Справа №461/51/23
провадження №2/461/487/23
/заочне/
20 лютого 2023 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кротової О.Б.,
за участі секретаря судових засідань Ігнат Т.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди,
03.01.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь», в якому просить: стягнути з Кредитної спілки «Либідь» на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами №156/08 від 11.01.2008, №28/2008ЛФ від 12.03.2008, №71/2008ЛФ від 18.06.2008 про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно у розмірі 167284,40грн.; стягнути з Кредитної спілки «Либідь» на його користь моральну шкоду в розмірі 977721,00грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами №ЛВ 1/0120/09/1551 від 21.09.2009, №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що 02.04.2012 Галицьким районним судом м. Львова ухвалено рішення у справі №2-851/11, яким вирішено стягнути з КС «Либідь» на його користь 12815,75грн. - заборгованості по депозитних вкладах, 6193,85грн. - відсотків на суму вкладів депозитів; 2257,13грн. - відшкодування збитків у зв'язку з інфляцією; 2686,80грн. - пені, а всього 23953,53 грн. На виконання судового рішення, яке набрало законної сили 13.04.2012, видано виконавчий лист. Голосіївським районним відділом ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження №43546093. Однак, на даний час вищезгадане рішення суду так і не виконано, відповідач ухиляється від виконання рішення суду і кошти йому не повертає. Зазначає, що зобов'язання повинно виконуватися належним чином, а у разі порушення виконання зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Вказує, що умовами договорів про внесення депозитного вкладу на депозитних рахунок, зокрема п.2.7 передбачено, що у випадку несвоєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, спілка виплачує члену КС пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення. Наголошує, що пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, починаючи з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Вважає, що на його користь підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договорами №156/08 від 11.01.2008, №28/2008ЛФ від 12.03.2008, №71/2008ЛФ від 18.06.2008 про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно у розмірі 167284,40грн. Окрім цього, у зв'язку з порушенням КС «Либідь» своїх грошових зобов'язань за депозитними договорами, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в фізичному болі, внаслідок погіршення стану здоров'я, та душевних стражданнях через неможливість користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, яку оцінює в розмірі 977721,00грн.
Ухвалою від 04.01.2023 прийнято до розгляду позов та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено справу до судового розгляду, в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, зокрема витребування у відповідача підтвердження про виконання грошового зобов'язання за договорами про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, - відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково пояснив, що відповідачі не виконують умови договорів про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, а вимога про стягнення пені ґрунтується саме на умовах цих договорів, а також не виконано рішення суду про стягнення коштів з відповідача. Просив позов задовольнити, та не заперечив щодо ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідачі у судове засідання повторно не з'явилися без поважних причин, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, відзив на позов не подали, відтак суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.
Між сторонами у цій справі існували зобов'язальні правовідносини з договору банківського вкладу.
Згідно ч.1 ст.1058 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Положеннями частини першої та другої статті 1060 ЦК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
За рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 квітня 2012 року у справі №2-851/11 позов ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь» про стягнення суми депозитних вкладів задоволено частково. Вирішено стягнути на його користь 12815,75грн. - заборгованості по депозитних вкладах, 6193,85 грн. - нарахованих відсотків, 2257,13 грн. - відшкодування збитків, у зв'язку з інфляцією, 2686,80 грн. - пені, а всього 23953,53 грн. Даним рішенням суду встановлено факт наявності заборгованості у кредитної спілки «Либідь» перед позивачем по договорах про внесення депозитного вкладу №156/08 від 11.01.2008, №28/2008ЛФ від 12.03.2008, №71/2008ЛФ від 18.06.2008 в розмірі 23953,53 грн. Рішення суду набрало законної сили 13.04.2012 року.
Згідно пояснень позивача, 17.04.2012 на виконання вищезазначеного рішення суду видано виконавчий лист, та Голосіївським районним відділом ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження №43546093. Однак, судове рішення відповідачем так і не виконано.
Відповідно до п. 2.7 договорів №156/08 від 11.01.2008, №28/2008ЛФ від 12.03.2008, №71/2008ЛФ від 18.06.2008 про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок, у випадку несвоєчасного повернення депозиту та нарахованих на нього процентів, спілка виплачує члену КС пеню в розмірі облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення.
Позивачем до позову долучено розрахунок, відповідно до якого розмір пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно становить 167284,40грн.
Виходячи з характеру такого виду відповідальності КС «Либідь», сплата цих коштів є неустойкою, що також встановлено рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02.04.2012, і що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Пункт 1.2 договорів №156/08 від 11.01.2008, №28/2008ЛФ від 12.03.2008, №71/2008ЛФ від 18.06.2008 про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок визначає, що термін дії договору складає 18 календарних місяців з дня внесення депозиту.
