23 лютого 2023 року Справа № 480/6154/22
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області, і просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 №Ф-7162-54У у розмірі 35676,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваною вимогою позивачу нарахована сума боргу по єдиному внеску як фізичній особі-підприємцю. Позивач не погоджується з вказаними вимогами, оскільки її діяльність, як фізичної особи-підприємця фактично припинена. Позивач була працевлаштована та є застрахованою особою, а нарахування і сплата єдиного внеску здійснюється роботодавцем за місцем його роботи. Позивач вважає вимогу безпідставною і протиправною та просить її скасувати.
Головним управлінням ДПС у Сумській області до суду подано відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечує та зазначає, що позивач перебуває на обліку в органах ДПС як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, з обліку не знята, а тому, відповідно до Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, зобов'язана нараховувати та сплачувати єдиний внесок, незалежно від фінансового стану та отримання прибутку.
Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом, в клопотанні представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовлено. Ухвалою суду від 27.10.2022 замінено відповідача по справі - Головне управління ДПС у Сумській області у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Сумській області у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469). Судом витребовувалися докази для всебічного та об'єктивного розгляду даної справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно баз даних ГУ ДПС в Сумській області позивач була зареєстрована як платник податків з 13.04.2016 по 22.03.2021, тобто до дня припинення підприємницької діяльності.
ГУ ДПС у Сумській області сформовано та надіслано позивачу вимогу від 25.02.2021 №Ф-7162-54 станом на 31.01.2021, про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35676,74 грн відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 38 зворот. стор.).
Згідно розрахунку відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 35), у спірну вимогу про сплату боргу №Ф-7162-54У включено 35676,74 грн, що становить період нарахування єдиного внеску за 2-4 квартал 2017 року у сумі 6336,00 грн, 1-4 квартал 2018 року у сумі 9828,72 грн, 1-4 квартал 2019 року у сумі 11016,72 грн та 1-4 квартал 2020 року у сумі 8495,30 грн.
Позивач не погоджується із тим, що податковим органом визначено суму єдиного внеску, оскільки за позивача було позивач працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця непродовольчих товарів і ФОП ОСОБА_2 сплачувала за ОСОБА_1 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Законом України від 06.12.2016 №1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підриємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону № 2464).
З 01.01.2017 діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" це положення має таку редакцію: "У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Як зазначає відповідач, ГУ ДПС у Сумській області було нараховано позивачу, як фізичній особі-підприємцю, єдиний соціальний внесок за 2-4 квартал 2017 року у сумі 6336,00 грн, 1-4 квартал 2018 року у сумі 9828,72 грн, 1-4 квартал 2019 року у сумі 11016,72 грн та 1-4 квартал 2020 року у сумі 8495,30 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця непродовольчих товарів, що підтверджується довідкою №1 від 01.08.2022 (а.с. 18).
За період роботи позивача на посаді продавця непродовольчих товарів з 19.09.2019 по 31.05.2022 ФОП ОСОБА_2 сплачувала за ОСОБА_3 єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, що підтверджується витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с. 65-66).
Крім того, індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 27.08.2021 форма ОК-5 (а.с.65-66) підтверджується, що за позивача було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи (11, 12 місяці 2018 року, 1-2 та 7-12 місяці 2019 року, 2020 рік, 1-4 квартал 2020 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за неї, як страхувальники, єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.
Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності за 11, 12 місяці 2018 року, 1-2 та 7-12 місяці 2019 року, 2020 рік, 1-4 квартал 2020 року, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у період, за який винесена спірна вимога, нараховували та сплачували роботодавці, як страхувальники, у розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, доказів здійснення підприємницької діяльності позивачем не підтверджено відповідачем належними доказами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. У свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.03.2020 по справі №140/1777/19.
Також зазначена позиція суду узгоджується із правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 05.03.2020 у справі №460/943/19.
Суд, на підставі аналізу норм чинного законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.02.2021 №Ф-7162-54У у частині визначення ОСОБА_1 суми недоїмки у розмірі 15839,78 грн. підлягає скасуванню, враховуючи сплату за позивача суми єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи.
Разом з тим, матеріалами справи не підтверджується, що позивачем чи за позивача, як найманого працівника, було сплачено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, за 2-4 квартал 2017 року, 1 - 10 місяці 2018 року та 3-8 місяці 2019 року, при цьому зазначений період також включено в спірну вимогу. Судом витребовувалися такі докази як у позивача, так і у представника позивача. Разом із тим, докази не надані, судом не встановлено, в адміністративному позові зазначений період взагалі не обґрунтовано.
Судом було витребувано у ГУ ПФУ в Сумській області з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України інформацію щодо позивача.
Так, згідно наданих відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 27.08.2021 форма ОК-5 за вищезазначені періоди такий внесок за позивачу не було сплачено (а.с.65-66), зазначено про відсутність перерахованих коштів.
Таким чином враховуючи відсутність сплати позивачем чи будь-якою іншою особою за позивача, як найманого працівника, єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як застрахованої особи, за 2-4 квартал 2017 року, 1 - 10 місяці 2018 року та 3-8 місяці 2019 року, у суду відсутні підстави для скасування вимоги за зазначені періоди, а тому вимога від 24.02.2021 №Ф-14736-17У у частині визначення ОСОБА_1 суми недоїмки у розмірі 19836,92 грн. за 2-4 квартал 2017 року, 1 - 10 місяці 2018 року та 3-8 місяці 2019 року є правомірною, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.
Враховуючи часткове задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору пропорційного задоволених вимог у розмірі 440,61 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 №Ф-14736-17У у частині визначення ОСОБА_1 суми недоїмки у розмірі 15839,78 грн.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (м.Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ ВП 43995469) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.к. НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 440,61 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Гелета