Справа № 638/18499/18 Номер провадження 22-ц/814/969/23Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
22 лютого 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві справу за апеляційною скаргою адвоката Шрамко Ірини Сергіївни, представника ОСОБА_1 , на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2021 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частини сплачених грошових коштів на погашення заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_1 на його користь 1 504 502,76 грн в якості компенсації грошових коштів, сплачених ним у рахунок погашення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року.
В обгрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 він 28 листопада 2007 року в інтересах сім'ї уклав кредитний договір.
Фактично сімейно-шлюбні відносини між сторонами припинилися у жовтні 2012 року, після чого позивач власними коштами сплатив заборгованість за кредитною угодою у загальній сумі 3 009 005,53 грн, половина цієї суми має бути стягнута із відповідача, зважаючи на спільність зобов'язань подружжя.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 1 504 502, 76 грн в якості 1/2 частини грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 на погашення кредитної заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року зі всіма змінами та доповненнями до нього та судовий збір в розмірі 9162,40 грн.
В апеляційній скарзі адвокат Шрамко І.С., представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, увхалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що висновки суду про дату (час) фактичного припинення сімейних відносин між сторнами є хибними та спростовуються показаннями свідків, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 січня 2013 року, якою закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, рішенням суду про розірвання шлюбу від 04 червня 2014 року, договором про поділ спільного майна від 02 квітня 2015 року.
Окрім того, подані позивачем документи про погашення заборгованості не є належними доказами на підтвердження факта внесення позивачем коштів у рахунок погашення заборгованості
Судом не враховано, що кредитний договір був укладений позивачем для задоволення власних інтересів без отримання згоди дружини, відповідач була виключно поручителем за належне виконаня боржником зобов'язань за кредитною угодою.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви про об'єднання в одне провадження обох справ - цієї справи і справи за позовом ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинку і стягнення частини грошових коштів, сплачених у рахунок погашеннчя заборгованості за кредитним договором, а також неправильно зрозумів заяву представника відповідача про розгляд справи 25 травня 2021 року без її участі.
У відзиві адвокат Бєлокриницький А.О., представник ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Звертається увага, що докази, на які посилається відповідач в апеляціійній скарзі, не містять даних про відновлення шлюбних відносин між сторонами, навпаки підтверджують встановлений судом факт припинення сімейних відносин у жовтні 2012 року.
Твердження апеляційної скарги про незаконність ухвали суду про відмову в об'єднанні двох справ в одне провадження є безпідставними - відповідач не скористався правом оскаржити ухвалу суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 09.09.2021 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.09.2021 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду та призначено справу до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 03.08.2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що з 25.07.2003 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.12.2012 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 25.07.2003 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану №1 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 1082, розірвано (справа № 2012/9367/2012).
Ухвалою судової колегії судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області від 31.01.2013 року задоволено заяву ОСОБА_1 про відмову від позову до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17.12.2012 року скасовано, провадження у справі № 9367/2012 закрито.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 04.06.2014 року, яке набрало законної сили 18.07.2014 року, задоволено позов ОСОБА_2 - розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 25.07.2003 року у міському відділі реєстрації актів громадянського стану №1 Харківського обласного управління юстиції, актовий запис № 1082 (справа № 639/4223/14).
28.11.2007 року між позивачем ОСОБА_2 (позичальником) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитором) укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006, за яким банк зобов'язався надавати кредит в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 490 000 доларів США, з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, вказаного в пункті 1.1.1 на строк до 05.11.2017 року.
Відповідно до пункту 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року кредит надавався позичальнику на поточні потреби.
28.11.2007 року Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитором) та позивачем ОСОБА_2 (позичальником) і відповідачем ОСОБА_3 (поручителем) підписаний договір поруки № 838/12-27/37/7-006, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 838/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року.
У пункті 1.2 договору поруки вказано, що поручитель ознайомлений з умовами договору кредиту, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має.
