23 лютого 2023 року Чернігів Справа № 620/841/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:
визнати протиправними дії Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови в зарахування ОСОБА_1 до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року та внесення у зв'язку з цим відповідних змін до послужного списку облікової справи офіцера запасу ОСОБА_1 ;
зобов'язати Чернігівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років на військовій службі період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року;
зобов'язати Чернігівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки внести до послужного списку особової справи офіцера запасу ОСОБА_1 запис про проходження військової служби у період навчання з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Підставами позову вказано порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача внаслідок відмови в зарахуванні до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час постановки на військовий облік у зв'язку зі звільненням з військової служби у військовій прокуратурі Центрального регіону України у запас, з метою з'ясування кількості років вислуги на військовій службі, яка зараховується до вислуги років, що дає право на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру», у Чернігівському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки позивачем отримано копію послужного списку з особової справи офіцера. З вказаного послужного списку позивачем встановлено, що уповноваженим органом початком проходження військової служби зазначено 30 липня 2005 року, водночас, за твердженнями позивача, уповноваженими особами не враховано період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року до вислуги років на військовій службі. Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 26.01.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Станом на момент винесення судом даного рішення на адресу суду не надходило від відповідача відзиву на позовну заяву з невідомих суду причин.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
При цьому, судом враховано, що відповідач із заявою про продовження строку для надання відзиву до суду не звертався, про неможливість його подання з об'єктивних причин - клопотання не подавав. Враховуючи необхідність розгляду справи протягом розумного строку, а також враховуючи те, що з дати отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі сплинуло достатньо часу, а відповідач жодних заяв та клопотань в цій справі не подавав, будучи обізнаним про її розгляд, суд дійшов висновку про можливість винесення судового рішення у справі на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого № 215-С від 31 липня 2001 року позивача зараховано на навчання на військово-юридичний факультет № 6 Академії за денною формою навчання (а.с.42).
Надалі наказами ректора Академії № 276-С від 24 червня 2006 року та начальника військово-юридичного факультету Академії № 66 від 26 червня 2006 позивача відраховано з Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 30 червня 2006 року у зв'язку із закінченням навчання і отриманням повної вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» та здобуттям кваліфікації юриста - спеціаліста (43-44).
У зв'язку із закінченням військово-юридичного факультету Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого наказом Міністра оборони України № 337 від 26 червня 2006 року ОСОБА_1 присвоєно перше офіцерське звання - «лейтенант юстиції», та направлено для подальшого проходження військової служби до органів прокуратури (а.с.64-65).
Після вислуги позивачем 1 року у військовому званні «лейтенант юстиції» наказом першого заступника Міністра оборони України № 100 від 26 червня 2007 року ОСОБА_1 присвоєно чергове військове звання «старший лейтенант юстиції».
З матеріалів справи вбачається, що після звільнення 14 листопада 2018 з військової служби позивача, його особова справа направлена до Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З послужного списку вбачається, що початком проходження ОСОБА_1 , військової служби являється 30 липня 2005 року (а.с.28-34).
При цьому, за твердженнями позивача, уповноваженим органом не враховано період навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України ім.Я. Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року до вислуги років на військовій службі.
Не погоджуючись з викладеним, позивач звернувся до відповідача про внесення змін до послужного списку та зарахування до вислуги років на військовій службі всього періоду навчання на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, а саме з 31 липня 2001 року по 30 липня 2005 року.
Листом від 04 січня 2023 №58 Чернігівським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки відмовлено позивачу у зарахуванні строку навчання до вислуги років, в обґрунтування чого останнім вказано, що обчислення та зарахування вислуги років можливе тільки діючим військовослужбовцям перед представленням їх до звільнення з військової служби (а.с.39).
У зв'язку з вищевикладеним та вважаючи дії уповноваженого органу щодо відмови у зарахуванні строку навчання до вислуги років на військовій службі, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу, та як вже було встановлено вище, наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого № 215-С від 31 липня 2001 року позивача зараховано на навчання на військово-юридичний факультет № 6 Академії за денною формою навчання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» до Збройних Сил України належать з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом № 2171-III від 21.12.2000 року, чинна на момент вступу заявника до військово-юридичного факультету), одним з видів військової служби є військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки)* з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу. Згідно статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які добровільно вступають на військову службу.
