Справа № 185/6452/22
Провадження № 2/185/256/23
іменем України
14 лютого 2023 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Головіна В.О., за участю секретаря судового засідання Преображенської К. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про стягнення страхового відшкодування
Позивач 15.08.2022 року звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , про стягнення страхового відшкодування у розмірі 24083,01 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає, що 06.08.2020 року о 14 год. 10 хв. по пров. Музейний та вул. Соборна у м. Павлограді Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач та автомобіля «Opel», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
На момент дорожньо-транспортної пригоди між позивачем та ТОВ «Агро Прайд» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0401-19-00359 від 05.12.2019 року, згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванню матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику автомобіля «Opel», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 року по справі 185/5727/20 відповідача було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Потерпілий звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. Дану заяву було розглянуто, пошкодження автомобіля потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було визнано страховим випадком.
Вартість відновлювального ремонту автомобіля потерпілого, пошкодженого внаслідок ДТП, склала 61446,01 грн.
Позивач, відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, виплатив потерпілому страхове відшкодування в розмірі 58696,01 грн.
Сума несплачених страхових платежів становила 2750,00 грн., тому дану суму було вирахувано з розміру страхового відшкодування.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Volkswagen», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПРАТ «ПЗУ Україна» за полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № 120117673.
Позивач звернувся до страхової компанії Відповідача із завою про виплату суми страхового відшкодування за полісом № 120117673, за яким третя особа здійснила виплату в розмірі 37363,00 грн., згідно платіжного доручення № 49929_СА01Р/623 від 10.12.2020 року (страхова виплата з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля потерпілого), яка не покриває всі виплати за договором.
Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За таких обставин відповідач, як особа відповідальна за завданий збиток повинна відшкодувати позивачу різницю між сумою страхового відшкодування, сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспорту та сумою страхового відшкодування, виплаченою за полісом № 120117673, а саме: 61446,01 грн. - 37363,00 грн. = 24083,01 грн.
Ухвалою суду від 23.09.2022 року було відкрито провадження в цивільній справі та було вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої заперечення представник відповідача зазначив наступне.
По-перше, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 ЗУ «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша ст. 10 ЗУ «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (ст. 5 ЗУ «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 ЗУ «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 ЗУ «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 24083,01 грн.
В позовній заяві зазначено, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 58696,01 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі ст. 27 ЗУ «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 ЦК України та ст. 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 ЗУ «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 вказаного Закону).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст. 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
У цій справі страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право страховик відповідача міг би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.
Вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі ст. 993 ЦК України та 27 ЗУ «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Відповідно до страхового полісу № ЕР.120117673 страховиком відповідача з страховим лімітом 13000,00 грн. за шкоду, заподіяну майну, на момент вчинення ДТП було ПрАТ СК «ПЗУ Україна».
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
За загальним правилом, викладеним у п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідач вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 ЗУ «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Відповідач вважає, що саме на страховика відповідача покладений відповідний обов'язок у межах суми страхового відшкодування.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
У зв'язку з цим відповідач вважає, що належним відповідачем в даній справі має бути його страховик ПрАТ СК «ПЗУ Україна», так як на нього покладено обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування.
По-друге, в позовній заяві зазначено, що позивач звернувся до страхової компанії відповідача (ПрАТ СК «ПЗУ Україна») із заявою про виплату суми страхового відшкодування № 1120229 від 31.08.2020 року у розмірі 61446,01 грн., на що страхова компанія відповідача здійснила виплату в розмірі 37363,00 грн.
Так як із позовної заяви та поданих документів не зрозуміло чому ПрАТ СК «ПЗУ Україна» здійснила виплату саме у такому розмірі, представник відповідача заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Крім того, представником відповідача також було заявлене клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 01.11.2022 року клопотання було задоволено та злучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Ухвалою суду від 01.11.2022 року клопотання представника відповідача про витребування доказів було задоволено та витребувано від позивача:
- розрахунок суми страхового відшкодування у розмірі 61446,01 грн.;
- завірені належним чином копії документів, які стали підставою для нарахування та виплати страхового відшкодування у розмірі 61446,01 грн.
