Справа № 159/3962/21 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю.
Провадження № 22-ц/802/140/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.
16 лютого 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,
з участю секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права на користування житловим приміщенням, скасування реєстрації місця проживання за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2022 року,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 07 лютого 2008 року він придбав за договором купівлі-продажу квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього з відповідачем ОСОБА_3 народилась спільна дитина - дочка ОСОБА_4 . У період з 28 серпня 2009 року по 04 квітня 2012 року він з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу відповідач продовжувала декілька років проживати у спірній квартирі, однак жодного разу не вносила оплати за житлово-комунальні послуги, не ремонтувала спірну квартиру та не брала участі в її утриманні.
Позивач зазначав, що у травні 2016 року відповідач ОСОБА_3 виселилась із спірної квартири, забрала всі свої речі і переселилась до свого співмешканця в смт Ратне Волинської області, а згодом - у будинок до своїх батьків, де проживає по даний час. Він неодноразово звертався до суду із позовними заявами, що містили аналогічні за змістом позовні вимоги, які були предметом розгляду по цивільних справах №№ 159/2522/17, № 159/5529/19, однак за результатами розгляду вказаних справ у задоволенні його позовних вимог було відмовлено.
Позивач також вказував, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2020 року у цивільній справі № 159/5580/19, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, відповідач ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_4 були вселені до квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов'язано його усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 цією квартирою.
Зазначене рішення суду було належним чином виконане, про що державним виконавцем було складено акт від 03 червня 2021 року про усунення перешкод у користуванні ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 спірною квартирою.
Вважає, що оскільки спірне житло є його особистою власністю, шлюб між ним та відповідачем припинено ще з 2012 року, між ними існують неприязні стосунки та виникають постійні конфлікти, укладення нового шлюбу та проживання його дружини разом із ним у спірному житлі, народження у нього іншої дитини у новому шлюбі та порушенням інтересів вказаної малолітньої дитини у зв'язку із постійними конфліктними ситуаціями з боку відповідача, тому наявні підстави для припинення права користування відповідача спірною квартирою із скасування реєстрації місця проживання її у цій квартирі.
Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд припинити право відповідача ОСОБА_3 на користування житловим приміщенням, а саме квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі, а також стягнути з відповідача на свою користь понесені по справі судові витрати.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подавала.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.50-52).
Вказана обставина також встановлена постановою Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у цивільній справі № 159/5529/19 (а.с.36-41).
В період з 28 серпня 2009 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2012 року між ними було розірвано (а.с.53, 54).
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року у цивільній справі № 159/2522/17, яке 25 січня 2018 року залишено без змін постановою Апеляційного суду Волинської області, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування спірною квартирою відмовлено. Зі змісту рішення суду слідує, що однією з підстав для відмови у позові було те, що позивач ОСОБА_1 чинив перешкоди відповідачу ОСОБА_3 у користуванні спірною квартирою (змінив замки, проте дублікат ключів відповідачу не надав; відповідач виселилась через неправомірну поведінку позивача (нанесення побоїв)) (а.с.46-48).
Отже, зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт здійснення позивачем перешкод відповідачу у користуванні спірною квартирою у період з 2016 року по 25 січня 2018 року.
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ковельського міськрайонного суду Волинської області з новим позовом до ОСОБА_3 та просив визнати її такою, що втратила право користування житловим приміщенням та про зобов'язання до вчинення дій (цивільна справа №159/5529/19) у задоволенні якого рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 лютого 2020 року було відмовлено. Постановою Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року вказане рішення суду залишене без змін (а.с.36-41).
На підставі постанови Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року судом встановлено, що у період з 25 січня 2018 року по 25 вересня 2019 року (по день звернення позивача до суду з позовом по справі № 159/5529/19), обставини у справі не зазнали жодних змін, оскільки позивач продовжував чинити відповідачу перешкоди у користуванні житлом, а відповідач залишила житло не з власної волі.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2020 року у цивільній справі № 159/5580/19, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, вселено відповідача ОСОБА_3 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 у спірну квартиру та зобов'язано позивача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 вказаною квартирою шляхом надання ключів позивачу від вхідних дверей квартири.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, зазначені вище обставини встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили, а тому не підлягають доказуванню.
