Справа № 420/1340/22
22 лютого 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
20.01.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області щодо неправомірної відмови в наданні інформації на пункти 3, 4, 6, 7 запиту ОСОБА_1 від 08.12.2021 р. та не роз'ясненні ОСОБА_1 у листі від 14.12.2021 р. №2134 порядку оскарження такої відмови;
- зобов'язати Добросинсько-Магерівську сільську раду Львівського району Львівської області надати ОСОБА_1 повну, точну та достовірну публічну інформацію на пункти 3, 4, 6, 7 її запиту від 08.12.2021 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» звернулась до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області із електронним запитом на отримання публічної інформації. Проте відповідачем не надано вичерпної інформації відповідно до запиту позивача, чим порушено норми Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Ухвалою від 25.01.2022 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Копію ухвали від 25.01.2022 про відкриття провадження у справі та матеріали позовної заяви відповідач отримав 01.02.2022, що підтверджується звітом про доставку електронного листа.
15.02.2022 року відповідач надіслав до суду поштою відзив на позов, який надійшов до суду 21.02.2022. згідно відзиву відповідач позов не визнає, просить у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, ним було надано позивачу запитувану інформацію. На пункти 3, 4 запиту була надана інформація, яка існувала в раді на час звернення громадянки. Щодо переліку незадіяних земельних ділянок, які можуть передані в користування чи переділку ділянок, що пропонуються для здійснення забудови на території територіальної громади - такі переліки були відсутні, та як на території громади проводиться інвентаризація земель та реєстрація їх у комунальну власність. Щодо п.6 запиту відповідач повідомив позивача, що з цією інформацією позивач може ознайомитися на офіційному сайті сільської ради. На п.7 запиту надано загальну інформацію щодо переданих в територіальну громаду Держгеокадастром із земель державної власності до земель комунальної власності. Також відповідач послався на недоведеність позивачем порушення її прав відповіддю відповідача на запит.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.
08.12.2021 року ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» звернулася до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського р-ну Львівської області із електронним запитом на отримання публічної інформації. Запит було направлено на електронну адресу Відповідача.
У запиті позивач просила надати публічну інформацію відповідно до вимог ЗУ «Про доступ до публічної інформації», а саме:
1. Повний перелік об'єктів комунальної власності на території вашої ОТГ;
2. Перелік об'єктів комунальної власності, що передані в оренду чи інше право користування із зазначенням: номеру договору, дати укладення, найменування особи якій передано майно в оренду чи користування майно яке передано в оренду чи користування, строк дії договору;
3. Перелік незадіяних земельних ділянок (земель) і майнових об'єктів (приміщень) комунальної форми власності, які можуть бути передані в користування;
4. Перелік земельних ділянок (земель), що пропонуються для здійснення забудови на території OTГ;
5. Актуальні списки орендарів місцевих земельних ділянок.
6. Інформацію про громадян, яким ОТГ затвердила проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок та передала у власність у межах норм безоплатної приватизації відповідні земельні ділянки (відповідно до ст.118 ЗК України) за період з 01.01.2021 по 11.11.2021 р. із зазначенням: ПІБ громадянина, номер та дата прийнятого рішення сільської ради, площа земельної ділянки, цільове використання земельної ділянки, присвоєний кадастровий номер.
7. Повний перелік земельних ділянок, які було передано ОТГ ГУ Держгеокадастром у Львівській області із земель державної власності до земель комунальної власності.
У відповідь на запит Позивача листом за №2134 від 14.12.2021 р. Відповідач надав наступну відповідь:
- перелік об'єктів комунальної власності згідно Додатку 1,
- перелік об'єктів комунальної власності, що передані в оренду згідно Додатку 2
- на території ради проводиться інвентаризація земель та реєстрація їх в комунальну власність.
Після проведення повної інвентаризації згідно Генеральних планів буде визначено перелік земельних ділянок для розроблення кварталів індивідуальної житлової забудови, та які можуть бути передані в користування чи у власність.
- списки орендарів місцевих земельних ділянок додаються в додатку №3;
- рішення, якими Добросинсько-Магерівська сільська рада затвердила проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в межах норм безоплатної приватизації, розміщено на сайті Добросинсько-Магерівської сільської ради.
- згідно наказів ГУ Держгеокадастру у Львівській області передано ділянок на площу -1608,1712га із земель державної власності в комунальну Добросинсько-Магерівській сільській раді.
Позивач вважає, що відповідач усупереч діючого законодавства, у порушення вимог ст.19 Конституції України та положень ЗУ «Про доступ до публічної інформації» протиправно та незаконно відмовив у доступі до публічної інформації на пункти 3, 4, 6, 7 запиту Позивача від 08.12.2021р.
Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-ХІI.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI.
Відповідно до статті 1 Закону «Про доступ до публічної інформації» - публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону «Про доступ до публічної інформації» одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 цього Закону, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Таким чином, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Дослідивши інформаційний запит позивача, беручи до уваги характер запитуваної інформації, її походження та зміст, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із проханням надати йому саме публічну інформацію.
Одночасно, встановивши приналежність запитуваної інформації до публічної, важливим є також ідентифікація відповідача як розпорядника цієї публічної інформації.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Підстави для відмови у наданні інформації на відповідний запит є вичерпними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно частин 1, 2 ст.19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до вимог частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Частиною 2 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою у наданні інформації.
Згідно з вимогами частини 3 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Відповідно до п.4 ч.4 ст.22 Закону у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено, зокрема, порядок оскарження відмови.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою.
Згідно із частиною 5 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах. До моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
З огляду на вищезазначене, передусім саме вказані органи згідно з їхньою компетенцією зобов'язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні.
Правова позиція з цього питання була висловлена у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».
Будь-яких відомостей стосовно того, що Добросинсько-Магерівська сільська рада Львівського районну Львівської області не має доступу до відомостей з Державного земельного кадастру та не володіє запитуваною у запиті інформацією матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Таким чином, виходячи з вимог статті 12 Земельного Кодексу України, фактично до повноваження міської ради відносяться земельні питання.
Відтак відповідачем протиправно запропоновано позивачу отримати інформацію на деякі з пунктів запиту (п.6 запиту) з відкритих джерел (на веб-ресурс Відповідача), отже, відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні інформації на п.6 запиту.
Аналогічну позицію закріплено в постанові Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 29.09.2016 №10 та Постанові ВС від 28.10.2020 р. у справі Ne826/904/18..
Суд зазначає, що у відповіді на пункт 7 запиту позивача відповідач зазначив лише про кількість земельних ділянок та їх площу, які було передано з державної до комунальної форми власності, проте позивач запитував повний перелік земельних ділянок, які було передано до ОТГ від ГУ Держгеокадастру у Львівській області із земель державної власності до земель комунальної власності, у зв'язку з чим суд вважає, що повної відповіді на п.7 запиту відповідачем протиправно не надано.
Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №835 "Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних" на виконання ст.10-1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", згідно до додатку до Положення, Органи місцевого самоврядування оприлюднюють інформацію про: перелік об'єктів комунальної власності; перелік об'єктів комунальної власності, що передані в оренду чи інше право користування (з даними про умови передачі об'єктів в оренду); перелік незадіяних земельних ділянок і майнових об'єктів (приміщень) комунальної форми власності, які можуть бути передані в користування; перелік земельних ділянок, що пропонуються для здійснення забудови, актуальні списки власників/орендарів місцевих земельних ділянок.
Таким чином, чинним законодавством, а саме: Постановою КМУ від 21.10.2015 р. №835 передбачений обов'язок для органів місцевого самоврядування створювати та опубліковувати у формі відкритих даних інформацію про перелік земельних ділянок, шо пропонуються для здійснення забудови.
Крім того, положення Постанови КМУ від 21.10.2015 р. №835 з посиланням на ЗУ "Про доступ до публічної інформації" визначає розпорядників інформації, які зобов'язані опубліковувати інформацію, і до таких розпорядників, окрім інших, відносяться органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст.10-1 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" розпорядники інформації зобов'язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх веб-сайтах.
Тобто, окрім обов'язку оприлюднювати інформацію, розпорядник інформація зобов'язаний надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит.
Таким чином, відповідачем протиправно не надано запитуваної інформації на пункти 3, 4 запиту. Оскільки відповідач відповідно до норм чинного законодавства зобов'язаний володіти такою інформацією.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що відмовляючи у наданні запитуваної інформації, відповідач всупереч приписам п.4 ч.4 ст.22 Закону 2939-VI не зазначив порядок оскарження відмови у наданні запитуваної інформації.
На думку суду, Відповідачем в даному випадку також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань, який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип, не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
У рішеннях Європейського суду у справах "Серков проти України" (заява № 39766/05) та "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06) було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Суд зазначив, що можливість таких різних тлумачень одних і тих самих положень законодавства головним чином була спричинена неналежним станом національного законодавства з цього питання. Відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з такого важливого фіскального питання, яка призводила до його суперечливого тлумачення судом, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону" (п.п. 41, 42 рішення у справі "Серков проти України"),
На думку суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення у справі "Щокін проти України").
Крім того, слід зазначити, що основною характеристикою позитивних зобов'язань держави виступає те, що по суті вони вимагають від національних органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини, а точніше - вжити прийнятних (розумних) та належних засобів для захисту цих прав.
Такі обов'язки можуть виникати на підставі безпосереднього застосування статей 2- 6, 8, 10, 11, 13 Конвенції, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Згідно із ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані сторонами докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає повному задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, проте повідомлено що докази про понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду. Таким чином, суд не здійснює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області (адреса: пл. 40-річчя Перемоги, 3, с. Добросин, Львівський район, Львівська область, 80337, код ЄДРПОУ 04371727) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області щодо неправомірної відмови в наданні інформації на пункти 3, 4, 6, 7 запиту ОСОБА_1 від 08.12.2021 р. та не роз'ясненні ОСОБА_1 у листі від 14.12.2021 р. №2134 порядку оскарження такої відмови.
Зобов'язати Добросинсько-Магерівську сільську раду Львівського району Львівської області надати ОСОБА_1 повну, точну та достовірну публічну інформацію на пункти 3, 4, 6, 7 її запиту від 08.12.2021 р.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Андрухів