Справа № 761/13951/22
Провадження № 2/761/4615/2023
18 січня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Аббасової Н.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шалівського В.О.,
учасників справи:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_4.,
представника відповідача 1: Панченка Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Освітній омбудсмен України про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -
у липні 2022 року позивач звернулася до суду із позовом до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Освітній омбудсмен України про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
Зокрема, у прохальній частині позову позивач просить:
-визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 № 114-к «Про призупинення трудового договору (контракту) з директором школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва ОСОБА_1.»;
-визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 № 115-к: «Про звільнення ОСОБА_1 »;
-поновити ОСОБА_1 на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району;
-стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 148 126,36 грн;
-стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у2016 році за результатами конкурсного відбору ОСОБА_1 (далі - позивач) була призначена директоркою школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва та в подальшому працювала на цій посаді на підставі контракту укладеного на п'ять років з Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 02.07.2018.
У період з 21.02.2022 по 25.02.2022 ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, погодженої з Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за Наказом №74-к від 10.02.2022, під час якої через пункт пропуску Каланчак 19.02.2022 виїхала до Автономної Республіки Крим за сімейними обставинами з відвідування батька, який перехворів на хвороби COVID-19 з тяжкими наслідкам, та мала намір повернутись 25.02.2022р. до Києва та приступити до роботи 28.02.2022.
Проте, повернутися з відпустки позивачка вже не змогла в зв'язку з початком активних бойових дій та тимчасову окупацію територій України, в тому числі на півдні в районах, прилеглих до території АР Крим.
В подальшому, позивач за першою можливістю виїхати з АР Крим, єдиним можливим маршрутом через Грузію, Туреччину, Чехію та Словаччину 27.06.2022 року змогла заїхати в Україну через пункт пропуску Vysne Nemecke-Ужгород та повернутись до м. Києва.
Про неможливість свого своєчасного повернення ОСОБА_1 24.02.2022 за допомогою месенджера Вайбер зі свого телефону повідомила керівництво Управління освіти Деснянського району в особі начальника Посталюк Т.К. та його заступника Шурко О. В. , а також керівництво Департаменту освіти і науки КМДА в особі директора Фіданян О. Г., з проханням надати пораду як її діяти.
За порадою посадової особи відповідача-1, позивачка написала заяви на погодження продовження частини щорічної відпустки за 2021-2022 p.p. з 28 лютого до 04 березня 2022р., а згодом до 31.03.2022р., які переслала через месенджер Вайбер на телефони посадових осіб відповідача-1 та Управління освіти Деснянського району, а також на електрону адресу відповідача-2.
Протягом цього часу намагаючись віднайти можливість та виїхати з АР Крим та не маючи такої можливості без загрози її життю та здоров'ю у зв'язку з веденням бойових дії, що призвело до невиходу на роботу не з вини позивачки, остання з відповідною заявою 30.03.2022 звернулась до начальника Управління освіти Деснянського району.
13.04.2022 на особисту електронну пошту позивачка отримала єдину за увесь час відповідь від відповідача-2, а саме Лист від 11.04.2022 № 35-908 про те, що керуючись ст.80 КЗпП України та ст. 11 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», її заяви від 24.02.2022, від 04.03.2022 щодо погодження щорічної основної відпустки та листи від 30.03.2022 та 11.04.2022 не було погоджено.
21 квітня 2022 року колеги повідомили ОСОБА_1 , що її звільнено за прогул, про що було видано накази відповідачем-1 ще 12.04.2022 року та відповідачем-2 - 18.04.2022 року.
Як вказує позивач, на час подання позову їй не доведено до відома про призупинення трудового договору та звільнення, а відповідні накази було отримано від колег.
Так, відповідно до пунктів 1 та 2 наказу Департаменту освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 114-к від 12.04.2022 призупинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 , директором школи І-III ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва, з 24 березня 2022 року та призупинено виплату заробітної плати ОСОБА_1 до моменту відновлення можливості виконувати обов'язки керівника закладу освіти.
Пунктом 1 наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 № 115-к звільнено ОСОБА_1 з посади директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва 12.04.2022 за прогул.