В свою чергу, Законом України «Про вищу освіту» визначено, що особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу з метою здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня є слухачем.
Судом встановлено, що наказом Міністерства освіти і науки України № 1697 Національний університет «Юридична академія імені Ярослава Мудрого» перейменовано в Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, відповідні зміни внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з переліком вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року № 1410 «Про створення єдиної системи військової освіти» Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (військово-юридичний факультет) входить до військових навчальних підрозділів Міноборони України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла на момент вступу на навчання позивача, встановлені такі види військової служби: військова служба (навчання) за контрактом курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу.
З аналізу матеріалів справи та, зокрема, послужного списку ОСОБА_1 , судом встановлено, що при розрахунку вислуги років військової служби уповноваженими особами не враховано період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року по 30 липня 2005 року, оскільки за послужним списком на військову службу позивач був призваний 30 липня 2005 року Дзержинським районним військовим комісаріатом м. Харкова.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 15 «Тимчасового положення про організацію підготовки офіцерів у цивільних вищих навчальних закладах», затвердженого спільним наказом Міністра освіти України та Міністерства оборони України від 28 грудня 1995 року № 360/342 та зареєстрованого в Міністерстві Юстиції України 29 січня 1996 року за № 39/1064, (який був чинним на момент вступу позивача на навчання) вбачається, що військові факультети при цивільних вищих навчальних закладах є вищими військово-навчальними закладами Міністерства оборони України, що створені для підготовки офіцерів з вищою освітою з залученням професорсько-викладацького складу навчально-матеріальної бази цивільних вищих навчальних закладів.
В свою чергу, судом встановлено, що відповідно до Указу Президента України від 20 листопада 1996 року № 1105/96 «Про заходи щодо підготовки кадрів військової юстиції та організації науково дослідної роботи у галузі військового законодавства» військово-юридичний факультет (військової юстиції), утворений у складі національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, відноситься до системи військової освіти та перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України, тобто має статус військово-навчального закладу.
Даний статус встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 22 січня 1998 року «Про утворення військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого» та постановою № 1410 від 15 грудня 1997 року «Про Перелік вищих навчальних закладів, що входять до єдиної системи військової освіти», де також зазначено факультет військової юстиції Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
В свою чергу, згідно пункту 1.7 Інструкції про організацію освітньої діяльності у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 399 від 30 жовтня 1998 року, до вищих військових навчальних закладів відносяться такі військові структури, як військові факультети при цивільних вищих навчальних закладах, які готують фахівців з відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що пунктом 4 Розділу І Тимчасового положення «Про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами», затвердженого Указом Президента України від 13 травня 1993 року № 174/93, (яке втратило чинність 01 січня 2002 року, тобто чинного в період навчання заявника у військовому ліцеї та військово-юридичному факультеті НЮА ім. Ярослава Мудрого), встановлено, що початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, - для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Офіційне тлумачення вищезазначеного конституційного положення щодо недопустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99. В указаному Рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів Борчаковський М.Б. в установленому порядку зарахований до військового навчального підрозділу вищого навчального закладу і не мав військового звання офіцерського складу, то суд приходить до висновку, що початком проходження ним військової служби у Збройних Силах України має бути день зарахування за денною формою навчання на військово-юридичний факультет Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого - тобто 31 липня 2001 року.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військова служба є державною службою особливого характеру. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Венеціанська комісія у своїй доповіді № 512/2009 «Про верховенство права», прийнятій 25-26 березня 2011 року, розкриваючи поняття «юридична визначеність», наголошує на тому, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до верховенства права. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону легко доступним; вона також зобов'язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (п. 44).
У дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія) під назвою «Мірило правовладдя», розробленому і затвердженому 11-12 березня 2016 року, «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб'єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».
