30 січня 2023 року Чернігів Справа № 620/9045/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
за участю секретаря Мазко Ю.С.,
представника позивача Городничої Т.В.,
представника відповідача Труби А.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 16.12.2021 року № 0091680901.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що право на проведення фактичної перевірки виникає у посадових осіб контролюючого органу за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава). Зазначення в наказі на перевірку лише норм, що регулюють питання призначення перевірки, не свідчить про дійсну наявність у контролюючого органу інформації, яка може слугувати підставою для його прийняття та необхідності здійснювати податковий контроль у формі фактичної перевірки. Докази, на підтвердження отримання відповідачем іншої інформації, відсутні. Отже, неможливо ідентифікувати, передбачену ПК України конкретну і достатню підставу для призначення фактичної перевірки позивача, та чи дійсно в наявності була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на проведення перевірки, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою. На підставі викладеного вважає, що відповідачем проведена фактична перевірка позивача за відсутності підстав. Крім того, при проведенні фактичної перевірки позивача відповідач не з'ясовував обставин фізичного зберігання пального, з врахуванням напрямків господарської діяльності, наявної в його користуванні техніки, стаціонарних цистерн/ємностей, де б зберігалось пальне. Відповідач лише на основі бухгалтерських документі щодо придбання пального склав акт перевірки та виніс податкове повідомлення-рішення. Посилання в акті перевірки на зберігання пального позивачем за період з 01.04.2020 року по 30.04.2021 року без ліценції не відповідають дійсності, оскільки перевірити фактичне зберігання пального за період, який вказаний в акті, на момент проведення перевірки (15.11.2021) фізично неможливо. Акт перевірки не містить будь-яких даних та посилань на докази, що підтверджують факти зберігання позивачем пального в яких-небудь місцях зберігання, якими є місця (території), на яких розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. В акті перевірки, не зазначено жодного конкретного місця зберігання пального, на яке позивач повинен був отримати ліцензію на зберігання пального.
Ухвалою суду від 21.12.2022 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник відповідача в межах встановленого судом строку подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначає, що даними бухгалтерського обліку позивача, зокрема, карткою рах.203 підтверджуються надходження та оприбуткування дизельного пального від ПП «ТД «Фонтекс Агро», про що не заперечується у позові. Отже, за даними бухгалтерського обліку підприємства підтверджено зберігання пального без наявності відповідної ліцензії, а саме ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено ч.1 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального». Крім цього, описані в позові обставини та надані документи не підтверджую факт заповнення бензобаків орендної та власної техніки та не спростовують встановлений факт зберігання пального в період відсутності ліцензії за адресою, вказаною в наданих на перевірку первинних документах. Отже, зазначене вказує, що позивачем було порушено ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», відповідальність за зазначене порушення передбачено ст.17 зазначеного Закону у вигляді штрафної (фінансової) санкції в розмірі 500 000 грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є платником єдиного податку третьої групи 3% з ПДВ, отримано свідоцтво платника ПДВ № 100332620 від 11.04.2011 (а.с.184-185, 186).
Видами діяльності є, зокрема:
49.41 Вантажний автомобільний транспорт;
49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н. в. і. у.;
49.32 Надання послуг таксі.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 має ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власне споживання чи промислової переробки) № 25260414202100126 з терміном дії з 06.10.2021 року до 06.10.2026 року (а.с.180 т.1).
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управління ДПС у Чернігівській області на підставі наказу від 10.11.2021 №1938-п «Про проведення фактичної перевірки» проведена фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 , місце зберігання палива, АДРЕСА_1 з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань обігу пального, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання порядку здійснення розрахункових операцій (а.с.5 т.1).
За результатами перевірки складено акт (довідка) №8236/25/01/09/01/ НОМЕР_1 від 24.11.2021 (а.с.6-7 т.1). Перевіркою встановлено порушення cт. 15 Закону України від 19.12.95 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Позивачем подано заперечення на акт фактичної перевірки №8236/25/01/09/01/ НОМЕР_1 від 24.11.2021, які розглянуто 15.12.2021 за №19748/6/25/01/09/01, акт перевірки залишено без змін (а.с.8-9 т.1).
На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 16.12.2021 року № 0091680901 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, в розмірі 500000,00грн. за платежем адмін. штрафи та штрафні санкції за порушення закон. у сфер виробництва та обігу алк. напоїв та тютюну (а.с.10 т.1).
23 грудня 2021 позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 16.12.2021 року № 0091680901 до ДПС України (а.с.11-13 т.1), за результатами розгляду якої прийнято рішення від 14.11.2022 №14465/6/99-00-06-03-01-06, яким податкове повідомлення-рішення від 16.12.2021 року № 0091680901 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.14-15 т.1).
Як встановлено судом, позивач має у власності 12 транспортних засобів, які використовує для здійснення господарської діяльності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів (а.с.146-157 т.1).
Позивач на підставі договору №113 поставки паливно-мастильних матеріалів від 15.01.2020 придбав у ПП «Торговий дім «Фонтекс-Агро» дизельне паливо, що підтверджується видатковими накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (а.с.19-143 т.1).
Позивач зазначає, що дане дизельне паливо використовував для заправки власного транспорту і в період з 01.04.2020 по 30.04.2021 не здійснював діяльності зі зберігання пального.
Дизельне пальне, придбане у ПП «ТД» Фонтекс-Агро» в період 01.04.2020 по 30.04.2021 використано в господарській діяльності (заправки власних транспортних засобів), без його фактичного зберігання в стаціонарних ємностях, що підтверджується звітом про рух пального ДТ, лімітно-забірними картами та відомості по рахунку 284 «Тара під товарами» (а.с.160-177,179 т.1).
Позивач мав у власності сталеві бочки ємністю 200 л, що підтверджується відомістю по рахунку 284 Тара під товарами та довідкою(а.с.178-179 т.1).
Сталеві бочки позивач придбав як тару разом з оливою, що підтверджується рахунками, видатковими накладними, товаро-транспортними накладними (а.с.215-263 т.1).
Дані ємності (сталеві бочки) використовувались для наливання в них дизельного пального для заправки власного транспорту.
Ні баки транспортних засобів, ні сталеві бочки, ємністю 200 л не відносяться до об'єктів нерухомості та не мають прив'язки до місцевості (не є стаціонарними).
На момент перевірки, яка проводилась 15.11.2021, позивач зберігав пальне на підставі ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власне споживання чи промислової переробки) № 25260414202100126 з терміном дії з 06.10.2021 до 06.10.2026.
По-перше, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
В силу приписів підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податковий кодекс України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно пункт 61.1 ст.61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пункту 62.1 статті 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з приписами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
У світлі правової позиції Верховного Суду, сформульованої у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18, відповідно до якої констатовано право платника податків оскаржувати податкові повідомлення-рішення з підстав порушення податковим органом процедури призначення та проведення перевірки незалежно від того, чи були його посадові особи допущені до проведення перевірки.
На відміну від інших підпунктів пункту 80.2 статті 80 ПК України, підпункт 80.2.5 після внесення до нього змін на підставі Закону України № 3609-VI від 07.07.2011 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», які набрали чинності з 06.08.2011, став містити одразу дві самостійні (автономні) підстави для проведення фактичної перевірки у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального: (1) отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, а також (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у цій сфері.
Таке розуміння вказаної норми наведено у низці постанов Верховного Суду (зокрема від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 07.11.2019 у справі № 140/391/19, від 10.04.2020 у справі № 815/1978/18, від 12.08.2021 у справі № 140/14625/20, від 01.06.2022 у справі № 520/7331/21, від 11.07.2022 у справі № 120/5728/20-а). За змістом висновків, викладених у цих постановах, є підстави вважати усталеною практику Верховного Суду про те, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо. Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки пунктом 81.1 статті 81 ПК України закріплено вимоги до змісту наказу про проведення перевірки, в тому числі необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У судовій практиці прийнято розрізняти юридичну підставу, як елемент підстави для проведення перевірки, та фактичну підставу, яка розкриває сукупність обставин, що характеризують (зумовлюють) юридичну підставу. Відображенням юридичної підстави є наведення у наказі податкового органу відповідної норми ПК України, яка надає право для проведення перевірки. Відображенням фактичної підстави вважається наведення конкретних обставин (фактів), існування яких вказує на наявність юридичної підстави.
Судом встановлено, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_1 , місце зберігання палива, АДРЕСА_1 , була призначена наказом Головного управління ДПС у Чернігівській області від 10.11.2021 №1938-п «Про проведення фактичної перевірки» на підставі вимог підпункту 80.2.5 пункту 80.2, пункту 80.9 статті 80, пункту 82.3 статті 82 Податкового кодексу України, Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших нормативних актів, контроль за дотриманням яких покладено на територіальні органи ДПС, з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань обігу пального, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання порядку здійснення розрахункових операцій за період з 15.11.2018 по день початку перевірки згідно даного наказу (а.с.5 т.1).
Як підставу проведення фактичної перевірки позивача та винесення наказу про її призначення відповідачем надано доповідну записку від 20.10.2021 № 000/511//0901 начальника управління контролю за підакцизними товарами на адресу начальника ГУ ДПС у Чернігівській області, в якій зазначено, що в управлінні наявна інформація щодо можливих порушень вимог чинного законодавства в частині обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів (торгівля алкогольними напоями маркованими марками акцизного податку з ознаками підробки та з іншими порушеннями вимог чинного законодавства) (а.с. 208, 209 т.1).
