Справа № 597/231/23
Провадження № 2/597/84/2023
"22" лютого 2023 р. Заліщицький районний суд Тернопільської області
у складі: судді Шевчук В.М.
за участі секретаря судового засідання Николайчук З.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Заліщики цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить розірвати шлюб, який зареєстрований між ним та відповідачкою ОСОБА_3 у відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції, актовий запис №304, посилаючись на те, що спільне життя з відповідачкою не склалося у зв'язку з відсутністю взаєморозуміння та розбіжними поглядами на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, що призвело до втрати фізичних та духовних зв'язків. З листопада 2022 року вони спільно не проживають та не ведуть спільного господарства, їх шлюб носить формальний характер, а тому збереження шлюбу суперечить його інтересам та інтересам неповнолітньої дитини. Від спільного шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 є неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У позовній заяві позивач ОСОБА_1 також просить залишити неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з ним.
Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги визнала у повному обсязі.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи
Позивач у судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву, в якій просить справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на розірванні шлюбу та просить залишити неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з ним.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, однак подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначила, що позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти вимоги відповідача залишити неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з ним.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 03.02.2023 року суддя Шевчук В.М. відкрила провадження у цивільній справі та визначила проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Судом на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Сторони зареєстрували шлюб 29.07.2005 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції, актовий запис №304, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.11.2005 року, виданим 18.11.2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції.
Від спільного шлюбу у сторін є неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з актом про фактичне місце проживання без реєстрації (не проживання за місцем реєстрації) від 26.01.2023 року, складеного депутатом Заліщицької міської ради Лисак У.В., ОСОБА_1 , 1977 року народження, проживає разом зі своїм сином ОСОБА_4 , 2009 року народження, в АДРЕСА_1 .
22.02.2023 року за Вх.№623 до суду надійшла заява неповнолітнього ОСОБА_4 , складена у присутності батька - ОСОБА_1 та матері - ОСОБА_2 , якою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просить суд залишити проживати його разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що у сторін розбіжні погляди на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства, що призвело до втрати фізичних та духовних зв'язків. З листопада 2022 року сторони спільно не проживають та не ведуть спільного господарства, сторони наполягають на розірванні шлюбу та не бажають миритися.
Відповідачка ОСОБА_2 подала заяву про те, що заявлені позовні вимоги визнає у повному обсязі. Визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 не суперечить вимогам закону.
V. Оцінка суду
Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
Відповідно до ч.3 ст.56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Згідно з ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" проголошена Конституцією охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Валліанатос та інші проти Греції" від 07.11.2013 року (заяви №29381/09 та №32684/09) передбачено: "Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є живим документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя".
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Фернандес Мартінес проти Іспанії" (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: "Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні".
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а й під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, що передбачено підпунктом с ч.1 ст.16 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок від 06.10.1999 року.
Відповідно до вимог ч.2 ст.114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно ч.2 ст.115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Пунктом 2 частини 3 статті 115 СК України передбачено, що документом, який засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сил
Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі ст.12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до ст.160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У постанові від 15 січня 2020 року в справі №200/952/18 (провадження №61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №339/143/20 звернув увагу на те, що враховуючи, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з матір'ю, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір'ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував проживання дитини, не визначаючи його.
З урахуванням того, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання неповнолітньої дитини, яка бажає залишитися проживати разом з батьком, суд, керуючись практикою Верховного суду вважає за доцільне залишити проживати неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою їх спільного місця проживання.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
За встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, судом встановлено, що між сторонами втрачено почуття поваги та любові, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є таким, що суперечить інтересам сторін, що мають істотне значення, а тому суд вважає, що шлюб між сторонами слід розірвати та залишити неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
VI. Щодо розподілу судових витрат
Згідно п.6 ч.1ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, суд вважає, що їх слід покласти на сторони в понесених ними розмірах, оскільки позивач не заявляє вимогу про стягнення судових витрат з відповідачки.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10, 11, 76, 81, 141, 206, 211, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.24, 56, 105, 110-113, 160 Сімейного Кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити повністю.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 29.07.2005 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Артемівську Артемівського міськрайонного управління юстиції, актовий запис №304.
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Залишити неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживати з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судові витрати по справі покласти на сторони в понесених ними розмірах.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 22.02.2023 року.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Суддя Валентина ШЕВЧУК