем, в порушення умов договору, оплачена не була, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у вказаній сумі.
Із посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.09.2021 по 23.11.2021 у розмірі 230,37 грн. та інфляційні втрати за період прострочення з 15.09.2021 по 23.11.2021 у розмірі 1 886,00 грн.
Доказів оплати відповідачем спірної основної заборгованості та нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних сторонами до матеріалів справи не надано.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ст.. 626 Цивільного кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Оплата за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі у другому та кожному наступному місяці дії договору здійснюється стороною-2 щомісячно до 15 числа кожного поточного місяця і не залежить від наслідків господарської діяльності сторони-2 (п. 3.4. договору).
За розрахунком позивача, долученому до позову, відповідач має заборгованість за період з 15.09.2021 по 23.11.2021 за користування об'єктом благоустрою вулично-дорожньої мережі у загальному розмірі 6 443,23 грн.
Доказів внесення плати за використання об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі за вказаний період відповідачем не надано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених вимог по стягненню заборгованості у розмірі 6 443,23 грн., строк оплати якої настав.
Правомірність нарахування 3% річних.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 15.09.2021 по 23.11.2021 у розмірі 230,37 грн.
Перевіривши розрахунки 3% річних, суд встановив, що позивачем помилково нараховано штрафні санкції на всю суму заборгованості та виявлено помилку у визначенні періодів нарахування.
Таким чином, стягнення підлягають 3% річних у розмірі 219,36 грн.
В частині стягнення 3% річних у розмірі 11,01 грн. слід відмовити.
Правомірність нарахування інфляційних втрат.
Пунктом. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач заявив вимогу про стягнення інфляційних втрат за період прострочення з 15.09.2021 по 23.11.2021 у розмірі 1 886,00 грн.
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем помилково нараховано штрафні санкції на всю суму заборгованості та виявлено помилку у визначенні періодів нарахування.
Таким чином, до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 1192,01 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 693,96 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача 6 443,23 грн. основного боргу, 219,36 грн. 3% річних, 1192,04 грн. інфляційних збитків.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача 11,01 грн. 3% річних, та 693,96 грн. інфляційних збитків слід відмовити.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" про стягнення заборгованості за договором передачі в платне користування об'єкта благоустрою вулично-дорожньої мережі міста у розмірі 8 559, 60 грн.- задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрінт Кіоск" (49051, м. Дніпро, вул.. Осіння, буд. 2А, ідентифікаційний код 39378090) на користь Комунального підприємства "Транспортна інфраструктура міста" Дніпровської міської ради (49038, м. Дніпро, вул. Курчатова, буд. 8, код ЄДРПОУ 23357437) 6 443,23 грн.- основного боргу, 219,36 грн. -3% річних, 1192,04 грн. -інфляційних збитків, 2 276,57 грн.- витрат зі сплати судового збору, про що видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 27.02.2023.
Суддя Н.Г. Назаренко