21 лютого 2023 року
справа № 380/10284/22
провадження № П/380/10361/22
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,-
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 26.10.2021 № 23441/2407.
Ухвалою від 02.08.2022 суддя відкрила загальне позовне провадження в адміністративній справі.
Ухвалою, постановленою в підготовчому засіданні 14.12.2022 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою від 17.02.2023 суд визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 строк звернення до суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 з 1996 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (м. Донецьк). У період з 1996 по жовтень 2019 року, позивач перебувала на обліку у ДФС м. Донецька та Маріуполя, з місцем здійснення підприємницької діяльності АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики ЛМР Шевченківського відділу соціального захисту від 30.09.2019 № 1308-5000203802 позивач є внутрішньо переміщеною особою, яка з 30.09.2019 проживає у смт. Брюховичі, Львівської області.
Також зазначає, що у зв'язку з військовим діями на території Луганської та Донецької області (початок АТО) у період з 2014 по 2019 рр., позивач не змогла своєчасно сплачувати ЄСВ за ФОП. Переїхавши до Львова та отримавши статус внутрішньо переміщеної особи, позивач знайшла можливість погасити заборгованість з ЄСВ, яка станом на листопад 2019 року становила 30240 грн (що підтверджується квитанцією 0.0.15122524478.1). Заборгованість з ЄСВ у розмірі 30240 грн, була сплачена позивачем добровільно та у повному розмірі.
У січні 2022 року, позивач через електронний кабінет платника податків ДФС виявила, що їй було нараховано пеню і штрафні санкції за несвоєчасну сплату ЄСВ на загальну суму 23747,40 грн, згідно з рішенням про застосування штрафних санкцій та пені за неспл/неперах/несв спл ЄВ м.р. № 23441/2407.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що 26.10.2021 заступником начальника Головного управління ДПС у Львівській області винесено рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (код класифікації доходів бюджету - 71040000, єдиний внесок нарахований для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність) ОСОБА_1 за період з 23.07.2013 до 04.11.2019 № 23441/2407 від 26.10.2021 на загальну суму 15747,04 грн: сума штрафної санкції - 6196,45 грн, сума пені - 17550,59 грн. Дане рішення було направлене поштою позивачу та вручено платнику 02.12.2021 (номер відстеження - 7900066868890). Функції з адміністрування єдиного внеску передано до ДПС України з 01.10.2013. До 01.10.2013 адміністрування єдиного внеску проводилось Пенсійним фондом України. Тому інформацією до 01.10.2013 Головне управління ДПС у Львівській області не володіє. Станом на 01.10.2013 у ОСОБА_1 , згідно із переданого від органів Пенсійного фонду України сальдо за платежем 71040000 - єдиний внесок врахований для фізичних осіб-підприємців. у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність становить 338,38 грн заборгованості. З якої причини виникли дана заборгованість Головне управління ДПС у Львівській області інформацією не володіє.
У судовому засіданні 15.02.2023 суд заслухав вступну промову представника позивача, представника відповідача, дослідив письмові докази та перейшов до письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
29.03.1996 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична-особа підприємець та здійснювала фінансово-господарську діяльність у м. Донецьк.
Станом на 01.10.2013 до органу доходів і зборів Пенсійним фондом України передано інформацію про стан розрахунків платників єдиного внеску (недоїмка/переплата).
Так, по ФОП ОСОБА_1 передано суму заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 338,38 грн (2013 рік), яка обліковувалась в інтегрованій картці платника податків.
Згідно з даними ІС "Податковий блок" по коду платежу 71040000 "єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність": з 31.12.2012 по 30.09.2013 - заборгованість 338,38. 19.10.2013 нараховано єдиний внесок платникам спрощ. форми (1,2 кв. 2013) - 2388,66 грн, недоїмка - 338,38 грн., заборгованість, 338,38 грн. 21.10.2013 нараховано єдиний внесок платникам спрощ. форми - 1194,03 грн, недоїмка - 338,38 грн., заборгованість 338,38 грн.
Відповідно до довідки від 30.09.2019 № 1308-5000203802 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання АДРЕСА_2 .
Позивач з 17.10.2019 перереєструвалася як ФОП ОСОБА_1 у ГУ ДПС у Львівській області.
18.10.2019 взята на облік у ГУ ДПС у Львівській області.
Рішенням ГУ ДПС у Львівській області від 26.10.2021 № 23441/2407 до ФОП ОСОБА_1 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування застосовано штраф у розмірі 10 % до 01.01.2015 - 634,98 грн, за період з 23.07.2013 до 04.11.2019 штраф у розмірі 5561,47 грн, за період з 21.01.2015 до 04.11.2019 нараховано пеню у розмірі 17550,59 грн, всього в сумі 23747,04 грн.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача, вважає його протиправним та необґрунтованим, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VІ).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2464 виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
У розумінні підпунктів 2, 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платником єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч.ч. 3, 4, 10, 11 ст. 25 Закону № 2464-VІ, cуми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Пунктом другим ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно несплачених сум.
Як видно з матеріалів справи позивач є платником єдиного внеску з 2013 року за позивачем обраховується борг зі сплати єдиного внеску, що призвело до нарахування штрафу та пені за період з 23.07.2013 до 04.11.2019.
Проте суд зазначає, що 14.04.2014 набрав чинності Указ Президента України від 14.04.2014 № 405/2014, яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
15.10.2014 набрав чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (Закон від 02.09.2014 № 1669-VII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Статтею 2 вказаного Закону на час проведення антитерористичної операції встановлено мораторій на виконання договірних зобов'язань та на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними та іншими договірними зобов'язаннями, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-УІІ, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону № 2464-VІ та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» п. 9-3, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме підпункт б) розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (який згідно з Законом України від 02.03.2015 № 219-VІІІперейменований в пункт 9-4) такого змісту:
« 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" м. Донецьк (Донецька міська рада) увійшло до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Тобто, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу, стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464-VI.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідний висновок підтверджується і постановою Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 (Пз/9901/22/18).
Суд зауважує, що пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» звільняє платників ЄСВ від відповідальності не в залежності від їх місцезнаходження, а в залежності від знаходження на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
Зі змісту Розрахунку штрафної санкції видно, що податковий орган визначив початок перебігу строку застосування штрафу та пені з 23.07.2013 до 04.11.2019.
Згідно з реєстраційними даними позивач здійснювала підприємницьку діяльність на території проведення антитерористичної операції у м. Донецьк у період з 1996 по 17.10.2019 та з 18.10.2019 взята на облік у ГУ ДПС у Львівській області.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що позивач був платником єдиного внеску, який визначений статтею 4 Закону № 2464, та перебував на обліку контролюючого органу, розташованому на території населеного пункту, визначеного переліком, де проводилась антитерористична операція до 17.10.2019.
Як наслідок, відповідно до приписів зазначених законів позивач на період проведення антитерористичної операції була звільнена від обов'язків платника єдиного внеску.
Отже, в силу положень абзацу третього пункту 9-4 Розділу VШ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VІ відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VІ за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у період з 14.04.2014 по 17.10.2019 не застосовуються.
У той же час позивач з 23.07.2013 по 14.04.2014 та з 18.10.2019 до 04.11.2019 несе обов'язок щодо сплати штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату ЄСВ.
Згідно з підпунктом 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Суд зазначає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Неврахування відповідачем всіх обставин при нарахуванні ЄСВ призвело до невірного обчислення податковим органом суми штрафу та пені виставленими спірним рішенням.
Тому суд вважає за належне визнати рішення від 26.10.2021 № 23441/2407 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску протиправним.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а правомірність виставленого податкового повідомлення-рішення відповідач не довів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 5985,40 грн суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Згідно з матеріалами справи між позивачем та Адвокатським об'єднанням “Апологет” укладено договір про надання правової (правничої) допомоги від 07.02.2022.
Пунктом 2.1 визначено, що перелік послуг, їх вартість та гонорар Виконавця визначається у Замовленнях, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правової (правничої) допомоги від 07.02.2022, виконавець надав, а клієнт прийняв послуги згідно Замовлення від 07.02.2022 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 07.02.2022 послуги були надані у період з 07.02.2022 по 20.07.2022:
- усна консультація, щодо перспектив та порядку оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату ЄСВ, 30 хв, 600 грн;
- комплексний супровід справи, щодо оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату ЄСВ, що включає формування правової позиції по справі, аналіз доказів та документів, формування позовної заяви, представництво інтересів позивача у судових засіданнях в суді І інстанції (за необхідності), формування інших процесуальних документів по справі - 6000,00 грн;
- представництво інтересів позивача у судових засіданнях в суді 1 інстанції, (надається безкоштовно у випадку замовлення Комплексного супроводу судової справи) - 1000 грн;
- складення відзиву, та інших процесуальних документів - 800 грн.
Гонорар (разом) 6300 грн.
Гонорар (разом) до оплати з урахуванням знижки 5% - 5985 грн.
Позивачем сплачено гонорар у розмірі 5985,00 грн, що підтверджується дублікатом квитанції від 20.07.2022.
Частинами 6, 7 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Предстаник Головного управління ДПС у Львівській області у відзиві зазначив, що розмір витрат на надання правничої допомоги не є справедливим і співмірним саме в зазначеному розмірі.
Аналіз вищенаведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про стягнення користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79003, ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 26.10.2021 № 23441/2407 про застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 992,40 грн судових витрат.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 21.02.2023.
Суддя Кедик М.В.