Справа № 461/1137/23
Провадження № 1-кс/461/1003/23
24.02.2023 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури,
встановив:
ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Львівської обласної прокуратури, в якій просить:
-за результатами розгляду скарги постановити ухвалу про здійснення судового контролю, а саме зобов'язати уповноважену особу Львівської обласної прокуратури подати звіт про виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 22.12.2022 у справі №461/6895/22 провадження 1-кс 461/5757/22 внести до ЄРДР заяву про злочин від 14.12.2022 року і розпочати досудове розслідування.
В обґрунтування скарги ОСОБА_3 покликається на те, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 22.12.2022 (справа №461/6895/22 провадження 1-кс 461/5757/22), за результатами розгляду її скарги, в порядку ст. 303 КПК України, на протиправну бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення за заявою від 14.12.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, скаргу задоволено частково та зобов'язано уповноважену службову особу Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_3 від 14.12.2022 року про вчинення кримінального правопорушення, подану в порядку ст.214 КПК України, та повідомити заявницю про прийняте рішення.
Звертаючись з даною скаргою до слідчого судді, ОСОБА_3 також вказує на те, що відомості за наведеною вище заявою до ЄРДР не внесені, тобто ухвала слідчого судді не виконана, що, на її думку, вказує на протиправну бездіяльність представників суб'єкта оскарження. Скаржник вважає, що уповноважені особи Львівської обласної прокуратури не виконали покладених на них ст.214 КПК України обов'язків, а також не виконали рішення слідчого судді, що порушує її права гарантовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також Кримінальним процесуальним кодексом України.
Скаржниця подала заяву про слухання справи за її відсутності.
Представник суб'єкта оскарження у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України, відсутність слідчого, дізнавача чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду скарги або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду, внаслідок неявки скаржниці, яка подала заяву про слухання справи за її відсутності, прокурора або слідчого, не встановлено.
Дослідивши матеріали скарги, приходжу до наступних висновків, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Статтею 303 КПК України, визначено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Крім того, положення даної статті визначають перелік осіб, які можуть звернутися з відповідною скаргою до слідчого судді.
Наведений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно ч. 3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Проаналізувавши подану скаргу та долучені до неї матеріали, приходжу до висновку, що в даному випадку скаржник фактично звернувся до слідчого судді з приводу бездіяльності посадових осіб прокуратури щодо невиконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова.
Фактично скаржником порушено два питання:
-невиконання ухвали слідчого судді та невнесення відомостей до ЄРДР на підставі цієї ухвали та заяви про кримінальне правопорушення;
-встановлення судового контролю за виконанням ухвали.
Оцінюючи порушені питання, вважаю за доцільне, проаналізувати кожне з них.
Так, оцінюючи питання невиконання ухвали слідчого судді та невнесення відомостей до ЄРДР на підставі наведеної ухвали та заяви про кримінальне правопорушення, враховую наступне.
Встановлено, що, відповідно до ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2022 (справа №461/6895/22 провадження 1-кс 461/5757/22), за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 на протиправну бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення за заявою від 14.12.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань, скаргу задоволено частково та зобов'язано уповноважену службову особу Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_3 від 14.12.2022 року про вчинення кримінального правопорушення, подану в порядку ст.214 КПК України, та повідомити заявницю про прийняте рішення.
В свою чергу, у прохальній частині даної скарги ОСОБА_3 просить за результатами розгляду постановити ухвалу про здійснення судового контролю, а саме зобов'язати уповноважену особу Львівської обласної прокуратури подати звіт про виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 22.12.2022 у справі №461/6895/22 провадження 1-кс 461/5757/22 внести до ЄРДР заяву про злочин від 14.12.2022 року і розпочати досудове розслідування.
Отже, доводи скаржника щодо невнесення до ЄРДР її заяви про вчинення кримінального правопорушення від 14.12.2022 року вже були предметом судового контролю з боку слідчого судді та знайшли свою оцінку у відповідній ухвалі.
Водночас, скаржник на даний момент фактично повторно звернулася до слідчого судді зі скаргою щодо невнесення відомостей до ЄРДР за тією ж заявою.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, під час досудового розслідування заявником може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відповідно до положень статті 304 КПК України, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Скарга повертається, якщо:
1) скаргу подала особа, яка не має права подавати скаргу;
2) скарга не підлягає розгляду в цьому суді;
3) скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.
Отже, законодавець прямо не обмежив кількість звернень до слідчого судді зі скаргою щодо конкретного виду бездіяльності. Натомість, законодавець встановив відповідні процесуальні обмеження, критерії та правила щодо звернення з відповідною скаргою до слідчого судді.
В цій ситуації такі обмеження стосуються повноважень особи на звернення до слідчого судді (суб'єктний склад), юрисдикцію на яку поширюються повноваження слідчого судді відповідного суду (зокрема місце знаходження органу досудового розслідування), подача скарги з пропущенням процесуальних строків звернення. Наслідком недотримання цих положень є повернення скарги або відмова у відкритті провадження.
В процесі розгляду скарги встановлено, що у справі №461/6895/22 провадження 1-кс 461/5757/22 ОСОБА_3 звернулася за судовим захистом до слідчого судді щодо конкретної бездіяльності - невнесення до ЄРДР відомостей за її заявою. Таким чином, скаржниця фактично реалізувала своє право та отримала з цього приводу відповідні засоби для відновлення порушеного права, чим в даному випадку є зазначена ухвала слідчого судді від 22.12.2022, якою скаргу задоволено частково та зобов'язано уповноважену службову особу Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_3 від 14.12.2022 року про вчинення кримінального правопорушення, подану в порядку ст.214 КПК України, та повідомити заявницю про прийняте рішення, а в решті вимог скарги відмовлено. Вказана ухвала вступила у законну силу.
Крім того, встановлено, що згідно листа керівника Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові №19871зкп-22/л/12-11-3433/22 від 26.12.2022, заяву ОСОБА_3 від 14.12.2022 скеровано за належністю до Львівського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.
Також встановлено, що листом начальника управління Львівської обласної прокуратури від 03.01.2023, у відповідності до вимог ч. 4 ст.216 КПК України, звернення ОСОБА_3 від 28.12.2022 щодо неналежного розгляду її попереднього звернення та виконання ухвали Галицького районного суду м. Львова від 22.12.2022 року скеровано до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові.
Листами Львівської обласної прокуратури від 12.01.2023 №31/2-31вих-23 31/1-3761-22 та від 17.01.2023 №27-26вих-23 ОСОБА_3 повідомлено про скерування за належністю її заяви від 14.12.2022 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові, а також про результати розгляду управлінням процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління ДБР Львівської обласної прокуратури. Зокрема, скаржницю повідомлено про відсутність пдстав для внесення відомостей до ЄРДР за її заявою.
Також, листом від 11.01.2023 старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові скаржницю повідомлено про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР за її заявою від 14.12.2022, у зв'язку із відсутністю об'єктивних обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення віднесеного, відповідно до ч.4 ст.216 КПК України, до підслідності слідчих ДБР.
Отже, зміст наведених вище повідомлень скерованих скаржниці вказує на те, що ухвала слідчого судді від 22.12.2022, якою скаргу задоволено частково та зобов'язано уповноважену службову особу Львівської обласної прокуратури розглянути по суті заяву ОСОБА_3 від 14.12.2022 року про вчинення кримінального правопорушення, подану в порядку ст.214 КПК України, та повідомити заявницю про прийняте рішення, а в решті вимог скарги відмовлено, фактично виконана, адже така заява розглянута по суті і заявницю повідомлено про прийняте рішення.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
У низці своїх рішень ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, також указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Принцип res judicata розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов, які визначені процесуальними положеннями.