Від третьої особи було витребувано:
- розрахунок суми виплати у розмірі 37363,00 грн. на користь ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно страхового полісу № ЕР.120117673, виданого на страхувальника 13.05.2020 року;
- завірені належним чином копії документів, які стали підставою для нарахування та виплати у розмірі 37363,00 грн. на користь ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно страхового полісу № ЕР.120117673, виданого на страхувальника 13.05.2020 року.
Після отримання позивачем відзиву на позовну заяву, останній надав суду відповідь на відзив, в якому зазначено наступне.
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована третьою особою за полісом обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів № 120117673, у зв'язку з чим третя особа здійснила виплату страхового відшкодування на рахунок позивача в розмірі 37363,00 грн. (сума страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту зносу автомобіля «Opel»).
Стаття 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів; 5 років - для фототехніки.
За таких обставин, оскільки автомобіль «Opel» 2013 року випуску на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував в експлуатації більше 7 років, то третя особа здійснила виплату страхового відшкодування з урахуванням зносу транспортного засобу.
10 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ТзДВ «Міжнародна страхова компанія» у справі за позовом ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» до ТзДВ «Міжнародна страхова компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, про стягнення грошових коштів у порядку регресу (справа № 922/1436/17).
За результатами розгляду Верховний Суд прийняв постанову, в якій зазначив таке: Відповідач, як страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі спеціальної норми - статті 29 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.
Таким чином, позивач має: 61446,01 грн. - 37363,00 грн. = 24083,00 грн.
Після отримання відповіді на відзив та ознайомлення з матеріалами справи, в тому числі доказами, які були витребувані на підставі ухвали суду, представником відповідача було подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено наступне.
По-перше, згідно рахунку ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року, вартість деталей, що замінюються становить 32533,34 грн. без ПДВ (ПДВ складає 6506,67 грн.),а разом з ПДВ становить 39040,01 грн.
В той же час, згідно розрахунку суми страхового відшкодування позивача від 21.08.2020 року вартість деталей, що замінюються (без врахування зносу) становить 34650,00 грн., що не співпадає з розміром, який був зазначений у рахунку ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року.
Крім того, у відповідності до вищезазначеного рахунку вартість ремонтних робіт складає 24916,67 грн. без ПДВ (ПДВ складає 6983,33 грн.), а разом з ПДВ становить 31900,00 грн. А згідно того ж розрахунку суми страхового відшкодування вартість ремонтних робіт становить 22050,01 грн.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
У зв'язку з тим, що позивачем надано суду документи, з яких неможливо встановити дійсну вартість деталей та робіт, так як їх розміри в розрахунку страхового відшкодування відрізняються в розміру, зазначеному в рахунку ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року, вважаємо, що рахунок ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року та розрахунок суми страхового відшкодування Позивача від 21.08.2020 року є неналежними та недостовірними доказами в розумінні ст. ст. 77, 79 ЦПК України та не можуть бути враховані судом під час розгляду справи в якості доказів по справі.
Інших доказів на підтвердження вартості деталей та робіт, як наприклад звіту про вартість відновлювального ремонту автомобіля Позивачем не надано. У зв'язку з цим, вважаємо, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
По-друге, позивачем в позовній заяві зазначено, що останній відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу виплатив страхове відшкодування в розмірі 58696,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20848 від 25.08.2020 року.
В свою чергу, третя особа здійснила виплату страхового відшкодування за полісом № 120117673 в розмірі 37363,00 грн.
У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Однак, як видно з позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача різницю між сумою страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу та сумою страхового відшкодування, виплаченого за полісом № 120117673, при цьому суму, сплачену за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу Позивач зазначає 61446,01 грн., а не фактично сплачену 58696,01 грн., що суперечить вимогам ст. 993 ЦК України.
Сума несплачених страхових платежів у розмірі 2750,00 грн., яку було вирахувано з розміру страхового відшкодування, не може бути врахована до суми страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспорту, так як вона фактично не була сплачена Позивачем.
По-третє, з наданого третьою особою розрахунку страхового відшкодування до страхового акту № UA2020081400019/L01/03 від 08.12.2020 року вбачається, що в якості джерела вартості деталей та робіт було взято рахунок СТО ТОВ «Автолайф Фніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року, який не має під собою будь-якого обґрунтування. Крім того, вищезазначений рахунок є неналежним та недостовірним доказом по справі на підставах, які були зазначені вище.
