22 лютого 2023 року м. Житомир справа № 240/23411/22
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною відмову, стягнення грошової допомоги,
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовом, в якому просить:
визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 у зв'язку із встановленням йому 2-ї групи інвалідності;
стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на його користь одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2-ї групи інвалідності, у відповідності до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 в розмірі 420400, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що МВС України протиправно відмовило у призначенні одноразової грошової допомоги, мотивуючи відмову тим, що в порушення п.10 Положення про медико-соціальну експертизу при проведенні медико-соціальної експертизи позивача не залучались представники закладів охорони здоров'я МВС. Вважає, що відмова у затвердженні висновку здійснюється у виключних випадках, визначених п.14 Порядку №850. Такої підстави, як незалучення працівників закладів охорони здоров'я МВС при проведенні медико-соціальної експертизи під час встановлення інвалідності працівнику міліції, п.14 Порядку №850 не містить.
Згідно з ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, зокрема, що підставою для відмови у затвердженні висновку про виплату позивачу одноразової грошової допомоги слугував факт не залучення при проведенні медико-соціальної експертизи позивача представників закладів охорони здоров'я МВС. Крім того, у надісланих документах відсутня інформація про первинний огляд МСЕК та встановлення інвалідності із встановленням ступеня працездатності. При цьому, Положенням про медико-соціальну експертизу передбачено спеціальні вимоги для проведення медико-соціальної експертизи колишнім працівникам міліції, зокрема, необхідність залучення при проведенні медико-соціальної експертизи колишнім працівникам міліції представників закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії. Вказана обставина виключає можливість прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до ст.23 Закону України "Про міліцію" та Порядку №850.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.
У грудні 2019 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Сторонами не заперечується, що за результатами розгляду матеріалів позивача про призначення одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи, МВС України повернуло їх без прийняття рішення.
У червні 2020 року за результатами повторного огляду МСЕК позивачу підтверджено 2 групу інвалідності з 03.06.2020 внаслідок захворювання пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Звернувшись із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, у зв"язку з встановленням інвалідності 2 групи з 03.06.2020, листом УМВС у Житомирській області повідомило, що МВС України вказало на відсутність підстав для призначення ОГД.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 у справі 240/16736/20, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2022 визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності.
Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності та прийняти рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги.
На виконання вказаного рішення, Державна установа "Територіальне медичне об"єднання МВС України по Житомирській області" направила до МВС України матеріали щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи з 03.06.2020 та висновок про призначення ОГД у розмірі 420400,00 грн.
За результатами розгляду вказаних матеріалів 23.08.2022 Департаментом фінансово-облікової політики МВС України відмовлено у затвердженні висновку про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності з 03.06.2020.
Підставами для відмови зазначено те, що під час розгляду матеріалів Департаментом охорони здоров'я та реабілітації МВС України вказано на те, що медико-соціальна експертна комісія ОСОБА_1 проведена з порушенням пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи", відповідно до якого медико-соціальну експертизу колишнім працівникам міліції проводять комісії спеціалізованого профілю, до складу яких входять представники закладів охорони здоров'я МВС. Зокрема, повідомлено про те, що при проведенні ОСОБА_1 медико-соціальної експертизи представники закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії не залучалися.
У надісланих матеріалах інформація про первинний огляд МСЕК ОСОБА_1 та встановлення йому інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, відсутня.
У матеріалах щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги копії документів не завірено в установленому порядку.
Наявність вищезазначених невідповідностей надісланих матеріалів вимогам законодавства унеможливлює затвердження Міністерством висновку про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №580-VIII), відповідно до частини 1 статті 97 якого одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VIII за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Вказаними абзацами пункт 15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII доповнено згідно із Законом №900-VIII від 23.12.2015, який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членів їх сімей, інших осіб.
Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв'язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.
До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850.
