Іменем України
15 лютого 2023 року м. Кропивницький
справа № 389/3689/21
провадження № 22-ц/4809/121/23
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Головань А.М., Письменний О. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - військова частина НОМЕР_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування рішення, скасування пункту наказу та зобов'язання поновити на квартирному обліку за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 червня 2022 року (суддя Г.В. Берднікова),-
Короткий зміст позових вимог, відзиву на позов, заперечень на відзив
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
-визнати незаконним і скасувати рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом №12 від 16 липня 2021 року, в частині зняття його зі складом сім'ї 4 (чотири) особи з черги обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень;
- скасувати пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 19 липня 2021 №1247 «Про зняття військовослужбовців, а також осіб, звільнених в запас або відставку військової частини НОМЕР_1 та членів їх сімей з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання у військовій частині НОМЕР_1 », яким позивача зі складом сім'ї 4 (чотири) особи (в тому числі позивач), знято з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень;
-зобов'язати відповідача поновити позивача, зі складом сім'ї, на квартирному обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та в черзі обліку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень.
В обґрунтування вимог зазначив, що з 26 червня 2000 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 17 серпня 2003 року перебуває на квартирному обліку відповідача, а з 17 квітня 2016 року на обліку для отримання постійного житла у першочергову чергу для поліпшення житлових умов.
Рішенням житлової комісії відповідача, оформленим протоколом №12 від 16 липня 2021 року, позивача зі складом сім'ї чотири особи знято з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, та з черги обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
На підставі даного рішення командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №1247 від 19 липня 2021 року, яким ОСОБА_1 зі складом сім'ї чотири особи знято з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання, та з черги обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень.
Дане рішення житлової комісії прийняте з посиланням на лист-роз'яснення начальника Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 14 червня 2021 року №370/2/5240, в якому зазначено, що особи, які забезпечені житлом для постійного користування, яке відповідає встановленим санітарно-технічним вимогам, втрачають право на перебування на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов.
Посилання на будь-які норми чинного законодавства, які б мотивували прийняття такого рішення житлової комісії, відсутні. Аналогічний за змістом є і оскаржуваний наказ, в якому, зокрема, є посилання на виконання вимог наказу Міністерства Оборони України №380 від 16 липня 2021 року «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями».
Рішення житлової комісії та наказ, що оскаржуються винесені без жодних правових підстав, посилання на норми діючого законодавства та мотивування відсутні, окрім посилання на вищезазначений лист-роз'яснення, який не є нормою права, а тому не може бути підставою для прийняття такого рішення.
Крім того позивач зазначає, що його вислуга на військовій службі складає більше ніж 20 років, на квартирному обліку він перебував з 17 серпня 2003 року, а відтак у відповідача взагалі були відсутні правові підстави для прийняття зазначених рішень.
В зв'язку з викладеними обставинами позивач звернувся до суду з даним позовом.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Так як оскаржуване позивачем рішення житлової комісії прийнято з посиланням на лист-роз'яснення начальника Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 14 червня 2021 року №370/2/5240. Зазначений лист повністю відповідає низці нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері забезпечення військовослужбовців службовими жилими приміщеннями, а також роз'яснює, що житлові приміщення для постійного проживання та грошова компенсація за належне військовослужбовцям для отримання жиле приміщення, надаються один раз протягом усього часу проходження військової служби.