Судом також встановлено, що на підтвердження факту усунення ОСОБА_3 та неповнолітній дитині перешкод у користуванні квартирою позивач ОСОБА_1 надав постанову державного виконавця Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 03 червня 2021 року у виконавчому провадженні № 63638107 про закінчення виконавчого провадження (а.с.56, 57).
Зі змісту вказаної постанови слідує, що згідно акта державного виконавця від 03 червня 2021 року перешкоди у користуванні ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_4 квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , усунуто шляхом надання ОСОБА_3 ключів від вхідних дверей зазначеної квартири.
Вказана обставина свідчить про те, що рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2020 року про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою та вселення відповідача і неповнолітньої дитини до неї виконано у повному обсязі. Станом на 03 червня 2021 року позивачем не вчинялись перешкоди у користуванні відповідачем та неповнолітньою дочкою зазначеною квартирою.
Право користування чужим майном передбачено у ст. 401-406 ЦК України.
Статтею 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб (ч. 1 ст. 383 ЦК України)
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У даній справі право на користування житловим приміщенням виникло у відповідача під час перебування у зареєстрованому шлюбі із позивачем. Відповідач на момент виникнення права користування житловим приміщенням, у розумінні ч. 2 ст. 64 ЖК України, була членом сім'ї позивача, а позивач, як власник житлового приміщення, надав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї, що не спростовано самим позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
У разі виникнення спору між власником та членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405-406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, необмеженими у часі.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом (ч.2 ст. 405 ЦК України) пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може бути лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Однак як встановлено судом на підставі листа Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 30 листопада 2021 року вих. № 9434/51/04-2021, 03 червня 2021 року, після закриття виконавчого провадження № 63638107, відповідач ОСОБА_3 зверталася до органів Національної поліції України про те, що позивач перешкоджає їй у вселенні до спірної квартири разом зі своєю малолітньою дитиною. 22 листопада 2021 року ОСОБА_3 зверталася до служби "102" з повідомленням про те, що її не впускає колишній чоловік до квартири, де вона прописана.
Водночас з моменту закриття виконавчого провадження № 63638107 щодо виконання рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 вересня 2020 року по справі № 159/5580/19 про усунення перешкод у користуванні відповідачем та неповнолітньою дитиною спірною квартирою та їх вселення, до моменту звернення позивачем до суду з цим позовом минув один місяць та одинадцять днів (дата звернення позивача до Ковельського міськрайонного суду Волинської області із вказаною позовною заявою - 14 липня 2021 року). При цьому підставою для втрати права на користування житлом є відсутність члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (ч.2 ст. 405 ЦК України).
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про припинення правових підстав щодо користування відповідачем спірною квартирою, оскільки позивачем їй у цьому здійснюються перешкоди. Рішення суду щодо вселення відповідача у квартиру фактично не виконано, що підтверджується наявними у справі доказами. У зв'язку з цим помилковим є твердження апелянта, що інтереси позивача, як власника житла та інтереси його сім'ї перевищують інтереси колишнього члена сім'ї - відповідача, яка має право користуватися квартирою і таке право остання внаслідок перешкод зі сторони позивача не може реалізувати.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, наведене дає підстави вважати, що позивач ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а саме що відповідач ОСОБА_3 була відсутня у спірному житловому приміщенні понад рік без поважних причин, а тому встановивши вищенаведені обставини у цій справі, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність заявленого позову.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
Наведені представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції, встановленими у справі обставинами і не впливають на законність рішення суду.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди представника позивача з висновками суду першої інстанції, є подібними доводам, які викладені у позовній заяві, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2022 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя
Судді: