пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 лютого 2023 року справа № 903/1054/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича
та за присутності представників:
від позивача: Давидюк М.В. - адвокат (довіреність від 29.12.2022р. №202)
від відповідача: Кушнірук А.В. - адвокат (ордер серія АС №1050116 від 08.12.2022р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 28.08.2018р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт", с. Рованці
до відповідача: Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг", м. Володимир
про стягнення 1 748 009,24 грн.,
встановив: 29 грудня 2022 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла та була зареєстрована позовна заява у котрій, посилаючись на укладення договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р. із специфікаціями №346 від 07.09.2021р., №742 від 14.09.2021р., №1116 від 21.09.2021р., №1282 від 24.09.2021р., №132 від 05.10.2021р., №277 від 08.10.2021р., №409 від 11.10.2021р., №1161 від 25.11.2021р., №1037 від 25.11.2021р.,№1085 від 26.11.2021р., відпуск кредитором товарно-матеріальних цінностей та їх отримання боржником, несвоєчасне (із простроченням) проведення останнім розрахунків по оплаті товарів, ТОВ "Волинь-зерно-продукт" просило суд стягнути на його користь з ПП "ФГ "Західний Буг" 1 748 009,24 грн., в тому числі, 1 495 978,63 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.п. 7.3.1 договору від 14.09.2021р. в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості, а також 252 030,61 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої нарахуванням відповідно до п.п. 3.1, 3.1.1 договору №1409/958452.
Ухвалою від 02.01.2023р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 30.01.2023р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
17 січня 2023 року до суду за підписом представника ПП "ФГ "Західний Буг" адвоката Кушнірука А.В. надійшов відзив від 17.01.2023р. на позовну заяву з документами в підтвердження надіслання його на адресу позивача. При цьому сторона просила суд здійснити перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування клопотання відповідачем зазначалось, що зважаючи на складність справи, необхідність проведення ряду процесуальних заходів таких, як детальна перевірка нарахувань курсової різниці від ціни товару та штрафних санкцій, підстав їх нарахування, та незгоду відповідача із заявленими вимогами, з метою надання кожній зі сторін можливості реалізації своїх процесуальних прав, включно з правом бути заслуханою в суді, з метою забезпечення повноцінного, всебічного розгляду справи та забезпечення права на захист відповідача є необхідним проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Зауважено, що межі розгляду спрощеного позовного провадження не зможуть забезпечити належний та всебічний розгляд справи для винесення законного рішення з врахуванням всіх її обставин.
24 січня 2023 року судом була зареєстрована відповідь ТОВ "Волинь-зерно-продукт" від 24.01.2023р. №01-03/07 на відзив відповідача.
Відображеною в протоколі засідання від 30.01.2023р. ухвалою, постановленою за результатами проведеного у справі за участю представників сторін судового засідання, судом, не приступаючи до розгляду справи по суті, було відмовлено в задоволенні клопотання ПП "ФГ "Західний Буг" про перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження; оголошено перерву в судовому засіданні до 13.02.2023р., запропоновано сторонами надати суду додаткові документи та матеріали.
13 лютого 2023 року до суду за підписом представника ПП "ФГ "Західний Буг" адвоката Кушнірука А.В. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме примірника рішення Господарського суду Волинської області від 26.12.2022р. по справі №903/676/22, довідок АБ "Укргазбанк" від 01.02.2023р.
Присутнім в судовому засіданні 13.02.2023р. представником позивача, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, а також на докази, долучені до справи, пред'явлені вимоги було підтримано. Стосовно зменшення розміру сум штрафних санкцій заперечено.