Вартість замінених деталей за вирахуванням зносу було вирахувано шляхом віднімання від вартості замінених деталей без врахування зносу (34650,01 грн.) коефіцієнту фізичного зносу КТЗ (0,62), який було визначено на підставі розрахунку № 233259 визначення величини коефіцієнта фізичного зносу КТЗ, який міститься в матеріалах справи. У зв'язку з цим вартість замінених деталей за вирахуванням зносу склала 13167,00 грн., а загальний розмір страхового відшкодування склав 37363,00 грн.
У відповідності до п. 22.1. ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Виходячи з аналізу ст. 29, п. 33.3 ст. 33, п. 34.2 ст. 34 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності, саме на Страховика покладено обов'язок визначити розмір заподіяного збитку.
Однак, в порушення вимог чинного законодавства України, третя особа самостійно не визначала розмір заподіяного збитку, а лише взяла вартість деталей та робіт з рахунку СТО ТОВ «Автолайф Фніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року та застосувала до вартості деталей коефіцієнт фізичного зносу КТЗ (0,62), що є неприпустимим в даному випадку.
По-четверте, виплата позивачу у розмірі 37363,00 грн. було здійснено 10.12.2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 49929, копія якого міститься в матеріалах справи.
На даний час позивач не оскаржував даний розмір страхового відшкодування до ПрАТ СК «ПЗУ України» та прийняв його на власний рахунок без заперечень. Отже, дана сума була узгоджена сторонами.
По-п'яте, як вже було зазначено у відзиві на позовну заяву, у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 зазначеного Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72).
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") (пункт 73).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України від 9 лютого 2012 року N 4391-VI "Про страхування" шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі N 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування (пункт 62).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах КЦС у складі Верховного Суду:
від 8 серпня 2018 року у справі N 519/741/15-ц (провадження N 61-5308св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/75894173;
від 15 серпня 2018 року у справі N 713/2002/15 (провадження N 61-18147св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76053804;
від 15 серпня 2018 року у справі N 209/3145/15-ц (провадження N 61-6914св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76166436;
від 21 серпня 2018 року у справі N 227/3573/16-ц (провадження N 61-15026св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76290728;
від 12 вересня 2018 року у справі N 761/11731/16-ц (провадження N 61-19697св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76502920;
від 19 вересня 2018 року у справі N 753/21177/16-ц (провадження N 61-28918св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76649367;
від 26 вересня 2018 року у справі N 757/20129/16-ц (провадження N 61-19081св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76945165;
від 26 вересня 2018 року у справі N 641/5333/16-ц (провадження N 61-17507св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/76885809;
від 24 жовтня 2018 року у справі N 607/7205/16-ц (провадження N 61-27959св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/77764093;
від 24 жовтня 2018 року у справі N 127/1702/17 (провадження N 61-28999св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/77455779;
від 31 жовтня 2018 року у справі N 342/134/16-ц (провадження N 61-13937св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/77933507;
від 7 листопада 2018 року у справі N 761/33713/16-ц (провадження N 61-28235св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/78192608;
від 21 листопада 2018 року у справі N 707/1761/16-ц (провадження N 61-20954св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/78165895;
від 5 грудня 2018 року у справі N 136/2186/16-ц (провадження N 61-31930св18) - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78471984;
від 12 грудня 2018 року у справі N 758/2356/17-ц (провадження N 61-25984св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/78680417;
від 27 березня 2019 року у справі N 754/1108/15-ц (провадження N 61-20780св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/80889382;
від 26 червня 2019 року у справі N 287/463/15-ц (провадження N 61-15930св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/82798124;
від 26 червня 2019 року у справі N 712/7242/16-ц (провадження N 61-19165св18) - http://reyestr.court.gov.ua/Review/83105594;
від 17 липня 2019 року у справі N 641/5883/16-ц (провадження N 61-21561св18) - https://reyestr.court.gov.ua/Review/83203312.
У зв'язку з цим Відповідач вважає, що належним відповідачем в даній справі має бути ПрАТ СК «ПЗУ Україна», так як саме останнє мало здійснити виплату Позивачу згідно полісу № ЕР.120117673 у розмірі, що не перевищує 130000,00 грн.