Крім того, у цьому Дослідженні міститься висновок про те, що поняття «якість закону», зокрема, охоплює таких два складових елемента: передбачуваність актів права; сталість і послідовність приписів права.
У рішеннях ЄСПЛ та Верховного Суду сформувалась стала практика щодо визначення відповідних критеріїв.
Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50-56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява №39766/05, п. 51) «... якість законодавства ... - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, ПО). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» [ВП] (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Аналогічні підходи застосовані ЄСПЛ також у багатьох інших справах, зокрема, Hentrich v. France, заява № 13616/88, п. 42; Lithgow and Others v. the United Kingdom, заяви 9006/80, 9262/81 та ін., п. 110; Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia [ВП], заява № 60642/08, n. 103; Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy [ВП], заява № 38433/09, n. 187; Hutten-Czapska v. Poland [ВП], заява № 35014/97, n. 163.
Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Достатньо важливими є висновки, які зроблені у рішенні ЄСПЛ у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171). Так, характеризуючи загальні принципи законності втручання, Суд наголосив на тому, що вислів «згідно із законом» .... також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр V. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» (C.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39); законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів (рішення у справі «P.G. та J.H. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.H. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, п. 46). Крім того, у пункті 179 цього Рішення ЄСПЛ наголошує на тому, що наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону була фактором, який призвів до висновку щодо передбачуваності зазначеного положення (рішення у справі «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), заява № 17488/90, п. 33).
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення у справах Larissis and Others v. Greece, заява № 23372/94, п. 40; Metropolitan Church of Bessarabia, заява № 45701/99 n. 109).
У постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 (провадження 11-532заі18) Велика Палата Верховного Суду також врахувала правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06 п. 50-56) та визначила концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаному рішенні зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
Аналогічна правова позиція Великою Палатою Верховного Суду викладена у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17, від 13 лютого 2019 у справі № 233/4308/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а, від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18, від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, серед яких ті, що стосуються зарахування стажу роботи для пенсійного забезпечення.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН (ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української CPC № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року), статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчинену 03 травня 1996 року у м. Страсбурзі та підписану від імені України 07 травня 1999 року (ратифіковану Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року) зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Цей принцип також неодноразово був застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 580/122/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 576/1724/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 679/761/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 642/3284/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 227/2360/17, від 17 грудня 2018 року у справі № 344/12315/16-а.
Вимога щодо «якості закону» та обов'язок застосовувати найбільш сприятливий для особи спосіб його тлумачення, у разі якщо такий закон не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях частини 1 статті 57 Конституції України, яка встановлює, що «кожному гарантується право знати свої права і обов'язки». Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов'язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов'язки.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище в сукупності, суд приходить до висновку, про наявність протиправних дій відповідача щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року та внесення відповідних змін до послужного списку облікової справи офіцера запасу ОСОБА_1 , оскільки як було встановлено судом вище, на момент прибуття позивача на навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, чинним на той момент законодавством було передбачено віднесення такого періоду навчання до початку військової служби.
Також, за таких підстав, зважуючи на встановлення вище протиправності дій відповідача, суд приходить до висновку, що для належного та об'єктивного захисту порушених прав позивача суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років на військовій службі період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року та внести до послужного списку особової справи офіцера запасу ОСОБА_1 запис про проходження військової служби у період навчання з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Також позивачем подано клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, при вирішенні якого суд зважає на те, що в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.
При вказаних обставинах, суд вважає, що в задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду необхідно відмовити.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Чернігівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до вислуги років на військовій службі періоду навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року та внесення відповідних змін до послужного списку облікової справи офіцера запасу ОСОБА_1 .
Зобов'язати Чернігівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років на військовій службі період навчання за денною формою на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року.
Зобов'язати Чернігівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки внести до послужного списку особової справи офіцера запасу ОСОБА_1 запис про проходження військової служби у період навчання з 31 липня 2001 року до 30 липня 2005 року на військово-юридичному факультеті Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Чернігівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (проспект Перемоги, 141, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 26629497).
Повний текст рішення виготовлено 23 лютого 2023 року.
Суддя О.Є. Ткаченко