Водночас, сам зміст поданої скарги та наведені вище обставини, встановлені в процесі судового розгляду, свідчать про те, що скаржник фактично повторно звернувся до слідчого судді з приводу оскарження бездіяльності яка вже була предметом оцінки слідчого судді і за результатами розгляду відповідної скарги винесено ухвалу, яка вступила у законну силу.
Оцінюючи доводи скаржника стосовно змісту долучених до скарги копії листів прокуратури Львівської області, а також представників органів досудового розслідування враховую також те, що наведена заява про вчинення кримінального правопорушення, на підставі ст.216 КПК України, скерована для розгляду за належністю до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Львові.
За правилами пункту 1 частини першої статті 303 КПК заявник має право оскаржити бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.
У межах цієї процедури слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий, дізнавач або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року (справа №818/1526/18, провадження № 11-1263апп18).
Скаржник вважає, що Львівська обласна прокуратура, в особі її уповноважених представників, не виконала покладених ст.214 КПК України обов'язків, а також не виконала рішення слідчого судді.
Згідно ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК до ЄРДР, серед іншого, вносяться відомості про: короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається обов'язок уповноважених осіб здійснити фіксацію наданих заявником відомостей про кримінальне правопорушення. Водночас, передбачена чинним КПК процедура внесення відомостей не свідчить про те, що взагалі відсутні будь-які критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР. Ця процедура передбачає, що для перевірки відповідних підстав не потрібно проводити детальну та ретельну оцінку викладених у заяві відомостей, а фактично необхідно лише перевірити зміст самої заяви на предмет наявності у ній належних даних для внесення відомостей до ЄРДР.
Завданням судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні на цій стадії є перевірка зазначених скаржником обставин, що, на його думку, вказують на бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, та за наявності відповідних підстав - відновлення порушених прав.
Відповідно до п.20-4 Перехідних положень КПК України, після початку діяльності відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур покладення повноважень на прокурорів цих органів прокуратури у кримінальних провадженнях здійснюється з дотриманням вимог законодавства та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Пунктом 22 Перехідних положень КПК України рекомендовано Генеральній прокуратурі України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу:
1) створити Єдиний реєстр досудових розслідувань, розробити та затвердити за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, положення про порядок його ведення;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Кодексом.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.214 КПК України та п.п.4 п. 1 частини 2 (Порядок внесення відомостей до Реєстру) Розділу І Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора 30.06.2020 № 298 (далі- Положення), до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Згідно пункту 2 частини 1 (Порядок внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру) Розділу ІІ Положення, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п'ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Зазначені положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. До того ж підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність у таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки конкретного кримінального правопорушення. Такими даними, серед іншого, є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події кримінального характеру. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення.
Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Зокрема, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 вересня 2021 року (справа № 556/450/18 провадження № 51-4229км20) зазначено наступне:
«За змістом ст. 214 КПК України, підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та початку досудового розслідування є подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійне виявлення слідчим, прокурором з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Разом із цим слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР».
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 16.05.2019 (справа № 761/20985/18, провадження № 51-8007км18) вказав наступне: «Якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин».
Отже, наведені вище доводи вказують на те, що реєстрації у ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення для того, щоб технічно можна було мати можливість внести дані відомості до відповідних розділів реєстру. Це слугує належною гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Підставами вважати, що у заяві чи повідомленні містяться відомості саме про кримінальне правопорушення є об'єктивні дані, які дійсно свідчать про наявність його ознак. Такими даними є фактичне зазначення відомостей, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення). Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які мають бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Отже, закон фактично передбачає необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, дізнавачем, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення у ньому інформації саме про кримінальне правопорушення.
В свою чергу, норми чинного кримінального процесуального законодавства встановлюють обов'язок здійснити фіксування наданих особою відомостей про кримінальне правопорушення, достатніх для реалізації завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, а не будь-якої інформації, направленої особою як заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення.