Підставою для наказу Департаменту освіти і науки КМДА від 12.04.2022 № 115-к зазначено подання Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.04.2022 №35-907.
На виконання наказів Департаменту Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видано наказ від 18.04.2022 № 187-к про призупинення трудового договору (контракту) з директором школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва ОСОБА_1 та наказ № 188-к від 18.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 .
Вважаючи такі накази незаконними, позивач зверталася із відповідними заявами та скаргами 25.04.2022 до Освітнього омбудсмена України та 26.04.2022 до Голови державної служби з питань праці з проханням надати правову оцінку діям посадових осіб.
Позивачкою було отримано відповідь від керівника служби Освітнього омбудсмена № 22/1007-03 від 10.05.2022, за змістом якої, оскільки вся інформація надана ОСОБА_1 свідчить про те, що вона не могла з'явитися на робочому місці через обставини непереборної сили, відвідала Автономну Республіку Крим легально, що не заборонено законодавством та планувала повернутися назад у терміни, що вказано у заяві про відпустку, Освітній омбудсмен звернувся з проханням до Департаменту освіти і науки КМДА щодо перегляду рішення про звільнення.
Проте, за результатами розгляду листа служби Освітнього омбудсмена від 10.05.2022 № 22/1008-02, Департаментом освіти і науки виконавчого органу КМДА надано відповідь листом від 09.06.2022 №063-2279 за змістом якої відповідачем-1 повністю проігноровано всі зазначені вище звернення та повідомлення до нього з боку позивачки про неможливість виїхати в зв'язку з початком 24.02.2022 року активних бойових дій та тимчасову окупацію територій на півдні України саме в районах, прилеглих до території АР Крим, без загрози її життю та здоров'ю.
Виправдовуючи винесення протиправного наказу про звільнення позивачки та фактично відмовляючи Освітньому омбудсмену в його перегляді, відповідачем-1 зазначено, що ОСОБА_1 не надала до органу управління документи, які б підтверджували інформацію неможливості з'явитись на робочому місці через обставини непереборної сили, департаментом освіти і науки наказом від 12.04.2022 №115к її було звільнено з займаної посади за прогул.
З урахуванням викладеного позивач вказує, що починаючи з 24.02.2022 до видання відповідачем-1 оскаржуваних наказів 12.04.2022, неодноразово зверталась до відповідачів із заявами від 24.02.2022, від 04.03.2022 щодо погодження щорічної основної відпустки та заявами від 30.03.2022 та 11.04.2022, якими також доводила до його відома про неможливість вчасно (28.02.2022р.) з'явитись на робочому місці з поважних причин, які не залежать від його волі та не можуть бути усунуті самим працівником, а саме початком ведення активних бойових дій з повномасштабного вторгнення рф на територію України 24.02.2022 року та подальшому тимчасову окупацію територій України, в тому числі Півдня де розташовані пункти пропуску до Автономної республіки Крим.
На думку позивача, її звільнення відбулося без законних на те підстав, а тому підлягають скасування накази Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) № 114-к від 12.04.2022 про призупинення трудового договору (контракту) з 24.03.2022 року та № 115-к від 12.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва 12.04.2022 за прогул.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який становить 148 126,36 грн, та обрахований з урахуванням довідки про заробітну плату №295 від 15 липня 2022 року, наданої на адвокатський запит від 13.07.2022 №59/22-ф до керівництва школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району, відповідно до якої заробіток позивачки за два останні місяці (січень - лютий 2022 року) перед звільненням складав 56 086,60 грн. ( 25 627,12. + 30 459,48, відповідно).
Крім того, на зазначений адвокатський запит надано відповідь від 15.07.2022 № 294, що у зв'язку з нез'ясованими обставинами та з неможливістю виконання посадових обов'язків керівника закладу ОСОБА_1 під час військової агресії з березня 2022 року призупинено виплату заробітної плати згідно наказу Департаменту освіти і науки №114 від 12.04.2022р. «Про призупинення трудового договору (контракту)».
Виходячи з наведеного та порядку обчислення середньої заробітної плати, визначеного абзацом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, враховуючи кількість робочих днів у січні, лютому 2022 року - 39, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 1 438,12 грн. ( 56 086,60 : 39 = 1 438,12 грн.).
Вимушений прогул складає 103 дні (робочі) з 01.03.2022 по 22.07.2022 року.
Таким чином, виходячи з кількості днів вимушеного прогулу, з відповідача 1 на користь позивачки підлягає стягненню 148 126,36 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (103дні х 1 438,12 = 148 126,36 грн.).
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача - 1 20 000,00 грн моральної шкоди, яка мотивована тим, що її незаконне звільнення призвело до порушення законних прав та моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, внаслідок приниженням її честі та гідності, а також ділової репутації.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 липня 2022 року матеріали позовної заяви було передано на розгляд судді Аббасовій Н.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 вересня 2022 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду по суті.
11 жовтня 2022 року на адресу суду надійшов відзив від Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, відповідно до змісту якого представник просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що від Директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені Гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва Слободянюк Ольги Леонідівни на е-адресу відповідача 2 надходили заяви щодо погодження надання частини щорічної основної відпустки з 28.02.2022 по 04.03.2022 та з 09.03.2022 по 31.03.2022. Однак, надання вищезазначених відпусток ОСОБА_1 не було погоджено на підставі статті 80 Кодексу законів про працю України та статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, про що є лист відповідача 2 від 11.04.2022 № 35-907, оскільки погодження надання щорічної відпустки в обумовлені періоди могло несприятливо вплинути на хід роботи закладу освіти в умовах воєнного стану. В цей час головною метою закладів освіти було надати укриття населенню для збереження життя. Як зазначає відповідач 2, позивач не намагалась приступити до виконання своїх обов'язків, а зверталась до відповідача 2 з заявами про надання їй відпусток.
Отже, керуючись Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2022 року № 179-р «Про організацію функціонування єдиної державної системи цивільного захисту в умовах воєнного стану» та від 24 лютого 2022 року № 181-р «Питання запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні», розпорядженням Київської міської військової адміністрації від 24 лютого № 447/2 «Про виконання окремих заходів переведення територіальної підсистеми міста Києва єдиної державної системи цивільного захисту в ступінь готовності «Повна готовність» заклади освіти приведені у готовність територіальної підсистеми міста Києва єдиної державної системи цивільного захисту і виконання завдань за призначенням в умовах воєнного стану та на виконання наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 квітня 2022 року № 115-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідач 2 наказом від 18 квітня 2022 року № 188-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнив позивача на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за відсутність працівника на робочому місці без поважних причин, тобто прогул.
13.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, у якому позивачем наведено доводи на спростування доводів відповідача 2, викладених у відзиві.
17.10.2022 на адресу суду надійшло клопотання відповідача 2 про розгляд справи у відсутності представника відповідача 2.
03.11.2022 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача 1 на позов, у якому висловлено позицію щодо позовних вимог та зазначено, що відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки». Тобто, у роботодавця відсутній обов'язок надати вказану відпустку, і рішення про її надання/ненадання приймається роботодавцем з огляду на конкретні обставини, в тому числі на необхідність перебування керівника на своєму робочому місці для здійснення безпосереднього управління закладом в умовах воєнного стану.
Зокрема, відповідач 1 зазначив, що впродовж всього часу, коли позивачка мала повернутись в Україну та стати до керування школою, існувала можливість звернутись до органів влади та організацій за консультаціями, отримати гуманітарну допомогу, а також знайти житло та транспорт. Позивачка не надала підтверджень направлення звернень до чат-ботів у Viber, WhatsApp, Telegram, до офіційних сторінок органів державної влади у соціальних мережах та на їх електронні адреси, телефонування на гарячі лінії зокрема, Уряду, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Міністерства закордонних справ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної прикордонної служби України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим та інших. Також позивачем не було надано інформації про наявність у неї особистих обмежень волі, пересування, чи заборони на виїзд з рф до 3-х країн, накладених органами влади рф. А отже, протягом усього часу перебування позивачки на території АР Крим вона не була обмежена у можливості скористатись об'єктивною можливістю перетину кордону з іншими країнами, в яких можна було звернутись за допомогою до консульств та посольств України, а також до державних та волонтерських організацій, які з початку березня діяли в багатьох країнах Європи та допомагали біженцям з розселенням, надавали фінансову та інформаційну допомогу, а також допомогу у перевезенні пасажирів.