На сьогоднішній день житловий фонд військового містечка № НОМЕР_2 перебуває у державній власності в особі МОУ та в оперативному управлінні квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницький, складається з одного гуртожитку на 11 кімнат та 17 житлових будинків на 173 квартири, з яких лише 19 квартирам рішенням органів виконавчої влади надано статус житлового житла, у зв'язку з чим житловий фонд містечка №3, в якому не визначено статус службового житла, відноситься до категорії житла, що надається для постійного користування і може бути приватизоване у встановленому порядку. Тобто, питання щодо забезпечення постійним житлом військовослужбовців запасу мешканців військового містечка № НОМЕР_2 , які зареєстровані та проживають у квартирах, що відповідають санітарно-технічним нормам, слід вирішувати шляхом реалізації права громадян в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Також зазначеним листом встановлено, що особи, які забезпечені житлом для постійного користування, яке відповідає встановленим санітарно-технічним вимогам, втрачають право на перебування на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Так, позивач зі складом сім'ї чотири особи зареєстрований та проживає в квартирі, що відноситься до фонду житлового містечка АДРЕСА_1 . Зазначена квартира має три кімнати загальною площею 62,30 м2, житлова площа складає 39,3м2, а тому фактично на кожну особу, яка проживає у цій квартирі, припадає 9,8 м2 житлової площі, у зв'язку з чим зазначене житло повністю відповідає санітарно-технічним вимогам. Крім того, розмір житлової площі на кожну особу є більшим на 2,0 м2. Квартира, в якій зареєстрований та проживає позивач, підпадає під категорію житла, що надається для постійного користування і за бажанням може бути приватизована. Оскільки позивач забезпечувався житлом для постійного користування, проживання за рахунок Міністерства оборони України, яке відповідає як санітарно-технічним нормам, так і нормам, що встановлюють розмір мінімальної житлової площі на одну особу, тому оскаржувані рішення житлової комісії та наказ командира військової частини НОМЕР_1 відповідають вимогам чинного законодавства (а.с.31-34).
У відповіді на відзив позивач вказує на неправомірність посилання представника відповідача, що квартира, у якій проживає ОСОБА_1 , може бути приватизована, оскільки рішенням Конституційного Суду України визнано, що не підлягають приватизації квартири (будинки), розташовані на територіях військових поселень, до яких також відноситься житлове містечко АДРЕСА_1 , розташоване на території військової частини НОМЕР_1 , яка має статус потенційно небезпечного об'єкта. Тобто, житловий фонд військового містечка № НОМЕР_2 призначений виключно для розміщення військовослужбовців і працівників ЗСУ, які здійснюють охорону та забезпечують життєдіяльність об'єкта, та не може надаватися як житло для постійного проживання. Крім того, підставою для користування жилим приміщенням в будинках державного фонду є договір найму, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення. Проте, ордер на вселення до квартири позивач не отримував, відповідний договір найму з ним не укладався (а.с.44-47).
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 , оформлене протоколом №12 від 16 липня 2021 року, в частині зняття майора ОСОБА_1 зі складом сім'ї чотири особи з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень; скасовано п. 14 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1247 від 19 липня 2021 року «Про зняття військовослужбовців, а також осіб, звільнених в запас або відставку військової частини НОМЕР_1 та членів їх сімей з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання у військовій частині НОМЕР_1 » в частині зняття з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень позивача зі складом сім'ї чотири особи та внесення змін в списки обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та в списки обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 в особі її житлової комісії поновити позивача зі складом сім'ї чотири особи на квартирному обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання з 17 серпня 2003 року на квартирному обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень з 07 квітня 2016 року; здійснено розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що забезпечення військовослужбовців належним житлом за безперервну тривалу військову службу є певною соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел існування і спрямоване на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48 Конституції України).
Таким чином, при вступі на службу та під час її проходження, позивачу державою було гарантоване певне забезпечення і компенсації, які фінансуються із бюджету. Зупинення або звуження змісту і обсягу гарантованих Конституційних соціальних прав є недопустимим і не повинні погіршувати становище особи, а тому позивач має право на поліпшення житлових умов за рахунок фондів Міністерства оборони України.
Оскільки при зарахуванні ОСОБА_1 на квартирний облік на отримання житла та перебування його на квартирному обліку порушень позивачем допущено не було, під час проходження військової служби він перебував на обліку для поліпшення житлових умов як у загальній черзі, так і у першочерговій, календарна вислуга років у Збройних Силах України на час ухвалення рішення становить понад 20 років, підстави, визначені законом для зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов відсутні, тому суд дійшов висновку про незаконність дій відповідача щодо зняття позивача разом із сім'єю з квартирного обліку та про наявність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції військова частина НОМЕР_1 оскражила його в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Посилаючись на відповідні норми чинного законодавства зазначає, що житлова комісія військової частини наділена повноваженнями щодо постановки військовослужбовців та зняття їх з обліку, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями (службовою жилою площею).