Відтак, слідчий суддя, здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та з'ясовуючи чи наділена уповноважена особа обов'язком вчинити певну процесуальну дію, а саме внести відомості про кримінальні правопорушення до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення, повинен надати оцінку не лише доводам скарги на бездіяльність, а ще й доводам щодо змісту заяви (повідомлення) про вчинені кримінальні правопорушення.
Процесуальний закон визначає і покладає на компетентних осіб (слідчий, дізнавач, прокурор) обов'язок перевірити заяву про кримінальне правопорушення на предмет наявності у ній відомостей достатніх для її реєстрації у ЄРДР та у разі наявності таких невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Варто також відзначити, що відповідні уповноважені особи Львівської обласної прокуратури не позбавили заявника права на належний розгляд її заяви, а фактично скерували цю заяву до компетентного підрозділу ДБР, який наділений відповідними повноваженнями щодо внесення даних до ЄРДР.
Той факт, що наведена вище заява ОСОБА_3 скерована до відповідного територіального підрозділу ДБР, на підставі ст.216 КПК України (підслідність слідчих органів державного бюро розслідувань), свідчить про те, що ця заява розглядалась саме в порядку визначеному КПК України. В свою чергу, та обставина, що визначення належного органу досудового розслідування може відбуватись після внесення відомостей до ЄРДР не спростовує те, що відповідний орган наділений повноваженнями на внесення даних щодо первинної реєстрації заяви про вчинення кримінального правопорушення у реєстрі.
В цьому контексті слід відзначити, що законодавець наділяє скаржника правом оскаржити і відповідні дії територіального підрозділу ДБР, у разі непогодження з такими.
Отже, приймаючи до уваги зазначені доводи, приходжу до висновку про те, що у даному випадку не знайшли свого підтвердження доводи скаржника щодо протиправної бездіяльності службових осіб Львівської обласної прокуратури.
Водночас, слід відзначити наступне.
Зі змісту ч. 1 ст. 306 КПК України вбачається, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Статтею 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Отже, виходячи з положень ст. 306 КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 02 березня 2020 року у справі №263/19/20 (провадження №51-420впс20).
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Так, у згаданому висновку суду касаційної інстанції зазначено, що зі змісту ч. 1 ст. 306 КПК України вбачається, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду.
Кримінальним процесуальним кодексом України не визначена підсудність скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора. Однак, ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Виходячи з положень ст. 306 КПК України та загальних засад кримінального процесуального законодавства, судовий контроль за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадження під час досудового розслідування покладено на слідчого суддю суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Таким чином, скарги на рішення, дії або бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Отже, з наведеного вбачається, що визначальним критерієм підсудності скарг в порядку ст. 303 КПК України, є саме орган досудового розслідування (його місце знаходження).
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом (Частина 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові зареєстровано за адресою: 79008, м. Львів, вул. Кривоноса 6, та знаходиться у Личаківському районі м. Львова, тобто поза межами територіальної юрисдикції слідчого судді Галицького районного суду м. Львова.
Таким чином, слідчий суддя не оцінює дії відповідних службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, оскільки це виходить за межі його компетенції.
Оцінюючи вимоги скаржниці щодо встановлення судового контролю за виконанням ухвали слідчого судді від 22.12.2022 року, виходжу з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст. 532 КПК України, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту їх оголошення.
Зі змісту ст. 533 КПК України вбачається, що ухвала суду, яка набрала законної сили, обов'язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 21 КПК України, кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України.
Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.
Відповідно до ст.534 КПК України, у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню.
Згідно ч.1 ст.535 КПК України, судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. В свою чергу, невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження, в тому числі і в порядку визначеному ст. 303 КПК України.
Судовий контроль, який здійснюється слідчими суддями при розгляді скарг на бездіяльність щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, фактично передбачає необхідність забезпечення належного реагування на випадки ініціювання скаржником питань пов'язаних з реалізацією завдань кримінального провадження як щодо захисту від кримінальних правопорушень, так і стосовно того, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, а також контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК).
