печерський районний суд міста києва
Справа № 761/32979/21-ц
17 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В при секретарі судових засідань - Луста В.І учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку позовного загального провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів, -
У вересні 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати недійсним договір в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій з застосуванням наслідків недійсності правочину. Позивач посилався на те, що сам факт підписання заяви про приєднання до Умов та правил Банківських послуг та Довідки про умови кредитування не свідчить про беззаперечне ознайомлення клієнта з Умовами та правилами надання банківських послуг. До позовної заяви позивач додав клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у АТ КБ «Приватбанк» розрахунок заборгованості за Кредитним договором. Ухвалою судді Шевченківького районного суду міста Києва від 15 вересня 20221 року матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва. Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2022 року в справі відкрито провадження для розгляду за правилами позовного загального провадження. Ухвалою судді від 04 жовтня 2022 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 18.02.2022 року представник відповідача подав письмовий відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Разом з позовною заявою було подано заяву про розгляд справи у відсутність. Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд установив, що між Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір, згідно з яким, позивач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На час звернення з позовом до суду відповідач нарахував заборгованість по Договору, позивач зазначає була підписана Заяв - анкета, а отже цей факт не підтверджується те, що вона була ознайомлена з Правилами та Умовами банківських послуг. Відповідно до положень ст. 61 Основного Закону України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У відповідності зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору, як зазначено у ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено ст. 629 ЦК України. Як встановлено судом, договір, що укладений між сторонами, складається з Анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Умов і правил надання банківських послуг. Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Положеннями ч.1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому З п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що відповідач зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом, процентам за користуванням ним, перевитратами платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до пункту 1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону при припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк. Судом встановлено, що протягом дії укладеного кредитного договору жодна з його сторін не заявила про його припинення, а тому він автоматично був пролонгований, отже строк дії кредитного договору не закінчився. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що приєднання до Умов та правил Банківських послуг та Довідки про умови кредитування не свідчить про беззаперечне ознайомлення клієнта з Умовами та правилами надання банківських послуг. Згідно з чч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу.Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з'ясовує наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. У Постанові Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №752/18987/16-ц зазначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, що мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і характеристик речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України). Наголошено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Таким чином, для визнання договору в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами. Укладаючи договір сторони визначили предмет, ціну договору та строки його виконання, позивач підписуючи договір погодився з його умовами. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з мотивів, визначених статтею 229 ЦК України, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які вказують на не знання наслідків підписання договору, проте не зазначено який саме договір позивач бажає визнати недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій з застосуванням наслідків недійсності правочину. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений нормами чинного цивільного законодавства. Ураховуючи те, що позивач не довів того, що під час укладення оскаржуваного договору, він не був ознайомлений, з умовами та правилами, тому помилка щодо власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення не є підставою для визнання правочину недійсним. Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 57, 61,129,129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 22, 203, 215, 626-628, 641, 644, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5-7 Закону України «Про електронній документи та електронний документообіг», ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту шляхом подання апеляційної до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 05.12.2022 року.
Суддя Т.В.Остапчук