25.03.2010 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (кредитором) та позивачем ОСОБА_2 (позичальником) і відповідачем ОСОБА_3 (поручителем) укладено нотаріально посвідчений договір поруки № 820/16/10-007, за яким поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за договором невідновлювальної кредитної лінії № 838/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року.
У пункті 1.2 договору поруки вказано, що поручитель ознайомлений з умовами договору кредиту, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має.
Грошові кошти, що отримувались ОСОБА_2 за договором відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року, витрачені, зокрема на придбання такого майна:
- 29.01.2009 року за договором купівлі-продажу придбано на ім'я ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 гектарів, що знаходиться: АДРЕСА_1 , вартість якої склала 200 000 грн, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Даньшиною К.І., зареєстрованого в реєстрі за № 276;
- 09.09.2008 року придбано на ім'я ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якої склала 104 300 грн, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою Ю.В., зареєстрованого в реєстрі за № 4016.
Грошові кошти, що отримувались за договором відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року, витрачались на потреби сім'ї, зокрема, для будівництва житлових будинків на придбаних земельних ділянках, а саме:
- на земельній ділянці, придбаній 13.04.2007 року на підставі договору купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Руденко О.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 2876, що знаходилась за адресою: АДРЕСА_3 , побудовано житловий будинок літ. «А-2» з надвірними спорудами, загальною площею 322, 8 кв. м, житловою площею 86,2 кв.м. Після закінчення будівництва на ім'я ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Київською районною у місті Харкові радою 24.04.2008 року та зареєстровано в КП «ХМБТІ» 05.05.2008 року.
- на земельній ділянці, що придбана 09.09.2008 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки на ім'я ОСОБА_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою Ю.В., реєстровий № 4016, побудовано житловий будинок літ. «А-3» загальною площею 437, 0 кв.м., житловою площею 190, 9 кв.м. з входом в цокольний поверх літ. «а», приямком літ. «а1», ганком літ. «а2», верандою літ. «а3» та балконом літ. «а4», право власності на який зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.03.2010 року.
В подальшому вказаний житловий будинок разом з земельною ділянкою продано ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу від 16.07.2015 року.
- на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що придбана 07.12.2007 року також на ім'я ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Даньшиною К.І., за реєстровим номером № 1-268, побудовано житловий будинок, але до теперішнього часу не введений до експлуатації.
Згідно довідки АТ «Укрсоцбанк» № 04.22-08/96-10703 від 11.12.2018 року за станом на 01.11.2012 року строкова заборгованість за кредитним договором № 838/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року складала 2 509 072,26 грн та строкова заборгованість по нарахованим відсоткам - 30 312,24 грн, а всього 2 539 384,50 грн.
ОСОБА_2 за період з 01.11.2012 року по день остаточного розрахунку по кредитному договору 14.12.2015 року включно сплатив банку на виконання умов кредитного договору грошову суму в розмірі 2 201 665,66 грн (сума основного зобов'язання) та 807 33,87 грн (сума нарахованих відсотків), а всього 3 009 005,53 гривень 53 копійки. Викладене підтверджується завіреною копією довідки АТ «Укрсоцбанк» № 04.22-08/96-10704 від 11.12.2018 року.
Відповідно до умов договору про внесення змін № 5 від 14.12.2015 року до договору відновлювальної кредитної лінії № 838/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року сторони узгодили, що станом на дату укладання цього договору про внесення змін заборгованість за договором кредиту становить 1 300 208 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 307 406 грн.
Сторони також домовились, що погашення заборгованості за договором кредиту в сумі 1 300 208 грн здійснюється позичальником не пізніше 14.12.2015 року; у разі, якщо позичальник належним чином виконає умови, які викладені в пункті 3.1 цього договору про внесення змін, то він набуває право на анулювання (прощення) залишку заборгованості за договором кредиту. У день виконання умов, які викладені в пункті 3.1 цього договору про внесення змін позичальник надає кредитору підписану «Заяву на сплату заборгованості з частковим анулюванням», форма якої зазначена у додатку № 1 до цього Договору про внесення змін, не пізніше 16 год. 30 хв. поточного робочого дня кредитора, в якій позичальник внесе суму, зазначену в пункті 3.1 цього договору про внесення змін.
