Справа № 361/8274/21
Провадження № 2/361/1356/22
05.12.2022
(заочне)
05 грудня 2022 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:
судді Сердинського В.С.
при секретарі - Бас Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари в розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення,
установив:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить зобов'язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди у користуванні у користуванні житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , та вселити її у квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 та зареєстрована в ній. Крім неї співвласниками даної квартири є відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Відповідачі проживають у спірній квартирі.
У 2016 році позивач мала намір вселитися у дану квартиру, однак відповідачі її не впускали в неї. У 2017 році ОСОБА_1 подала до суду заяву про вселення, однак відповідач ОСОБА_5 пообіцяла викупити у неї 1/6 частку квартири, про що між ними укладено попередній договір від 31 травня 2018 року. Однак 21 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_5 подала до суду заяву про відмову у придбанні у позивачки належної їй 1/6 частки квартири.
10 липня 2021 року позивач направила відповідачам лист, в якому повідомила, що має намір вселитися у квартиру, однак 01 серпня 2021 року двері квартирі їй ніхто не відкрив, внаслідок чого вона змушена була звернутися у поліцію.
Таким чином, до даного часу, позивач так і не змогла вселитися у належну їй частку квартири, оскільки відповідачі не визнають її право власності на частку квартири та позбавляють її можливості користуватися нею.
Ухвалою Броварського районного суду Київської області від 02 грудня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. 2010 року ОСОБА_6 .
Ухвалою Броварського районного суду Київської області від 01 серпня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному у позові, просили суд позов задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду справи, в судове засідання жодного разу не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких заяв про розгляд справи за їх відсутності та/або відкладення судового засідання до суду не подавали.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Таким чином, відповідач, враховуючи положення статей 128, 130 ЦПК України, вважається таким, що повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, постановив розглянути справу заочно, згідно із статтями 223 та 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_8 на праві власності належить 1/6 частка квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності
10 липня 2021 року ОСОБА_8 направила лист відповідачам про те, що має намір вселитися у квартиру 01 серпня 2021 року та просила надати їй ключі від квартири.
01 серпня 2021 року відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивачку ОСОБА_8 в квартиру АДРЕСА_1 , не впустили. Даний час підтверджується Талоном-повідомленням єдиного обліку № 25671 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію.
Також той факт, що відповідачі чинять перешкоди у користуванні позивачкою належною їй 1/6 часткою квартири АДРЕСА_1 , підтверджується висновками про результати перевірки Броварського РУП ГУ НП в Київській області ід 06 червня 2017 року, від 04 липня 2017 року, від 15 листопада 2017 року.
Позивач неодноразово намагалася врегулювати спірні з відповідачами взаємовідносини мирним шляхом, направляючи їм листи про допущення в квартиру: від 22 листопада 2021 року, від 03 лютого 2022 року, від 22 червня 2022 року, від 14 липня 2022 року, від 25 серпня 2022 року.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом.
Згідно із положеннями частини першої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до пункту першого статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно із положеннями статті 319 ЦПК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником майна і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно зі статтею 355 ЦК України майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.
Відповідно до статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
В даному випадку, враховуючи, що порядок користування між співвласниками не визначений ні за їхньою згодою, ні за рішенням суду, тому право користування спірною квартирою може бути реалізованим шляхом вселення позивача.
Аналогічна правова позиція з подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року по справі № 755/4973/18.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивачу на праві власності належить 1/6 частини спірної квартири, вона не може бути позбавлена права користування нею, зокрема права використовувати квартиру для власного проживання, тому суд приходить до висновку про задоволення позову в частині вимог про усунення перешкод позивачу в користуванні 1/6 частиною квартири за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом її вселення у квартиру.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 41, 47, 55 Конституції України, статями 13, 15, 16, 29, 316-319, 321, 355-358, 379, 382, 383, 391 ЦК України, статтями 12, 13, 81, 89, 263 - 265, 268, 273, 280, 353 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , шляхом вселення ОСОБА_1 до даної квартири та передачі їй ключів від вхідних дверей квартири та надалі не чинити їй перешкод у користуванні квартирою.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В. С. Сердинський