Позивач до суду не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, позовну заву просив задовольнити.
Представник відповідача з'явився до суду і заперечував проти задоволення позову у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В судовому засіданні встановлено, що 06.08.2020 року о 14 год. 10 хв. по пров. Музейний та вул. Соборна у м. Павлограді Дніпропетровської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував відповідач та автомобіля «Opel», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.
На момент дорожньо-транспортної пригоди між позивачем та ТОВ «Агро Прайд» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0401-19-00359 від 05.12.2019 року, згідно з яким Позивач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванню матеріальної шкоди заподіяної страхувальнику автомобіля «Opel», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Крім того, на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу «Volkswagen», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 120117673, за яким сума страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну складає 130000,00 грн.
Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.09.2020 року по справі 185/5727/20 відповідача було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
07.08.2020 року на адресу позивача надійшла заява про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від ТОВ «Агро Прайд».
07.08.2020 року позивачем було видано направлення ССКА-7032/2 для складання калькуляції вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
14.08.2020 року позивачем було видано наряд-замовлення № 2673 на надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу.
20.08.2020 року ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» виставило рахунок позивачу № 242/1 за послуги з ремонту автомобіля у розмірі 62046,01 грн., який включає в себе наступне:
1. Рычаг задний левый продольный - 20875,00 грн.;
2. Ступица задняя левая - 3575,00 грн.;
3. Подкрылок задний левый - 1500,00 грн.;
4. Фонарь задний левый - 2166,67 грн.;
5. Диск колесный - 3966,67 грн.;
6. Метиз - 450,00 грн.;
7. Ремонтні роботи - 24916,67 грн.;
- ПДВ 20% у розмірі 11490,00 грн.;
- Знижка 10% у розмірі 6894,00 грн.;
- Всього до сплати 62046,01 грн.
21.08.2020 року позивачем було складено розрахунок суми страхового відшкодування, в якому зазначено наступне:
- вартість відновлювального ремонту складає 62046,01 грн. та включає в себе наступне:
- вартість деталей, що замінюються (без урахування зносу деталей, що замінюються) складає 34650,00 грн.;
- вартість матеріалів, що використовуються для відновлювального ремонту складає 5346,00 грн.;
- вартість ремонтних робіт складає 22050,01 грн.
- Розмір матеріального збитку (з врахуванням зносу деталей, що замінюються) складає 62046,01 грн.;
- Безумовна франшиза складає 600,00 грн.;
- Сума страхового відшкодування складає 61446,01 грн.
21.08.2020 року позивачем було складено страховий акт № ССКА-7032, згідно якого розмір страхового відшкодування становить 61446,01 грн.
Позивачем було сплачено рахунок № 242/1 від 20.08.2020 року у розмірі 58696,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20848 від 25.08.2020 року.
31.08.2020 року позивач звернувся до третьої особи із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 61446,01 грн.
Третьою особою було здійснено розрахунок страхового відшкодування до страхового акту № UA2020081400019/L01/03 від 08.12.2020 року, згідно якого:
1. Вартість відновлювального ремонту складає 62046,01 грн., в тому числі:
- замінених деталей у розмірі 34650,01 грн.;
- замінених деталей з урахуванням зносу у розмірі 13167,00 грн.;
- виконаних робіт у розмірі 26910,00 грн.;
- використаних матеріалів у розмірі 486,00 грн.;
- сума знижки у розмірі 600,00 грн.;
- франишиза безумовна у розмірі 2600,00 грн.;
Враховуючи вищенаведене розмір страхового відшкодування склав 37363,00 грн.
Крім того, третьою особою було здійснено розрахунок визначення величини коефіцієнта фізичного зносу КТЗ № 233259, який склав 0,62.
08.12.2020 року третьою особою було складено страховий акт № UA2020081400019/L01/03 від 08.12.2020 року, згідно якого загальний розмір страхового відшкодування по даній події на підставі розрахунку становить 37363,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, третя особа здійснила виплату позивачу страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 37363,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 49929_СА01Р/623 від 10.12.2020 року.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 24083,01 грн.
Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань:
Договірне зобов'язання між позивачем і потерпілою стороною - за договором добровільного майнового страхування;
Деліктне зобов'язання між потерпілою стороною та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок ДТП;
Договірне зобов'язання між відповідачем і третьою особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Матеріалами справи встановлено, що на виконання договору добровільного майнового страхування позивач сплатив страхове відшкодування у розмірі 58696,01 грн.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»,зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.
У цій справі третя особа як страховик відповідача (завдавача шкоди) не набула право регресу до останнього. Таке право третя особа могла би набути, відшкодувавши потерпілій завдану їй шкоду, а також за наявності умов, визначених статтею 38 вказаного Закону.
Вимога позивача (страховика потерпілої сторони) до завдавача шкоди не є регресною та заснована на інших приписах законодавства.
Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 130000,00 грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Суд вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Така правова позиція міститься у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
У відповідності до п. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до п. 22.1. ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Виходячи з аналізу ст. 29, п. 33.3 ст. 33, п. 34.2 ст. 34 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності, саме на Страховика покладено обов'язок визначити розмір заподіяного збитку.
Однак, з наданого суду розрахунку страхового відшкодування до страхового акту № UA2020081400019/L01/03 від 08.12.2020 року вбачається, що третя особа самостійно не визначала розмір заподіяного збитку, а взяла вартість деталей та робіт з рахунку СТО ТОВ «Автолайф Фніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року та застосувала до вартості деталей коефіцієнт фізичного зносу КТЗ (0,62), що є порушенням вимог п. 22.1. ст. 22, ст. 29, п. 33.3 ст. 33, п. 34.2 ст. 34 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» де зазначено, що саме страховик має оцінити і визначити розмір заподіяного збитку.
Згідно рахунку ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року, вартість деталей, що замінюються становить 32533,34 грн. без ПДВ (ПДВ складає 6506,67 грн.),а разом з ПДВ становить 39040,01 грн.
В той же час, згідно розрахунку суми страхового відшкодування позивача від 21.08.2020 року вартість деталей, що замінюються (без врахування зносу) становить 34650,00 грн., що не співпадає з розміром, який був зазначений у рахунку ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року.
Крім того, у відповідності до вищезазначеного рахунку № 242/1 вартість ремонтних робіт складає 24916,67 грн. без ПДВ (ПДВ складає 6983,33 грн.), а разом з ПДВ становить 31900,00 грн. А згідно того ж розрахунку суми страхового відшкодування вартість ремонтних робіт позивача становить 22050,01 грн.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
У зв'язку з тим, що позивачем надано суду документи, з яких неможливо встановити дійсну вартість деталей та робіт, так як їх розміри в розрахунку страхового відшкодування відрізняються в розміру, зазначеному в рахунку ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року, суд вважає, що рахунок ТОВ «ТВК «Автолайф Дніпро» № 242/1 від 20.08.2020 року та розрахунок суми страхового відшкодування позивача від 21.08.2020 року є неналежними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України та не можуть бути враховані судом в якості доказів по справі.
Інших доказів на підтвердження вартості деталей та робіт, як наприклад звіту про вартість відновлювального ремонту автомобіля позивачем суду не надано.
Позивач відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспортного засобу виплатив страхове відшкодування в розмірі 58696,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 20848 від 25.08.2020 року.
В свою чергу, ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» здійснила виплату страхового відшкодування за полісом № 120117673 в розмірі 37363,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 49929_СА01Р/623 від 10.12.2020 року.
У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Однак, позивач просить суд стягнути з відповідача різницю між сумою страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу та сумою страхового відшкодування, виплаченого за полісом № 120117673, при цьому суму, сплачену за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу позивач зазначає 61446,01 грн., а не фактично сплачену 58696,01 грн., що суперечить вимогам ст. 993 ЦК України.
Сума несплачених страхових платежів у розмірі 2750,00 грн., яку було вирахувано з розміру страхового відшкодування, не може бути врахована до суми страхового відшкодування сплаченого за договором добровільного страхування наземного транспорту, так як вона фактично не була сплачена Позивачем.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню.
Витрати на судовий збір залишити за позивачем.
Керуючись ст. 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», про стягнення страхового відшкодування- відмовити.
Витрати на судовий збір залишити за позивачем.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: В. О. Головін