На виконання наведених умов ОСОБА_2 14.12.2015 року подав заяву на сплату заборгованості з частковим анулюванням за формою, встановленою у додатку № 1 до договору, та сплатив 1 300 208,60 грн.
Відповідно до довідки АТ «Укрсоцбанк» № 04.22-08/96-10701 від 11.12.2018 року заборгованість за договором кредиту № 838/11-27/37/7-006 від 28.11.2007 року зі строком користування по 05.11.2017 року, повністю погашена 14.12.2015 року ОСОБА_2 .
Наведена обставина підтверджена також довідкою АТ «Укрсоцбанку» № 04.22-08/96-10704 від 11.12.20018 року, в якій міститься роздруківка всіх платежів за вищевказаним кредитним договором, де в пункті 47, що датується 14.12.2015 року, міститься останній платіж на вищевказану суму 1 300 208,60 грн: 999 802 грн сплачена сума боргу за кредитом та 307 406, 60 грн сплачені відсотки за кредитом.
Задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності таких обставин: по-перше, кошти, отримані за договором відновлювальної кредитної лінії № 828/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року, витрачені в інтересах сім'ї; по-друге, сторони фактично припинили сімейні відносини із жовтня 2012 року; у період із жовтня 2012 року по 14 грудня 2015 року позивач власними коштами сплатив заборгованість за кредитним договором у сумі 3 009 005,53 грн.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги, керується такими міркуваннями.
Згідно ч.1, ч.2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Відповідно ч.4, ч.5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції наведеним вимогам закону не відповідає.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).
Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно з наведеними нормами сімейного законодавства України умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що, за своїм змістом, свідчить про їх солідарний характер, незважаючи на відсутність у законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають із правочинів, укладених в інтересах сім'ї. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя.
Крім того, для визначення, чи є боргові зобов'язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з'ясувати, чи укладено договір в інтересах сім'ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім'ї.
Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім'ї, то в іншого виникає зобов'язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов'язання поділу не підлягає.
Отже, у межах спірних правовідносин слід встановити чи був укладений і виконаний позивачем кредитний договір в інтересах сім'ї, а також час, з якого сторони фактично припинили шлюбні відносини, і походження коштів, за рахунок яких була сплачена частина кредиту після фактичного припинення шлюбних відносин.
Позивач на підтвердження часу, з якого шлюбні відносини між ним і відповідачкою були припинені, посилається на судові рішення.
У рішенні Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 встановлені такі факти: дата реєстрації шлюбу між сторонами, народження у шлюбі дитини, припинення шлюбних стосунків в принципі без зазначення дати їх припинення, окреме проживання, відсутність спільного ведення господарства.
Тобто зазначеним рішенням дата та/або час, з якого сторони фактично припинили шлюбні відносини, не встановлені.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31 січня 2013 року задоволена заява ОСОБА_1 про відмову від позову у зв'язку з відновленням сімейних відносин, рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 грудня 2012 року скасоване провадження у справі закрите.
Отже, висновок суду першої інстанції про фактичне припинення між сторонами шлюбних відносин із жовтня 2012 року з посиланням на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 грудня 2012 року не ґрунтується на законі, суперечить ч.4 ст.82 ЦПК України, тому при встановленні часу фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами не може прийматися до уваги.
У рішенні Жовтневого районного суду м.Харкова від 04 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 судом встановлені такі фактичні обставини: дата реєстрації шлюбу між сторонами, відсутність між ними майнового спору, розпад сім'ї, окреме проживання сторін (знову ж таки без встановлення дати та/або періоду окремого проживання), відсутність спільного побуту.
Отже, у межах розгляду цього спору судом не встановлений час, з якого сторони фактично припинили сімейні відносини, а зазначення в описовій частині судового рішення доводів позивача про припинення сімейних відносин з жовтня 2012 року не є обставиною, встановленою судом у рішенні у розумінні ч.4 ст.82 ЦПК України.