Звертає увагу суду, що позивач зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 ( дана квартира відноситься до фонду житлового містечка № НОМЕР_2 ) зі складом сім'ї - 4 особи (в тому числі позивач).
Довідкою про перевірку житлових умов встановлено, що житлова площа квартири АДРЕСА_3 , яка знаходиться в користуванні ОСОБА_1 становить 39,3 м2, а тому фактично на кожну особу, яка проживає в зазначеній квартирі припадає 9,8 м2 житлової площі, в зв'язку з чим зазначене житло повністю відповідає санітарно-технічним вимогам. Крім того, розмір житлової площі на кожну особу навіть є більшим на 2,0 м2.
Відповідач зазначає, що він не заперечує, щодо обов'язку Держави забезпечити військовослужбовця та членів його сім'ї житловою площею, проте норми, на які посилається позивач у позовній заяви є нормами, що встановлюють соціальні гарантії військовослужбовців та громадян, однак, порядок реалізації таких гарантій, тобто порядок забезпечення військовослужбовців житлом визначається спеціальними нормами.
Розділом VI вищевказаного наказу №380 зазначено, що житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули права та не забезпечувалися постійним житлом протягом усього часу проходження військової служби і мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, зареєстровані в населеному пункті дислокації військової частини, в якій військовослужбовець проходить службу та перебуває на відповідному обліку.
Крім того, пунктом 2 цього ж Розділу VI встановлено, що військовослужбовці та члени їх сімей визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов, відповідно до статті 34 Житлового кодексу Української УРСР.
Як зазначалось вище норма, що знаходить своє відображення в абз. 3 п. 3 Постанови КМУ від 03.08.2006 № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» встановлено, що забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
З наведеного слідує, що позивач забезпечувався житлом для постійного
користування, тому рішення житлової комісії, що оформлене протоколом від
16.07.2021 року за № 12 щодо зняття ОСОБА_1 з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень відповідає вимогам передбаченими нормативно-правовими актами.
Позивач забезпечувався житловою площею для постійного проживання за рахунок Міністерства оборони України, яка відповідає як санітарно-технічним нормам так і нормам визначеними у постанові виконкому обласної ради народних депутатів та президії обласної ради № 626 від 29 грудня 1984 року, що встановлює розмір мінімальної житлової площі на одну особу під час забезпечення такою.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана відповідачем безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду 21 вересня 2022 року.
Ухвалою суду від 21 вересня 2022 року витребувано матеріали даної цивільної справи з суду першої інстанції.
05 жовтня 2022 року з підстав, зазначених в ухвалі Кропивницького апеляційного суду, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків.
Оскільки недоліки апеляційної скарги відповідачем усунуто у встановлений судом строк, 22 листопада 2022 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву.
30 листопада 2022 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 24 січня 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу.
У відповідності до вимог процесуального закону представники сторін на 24 січня 2023 року належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 128,129).
24 січня 2023 року від представника відповідача та позивача до суду надійшли заяви про розгляд справи, призначеної на 24 січня 2023 року без участі сторін (а.с.130,131).
За положеннями ч.5 ст. 268 ЦПК, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступного.
Обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 24 червня 2000 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та згідно з витягом з послужного списку на час подання позову має загальну вислугу понад 20 років (а.с.20).
Відповідно до витягу з протоколу житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2003 року №3, ОСОБА_1 зі складом сім'ї три особи (дружина, син 1995 року народження) поставлено на квартирний облік (а.с.7).
Згідно з витягом з протоколу №4 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 07 квітня 2016 року ОСОБА_1 зі складом сім'ї 4 особи, а саме дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зараховано на облік осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у Кіровоградському гарнізоні (а.с.8).
ОСОБА_1 , з 22 серпня 2009 року і по теперішній час зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.18).
Будинок, в якому розташована квартира позивача знаходиться на території військової частини НОМЕР_1 . Квартира є відомчим житлом Міністерства оборони України, про що зазначено у матеріалах облікової справи, ізольована, складається з 3 кімнат, житловою площею 65,93/41/18м2, розташована на 3 поверсі 3 поверхового будинку, який належить КЕВ м. Кропивницький.
Рахунок відкритий на ім'я позивача, благоустрій дому, водопровід, каналізація, центральне опалення, ванна, газ, технічний стан будинку та характеристика приміщення задовільні.
Рішенням житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2021 року, яке оформлене протоколом №12 (п.19), позивача зі складом сім'ї чотири особи знято з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у зв'язку з забезпеченням житловою площею за нормою згідно з розділом 1 п.3 постанови виконкому обласної Ради народних депутатів і президії обласної ради профспілки від 29 грудня 1984 року №626 та на підставі листа-роз'яснення начальника Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 14 червня 2021 року№370/2/5240.
На підставі даного рішення житлової комісії командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №1247 від 19 липня 2021 року (п.6), яким у зв'язку із забезпеченням позивача житловою площею за нормою згідно з розділом 1 п.3 постанови виконкому обласної Ради народних депутатів і президії обласної ради профспілки від 29 грудня 1984 року №626 та на підставі листа-роз'яснення начальника Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 14 червня 2021 року №370/2/5240, позивача зі складом сім'ї чотири особи знято з черги обліку осіб, які набули права та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги обліку осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень (а.с.9).
За період військової служби позивач постійним житлом не забезпечувався, грошова компенсація за належне для отримання жиле приміщення, не виплачувалася. Відомостей про те, що позивачем чи членами його сім'ї використано право на безоплатну приватизацію житла, або ж набуття його у власність іншим чином, матеріали справи не містять.
Щодо поширення юрисдикції загальних судів на розгляд цієї справи
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Згідно зі ст. 125 Основного Закону України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З огляду на це вважається «судом, встановленим законом» лише той судовий орган, котрий має відповідну юрисдикцію щодо розгляду та вирішення конкретної справи.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного, а також компетенцію судів однієї ланки і виду судочинства за територіальністю.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У п. 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 вказано: «Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв'язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів».
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, військовослужбовець ОСОБА_1 оскаржує рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 та винесеного на її підставі наказу командира цієї військової частини про виключення позивача з квартирного обліку на покращення житлових умов, право на яке він набув у зв'язку із проходженням військової (публічної) служби, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних, а не загальних судів.
Проте, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області розглянув цю справу в порядку цивільного судочинства, як суд загальної юрисдикції.
За таких обставин мали б настати наслідки, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 255, п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1, ч. 2 ст. 377 ЦПК України.
Судом встановлено, що у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звертався до Кіровоградського окружного адміністративного суду з аналогічним позовом до військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 340/8986/21 ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства (а.с.20а-23).
Згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці, яку суди зобов'язанні використовувати як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зазначав, що у п. 1 ст. 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Тож, враховуючи наявність такої, що набула законної сили ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 340/8986/21 про відмову у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 з аналогічними позовними вимогами та з тих самих підстав, а також враховуючи припис ч. 5 ст. 170 КАС України, закриття провадження у цивільній справі № 340/8986/21, яка наразі переглядається в апеляційному порядку, матиме наслідком порушення гарантованого ст. 6, ст. 13 Конвенції право позивача на доступ до суду та ефективний захист засіб юридичного захисту, а тому вирішення цього спору належить продовжити в порядку цивільного судочинства.
Схожого висновку дійшла Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (п. 77 постанови).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повному обсязі.
Позивач звернувся до суду за захистом свого права на забезпечення житлом, зокрема, права на поліпшення житлових умов, яке належить йому, як військовослужбовцю Збройних Сил України та, як він вважає, яке порушено рішеннями відповідача.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55 Конституції України).
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків (ст. 6 ЖК України).
За нормами ст. 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 ст. 12 ЖК України держава у сфері житлових відносин забезпечує встановлення порядку обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, надання жилих приміщень і користування ними;
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім'ю (ст. 31 ЖК України).
Порядок обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, встановлюється цим Кодексом та законодавством України (ст. 38 ЖК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 4 та 5 ст. 40 КЗпП України громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті.
Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:
1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;
1-1) одноразового одержання за їх бажанням від органів державної влади або органів місцевого самоврядування грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення у встановленому порядку;
3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України;
4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців;
5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.
Зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік.
Про зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку.
З числа громадян, взятих на облік потребуючих поліпшення житлових умов, складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень (ч. 3 ст. 43 ЖК України).
Згідно з преамбулою Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Положення ст. 12 Закону України № 2011-ХІІ передбачають, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред'являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. У разі відсутності можливості розміщення зазначених військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини та сімейних гуртожитках військова частина зобов'язана орендувати для військовослужбовців та членів їх сімей жиле приміщення або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Для військовослужбовців офіцерського складу у разі відсутності службового жилого приміщення військова частина зобов'язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовців та членів їх сімей або за їх бажанням виплачувати грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства, якщо вони не займали жилих приміщень за місцем проходження служби.
За військовослужбовцями, які вступили на військову службу за контрактом, зберігається право на жилу площу, яку вони займали до вступу на військову службу. Вони не можуть бути зняті з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за попереднім місцем проживання.
Військовослужбовцям, які вступили на військову службу за контрактом відповідно до частини четвертої статті 20 або продовжили військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», жилі приміщення надаються позачергово за рахунок військових формувань за місцем проходження військової служби. При цьому для військовослужбовців, які вступили на військову службу за контрактом відповідно до частини четвертої статті 20 зазначеного Закону, до часу перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, зараховується час перебування на такому обліку за місцем проживання до прийняття на військову службу за контрактом.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок), яка визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Відповідно до п. 2 Порядку військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються
службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства, а згідно з п. 3 Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для
постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.
Аналогічні положення містять п. 3, 4 Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380.
Згідно з п. 22 Порядку облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини (п. 24 Порядку).
Згідно з п. 30 Порядку військовослужбовці знімаються з обліку у разі:
-поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла;
-засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження;
-звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;
-подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; в інших випадках, передбачених законодавством.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 16 липня 2021 року майор ОСОБА_1 був знятий з черги обліку осіб, які набули право та потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання та з черги осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень у зв'язку із тим, що він забезпечений житловою площею відповідно до норм.
Таким чином, підставою для зняття позивача з черги на отримання жилого приміщення для постійного проживання стало, нібито, забезпечення його відповідним житлом.
ОСОБА_1 не погоджується з тим, що квартира АДРЕСА_4 є житлом для постійного проживання, оскільки він вважає цю квартиру службовим житлом. Ордер на вселення до вказаного житла він не отримував, договір найму не укладав. Крім того зазначає, що житловий фонд містечка №3 призначений виключно для розміщення військовослужбовців і працівників ЗСУ які здійснюють охорону та забезпечують життєдіяльність об'єкта, а тому не може надаватися як житло для постійного проживання військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби.
Натомість відповідач стверджує, що ця квартира не являється службовим житлом так, як виконавчий орган місцевого самоврядування не приймав рішення про включення даної квартири до числа службового житла, як того вимагає ст. 118 ЖК України.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не довів виконання обов'язку забезпечення позивача житлом для постійного проживання.
Судом враховано, що позивач на момент звільнення зі служби мав вислугу на військовій службі більше 20 років, постійним житлом не забезпечувався, перебував на обліку для поліпшення житлових умов у військовій частині НОМЕР_1 , а тому підстави, визначені законом для зняття з обліку позивача, який потребує поліпшення житлових умов, не настали.
Зняття позивача та членів його сім'ї з квартирного обліку згідно рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 16.07.2021 без зазначення правових підстав, як військовослужбовця, що має більше 20 років вислуги, буде становити для позивача надмірний тягар, при цьому втрата права на житло є найбільш крайньою формою втручання (рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року) та не переслідує законної мети, а відповідачем не доведено необхідність вказаних заходів щодо позивача відповідно до чинного законодавства України.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, по суті дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 червня 2022 року, - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді А.М. Головань
О. А. Письменний