Головуючий І інстанції: Л.М. Петрова
22 лютого 2023 р. Справа № 440/13275/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.12.21 по справі №440/13275/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області в частині обмеження максимального розміру пенсії позивача;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії позивачу без обмеження максимального розміру починаючи з 25.12.2020;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату недоотриманої позивачу пенсії починаючи з 25.12.2020 шляхом множення різниці невиплаченої частини пенсії без урахування обмеження її максимального розміру 5212,63 грн на кількість місяців невиплати до місяця фактичного перерахунку та нарахування пенсії без обмеження її максимального розміру.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року адміністративний позов залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про помилковість посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, з огляду на її формування у правовідносинах, що є відмінними від цієї справи.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач набув право на державне пенсійне забезпечення та отримує пенсію з 25.12.2020 за вислугу років відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що підтверджено матеріалами пенсійної справи № 1601016915.
Відповідачем проведено розрахунок пенсії позивача з 25.12.2020, виходячи з 70% грошового забезпечення, за результатами якого підсумок пенсії з надбавками склав 21592,63 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії: 16380,00 грн, остаточний: 16380 грн.
Позивач не погодився з діями ГУПФУ в Полтавській області щодо обмеження її максимального розміру, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, зазначивши, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку, дійшов висновку, що вчинення відповідачем дій щодо розрахунку і виплаті пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру пенсії є такими, що ґрунтуються на законі.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05 листопада 1991 року визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром (10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) пенсії позивача.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про судоустрій і статус суддів”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, Верховний Суд зазначив, що «на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 за № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.».
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вчинення відповідачем дій щодо розрахунку і виплаті пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру пенсії є такими, що не ґрунтуються на законі. Зокрема, в даному випадку такі дії за своєю суттю є звуженням обсягу прав позивача та позбавленням його права на соціальний захист у повному обсязі як це передбачено законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Відтак, зважаючи на те, що до пенсії позивача не підлягає застосування обмеження максимальним розміром пенсії, що не може перевищувати десять прожиткових мінімумів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно при здійсненні розрахунку застосовано вказані обмеження.
Разом з тим, зважаючи на те, що права та інтереси позивача порушенні за наслідками проведеного розрахунку з 25.12.2020, колегія суддів зазначає, що саме з цієї дати позовні вимоги ОСОБА_1 про здійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром підлягають задоволенню.
Доводи та аргументи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції у цій частині та приймаються колегією суддів у якості належних.
Посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, сформовані у постановах від 24.06.2020 у справі №580/234/19 є необґрунтованим, оскільки такі стосуються іншого суб'єктного складу та правовідносин, які регулюються відмінними від цієї справи нормативно-правовими актами.
Щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату недоотриманої позивачу пенсії починаючи з 25.12.2020 шляхом множення різниці невиплаченої частини пенсії без урахування обмеження її максимального розміру 5212,63 грн на кількість місяців невиплати до місяця фактичного перерахунку та нарахування пенсії без обмеження її максимального розміру, то вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 20 січня 2023 року у справі №640/24801/19.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.
Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 по справі №440/13275/21 скасувати.
Ухвалити постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в частині обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок розміру пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру починаючи з 25.12.2020 та нараховувати пенсію без обмеження максимального розміру.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін