Справа № 420/18494/22
21 лютого 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, вирішив адміністративний позов задовольнити частково.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 по 25.11.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 по 25.11.2022 включно в сумі 300 623 гривні 40 копійок.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/3773/21 здійснив виплату індексації його грошового забезпечення за період з 28.10.2016 по 30.10.2017 із застосування місяця за яким починається обчислення індексу споживних цін (базового місяця) січень 2008 року в розмірі 41076,96 грн.
При цьому, враховуючи, що відповідач здійснив фактичний повний розрахунок із позивачем 27.11.2022, а період затримки такого розрахунку становить 1852 дні, позивач має право на виплату йому середнього грошового забезпечення при затримці повного розрахунку при звільненні з військової служби.
(б) Позиція відповідача
06.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача звертає увагу, що законодавством щодо проходження військовослужбовцями військової служби передбачені поняття «звільнення з військової служби» (закінчення проходження громадянином військової служби) та «переміщення військовослужбовця по службі» (вибуття військовослужбовця до нового місця служби). При цьому, повний розрахунок з військовослужбовцем проводиться тільки тим органом Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець, при звільненні з військової служби. Повний розрахунок з військовослужбовцем при його переміщенні по службі законодавством не передбачена.
Крім того, відповідач наголошує, що розрахунок середнього заробітку за час його затримки позивача суперечить чинному законодавству України.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
20.12.2022 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
IV. Обставини, встановлені судом
Відповідно до витягу з Наказу Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 28.10.2016 № 436-ОС «По особовому складу (з кадрових питань)» позивача зараховано у списки особового складу загону, на всі види забезпечення з 28 жовтня 2016 року.
Згідно з витягом з Наказу Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 30.10.2017 № 418-ОС «По особовому складу (з кадрових питань)» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30 жовтня 2017 року.
У зв'язку із невиплатою позивачу індексації грошового забезпечення він звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 по справі № 420/3773/21 його позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.10.2016 року по 30.10.2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.10.2016 року по 30.10.2017 року із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На виконання вказаного рішення відповідач 26.11.2022 здійснив виплату індексації грошового забезпечення позивача в розмірі 41076,96 гривень шляхом перерахування на його картковий рахунок, що підтверджується випискою по надходженням по картці позивача.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення частково. Свій висновок вмотивовує наступним чином.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних засадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й КЗпП України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17.
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 28.10.2016 по 30.10.2017 позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 в адміністративній справі №240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на матеріали справи, суд встановив, що позивача виключено з особового складу відповідача 30.10.2017, остаточний розрахунок з позивачем проведений 26.11.2022 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/3773/21 від 19.05.2021.
При цьому, щодо доводів відповідача стосовно того, що фактичного звільнення позивача не відбулося, а мало місце переміщення позивача до військової частини НОМЕР_3 для проходження військової служби, суд вважає безпідставними, з огляду на таке.
Згідно з вже наголошеного витягу з наказу Начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (І категорії) Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 30.10.2017 № 418-ОС «По особовому складу (з кадрових питань)» позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30 жовтня 2017 року. Отже, згідно вищевказаного наказу позивач був звільнений з посади та виключений зі списків особового складу відповідача , що вказує на припинення відносин між позивачем та відповідачем.
Крім того, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати йому грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 109 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Враховуючи викладене, позивач у зв'язку із його зарахуванням на нове місце служби підлягав звільненню зі штатної посади відповідача .
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при звільненні позивача зі служби - в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення - 30.10.2017.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплати на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 по 25.11.2022 включно в сумі 300 623 гривні 40 копійок, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми.
Як вже встановлено судом позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30.10.2017, отримавши розрахунок за час служби.
А тому строк затримки по виплаті грошового забезпечення слід рахувати з 31.10.2017, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 26.11.2022, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення за період з 28.10.2016 по 30.10.2017 у розмірі 41076,96 гривень.
Згідно із наданою позивачем довідкою про розміри основних та щомісячних додаткових видів ГЗ з жовтня 2016 р. по жовтень 2017 р. позивачу нараховано за серпень та вересень 2017 року 11925,55 грн. (5231,75 грн. + 6693,80 грн.) Кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 195,5 грн. (11925,55 грн : 61 календарний день).
Затримка розрахунку при звільненні становить 1852 календарних днів (період з 31.10.2017 по 25.11.2022).
Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (26.11.2022), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 31.10.2017, проте не більш як за шість місяців, що становить 182 календарні дні (з 31.10.2017 по 01.05.2018).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 35581,00 грн. (195,5 грн. х 182 календарних днів).
Суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою 41 076,96 грн., сума 35 581,00 грн. є співмірною.
Отже з врахуванням принципу справедливості та розумномті, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 35 581,00 грн., а належним і достатнім способом захисту порушених прав є стягнення на його користь вказаної суми як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги належать до часткового задоволення.
VI. Судові витрати
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3.Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у сумі 35581(тридцять п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят одну),00 грн.
4.У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .
Суддя Оксана БОЙКО