Як вказує відповідач 1, заяви позивача про надання їй відпусток не були погоджені відповідачем 2, і вона була попереджена про необхідність повернення до безпосереднього керівництва закладом освіти та про відповідальність у випадку невиходу на роботу. У період з 24.02.2022 до 12.04.2022 позивачка, незважаючи на вимогу свого роботодавця та знаючи про можливі наслідки, не здійснила дій для повернення на територію України та не приступила до виконання обов'язків з керівництва школою, чим поставила під загрозу стале функціонування системи цивільного захисту Києва.
Так, на думку відповідача 1, при прийнятті наказу від 12.04.2022 № 114к про призупинення дії трудового договору (контракту) з позивачкою з 24.03.2022, відповідач 1 діяв в межах вимог встановлених Законом, а саме положенням про те, що дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи (абзац 2 частини 1 статті 13). Враховуючи важливість посади керівника закладу освіти в питаннях забезпечення безпеки дітей, та оскільки позивачка не приступила до виконання своїх обов'язків, був прийнятий наказ від 12.04.2022 № 115к про її звільнення.
Виходячи з вищевикладеного, відповідач 1 вважає, що позивачка мала можливість повернутись до України для безпосереднього керівництва ввіреною їй школою, але не здійснила всіх можливих заходів щодо повернення, що в свою чергу поставило під загрозу суспільні інтереси, життя та здоров'я вихованців закладу, інших людей, працівників школи, а обороноздатність країни могла бути зменшена. Тому видання наказів від 12.04.2022 № 114к про призупинення трудового договору та від 12.04.2022 № 115к про звільнення позивачки із займаної посади було законним, і прийнятим з урахуванням обставин воєнного стану та діючого законодавства. З урахуванням наведеного відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позову.
14.11.2022 позивачем на адресу суду надіслано відповідь на відзив відповідача 1, в якому викладено доводи на спростування доводів відповідача 1.
22.11.2022 через підсистему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив відповідача 1.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, надіславши на адресу суду клопотання з проханням розглядати справу у відсутності їх представника.
Третя особа своїх представників в судове засідання не забезпечила, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті зазначає про таке.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлені такі факти та їх правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 перебувала на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва на підставі контракту, укладеного з Департаментом освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 02.07.2018. Пунктом 5.1. контракту обумовлено строк його дії - до 03 липня 2023 року.
У період з 21.02.2022 по 25.02.2022 ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, погодженій з Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за Наказом №74-к від 10.02.2022, під час якої через пункт пропуску Каланчак 19.02.2022 виїхала до Автономної Республіки Крим за сімейними обставинами.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку із вказаними обставинами, про неможливість свого своєчасного повернення ОСОБА_1 24.02.2022 за допомогою месенджера Вайбер зі свого телефону повідомила керівництво Управління освіти Деснянського району в особі начальника Постолюк Т.К. та його заступника Шурко О. В. , а також керівництво Департаменту освіти і науки КМДА в особі директора Фіданян О. Г., на підтвердження чого до матеріалів справи позивачем надано відповідні скріншоти.
24.02.2022 позивачем надіслано відповідачу 2 заяву на погодження продовження частини щорічної відпустки за 2021-2022 p.p. з 28 лютого до 04 березня 2022, а згодом до 31.03.2022р., які переслано через месенджер Вайбер на телефони посадових осіб відповідачів, а також на електрону адресу відповідача-2. Зазначені обставинами відповідачами не заперечувалися.
13.04.2022 на особисту електронну пошту позивача надійшов лист від 11.04.2022 від відповідача 2 про те, що керуючись ст.80 КЗпП України та ст. 11 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», її заяви від 24.02.2022, від 04.03.2022 щодо погодження щорічної основної відпустки та листи від 30.03.2022 та 11.04.2022 не було погоджено.
