Справа № 686/18768/22
Провадження № 2/686/1431/23
16 лютого 2023р. м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд в складі: головуючого судді - Продана Б.Г., при секретарі - Боднар А.П., за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницькому цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Паляниці Людвіги Сигізмундівни про визнання недійсним договору дарування квартири,
06 вересня 2022 року до суду звернувся ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Паляниця Людвіга Сигізмундівна про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 09.06.2020 року №476, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Позов мотивує тим, що спірний правочин, договір дарування квартири, є фіктивним, оскільки укладаючи його 09.06.2020 р., ОСОБА_4 мав на меті уникнення цивільно-правової відповідальності з відшкодування шкоди, завданої ним в результаті ДТП, яке мало місце 25.05.2020р., пов'язаної зі смертю потерпілих, так як постановою Хмельницького апеляційного суду з нього стягнуто на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 623 324 грн.
08.09.2022 року за заявою позивача по справі вжито заходи забезпечення позову.
12.09.2022 року по справі відкрито провадження, призначено підготовче засідання.
08.11.2022 року представник відповідачів надав відзив на позов, проти заявлених вимог заперечує, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, позивачем не доведено наявність умислу щодо укладення фіктивного правочину, а до нотаріуса щодо укладення договору дарування, сторони звернулись ще на початку травня, до того як відбулась ДТП. Просить відмовити в задоволенні позову.
05.12.2022 року справу призначено до слухання по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав із зазначених підстав, просив позов задоволити.
В судовому засіданні представник відповідачів проти позовних вимог заперечив з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, просив відмовити в задоволенні позову.
Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилась, подала заяву про слухання справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує.
Третя особа, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Паляниця Л.С. в судове засідання не з'явилась, подала заяву про слухання справи у її відсутності, при вирішенні спору покладається на думку суду.
Заслухавши пояснення представників, вивчивши матеріали справи та надані докази, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов наступних висновків.
25.05.2020 року відбулось ДТП за участю водія ОСОБА_4 , який керував автомобілем «Ореl Vіvаrо», д.н.з. НОМЕР_1 , та водія ОСОБА_8 , на автомобілі «Renault Trafik», д.н.з. НОМЕР_2 , який загнув на місці ДТП. 25.05.2020 р. за фактом ДТП було порушено кримінальне провадження № 12020240000000269 за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України. В подальшому кваліфікація кримінального правопорушення стала за ч. 3 ст. 286 КК України та ОСОБА_4 було вручено повідомлення про підозру.
18.05.2022 р., була прийнята постанова Хмельницького апеляційного суду якою стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - 623 324 грн. заподіяної їм матеріальної та моральної шкоди.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та визнаються сторонами.
Позивач у своїй заяві вказує, що ОСОБА_4 відчужив належну йому квартиру АДРЕСА_1 09.06.2020 р. на користь третьої особи, незадовго після ДТП (25.05.2020р.) з метою уникнення цивільно-правової відповідальності з відшкодування шкоди, щоб виключити можливість звернення стягнення на належне йому майно.
Так, дійсно, ОСОБА_4 був власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право особистої власності на квартиру.
ОСОБА_5 є сином ОСОБА_9 , з якою ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з 11.07.1993 року по 12.06.1997 рік.
07.10.2017 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 10 000 доларів США, для придбання автомобіля «Ореl Vіvаrо», з обов'язком повернути кошти протягом 3 років, взамін віддав техпаспорт на квартиру АДРЕСА_1 про що свідчить копія відповідної розписки.
24.10.2017 р. на ім'я ОСОБА_4 був придбаний автомобіль «Ореl Vіvаrо».
Оскільки ОСОБА_4 з червня 2017 року і на теперішній час фактично постійно проживав в АДРЕСА_2 , то квартирою АДРЕСА_1 користувався ОСОБА_5 , про що свідчать довідка старости та акт фактичного проживання, копії яких додаються до матеріалів справи.
31.01.2020 р. спірна квартира була за договором оренди передана ОСОБА_5 в користування ОСОБА_10 на період до 31.01.2024 р., якою вона на даний час і користуються, сплачуючи за користування квартирою, копія договору оренди додається.
Відповідачі вказують про те, що коштів для повернення ОСОБА_5 у ОСОБА_4 не було, а тому сторони вирішили переоформити на ім'я ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
09.06.2020 р. ОСОБА_4 за нотаріально посвідченим договором дарування відчужив квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , копія договору дарування та витяг з держреєстру додаються до матеріалів справи.
Так, предметом позову є визнання недійсним договору дарування квартири від 09.06.2020 року з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає, зобов'язується передати в мабутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власнісність.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 197цс14, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц.
Позивачем не доведено у судовому засіданні відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, а тому відсутні ознаки фіктивного правочину.
Згідно положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Заперечуючи проти позову, дарувальник і обдарований посилаються на те, що оспорений позивачем договір дарування відповідав волевиявленню сторін правочину.
Для визнання правочину фіктивним, позивач повинен довести суду належними і допустими доказами наявність умислу як у дарувальника так і у обдарованого, чого ОСОБА_3 не зробив.
Більше того, ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Позивач не надав належних і допустимих доказів того, що правочин вчинений відповідачами із порушення норм чинного законодавства, тобто не доведено його фіктивності.
Встановлено, що після укладення правочину відбувся фактичний перехід майна, оскільки обдарований, використовуючи правомочності власника на розпорядження майном, 31.01.2020 року уклав договір оренди спірної квартири, наддавши ключі орендарю, сплачуючи за користування комунальним послугами.
Зазначене підтверджує, що оспорюваний позивачем договір дарування носив реальний характер та був направлений на досягнення правового результату.
За на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що обставини, викладені в позовній заяві не знайшли свого підтвердження під час слухання справи, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 76, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Паляниці Людвіги Сигізмундівни про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 09.06.20р. зареєстрованим в реєстрі № 476. - залишити без задоволення.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.
Повний текст рішення суду виготовлено 23.02.2023 року.
Позивач: ОСОБА_3 . АДРЕСА_3 , ІПН
НОМЕР_3 , тел. НОМЕР_4 .
Відповідачі: ОСОБА_11 . АДРЕСА_4 ,
ІПН НОМЕР_5 .
ОСОБА_5 . АДРЕСА_4 , ІПН
НОМЕР_6 .
Суддя: