Справа № 182/2086/22
Провадження № 2/0182/646/2023
Іменем України
22.02.2023 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька,-
Позивач звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та просить суд:
- стягнути з відповідача на його користь аліменти на його утримання, як непрацездатного батька у розмірі 1 000,00 грн., починаючи з дня подачі в суд позовної заяви.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідач є його сином, який добровільно не підтримує його матеріально. Він є непрацездатною особою інвалідом ІІ групи у зв'язку із загальним захворюванням по зору та отримує пенсію по інвалідності. Середній розмір його пенсії, згідно довідки ПФУ, за останні 6 місяців становить 3 025,05 грн., а вартість необхідного для підтримки стану здоров'я лікування становить майже 4 000,00 грн. Після придбання необхідних ліків, у нього майже не залишається коштів на придбання їжі та сплату комунальних послуг. Для того, щоб накопичити необхідну суму, він вимушений ще більше економити на їжі, що також завдає шкоди його здоров'ю. Відповідач являється інвалідом І групи за загальним захворюванням та отримує пенсію за інвалідністю в розмірі приблизно 5 000,00 грн. Свій дохід відповідач не витрачає, оскільки перебуває на повному забезпеченні у своєї матері. Вважає, що син може та повинен йому матеріально допомагати у зв'язку з чим, він вимушений звернутися до суду.
Ухвалою про відкриття провадження від 18.10.2022 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України.
Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
Згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач ОСОБА_2 отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 16.11.2022 року (а.с.20).
15.02.2023 року на адресу суду від відповідача надійшли пояснення (а.с.21-22) в яких він просить суд відмовити у задоволенні позову.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутністю сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності та взаємозв'язку, дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.3).
Позивачу ОСОБА_1 , 1962 року народження, встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням по зору безстроково (а.с.8).
Позивач вказує на те, що його повнолітній син ОСОБА_2 - відповідач по справі є інвалідом І групи за зальним захворюванням та отримує пенсію за інвалідністю в розмірі приблизно 5000,00 грн., тому має можливість сплачувати аліменти на його утримання, так як його пенсії не вистачає йому на життя, оскільки він є інвалідом ІІ групи та після придбання необхідних ліків у нього не залишається коштів на придбання їжі та сплату комунальних послуг. Син матеріально йому не допомагає, з ним не спілкується.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , 1985 року народження є інвалідом I групи з дитинстава безстроково, потребує стороннього догляду (а.с.23) та отримує державну соціальну допомогу, оскільки є інвалідом з дитинства І групи (а.с.24).
Стаття 51 Конституції України встановлює, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Ця моральна норма була спочатку зафіксована на конституційному рівні, а потім знайшла своє відображення в Сімейному кодексу України.
Відповідно до частини першої, третьої статті 172 СК України, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них можуть бути за рішенням суду стягнуті кошти на покриття витрат, пов'язаних із наданням такого піклування.
Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов'язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі.
Як роз'яснено у пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (ст. 202 СК), не є абсолютним. У зв'язку з цим, суд на вимогу дочки, сина, до яких пред'явлено позов про стягнення аліментів, зобов'язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов'язків щодо них (ст. 204 СК).
Таким чином, право на утримання від дочки, сина мати та батько матимуть за умови, якщо вони є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги.
Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи.
При вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків слід враховувати, що вказане право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей виникає за наявності двох умов: непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Звільнення від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах можливі лише коли буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків, що передбачено частиною першою статті 204 СК України.
Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку в залежності від матеріального становища батьків. До уваги приймається отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов'язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.
Обов'язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба батька, матері в матеріальній допомозі. Зобов'язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних обставин.
Отже, при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання батьків необхідно враховувати, що таке право батьків, якому кореспондує обов'язок повнолітніх дітей, виникає за умови непрацездатності батьків та наявності у них потреби у матеріальній допомозі і не залежить від майнового стану повнолітніх дочки, сина. Майновий стан дітей не впливає на розмір аліментів і не є підставою для звільнення від обов'язку утримувати матір, батька.
Відповідно до статті 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2018р. у справі № 301/160/17 (провадження № 61-28415св18) виходив з того, що необхідність стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків має визначатися залежно від їх матеріального становища. При цьому до уваги має братися отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід тощо. Сам по собі факт непрацездатності батьків не породжує виникнення у дітей обов'язку їх утримання, та не свідчить про наявність потреби у наданні матеріальної допомоги.
Право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 13.04.2016 року у справі № 6-3066цс15.
Позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на те, що він є інвалідом ІІ групи, отримує пенсію, якої не вистачає на його життя у зв'язку з тим, що після придбання необхідних ліків, інших доходів не має, а тому зважаючи на скрутне матеріальне становище він потребує матеріальної допомоги, яку має можливість надавати йому повнолітній син.
Згідно Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено такі розміри основних мінімальних соціальних стандартів у 2023 році зокрема осіб, які втратили працездатність: 2093,00 грн.
Із наданої позивачем довідки про доходи, вбачається, що розмір пенсії ОСОБА_1 є не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, на момент розгляду цієї справи позивач отримує пенсією у розмірі, що забезпечує йому прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем суду не було надано належних та достовірних доказів, в розумінні Цивільного процесуального кодексу України, в підтвердження необхідності в отриманні матеріальної допомоги з боку відповідача.
Факт непрацездатності позивача та отримання ним пенсійних виплат, у незначній на його думку сумі, не є підставою для стягнення аліментів на його утримання.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладені доводи, враховуючи надані позивачем суду докази з позиції їх належності та допустимості, враховуючи норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 82, 95, 141, 258, 259, 263-265,284, 289, 354 ЦПК України, суд-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.
Суддя: О. В. Рунчева