Так, відповідно до пунктів 1 та 2 наказу Департаменту освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 114-к від 12.04.2022 призупинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 , директором школи І-III ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва, з 24 березня 2022 року та призупинено виплату заробітної плати ОСОБА_1 до моменту відновлення можливості виконувати обов'язки керівника закладу освіти.
Пунктом 1 наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 № 115-к звільнено ОСОБА_1 з посади директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва 12.04.2022 за прогул. У зазначеному наказі вказано, що ОСОБА_1 відсутня на робочому місці з 26 лютого 2022 по теперішній час.
Підставою для наказу Департаменту освіти і науки КМДА від 12.04.2022 № 115-к зазначено подання Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.04.2022 №35-907.
На виконання наказів Департаменту Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації видано наказ від 18.04.2022 № 187-к про призупинення трудового договору (контракту) з директором школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району міста Києва ОСОБА_1. та наказ № 188-к від 18.04.2022 про звільнення ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог в частині скасування наказів про призупинення трудового договору та звільнення, суд дійшов наступних висновків.
Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Умови, підстави та порядок розірвання контракту визначені положенням Кодексу законів про працю України.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритет застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Стаття 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (редакція до 19.07.2022 року) передбачала, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.
Дія трудового договору може бути призупинена у зв'язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
З 19.07.2022 року стаття 13 викладена в новій редакції, за якою призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Як зазначено у наказі від 12.04.2022 № 114к про призупинення трудового договору (контракту), контракт із ОСОБА_1 призупинено з 24.03.2022.
Підставою для видачі наказу визначено неможливість виконання посадових обов'язків керівника закладу під час військової агресії.
Однак, в цей же час відповідач 1 наголошував на тому, що заклад освіти здійснював свою діяльність, і неможливість виконання роботи працівником з об'єктивних причин не є достатньою підставою для прийняття такого наказу.
У свою чергу, прийняття такого наказу в силу положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не тягне за собою припинення трудових відносин.
При цьому, слід врахувати, що в цей же день 12.04.2022 Департаментом освіти і науки Виконавчого органу Київської міської ради прийнято другий наказ № 115-к про звільнення ОСОБА_1 за прогул.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язкових яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка ґрунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22.06.1982 (далі Конвенція МОП №158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.
Згідно статті 9 Конвенції МОП №158, тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП №158 міститься в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №235/3148/17-ц, від 23.01.2019 по справі №520/211/16-ц.
В той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП №158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов'язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв'язку з висунутим проти нього звинуваченням.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Прогул, що стався з об'єктивних, незалежних від волі самого працівника причин, власне не може вважатися прогулом в розумінні ст. 40 КЗпП України, а тому і не тягне наслідків, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 147 КЗпП України.
Враховуючи сталу судову практику, позицію Верховного Суду України, висловлену в Постанові Пленуму Верховного Суду України, основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обставин, які виключають вину працівника.
У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 р. у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).
Крім того, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з'ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього місячний строк, з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Як вбачається із наданих суду доказів, у період з 21.02.2022 по 25.02.2022 ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці, погодженої з Управлінням освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації за Наказом №74-к від 10.02.2022, під час якої через пункт пропуску Каланчак 19.02.2022 виїхала до Автономної Республіки Крим. Починаючи з 24.02.2022 до прийняття відповідачем-1 оскаржуваних наказів 12.04.2022 та відповідачем 2, позивачка неодноразово зверталась до останніх з заявами від 24.02.2022, від 04.03.2022 щодо погодження щорічної основної відпустки та заявами від 30.03.2022 та 11.04.2022, якими також доводила до відома про неможливість вчасно (28.02.2022) з'явитись на робочому з поважних причин, які не залежать від її волі та не можуть бути усунуті самим працівником, а саме початком ведення активних бойових дій з повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 року та подальшому тимчасову окупацію територій України, в тому числі Півдня де розташовані пункти пропуску до Автономної республіки Крим.