А у відзиві та додаткових поясненнях при розгляді справи в суді відповідач вказує, що підставою виходу на перевірку відповідно до вимог підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України є здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (оскільки на підставі аналізу даних Єдиного реєстру акцизних накладних встановлено, що ПП «ТД «Фонтекс Агро» були зареєстровані акцизні накладні від 30.03.2021 №5344 та № 5330 на адресу ФОП ОСОБА_1 , згідно яких здійснено постачання дизельного пального в загальному обсязі 4962,69 л за місцем зберігання пального, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . ФОП ОСОБА_1 ліцензія на зберігання пального в цей період не отримувалась) (а.с.195-197, 207 т. 1)
Суд звертає увагу на те, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред'явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. В даному випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального). Також призначаючи фактичну перевірку щодо здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального фахівці контролюючого органу вправі здійснювати перевірку виключно з вказаних питань, тобто інші питання, окрім тих, що пов'язані з виробництвом та обігом підакцизних товарів під час проведення відповідної перевірки не досліджуються (не перевіряються).
За таких обставин, суд вважає, що у контролюючого органу відсутні повноваження призначати фактичну перевірку, здійснюючи функції, визначені законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, та поряд з цим зазначати іншу мету контролю, а саме - дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів.
Жодних документальних доказів на підтвердження наявності підстав для прийняття ГУ ДПС у Чернігівській області наказу про проведення фактичної перевірки від 10.11.2021 № 1938-п, а саме: наявності та/або отримання інформації, яка б свідчила про порушення позивачем вимог законодавства в частині обігу пального, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання порядку здійснення розрахункових операцій за період з 15.11.2018 по день початку перевірки згідно даного наказу відповідачем надано не було.
Суд зазначає, що відповідачем не враховано, що у контролюючого органу відсутнє право призначати фактичну перевірку, здійснюючи функції, визначені законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, та поряд з цим зазначати іншу мету контролю "дотримання порядку здійснення розрахункових операцій», адже, як вже було зазначено вище, інші питання, а ні ж ті, що пов'язані з виробництвом та обігом підакцизних товарів не досліджуються (не перевіряються).
З огляду на зазначене, суд вважає, що наказ від 10.11.2021 № 1938-п «Про проведення фактичної перевірки» прийнято відповідачем не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та податковим законодавством України, як цього вимагає диспозиція п.1 ч.3 ст.2 КАС України.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що невиконання відповідачем вимог статей 80, 81 ПК України, зокрема в частині наявності та відображення підстав для призначення фактичної перевірки, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
По-друге, з 1 січня 2016 року Податковий Кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України) визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов'язком суб'єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов'язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального, не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб'єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального. не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).
До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.
З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23.11.2018 № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів", яким внесені зміни до ПК України та Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).
З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку отримувати відповідну ліцензію.
Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб'єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.
За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.
Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев'ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).
Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв, каністри, бочки. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема:
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Відповідно до підпункту14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб'єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Не є акцизним складом пересувним:
транспортний засіб, що використовується суб'єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;
паливний бак транспортного засобу.
При цьому, відповідно до підпункту14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:
до акцизного складу;
до акцизного складу пересувного;
для власного споживання чи промислової переробки;
будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:
призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;
належать іншим особам;
виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:
реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;
ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб'єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.
Проаналізувавши наведені норми ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв'язку, Верховний Суд сформулював наступний правовий висновок. Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Результати фактичної перевірки зафіксовані в акті, проте зміст акта фактичної перевірки не відображає обставин зберігання позивачем пального.
Придбання у свого контрагента ПП «Торговий дім «Фонтекс-Агро» дизельного пального не є беззаперечним доказом зберігання такого пального позивачем в розумінні ст.1 Закону №481/95-ВР.
В свою чергу, позивач стверджує, що підприємство здійснює господарську діяльність, при якій використовує транспортні засоби. Дизельне пальне придбано виключно для потреб власного споживання та частина його одразу ж була використана у господарській діяльності - для заправки транспортних засобів, а інша - в сталевих бочках ємністю 200 л.
Отже, зберігання пального в транспортних засобах/технічному обладнанні/пристроях (пересувних цистернах, бочках), не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки такі резервуари не є нерухомим майном і не мають чіткої прив'язки до місця (території).
Враховуючи, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено факт зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано факт його придбання, тому суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем положень ст.15 Закону №481/95-ВР ґрунтуються виключно на припущеннях. Відповідач фактично ототожнив поняття «придбання пального» та «зберігання пального».
Оскільки відповідачем не надано до суду жодного доказу здійснення позивачем зберігання пального без наявності ліцензії, тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача у вигляді штрафу на підставі ч.2 ст.17 Закону №481/95-ВР.
Стаття 6 КАС України передбачає принцип верховенства права при здійсненні адміністративного судочинства.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.
Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку No 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернігівській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 168, 227, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області № 0091680901 від 16.12.2021.
Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області судовий збір в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 21 лютого 2023 року.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11,м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).
Суддя О.Є. Ткаченко