22 лютого 2023 року м. Житомир справа № 240/21951/22
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання протиправною бездіяльності, стягнення невиплаченої заробітної плати,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)", в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати, в частині недоплати щомісячної додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- стягнути із Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату, яка складається із додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 до 07.07.2022 в сумі 106214,69 грн.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи.
13.12.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №63380/22 та клопотання про залишення позову без розгляду вх. №63390/22. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що позивач з даним позовом про ненарахування та невиплати щомісячної додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» звернувся лише у 09.09.2022, однак додаткова винагорода є щомісячним платежем, з огляду на що позивачу мало б бути відомо про порушення своїх прав після отримання щомісяця грошового забезпечення. Таким чином, на думку відповідача, позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку.
Розглянувши заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.
Суд, розглянувши клопотання відповідача, зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, у зазначених положеннях Кодексу адміністративного судочинства України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною 2 цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до положень статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абзац перший частини першої).
До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що щомісячна додаткова винагорода, що виплачується відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» є складовою заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому щомісячної додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія Кодексу законів про працю України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Така правова позиція була неодноразово висловлена Верховним Судом при вирішенні подібних правовідносин, а саме у постанові від 24.09.2020 (справа №806/2883/17), від 11.07.2019 (справа №814/2789/16), від 01.12.2019 (справа №823/726/16), від 13.01.2020 (справа №814/1007/16) та від 29.09.2021 у справа №160/8332/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заява відповідача є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 9, 122, 204, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі №240/21951/22 -відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя Д.М. Гурін