Факт повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022 встановлено Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» (та подальші укази Президента України про продовження строку дії воєнного стану в Україні), а також офіційними повідомленнями Генерального штабу Збройних сил України про активні бойові дії та тимчасову окупацію територій на півдні України саме в районах, прилеглих до території АР Крим, та не потребує додаткового підтвердження будь- якими додатковими довідками.
Слід вказати, що відповідь на свої заяви про надання відпусток, позивач отримала лише 13.04.2022, а саме, лист від 11.04.2022 № 35-908 про те, що керуючись ст.80 КЗпП України та ст. 11 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки», її заяви від 24.02.2022, від 04.03.2022 щодо погодження щорічної основної відпустки та листи від 30.03.2022 та 11.04.2022 не було погоджено.
Таким чином, відповідач 1, не врахувавши поважності причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, не надавши оцінку обставинам, викладеним у заяві позивача, безпідставно видав наказ про звільнення ОСОБА_1 за прогул, з підстав відсутності на робочому місці з 26 лютого 2022 року.
Доводи відповідачів щодо правомірності наказів не спростовують обставин, викладених позивачем у позові.
Згідно п.2 ч.1 ст.147 КЗпП України, звільнення є одним із заходів стягнення. Відповідно положень ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Також, згідно вимог ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Також, з точки зору ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За змістом ст. ст. 11,15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.
Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
За змістом зазначеної норми цивільного права, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи, що прийняття наказу від 12.04.2022 № 114-к про призупинення трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин та не припиняє трудових договір (контракт), а фактичні трудові відносини припинені прийняттям відповідачем 1 наказу № 115-к від 12.04.2022 про звільнення, ефективним способом відновлення порушеного права позивача є скасування наказу про звільнення.
В той же час, вимога про скасування наказу про призупинення трудового договору задоволенню не підлягає, оскільки належить до компетенції роботодавця.
З урахуванням порушених трудових прав позивача, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині позову щодо визнання незаконним та скасування наказу Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 № 115-к: «Про звільнення ОСОБА_1 », та відновлення становища, яке існувало до такого порушення шляхом поновлення її на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району з 12.04.2022.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.
У статті 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
У силу вимог частин першої, другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отримані ним за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий п. 8 Постанови № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Постанови № 100).
Враховуючи, що судом встановлено обставину протиправності винесення відповідачем 1 наказу про звільнення, суд вважає обґрунтованою заявлену позивачем вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12 квітня 2022 року, тобто з дня винесення відповідного наказу по 22 липня 2022.
Як вбачається із довідки про заробітну плату №295 від 15 липня 2022 року, наданої керівництвом школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району, заробітна плата позивачки за два останні місяці (січень - лютий 2022 року) перед звільненням складав 56 086,60 грн. ( 25 627,12. + 30 459,48, відповідно).
Середньоденний заробіток розраховується шляхом ділення суми заробітної плати за останні два місяці роботи (56 086,60 грн) на кількість відпрацьованих днів за цей період (39 днів) та становить 1 438,12 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку (1 438,12 грн) на кількість днів, які мають бути оплачені середнім заробітком (73 дні) та становить 104 982,76.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення законних прав працівника та у випадку, якщо таке порушення призвело до моральних страждань.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року).
Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступним змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв'язку з порушенням права власності.
Як зазначено у пункті 9 вказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Між тим, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
Враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявленого розміру моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вказана позовна вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Отже повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України.
Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статтями 1-5, 9, 41, 60-2, 139, 233-235 КЗпП України, статтями 2-7, 10, 12, 19, 76-81, 133-141, 262-268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Освітній омбудсмен України про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.04.2022 № 115-к: «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді директора школи І-ІІІ ступенів № 292 імені гетьмана України Івана Мазепи Деснянського району з 12.04.2022.
Стягнути з Департаменту освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (за вирахуванням всіх необхідних платежів і податків) у розмірі 104 982,76 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач 1 - Департамент освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) (м. Київ, бул. Т. Шевченка, 3, ЄДРПОУ 02147629),
відповідач 2 - Управління освіти Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Закревського, 15-а, ЄДРПОУ 37501684),
третя особа Освітній омбудсмен України (м. Київ, Львівська площа, 14а).
Суддя Н.В. Аббасова