Присутній в засіданні суду представник відповідача, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо позову в частині нарахування 252 030,61 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої відповідно до п.п. 3.1, 3.1.1 договору №1409/958452 заперечив, в частині 1 495 978,63 грн. нарахованого штрафу відповідно до п.п. 7.3.1 договору від 14.09.2021р. в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості позовні вимоги визнав в повному обсязі зауваживши, що розмір заявлених до стягнення санкцій є неспівмірним із розміром завданих позивачу збитків в результаті порушення строків виконання зобов'язань відповідачем, а також те, що позивачем не надано жодних доказів наявності у товариства збитків у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором, не обґрунтовано розміру збитків, відтак просив суд зменшити розмір пред'явлених до стягнення санкцій до 1%.
При цьому, в обґрунтування заяви про зменшення розміру штрафних санкцій засвідчив, що:
- відповідач виконав зобов'язання з договором у повному обсязі;
- період прострочення виконання зобов'язання є не значний і коливається від кількох місяців.
- причини прострочення виконання зобов'язань не залежали від волі відповідача, а виникли в результаті форс-мажорних обставин: збройної агресії на території країни, запровадження військового стану, у зв'язку з чим відбувся спад виробництва та реалізації продукції, зауважив на необхідності сплати підприємством першочергово обов'язкових податків, платежів та зборів до бюджету.
Заслухавши пояснення представника відповідача про визнання позову на суму 1 495 978,63 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.п. 7.3.1 договору від 14.09.2021р. в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України, суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За обставин визнання позову в частині санкцій уповноваженим представником, в межах повноважень, визначених належними документами, судом прийнято визнання позову відповідачем на суму 1 495 978,63 грн. штрафу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, засвідчує наступні обставини:
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
У розумінні приписів наведеної норми, ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому судом також засвідчується, що відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (Продавець) та Приватним підприємством "Фермерське господарство "Західний Буг" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №1409/958452, згідно з умовами котрого продавець в порядку та на умовах цього договору зобов'язується продати у власність покупця засоби захисту рослин, насіння, мінеральні добрива, зернові та олійні культури, дизпаливо, мікродобрива, інший товар, зазначений в накладних та/або специфікаціях до цього договору (надалі - товар), а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 1.2. договору №1409/958452, кількість товару, ціна, умови продажу (переходу права власності на товар) товару обумовлюються сторонами в договорі та в накладних та/або специфікаціях на товар (додатках до цього договору), які є невід'ємними частинами цього договору.
Згідно п.п. 3.1.-3.9. договору від 14.09.2021р., вартість однієї одиниці товару на кожну конкретну партію товару зазначається в специфікаціях на товар та/або у видаткових накладних. В специфікації на товар зазначається вартість товару в національній валюті - гривні, а для товару, яким є засоби захисту рослин, мікродобрива та насіння, також її еквівалент в Євро або долар США станом на день, що передує відвантаженню товару. Видаткова накладна на товар, що продається на умовах відстрочки оплати, формується з врахуванням курсу продажу Євро або долара США до гривні станом на день, що передує відвантаженню відповідної партії товару. В разі, коли курс Євро або долара США до гривні на день проведення розрахунку є вищим за курс на дату продажу товару за відповідними накладними більш, ніж на 3%, сторони для визначення суми належної до оплати використовують курс Євро або долара США до гривні станом на день, що передує дню перерахування коштів, що зазначається в коригуванні накладних. Для визначення курсу Євро або долара США до гривні, сторони погодили використовувати середній курс продажу Євро або долара США, що визначений на сайті mezhbank.org.ua станом на день, що передує дню, в який проводиться оплата.
Розрахунок вартості товару у гривнях на момент оплати здійснюється покупцем самостійно і не потребує підписання будь-яких додаткових документів. У випадку пред'явлення позову продавцем до покупця, продавець здійснює розрахунок суми позову з врахуванням п. 3.1. цього договору.