Відповідно до статті 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Одним з напрямів ефективного функціонування державної влади в Україні є забезпечення законності діяльності органів прокуратури та досудового розслідування, які виходячи з принципу верховенства права, зобов'язані керуватись законом при здійсненні своїх повноважень. Саме тому об'єктивно необхідним є створення надійного і ефективного механізму судового контролю за діяльністю органів прокуратури та досудового розслідування, оскільки саме судовий контроль справедливо вважається найбільш дієвим інструментом забезпечення прав і свобод громадян.
У теоретичному аспекті «судовий контроль» покликаний: забезпечити законність та обґрунтованість обмеження конституційних прав і свобод громадян під час досудового розслідування шляхом ухвалення рішень про застосування заходів кримінально-процесуального примусу, проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, що обмежують конституційні права громадян та розгляду скарг на дії (бездіяльність) та рішення слідчого чи прокурора.
Кримінальним процесуальним законом здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні віднесено до повноважень слідчого судді, який є суддею суду першої інстанції, а у випадку, передбаченому статтею 247 КПК України, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду.
Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Стадія ініціювання кримінального провадження є важливою для виконання завдань кримінального провадження і покликана забезпечити рішуче оперативне реагування на кожне повідомлення про злочин, що є гарантією швидкого його розкриття, притягнення винних осіб до відповідальності або встановлення відсутності підстав для цього, зокрема внаслідок відсутності складу кримінального правопорушення у діях осіб, відсутності події злочину тощо.
Положення ч. 1 ст. 3 КПК України визначають формулювання термінів, серед яких зокрема, містяться наступні формулювання:
-слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя відповідного апеляційного суду. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду;
- суд апеляційної інстанції - відповідний апеляційний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення, а також Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду - стосовно судових рішень Вищого антикорупційного суду, ухвалених як судом першої інстанції, а також стосовно судових рішень інших судів першої інстанції, ухвалених до початку роботи Вищого антикорупційного суду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених цим Кодексом до підсудності Вищого антикорупційного суду;
- суд касаційної інстанції - Верховний Суд;
- суд першої інстанції - місцевий загальний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження, а також Вищий антикорупційний суд у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його підсудності цим Кодексом, а також апеляційний суд у випадку, передбаченому цим Кодексом;
- суддя - голова, заступник голови, суддя Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, апеляційного суду, місцевих загальних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя, а також присяжний.
Отже, наведене вказує на те, що чинний КПК України не ототожнює поняття «суд» та «слідчий суддя».
В свою чергу, як наведено вище, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Отже, аналіз наведених вище положень чинного КПК України свідчить про те, що слідчий суддя не наділений повноваженнями встановлювати контроль за виконанням ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги, в порядку ст. 303 КПК України, на невнесення відомостей до ЄРДР.
Натомість, як наведено вище, відповідно до ч.1 ст. 535 КПК України, судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передбачено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Отже, чинний КПК України визначає строки та порядок виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Наведене вище свідчить про те, що рішення суду (слідчого судді), яке набрало законної сили підлягає обов'язковому виконанню. В свою чергу, в силу наведених вище положень чинного законодавства, слідчий суддя не наділений повноваженнями ухвалення рішень, яке просить заявник, а саме, зобов'язати уповноважену особу Львівської обласної прокуратури подати звіт про виконання ухвали слідчого судді.
Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора;
1-1) скасування повідомлення про підозру;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Отже, положення чинного КПК України не наділяють слідчого суддю повноваженнями постановити ухвалу про здійснення судового контролю за ухвалою слідчого судді за результатми розгляду скарги в порядку ст.303 КПК України.
Виходячи з наведених вище доводів та мотивів, приходжу до висновку про відсутність належних законних підстав для задоволення скарги.
Керуючись ст.ст.303, 304,306,307 КПК України,
постановив:
В задоволенні скарги відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1