Справа № 761/5070/23
Провадження № 3/761/1791/2023
14 лютого 2023 року, суддя Шевченківського районного суду м. Києва Міхєєва І.М., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли від командира військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, громадянина України, з середньою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення №58 від 08.02.2023 року, ОСОБА_1 10.10.2022 року діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України став на шлях вчинення адміністративного правопорушення, яке виразилось у відсутності на службі на території військової частини НОМЕР_1 . Дане правопорушення скоєно в умовах особливого періоду, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП.
Оскільки дії ОСОБА_1 носять ознаки правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, справу направлено для розгляду до суду.
Частиною 3 ст. 172-20 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені в умовах особливого періоду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 , заперечував обставини викладені у протоколі, вказав, що протокол повинні були скласти за іншу подію, яка відбулась 07.02.2023 року, а вказані в протоколі обставини вже були предметом розгляду в суді раніше.
Дослідивши вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року та ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 01 листопада 1950 року, рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23 рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у законному порядку при додержанні, зокрема, процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яка повинна ґрунтуватись на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її провина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і її поведінка вважається правомірною, доки не буде доведено зворотне.
При цьому, за вимогами ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У цій справі суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Фабула ч. 3 ст.172-20 КУпАП передбачає відповідальність виключно за:
- розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів;
- поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння;
- виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння;
- відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені в умовах особливого періоду.
Разом з цим, в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 10.10.2022 року діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України став на шлях вчинення адміністративного правопорушення, яке виразилось у відсутності на службі на території військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, склад правопорушення, що інкримінується ОСОБА_1 зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення не відповідає диспозиції ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому його відповідальність за діяння, зазначене в протоколі, на підставі ч. 3 ст. 172-20 КУпАП виключається.
При цьому, ОСОБА_1 не інкримінується, що він розпивав алкогольні напої, появився в нетверезому стані, виконував обов'язки в нетверезому стані чи відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння. Як зазначено у самому протоколі, ОСОБА_1 інкримінується лише те, що він діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України став на шлях вчинення адміністративного правопорушення, яке виразилось у відсутності на службі на території військової частини НОМЕР_1 , що не відповідає фабулі статті.
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за діяння, яке на момент його вчинення не є правопорушенням.
Виходячи з цього, оскільки склад зазначеного в протоколі та, відповідно, інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, не відповідає складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто правопорушенням не являється, дана особа не може бути піддана адміністративному стягненню на підставі зазначеної норми.
Згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Беручи до уваги рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі, вважає за необхідне вказати на таке.
Системний аналіз змісту положень КУпАП в поєднанні з вказаною позицією КСУ та ЄСПЛ, що ураховується з огляду на норми ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі передбачені ст. 280, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Сам обов'язок щодо збирання доказів, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Проаналізувавши у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібрані військовою частиною при складанні протоколу, суд установив, що вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.
Разом з тим, надані військовою частиною докази в цій справі цим критеріям не відповідають.
Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
В судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечував того, що він дійсно перебував у стані алкогольного сп'яніння 07.02.2023 року на території військової частини НОМЕР_1 .
Однак, ОСОБА_1 не інкримінується ані перебування (поява, виконання) на території воєнного об'єкту у нетверезому стані, чи відмова від проходження огляду на стан сп'яніння.
Вищенаведене свідчить про те, що працівниками військової частини було грубо порушено вимоги ст.ст.251, 254, 255 КУпАП та Інструкції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд зауважує, що в деяких інших справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У зв'язку із чим Суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає «обережності дій суду» при вирішені питання про тягар доказування в такій категорії справ.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.
За таких обставин, аналізуючи зібрані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, а тому суд вважає за необхідне провадження у справі закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Згідно п. 1) ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з тим, що дане адміністративне провадження, з урахуванням вимог п. 1) ст. 247 КУпАП, підлягає закриттю, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з встановленням обставин, визначених п. 1) ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, ч.3 ст.172-20, 251, 252, 283-285, 307-308 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя І.М. Міхєєва