79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
20.08.10 Справа № 2/102
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Дуди П.В.., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “Мірт”, м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Сервіс-1”, с. Ставчани про визнання частини договору недійсною
Приватне підприємство “Мірт”, м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транс-Сервіс-1”, с. Ставчани про визнання частини договору недійсною.
Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 23.06.2010р. призначив розгляд справи на 08.07.2010р. Розгляд справи відкладався на 20.08.2010р.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задоволити. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем 02.01.2009р. було укладено договір транспортного перевезення №02/01/09-66 Н. Пунктом 6.1. вказаного договору передбачено, що всі спори та розбіжності, що можуть виникнути між сторонами, підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації “Всеукраїнська інвестиційна асоціація”. Під час укладення договору із вказаним третейським застереженням мала місце помилка керівника позивача, який не був обізнаний з Регламентом та Положенням постійно діючого третейського суду, помилявся щодо порядку третейського розгляду спору, прав та обов'язків сторін, розміру витрат, пов'язаних з розглядом спору у даному суді. У зв'язку з наведеним, вчинення правочину відбулося під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, що згідно зі ст. 229 ЦК України є підставою для визнання правочину в цій частині недійсним.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, подав клопотання про припинення провадження у справі, оскільки п. 6.1. договору транспортного перевезення №02/01/09-66 Н від 02.01.2009р. передбачено вирішення спорів між сторонами третейським судом.
Представникам роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
В судовому засіданні 20.08.2010р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення складено та підписано 25.08.2010р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
2 січня 2009р. між позивачем (замовник) та відповідачем (перевізник) було укладено договір транспортного перевезення №02/01/09-66 Н.
За цим договором перевізник зобов'язується надати замовнику послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у додатках до даного договору, автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню.
Відповідно до п. 6.1. договору транспортного перевезення №02/01/09-66 Н від 02.01.2009р., всі спори і розбіжності, що можуть виникнути між сторонами із умов цього договору, або в зв'язку з ним (при його укладенні, виконанні, зміні, розірванні, припиненні, визнанні неукладеним, визнанні недійсним і т. ін.) підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації “Всеукраїнська інвестиційна асоціація”, який знаходиться за адресою - м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, якщо попередньо не досягнуто згоди шляхом переговорів.
Згідно п. 6.2. договору транспортного перевезення №02/01/09-66 Н від 02.01.2009р., сторони прийшли до взаємної згоди про те, що третейський розгляд здійснюється Третейським судом, в складі одного третейського судді, який призначається в порядку, передбаченому Регламентом Постійно діючого третейського суду при Асоціації “Всеукраїнська інвестиційна асоціація”. Сторони визнають обов'язковість рішення обраного Третейського суду відповідно до статті 50 Закону України “Про третейські суди”. Протокол засідання Третейського суду не ведеться.
Пунктом 6.3. договору транспортного перевезення №02/01/09-66 Н від 02.01.2009р. встановлено, що сторони зобов'язуються сумлінно виконувати обов'язки і вимоги Третейського суду з метою об'єктивного розгляду спору. Рішення Третейського суду для сторін є остаточним і підлягає виконанню.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У пункті 6.1. договору транспортного перевезення №02/01/09-66 Н від 02.01.2009р. передбачено, що всі спори та розбіжності, що можуть виникнути між сторонами, підлягають вирішенню Постійно діючим третейським судом при Асоціації “Всеукраїнська інвестиційна асоціація”.
Частиною другою статті 12 ГПК України передбачено, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Згідно ст. 1 Закону України “Про третейські суди”, до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 12 Закону України “Про третейські суди” встановлює вимоги до виду і форми третейської угоди. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Отримання додаткової письмової згоди сторін за наявності третейської угоди в договорі Закон України “Про третейські суди” не передбачає.
Стаття 5 Закону України “Про третейські суди” встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Відповідно до ст. 6 Закону “Про третейські суди”, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом , можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсним нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що укладена між позивачем та відповідачем третейська угода в повній мірі відповідає вимогам, що висуваються до третейських угод ст. 12 Закону України “Про третейські суди”. Як вбачається з матеріалів справи, третейська угода укладена у вигляді третейського застереження в договорі, сторони домовились про передачу спору до постійно діючого третейського суду, угода викладена в письмовій формі, підписана сторонами і є частиною договору.
Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 13 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999р. № 02-5/11 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” визначено, що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням.
З аналізу ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України, ст. 50 Закону України “Про автомобільний транспорт” вбачається, що істотними умовами договору транспортного перевезення, які визначені законом, є умови та термін перевезення; вартість перевезення; найменування та кількість вантажу, його пакування; місце та час навантаження і розвантаження; найменування та місцезнаходження сторін.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору,
Як вбачається з матеріалів даної справи, між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору транспортного перевезення, оскільки вказаний договір містить усі необхідні умови, підписаний сторонами і міг бути укладений без наявності третейського застереження.
Третейське застереження, викладене в пункті 6.1. -6.3. договору містить посилання на Регламент Постійно діючого третейського суду при Асоціації “Всеукраїнська інвестиційна асоціація”. Разом з тим, чинним законодавством України, в тому числі Законом України “Про третейські суди” не передбачено обов'язок сторін посилатись у третейській угоді на Регламент третейського суду та прикладати його у додатку до договору.
Крім того, порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються Законом України “Про третейські суди” та регламентом третейського суду (ст. 10 Закону України “Про третейські суди”).
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про третейські суди” основними принципами організації та діяльності третейського суду є законність, незалежність третейських судів та рівність всіх учасників третейського розгляду перед законом та третейським судом.
Кожна із сторін може у будь-який час звернутись безпосередньо до третейського суду та ознайомитись з його регламентом та положенням.
Таким чином, позивач не був позбавлений права у будь-який момент звернутися до визначеного сторонами третейського суду для ознайомлення із регламентом та положенням суду.
В узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008р. “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зокрема зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.
Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Згідно із Практикою розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину; помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи відповідність змісту спірних пунктів договору вимогам законодавства, що діяло на момент його укладання, суд прийшов до висновку, що доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, підстав для визнання п.п. 6.1., 6.2., 6.3. договору транспортного перевезення №02/01/09-66 Н від 02.01.2009р. недійсним не вбачається, тому позовні вимоги Приватного підприємства “Мірт” є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 6, 11, 16, 203, 204, 215, 217, 229, 509, 626, 627, 638, 909 ЦК України, ст.ст. 7, 207, 307 ГК України, ст.ст. 1, 4, 5, 6, 10, 12, Закону України “Про третейські суди”, ст. 50 Закону України “Про автомобільний транспорт” та ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Мазовіта А.Б.