Загальна вартість товару, що передається у власність покупця за цим договором становить суму всіх накладних по вартості з урахуванням коригування відповідно до курсу євро/долара США до гривні на день, що передує оплаті. Розрахунки між сторонами по цьому договору здійснюються у національній грошовій одиниці України (гривні), шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний продавцем в цьому договорі. Розрахунок за товар може бути здійснений векселем, авальованим банком. Умови розрахунку у вексельній формі зазначаються у відповідній специфікації до договору, що передбачає розрахунок векселем. Покупець зобов'язується провести оплату кожної партії товару в термін, зазначений у специфікації до цього Договору. Покупець має право провести розрахунок з продавцем достроково. Моментом оплати Покупцем вартості кожної конкретної партії Товару є: дата поступлення цих коштів на поточний рахунок продавця; дата підписання протоколу зарахування зустрічних вимог. При здійсненні оплати покупець зобов'язується вказати у платіжному дорученні дату та номер цього договору, номер відповідної специфікації до нього, по якій здійснюється оплата, або номер рахунку, виставленого продавцем, згідно якого здійснюється оплата. У разі порушення покупцем зазначеного вище зобов'язання, продавець має право самостійно зарахувати отриманий платіж на власний розсуд.
При проведенні покупцем дострокового розрахунку за поставлений товар на умовах відтермінування оплати відповідно до п. 3.6. не пізніше ніж за один місяць до терміну кінцевого розрахунку, продавець надає знижку на реалізований товар з розрахунку 1,2% в місяць від вартості Товару зазначеної в специфікації за кількість місяців дострокової оплати. Знижка проводиться шляхом коригування ціни реалізації такого товару.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.4.-4.6. договору №1409/958452 від 14.09.2021р., передача товару у власність покупця здійснюється окремими партіями, згідно правил Інкотермс-2010, на складі продавця або покупця за домовленістю сторін. Відвантаження товару здійснюється узгодженими партіями транспортом та за рахунок покупця або продавця за домовленістю сторін. Під партією розуміється відповідна кількість товару, зазначена в одній специфікації та/або видатковій накладній.
Підписана покупцем видаткова накладна свідчить про погодження покупцем кількості та якості товару по такій накладній. Передача кожної партії товару підтверджується оригіналами видаткових накладних на відповідну кількість товару, виписаних на ім'я покупця. Право власності, а також пов'язані з ним ризики пошкодження або втрати товару, переходить до покупця в момент підписання сторонами видаткової накладної на відповідну партію товару.
На виконання умов договору позивачем у вересні-листопаді місяцях 2021 року та вересні місяці 2022 року було відпущено, а ПП "Фермерське господарство "Західний Буг", прийнято, товарів загальною вартістю 10 920 283,99 грн., в тому числі, згідно специфікацій від 14.09.2022р. №742 на суму 1 390 465,98 грн., від 21.09.2021р. №1116 на суму 315 900 грн., від 24.09.2021р. №1282 на суму 947 700 грн., від 05.10.2021р. №132 на суму 41 371,20 грн., від 08.10.2021р. №277 на суму 41 371,20 грн., від 11.10.2021р. №409 на суму 1 006 756 грн., від 25.11.2021р. №1161 на суму 3 495 254,40 грн., від 25.11.2021р. №1037 на суму 2 184 047,17 грн., від 26.11.2021р. №1085 на суму 1 456 205,86 грн., від 07.09.2022р. №346 на суму 41 212,08 грн. та видаткових накладних №742 від 14.09.2021р. на суму 1 390 465,98 грн., №111 від 21.09.2021р. на суму 315 900 грн., від 24.09.2021р. №1282 на суму 947 700 грн., від 05.10.2021р. №132 на суму 41 371,20 грн., від 08.10.2021р. №277 на суму 41 371,20 грн., від 11.10.2021р. №409 на суму 1 006 756 грн., від 25.11.2021р. №1161 на суму 3 495 254,40 грн., від 25.11.2021р. №1037 на суму 2 184 047,17 грн., від 26.11.2021р. №1085 на суму 1 456 205,86 грн., від 07.09.2022р. №346 на суму 41 212,08 грн.
Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їх закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе власник або уповноважений орган, який здійснює керівництво підприємством.
Судом встановлено, що видаткові накладні №742 від 14.09.2021р. на суму 1 390 465,98 грн., №111 від 21.09.2021р. на суму 315 900 грн., від 24.09.2021р. №1282 на суму 947 700 грн., від 05.10.2021р. №132 на суму 41 371,20 грн., від 08.10.2021р. №277 на суму 41 371,20 грн., від 11.10.2021р. №409 на суму 1 006 756 грн., від 25.11.2021р. №1161 на суму 3 495 254,40 грн., від 25.11.2021р. №1037 на суму 2 184 047,17 грн., від 26.11.2021р. №1085 на суму 1 456 205,86 грн., від 07.09.2022р. №346 на суму 41 212,08 грн. на відпуск ТОВ "Волинь-зерно-продукт" відповідачу товару та його отримання ПП "ФГ "Західний Буг", підписані уповноваженими представниками сторін, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р. господарських операцій.
Суд констатує, що ПП "ФГ "Західний Буг" взяті на себе згідно договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р. зобов'язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті відпущених товарів (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою та специфікаціями) виконало в повному обсязі, товар в загальному розмірі 10 920 283,99 грн. оплатило (докази оплати - платіжні доручення №1443 від 03.11.2022р. на суму 5 000 000 грн., №1441 від 02.11.2022р. на суму 5 000 000 грн., №1451 від 04.11.2022р. на суму 920 283,99 грн.).
Пунктом 5 Специфікацій до договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р., сторони визначили порядок розрахунків за товар, а саме згідно специфікацій:
- від 14.09.2022р. №742 на суму 1 390 465,98 грн. строк оплати за товар до 15 листопада 2022 року;
- від 21.09.2021р. №1116 на суму 315 900 грн. строк оплати за товар до 01 вересня 2022 року;
- від 24.09.2021р. №1282 на суму 947 700 грн. строк оплати за товар до 01 вересня 2022 року;
- від 05.10.2021р. №132 на суму 41 371,20 грн. строк оплати за товар до 01 вересня 2022 року;
- від 08.10.2021р. №277 на суму 41 371,20 грн. строк оплати за товар до 01 вересня 2022 року;
- від 11.10.2021р. №409 на суму 1 006 756 грн. строк оплати за товар до 15 листопада 2022 року;
- від 25.11.2021р. №1161 на суму 3 495 254,40 грн. строк оплати за товар до 15 листопада 2022 року;
- від 25.11.2021р. №1037 на суму 2 184 047,17 грн. строк оплати за товар до 01 вересня 2022 року;
- від 26.11.2021р. №1085 на суму 1 456 205,86 грн. строк оплати за товар до 01 вересня 2022 року;
- від 07.09.2022р. №346 на суму 41 212,08 грн. строк оплати за товар до 15 листопада 2022 року.
Проте, у зв'язку із порушенням ПП "Фермерське господарство "Західний Буг" строків оплати обумовлених платежів позивач нарахував до стягнення з відповідача 1 748 009,24 грн., в тому числі, 1 495 978,63 грн. штрафу, нарахованого відповідно до п.п. 7.3.1 договору від 14.09.2021р. в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості, а також 252 030,61 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої нарахуванням відповідно до п.п. 3.1, 3.1.1 договору №1409/958452.
Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між останніми договір купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний чи змінений не був.
Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Отже гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно п. 3.1.договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р., вартість однієї одиниці товару на кожну конкретну партію товару зазначається в специфікаціях на товар та/або у видаткових накладних. В специфікації на товар зазначається вартість товару в національній валюті - гривні, а для товару, яким є засоби захисту рослин, мікродобрива та насіння, також її еквівалент в Євро або долар США станом на день, що передує відвантаженню товару. Видаткова накладна на товар, що продається на умовах відстрочки оплати, формується з врахуванням курсу продажу Євро або долара США до гривні станом на день, що передує відвантаженню відповідної партії товару. В разі, коли курс Євро або долара США до гривні на день проведення розрахунку є вищим за курс на дату продажу товару за відповідними накладними більш, ніж на 3%, сторони для визначення суми належної до оплати використовують курс Євро або долара США до гривні станом на день, що передує дню перерахування коштів, що зазначається в коригуванні накладних. Для визначення курсу Євро або долара США до гривні, сторони погодили використовувати середній курс продажу Євро або долара США, що визначений на сайті mezhbank.org.ua станом на день, що передує дню, в який проводиться оплата.
Особливу увагу суд звертає на положення п. 3.1.1. договору від 14.09.2021р. №1409/958452 відповідно до котрого сторонами було визначено, що розрахунок вартості товару у гривнях на момент оплати здійснюється покупцем самостійно і не потребує підписання будь-яких додаткових документів. У випадку пред'явлення позову продавцем до покупця, продавець здійснює розрахунок суми позову з врахуванням п. 3.1. цього договору.
Визначений пункт договору, на переконання суду, в повній мірі спростовує заперечення відповідача на пред'явлений позов в цій частині.
Пунктом 10 специфікацій від 14.09.2022р. №742, від 05.10.2021р. №132 та від 08.10.2021р. №277 до договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р. сторонами було передбачено, що у випадку недоступності інтернет-ресурсу mezhbank.org.ua, сторони використовують інформацію про курси валют з ресурсу minfm.com.ua.
Враховуючи викладені положення договору та специфікацій до договору, позивачем при зверненні до суду з позовом було нараховано 252 030,61 грн. курсової різниці від ціни товару, здійсненої нарахуванням відповідно до п.п. 3.1, 3.1.1 договору №1409/958452.
Судом встановлено, що курсова різниця в розмірі 252 030,61 грн. розрахована станом на день, що передував оплаті товарів, а саме станом на 01.11.2022р. з використанням інформації про міжбанківський курс валют з ресурсу minfin.com.ua оскільки з початком війни ресурс mezhbank.org.ua перестав працювати.
Судом встановлено, що станом на 01.11.2022р. офіційний курс Євро становив 36,4356 грн., офіційний курс долара США 36,9343 грн.
За таких обставин, враховуючи передбачене договором та специфікаціями право позивача вимагати перерахування ціни товару пропорційно збільшення офіційного курсу Євро/долара США, враховуючи встановлений факт, що на день проведення розрахунку курс Євро або долара США до гривні є вищим за курс на дату продажу товару, курсова різниця, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає за накладною від 05.10.2021р. №132 - 16 255,20 грн., за накладною від 08.10.2021р. №277 - 16 693,09 грн. та за накладною від 14.09.2022р. №742 - 219 082,32 грн., а всього курсова різниця складає 252 030,61 грн.
Суд, здійснивши власні перерахунки, дійшов висновку, що нараховані позивачем 252 030,61 грн. коригованої вартості оплаченого товару до курсу валют, арифметично правильні, підставні та підлягають до стягнення з відповідача.
Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до положень статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В даному випадку, пунктом 7.3.1. договору №1409/958452 від 14.09.2021р. встановлено, що у випадку прострочення строків/термінів оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю вартість товару зі врахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості. Продавець має право самостійно визначати, які саме з вказаних в цьому пункті санкцій можуть бути застосовані до покупця.
Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем оплати отриманих товарів, позивачем при зверненні до суду з позовом було включено до ціни позову вимогу щодо стягнення з боржника штрафу в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості 4 986 595,43 грн., що становить 1 495 978,63 грн.
Судом встановлено, що відповідно до специфікацій від 21.09.2021р. №1116 на суму 315 900 грн., від 24.09.2021р. №1282 на суму 947 700 грн., від 05.10.2021р. №132 на суму 41 371,20 грн., від 08.10.2021р. №277 на суму 41 371,20 грн., від 25.11.2021р. №1037 на суму 2 184 047,17 грн., від 26.11.2021р. №1085 на суму 1 456 205,86 грн. строк оплати за товар встановлений до 01 вересня 2022 року, розрахунки по зазначених специфікаціях були здійснені відповідно до платіжних доручень №1443 від 03.11.2022р., №1441 від 02.11.2022р. та №1451 від 04.11.2022р., тобто після 01.09.2022р., відтак зазначені специфікації були оплачені з пропуском строку їх оплати.
Договір купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 7.3.1., не визнавався.
Судом встановлено, що штраф в розмірі 1 495 978,63 грн. нарахований у відповідності до фактичних обставин справи, положень законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку в повному розмірі. При цьому враховується, що нарахована санкція визнається боржником повністю в судовому засіданні 13.02.2023р.
Водночас, відповідачем відповідно до положень законодавчих актів України реалізоване відповідне право та, шляхом подання відзиву на позовну заяву від 17.01.2023р., здійснено заяву про зменшення розміру нарахованої до стягнення суми штрафу посилаючись при цьому, зокрема та поруч з іншим, на те, що штрафні санкції, на думку сторони, є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022р. у справі №910/488/21.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19, від 29.09.2020р. у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020р. у справі №914/1888/19, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20, від 26.01.2021р. у справі №916/880/20.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021р. у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
У постанові від 24.02.2021р. у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18).
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №1409/958452 від 14.09.2021р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, часткове визнання позову відповідачем в частині нарахування штрафу, повну оплату стороною сум основного боргу до подання позовної заяви та до відкриття судом провадження у справі, період прострочення, який є незначним, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем до сьогоднішнього дня (введення воєнного стану на території України з 24.02.2022р. зумовило зниженням інтенсивності роботи та зменшення прибутків), суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафу на 90% та стягнути її з ПП "Фермерське господарство "Західний Буг" на користь ТОВ "Волинь-зерно-продукт" 10 відсотків від заявленої суми, зокрема, 149 597,86 грн.
Відтак, в частині стягнення штрафу в розмірі 1 346 380,77 грн. в задоволенні позову суд відмовляє у зв'язку із зменшенням судом розміру штрафу.
Разом з цим, зменшуючи розмір штрафу на 90%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін та нарахування позивачем курсової різниці від ціни товару у справі.
Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, у разі, коли суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Водночас, частиною 1 статті 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на викладене та враховуючи часткове визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, приймаючи до уваги, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України на суму 15 000,30 грн., що становить 11 219,84 грн. 50% судового збору визнаних відповідачем позовних вимог та 3780,46 грн. витрат по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог за рахунок ПП "ФГ "Західний Буг".
Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на викладене, у господарського суду виникають обставини для вирішення питання про повернення ТОВ "Волинь-зерно-продукт" з Державного бюджету України згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" 11 219,84 грн. 50% судового збору від суми визнаних відповідачем позовних вимог та сплаченого згідно платіжного доручення №210377 від 29.12.2022р. на суму 26 220,14 грн.,
Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 73-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Фермерське господарство "Західний Буг" (м. Володимир, вул. Ганни Жежко, 9, код ЄДРПОУ 41490962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (с. Рованці, вул. Промислова, 5А, код ЄДРПОУ 31496816) 149 597,86 грн. штрафу, 252 030,61 грн. курсової різниці від ціни товару, а всього 401 628,47 грн. та 15 000,30 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. В позові в частині стягнення 1 346 380,77 грн. штрафу відмовити.
4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
5. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (с. Рованці, вул. Промислова, 5А, код ЄДРПОУ 31496816) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 11219,84 грн., сплачений при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №210377 від 29.12.2022р. на суму 26 220,14 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
6. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 23.02.2023р.
Суддя В. А. Войціховський
рішення направити:
- Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (davydyuk@vzp.com.ua);
- Приватному підприємству "Фермерське господарство "Західний Буг" (tzovzt@gmail.com).