Справа № 463/4690/21 Головуючий у 1 інстанції: Стрепка Н.Л.,
Провадження № 22-ц/811/3142/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
21 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2022 року,-
в квітні 2021 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 та є споживачем послуг, що надаються ЛМКП «Львівтеплоенерго», зокрема, послуг з централізованого опалення. Вказує, що відповідач не проводить оплати за отримані послуги, внаслідок чого за період з 01 березня 2016 року по 30 жовтня 2020 року розмір заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення становить 8661,46 грн. Зазначає, що 01 грудня 2020 року позивач звертався до Личаківського районного суду м. Львова з заявою про видачу судового наказу №09-14280 про стягнення заборгованості з відповідача, а відтак перебіг строку позовної давності перервався. При цьому зазначає, що 16 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про скасування судового наказу №463/12109/20.
Вказує, що житловий будинок АДРЕСА_2 обладнано загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії для опалення сходових кліток у зв'язку з тепловтратами розвідних трубопроводів системи опалення №5143015. Даний житловий будинок є будинком з горизонтальною розводкою внутрішньо будинкової системи опалення, розрахунки кількості та вартості послуг з централізованого опалення проведено відповідно до вимог Постанови КМУ від 21 липня 2005 року №630, Наказу міністерства будівництва, архітектури та ЖКГУ від 31 жовтня 2006 року №359 «Про затвердження методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення» та встановлених тарифів. Стверджує, що у квартирі відповідача нарахування за послуги в місцях загального користування проводяться по показах будинкового лічильника 5143015, а факт надання відповідачу послуг з централізованого опалення для опалення місць загального користування будинку підтверджується актами про включення системи теплопостачання та опитувальним листом споживача теплової енергії.
З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за період з 01.03.2016 року по 30.10.2020 року у розмірі 8661,46 грн. за централізоване опалення місць загального користування, 1249,81 грн. - інфляційних втрат, 618,47 грн. - 3% річних, а також судовий збір в розмірі 2270,00 грн.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2022 року в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку позовної давності відмовлено.
Клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності - задоволено.
В задоволенні позову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Рішення суду оскаржило Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що договори про надання комунальних послуг, що були укладені до 01.05.2019 року передбачають застосування Правил, визначених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року та Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення від 31.10.2006 року №359. Вказує, що в заявлений позивачем період залишалися чинними та продовжують діяти договори про надання комунальних послуг, які були укладені до введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VIII, та до вказаних договорів не передбачено можливості застосування виконавцями послуг Методики №315. Стверджує, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що звернення позивача до суду з заявою про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності. Вважає, що оскільки позовна заява подана на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 16.02.2021 року про скасування судового наказу, а з позовом позивач звернувся в травні 2022 року, такий строк не є пропущеним. Зазначає, що на момент звернення до суду позивач не мав інформації про інших зареєстрованих осіб чи власників квартири, позивачу стало відомо про іншого власника безпосередньо на стадії розгляду справи по суті, однак суд відмовив у задоволенні клопотання про залучення співвідповідачем у справі власника квартири ОСОБА_3 . Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2022 року ухвалено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд апеляційної скарги Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2022 року призначено на 16 год. 00 хв. 13 лютого 2023 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 21 лютого 2023 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 13 лютого 2023 року, датою ухвалення постанови є саме 21 лютого 2023 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк позовної давності без поважних причин, такий поновленню не підлягає, а відтак підлягати стягненню може лише заборгованість, що виникла в межах трьохрічного строку позовної давності до дня пред'явлення позову, тобто з 22 квітня 2018 року до 25 січня 2019 року. Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є власником квартири АДРЕСА_1 та місце проживання останнього було зареєстровано у такій лише з 8 лютого 2019 року до 28 грудня 2020 року, а відтак він може нести відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг за даною адресою лише у вказаний період, що не входить до часового проміжку, заборгованість за який може бути стягнута судом. Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивачем було неналежно визначено коло відповідачів у справі, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Стаття 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає перелік комунальних послуг.
До комунальних послуг відносяться, зокрема централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо (п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Положеннями статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Вказана норма кореспондує зі статтею 322 ЦК України, згідно з якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Окрім того ст. ст. 68, 162 ЖК України визначено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. При цьому згідно з ст. 156 Кодексу члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Як вбачається з матеріалів справи, в квітні 2021 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Згідно долученої до позовної заяви довідки з місця проживання про склад сім'ї і реєстрації, виданої Львівським міським комунальним підприємством «Львівтеплоенерго» від 16.11.2020 року, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , дата реєстрації у квартирі зазначена 08.02.2019 року.
Звертаючись з позовними вимогами, ЛМКП «Львівтеплоенерго» зазначає, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , у ній зареєстрований, а відтак є споживачем послуг теплопостачання та зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги, в тому числі за послуги централізованого опалення у встановлений термін, однак свої обов'язки відповідач належним чином не виконує, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яку просив стягнути у судовому порядку, позивач попередньо звертався в суд із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Разом з тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №310251964 від 20 вересня 2022 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , що також підтверджується копіями свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 7 листопада 2008 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20987062 від 20 листопада 2008 року.
Копією паспорта ОСОБА_1 НОМЕР_2 підтверджується, що він був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 08.02.2019 року, знятий з реєстрації 28.12.2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову), є предмет і підстава.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справа № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20) вказано, що «відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18).
З урахуванням вказаного, визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2021 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення місць загального користування, інфляційних втрат, 3% річних.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 травня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено на 24 червня 2021 року.
17 жовтня 2022 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» звернулось в суд з заявою про залучення співвідповідачем у справі ОСОБА_3 , мотивуючи його тим, що лише у вересні 2022 року позивачу стало відомо, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .
Відмовляючи в задоволенні заяви про залучення ОСОБА_3 співвідповідачем у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено визначений ч. 1 ст. 51 ЦПК України строк подання такої заяви, а також не доведено, що він не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення даного співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Тобто, суд першої інстанції за клопотанням позивача не залучив до участі у справі як співвідповідача власника квартири ОСОБА_3 , а суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду позбавлений процесуальної можливості залучати особу до участі як відповідача (співвідповідача).
Колегія суддів вважає, що залучення власника квартири, як належного співвідповідача до участі у даній справі, має важливе значення, оскільки правовідносини з оплати за спожиті житлово-комунальні послуги передбачають солідарну відповідальність власника і осіб, зареєстрованих у його житлі, а тому з огляду на те, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду стосується прав та законних інтересів, обов'язків ОСОБА_3 , а відтак його слід було залучити до участі у справі як співвідповідача.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України, не зазначив відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників.
Зважаючи на те, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_3 , як власника квартири, тому такі вимоги не можуть бути розглянуті і вирішені судом без залучення його відповідачем у справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21).
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд відмовив у позові за безпідставністю позовних вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго» нарахування заборгованості за період після 25 січня 2019 року, а також застосував наслідки спливу позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за період до 25 січня 2019 року, тобто вирішив спір по суті.
Крім зазначених вище підстав для відмови в позові, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, в оскаржуваному рішенні також зазначив і те, що позивачем було неналежно визначено коло відповідачів у справі, що також є підставою для відмови в задоволенні позову.
Тобто, дійшовши висновку про неналежний склад відповідачів у справі, суд в той же час вирішив спір по суті позовних вимог.
Такі висновки суду суперечать висновку Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17 (провадження № 61-13581св21) відповідно до якого лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
За таких обставин оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» - задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2022 року - скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенергто» - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 21 лютого 2023 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк