ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 14/55804.08.10
Господарський суд міста Києва у складі судді Нарольського М.М.,
розглянувши матеріали справи№ 14/558
за позовомВідкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі філії «Дирекція первинної мережі Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»
доДержавного комітету України з державного матеріального резерву
простягнення 510732,70 грн.
за участю представників сторін
від позивача- Бондаренко О.І.
від відповідача- Трембачук А.А.
Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком»в особі філії «Дирекція первинної мережі Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення 510732,70 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.10.2009 р. порушено провадження у справі, призначено розгляд справи в судовому засіданні, викликано для участі представників сторін, яких зобов'язано виконати певні дії.
Розгляд справи відкладався, в судовому засіданні оголошувались перерви.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2009 р. у справі № 14/558 призначено судову бухгалтерську (економічну) експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2010 р. поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.05.2010 р.
В процесі розгляду даної справи відповідачем подано додаткові заперечення по справі, відповідно до яких просить застосувати позовну давність та відмовити в позові.
В судове засідання 04.08.2010 р. з'явились представники сторін, представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Закон України «Про державний матеріальний резерв»від 24.01.1997 № 51/97-ВР (із змінами та доповненнями), надалі -Закон, «Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (із змінами та доповненнями), надалі -Порядок, та Постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.1998 р. № 100-03 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями», надалі -Положення, регулює правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, державне замовлення на поставку продукції є обов'язковим, якщо виконання його не завдає їм збитків.
Згідно з пунктом 1 статті 7, пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв», особа, яка здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, має право на відшкодування витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням.
Пункт 1 статті 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.
У пункті 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, середній розмір витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей повинен визначати Держкомрезерв.
Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 «Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву»передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Позивач стверджує, що відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України від 24.01.1997 р. № 51/97-ВР «Про державний матеріальний резерв»ВАТ «Укртелеком»в особі філії «Дирекція первинної мережі ВАТ «Укртелеком»є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Як на підставу позову, позивач посилається на відсутність укладеного між сторонами договору та на фактичне існування майнових відносин зберігання, що також існують між сторонами, які регулюються інститутом зобов'язального права.
Позивач в позовній заяві посилається на те, що виникнення обов'язку відповідача щодо відшкодування понесених ВАТ «Укртелеком»в особі філії «Дирекція первинної мережі ВАТ «Укртелеком»витрат ґрунтується на нормах ст. ст. 11, 509 ЦК України, тому відсутність договору, який регулював би спірні питання, не може завадити отриманню законного матеріального відшкодування, оскільки зобов'язання виникають не тільки з договорів, а також із законів та адміністративних актів, зокрема з положень Закону України «Про державний матеріальний резерв».
Таким чином, як зазначає позивач, здійснюючи за відсутності укладеного договору відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, ВАТ «Укртелеком»в особі філії «Дирекція первинної мережі ВАТ «Укртелеком»за період з 1 жовтня 2005 р. по 31 грудня 2006 р. понесло наступні фактичні видатки, що складаються з: оплата праці складських працівників; нарахування на зарплату; придбання матеріалів, оплата послуг; оплата матеріалів, обладнання інвентарю, у тому числі (консерванти і лако - фарбові матеріали, паливо - мастильні матеріали, малоцінний інвентар для обслуговування мобілізаційного резерву, канцелярські витрати, санітарно-гігієнічні потреби, в т.ч. спец, харчування); оплата транспортних перевезень мобілізаційного резерву та вантажно-розвантажувальні роботи; оплата поточного ремонту, в т.ч.: (складських приміщень, технічне обслуговування мереж водо та теплопостачання, обслуговування електромереж та споруд); оплата послуг зв'язку; оплата комунальних послуг та енергоносіїв; оплата охорони мобілізаційного резерву; оплата земельного податку, в т.ч. (комунальний податок); амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень, обладнання, тощо.
В процесі розгляду справи, позивач зазначав та наголошував, що зберігання матеріальних цінностей у спірний період відбувалось за відсутністю договірних відносин між сторонами.
Відсутність договору відповідального зберігання між сторонами підтверджується також довідкою Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 21.10.2005 р.
Відповідно до абзацу 2 п. 2 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв»для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи та організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов'язковим, якщо це не завдає їм збитків.
Отже, для позивача зберігання цінностей державного мобілізаційного резерву є обов'язковим.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 5323 був затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.
Згідно п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно додатку, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, для відшкодування позивачу витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством позивачу необхідно було укласти відповідний договір за формою встановленою в додатку до вказаного Порядку.
Отже, оскільки Законом України «Про державний матеріальний резерв»передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а відповідно до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, таке відшкодування здійснюється виключно на підставі договору.
Враховуючи, що позивач просить стягнути витрати, пов'язані із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву в сумі 529901,91 грн. за період з 01.10.2005 р. по 31.12.2006 р. не на підставі договору, а посилаючись на наявність зобов'язальних відносин зберігання (підстави позову), тому вказані вимоги не підлягають задоволенню із заявлених підстав.
З урахуванням викладеного, судом не приймається твердження позивача відносно того, що стаття 509 ЦК України, передбачає можливість виникнення господарських зобов'язань безпосередньо із закону, оскільки, як вже було зазначено, саме Законом України «Про державний матеріальний резерв»передбачено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, які виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а у Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, встановлено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору.
Державний комітет України з державного матеріального резерву стверджує про відсутність між сторонами договірних відносин та стверджує, що позов заявлено з інших підстав, а позовні вимоги не ґрунтуються на договорі, укладеному між сторонами.
Поряд з цим, наявна в матеріалах справи копія договору про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № 22 від 29.11.2000 р. не приймається судом до уваги, оскільки підставою пред'явлених позовних вимог є наявність фактичних відносин щодо зберігання матеріальних цінностей та майнові відносини, що існують між сторонами та які регулюються інститутом зобов'язального права, а не вищевказаний договір.
Відповідно до ст. 22 ГПК України в редакції, яка діяла до внесення змін Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Законом України від 07.07.2010 р. № 2453-VI внесено зміни до статті 22 ГПК України, відповідно до яких позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви (ч. 4 ст. 22 ГПК України).
Позивачем в процесі розгляду справи заяви про зміну підстав позову не подавались.
Слід також зазначити, що суд не вправі змінити підстави позову, а письмової заяви позивача про зміну підстав позову до суду не надходило.
Також, суд вважає доцільним зазначити, що позивач просить стягнути витрати за період з 01.10.2005 р. по 31.12.2006 р., а позовні вимоги заявлені у грудні 2009 року, тобто зі спливом позовної давності.
При цьому, необхідним буде зазначити, що відповідач в судовому засіданні 04.08.2010 р. подав копію позовної заяви Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»в особі філії «Дирекція первинної мережі Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»до Державного комітету України з державного матеріального резерву, що було подано до господарського суду міста Києва з тих же підстав та про той же предмет позову як і у справі № 14/588. Зазначений позов позивач подав у березні 2009 р.
Також, відповідач надав суду копію ухвали господарського суду міста Києва у справі № 42/137 від 05.05.2009 р., відповідно до якої зазначений вище позов залишено без розгляду на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України. Зазначена ухвала не оскаржувалась.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги із заявлених підстав є незаконними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СуддяМ.М. Нарольський
Дата підписання рішення: 09.08.2010 р.