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з вимогами договорів про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ОСОБА_1 використав право вимагати повернення суми заборгованості по депозитних вкладах, а також сплати нарахованих процентів, відшкодування збитків у зв'язку з інфляцією та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно п.2.7 договорів, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку, що стверджується рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02.04.2012, яке набрало чинності.
Звертаючись з цим позовом до суду, позивач просить стягнути пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно п.2.7 договорів №156/08 від 11.01.2008, №28/2008ЛФ від 12.03.2008, №71/2008ЛФ від 18.06.2008 про внесення депозитного вкладу на депозитний рахунок за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 включно у розмірі 167284,40грн. із розрахунку облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день такого прострочення.
Разом з тим, такі умови поширюються лише на діючі договори.
Водночас, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02.04.2012 у справі № 2-851/11, яке набрало законної сили 13.04.2012, стягнуто грошові кошти, внесені позивачем за договорами банківського вкладу, разом з процентами, пенею та інфляційними нарахуваннями. А відтак, позивач скористався правом на розірвання депозитних договорів, звернувшись до КС «Либідь» з вимогою про стягнення заборгованості по депозитних вкладах, нарахованих відсотків, відшкодування збитків, у зв'язку з інфляцією та пені.
Отже, договірні зобов'язання на майбутнє, після набрання чинності судовим рішенням, між сторонами припинилися.
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (постанови Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 14 грудня 2021 року у справі №757/71432/17-ц).
Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598, 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
Відтак, виплата передбаченої договором та встановленої статтями 549, 551 ЦК України пені поширюється лише на період дії договору банківського вкладу та після припинення такого договору вказана пеня не нараховується. Після розірвання договору банківського вкладу за судовим рішенням пеня за договором не нараховується, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати пені, припиняються.
Тому положення статті 549 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦПК України).
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Також, у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20), зазначено, що відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, яке підтверджено судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, де Велика Палата вказала, що за змістом ст.ст.546, 549, 550 ЦК України неустойка (пеня) за своєю правовою природою є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов'язань і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання, а відтак може нараховуватися лише в межах погодженого сторонами строку дії договору. Право кредитора нараховувати обумовлену в договорі неустойку (пеню) припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц.
Таким чином, якщо рішенням суду заборгованість за договором банківського вкладу стягнута у повному обсязі, вкладник має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення неустойки (пені).
Разом з тим, ОСОБА_1 вимог про стягнення сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України у цій справі не заявляв.
Доводи позивача про необхідність врахування судової практики, зокрема правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, слід зазначити наступне.
У вказаній справі Велика Палата виклала наступний правовий висновок: «До спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком зобов'язань за договором банківського вкладу підлягає застосуванню ч.5 ст.10 Закону про захист прав споживачів, проте дійсний зміст приписів цієї норми слід трактувати так, що пеня, яка має бути сплачена виконавцем, нараховується на суму, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі базою нарахування пені слід вважати проценти на суму вкладу або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України), що підлягає сплаті банком вкладникові за використання вкладу. Сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені. Набрання законної сили судовим рішенням про присудження до виконання стороною спору певного договірного зобов'язання в натурі або відшкодування стороною спору за його невиконання чи порушення відповідно до умов договору та законодавства не змінює суті цього зобов'язання. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов'язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника. У період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається».
Отже, вказаний висновок ніяким чином не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, та не спростовує висновку суду щодо відсутності підстав для стягнення пені.
При цьому суд враховує, що у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 757/38605/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 756/14910/16, від 14 квітня 2022 року у справі № 643/3666/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19, від 27 квітня 2022 року у справі № 757/21554/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 757/8802/19, від 26 червня 2022 року у справі № 757/883/20, від 20 липня 2022 року у справі № 132/4437/18 та цілому ряді інших міститься правова позиція про те, що звернення заявника із заявою про повернення депозитного вкладу і процентів свідчить про розірвання договору і припинення договірних відносин сторін, що виключає застосування пені.
Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання у цій справі відсутні.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів 977721,00грн. моральної шкоди за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд зазначає наступне.
Згідно із частинами 1, 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (далі Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 вказаної Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності, обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 78 ЦПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Не зважаючи на те, що моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення, суд не знаходить підстав для задоволення цієї частини позовних вимог. Факт заподіяння моральної шкоди діями відповідачів позивачу не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні. Так, неповернення депозиту безумовно змінило нормальний життєвий ритм позивача, проте доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
Оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позову, а позивач відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, про що долучено копії відповідних документів, судовий збір стягненню з позивача не підлягає. Доказів понесення інших судових витрат сторонами не надано.
Керуючись статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Кредитна спілки «Либідь», 79008, м. Львів, пл. Соборна, 12 А.
Дата складання повного тексту 24.02.2023 року.
Суддя О.Б. Кротова