У рішенні суду першої інстанції всупереч вимогам ч.4 ст.265 ЦПК України взагалі не надано оцінки показанням свідків, що були допитані 14 січня 2020 року, 16 березня 2020 року.
Апеляційний суд, прослухавши в порядку підготовки справи до слухання показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , приходить до висновку, що пояснення свідків не містять достатніх даних про те, що сторони фактично припинили сімейні відносини саме з жовтня 2012 року і з цього часу до грудня 2015 року проживали окремо, спільного побуту не мали, кожен мав окремий бюджет, тощо.
Інших належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження фактичного припинення шлюбних відносин із жовтня 2012 року позивач суду не надав, як і не надав доказів, що кошти, сплачені ним на виконання кредитних зобов'язань із жовтня 2012 року, були його особистою власністю у розумінні приписів ст.57 СК України.
Доводи як позовної заяви, так і відзиву на апеляційну скаргу щодо права позивача на отримання половини коштів, сплачених у рахунок погашення кредита, ґрунтуються виключно на твердженні про фактичне припинення шлюбних відносин із жовтня 2012 року.
Підсумовуючи, апеляційний суд визнає не доведеними належними, допустимими і достатніми доказами такі обставини, що сторони із жовтня 2012 року фактично припинили шлюбні відносини, проживали окремо і мали окремий бюджет, і, відповідно, кошти, сплачені позивачем на виконання кредитних зобов'язань за договором №838/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року, у період із жовтня 2012 року по 18 липня 2014 року були його особистою власністю.
Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 04 червня 2014 року набрало законної сили 14 червня 2014 року, тобто відповідно до ч.2 ст.114 СК України шлюб між сторонами був припинений з 15 червня 2014 року.
Як убачається з довідки банку (т.1 а.с.65) ОСОБА_2 на погашення кредита сплатив: 01 липня 2014 року - 17 336,11 грн (проценти), 31 липня 2014 року - 20,53 грн (проценти), і 14 грудня 2015 року - 992 802 грн (тіло кредита) і 307 406,60 (проценти), тобто усього після розірвання шлюбу позивачем сплачено 1 317 565,44 грн.
Таким чином, позивач має право на стягнення із відповідачки половини коштів, сплачених за період після розірвання шлюбу (15 червня 2014 року) по дату повного виконання зобов'язань за кредитним договором (14 грудня 2015 року), а саме 1 317 565,44/2 = 658 782,61 грн.
У зв'язку з наведеним рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову у розмірі, визначеному апеляційним судом.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач витрачав кошти, отримані за кредитним договором №838/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року на свої особисті потреби, не в інтересах сім'ї не знайшли свого підтвердження.
Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 сплатив 8 810 грн (т.1 а.с.1). Звертаючись з заявою про забезпечення позову. заявником сплачено 352, 40 грн судового збору (т.1 а.с.101, т.1 виділених матеріалів а.с.69).
Позовна заява задоволена на 43,79 %.
Таким чином, ОСОБА_2 має право на стягнення з ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8 810 + 352,40 = 9 162,4 : 100% х 43,79% = 4 012,21 грн.
Подаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 сплатила 13 743,60 грн судового збору (т.3 а.с.31).
Апеляційна скарга задоволена на 100 - 43,79 = 56,21%
Таким чином, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 судових витрат у розмірі 13 743,60 : 100 х 56,21 = 7 725,28 грн.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 725,28 грн, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 012,21 грн, то, враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 7 725,28 - 4 012,21 = 3 713,07 грн, а також звільнити ОСОБА_1 від обов'язку сплачувати ОСОБА_2 частину судового збору.
Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Шрамко Ірини Сергіївни, представника ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 травня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_6 ) 658 782 грн 61 коп в якості частини коштів, сплачених ОСОБА_2 на виконання зобов'язань за кредитним договором №838/11-27/37/7-006 від 28 листопада 2007 року.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 713,07 грн.
Звільнити ОСОБА_1 від обов'язку сплачувати ОСОБА_2 частину судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлений 22 лютого 2023 року.
Головуючий О.А.Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов