Справа № 495/1256/23
рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
20 лютого 2023 року м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:
судді Заверюха В.О., при секретарі - Червинській І.В.,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в м.Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком у звязку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить шлюб зареєстрований 12.05.2017 року у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №177 - розірвати та визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 у звязку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
Короткий зміст та обґрунтування позову
12.05.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №177, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 12.05.2017 року. Від шлюбу мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.09.2017 року, актовий запис №331. Спільне проживання з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що вони почали проживати окремо. Їхній шлюб носить формальний характер, а тому його слід розірвати. На протязі останніх років спільна малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, цікавиться станом здоров'я та успіхами, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання дитини та її розвитку, дитина з позивачем почувають себе у безпеці та спокійно. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Відповідач як мати належної уваги, турботи та піклування сину не надає, самоусунулась від виконання належним чином своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, а тому позивач звернувся з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рух справи у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.02.2023 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підтоговче судове засідання.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 13.02.2023 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору залучено орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області.
Позивач в підготовче судове засідання не зявився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити.
Відповідач в підготовче судове засідання не зявилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору у підготовче судове засідання не з'явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
За змістом ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Положенням ч.3 та ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст.206 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Відповідно ст.81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування
12.05.2017 року сторони зареєстрували шлюб у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №177, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 12.05.2017 року. Від шлюбу мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08.09.2017 року, актовий запис №331. Спільне проживання сторін по справі не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що сторони почали проживати окремо та їхній шлюб носить формальний характер.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо.
Позивач наполягає на розірванні шлюбу, збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем. Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам їхньої дитини, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу.
Щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком у звязку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.
На протязі останніх років спільна малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, цікавиться станом здоров'ям та успіхами, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання дитини та її розвитку, дитина з позивачем почувають себе у безпеці та спокійно. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Відповідач як мати належної уваги, турботи та піклування спільній дитині не надає, належним чином не виконує свої батьківські обов'язки, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання належним чином своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини . Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує дитину матеріально та піклується про неї, проявляє батьківську турботу, цікавиться станом здоров'я та успіхами, а відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров'ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню малолітньої дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог про визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.
Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Керуючись ст.ст.4, 12-13, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком у зв'язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12.05.2017 року у Білгород-Дністровському міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №177 - розірвати.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку з самостійним вихованням малолітньої дитини батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Заверюха В.О.