Так, відповідно до частини 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 №565-XII (в редакції Закону України від 13.02.2015 №208-VIII, який набрав чинності 12.03.2015) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 07.03.2018 (справа №464/5571/16-а), від 21.06.2018 (справа №822/31/18), від 28.08.2018 (справа №804/6297/17), від 05 листопада 2019 року (справа №405/705/17(2-а/405/30/17)).
Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" Постановою Кабінет Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №850), відповідно до пункту 2 якого днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.
Згідно з пунктом 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Таким чином, за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання чи встановлено інвалідність, що пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Таке право обумовлено наявністю визначених законодавством підстав, зокрема, захворювання особи повинно бути пов'язане, з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13.02.2018 у справі №808/1866/16, від 18.10.2018 у справі №369/13187/17 та від 28.03.2019 у справі №296/10138/16-а, від 17 квітня 2020 року у справі №822/736/17, від 16 березня 2020 року у справі №641/10426/16-а.
Позивачу встановлено ІІ групу інвалідності, безтерміново, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується випискою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.
Пунктами 7-9 Порядку №850 встановлено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).
До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції.
У місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (п.9 Порядку).
На підставі аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що пунктом 9 Порядку № 850 встановлено обов'язок МВС прийняти одне із двох можливих рішень: або про призначення грошової допомоги, або про відмову у призначенні грошової допомоги із зазначенням мотивів такої відмови.
Водночас, Пунктом 14 Порядку №850 передбачено, що призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Вказаною нормою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні грошової допомоги, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з наступних підстав:
- медико-соціальну експертизу проведено із порушенням пункту 10 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі Положення №1317), зокрема, до складу комісії, яка проводила зазначену експертизу не був залучений представник закладів охорони здоров'я МВС;
- у надісланих матеріалах інформація про первинний огляд МСЕК Хомича А, Ф. та встановлення йому інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, відсутня;
- у матеріалах щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги копії документів не завірено в установленому порядку.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача, з огляду на таке.
Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 затверджене Положення про медико-соціальну експертизу (далі - Положення №1317), яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (пункт 3 Положення №1317).
Відповідно до пункту 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у м. Києві та м. Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Згідно з пунктом 6 Положення №1317 висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Змістом п.10 Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 передбачено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії:1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю.
Комісія складається з представників МОЗ, Мінсоцполітики, Міноборони, закладів охорони здоров'я МВС, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби СБУ та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців СБУ або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості і у разі потреби - працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.
До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
З аналізу наведених вище норм суд дійшов висновку, що склад комісії затверджується МОЗ, залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності, а участь представника закладів охорони здоров'я МВС не є безумовною. Зазначеною нормою не передбачено, що саме при медичному огляді осіб з числа МВС залучаються представники закладів охорони здоров'я МВС.
Крім цього, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання органами державної влади своїх функцій щодо залучення представника закладів охорони здоров'я МВС до складу комісії. Також, висновки відповідної МСЕК, яким позивачу встановлено 2 групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зацікавленими особами не були оскаржені та недійсними не визнавалися.
Відповідно до Порядку №850 відмова у призначенні одноразової грошової допомоги повинна бути належним чином обґрунтована. Тобто, мотиви відмови повинні бути чіткими та зрозумілими для особи і такі мотиви повинні бути викладені в конкретному рішенні.
З наданих позивачем доказів проходження медико-соціальної експертизи неможливо встановити вказану відповідачем інформацію, оскільки довідка містить лише підпис голови МСЕК.
Більше того, відповідач свої доводи про відсутність у складі комісії представників закладів охорони здоров'я МВС не підтверджує жодними доказами.
За наведених обставин, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те обставини, що при проведенні медико-соціальної експертизи позивача представники закладів охорони здоров'я МВС України до складу комісії не залучались, оскільки вказані обставини не доведені відповідачем у встановленому порядку.
Пунктом 14 Порядку №580 закріплено вичерпні підстави, за яких призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, а зокрема: якщо інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.
Вказаною нормою встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні грошової допомоги, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Як наслідок положення вказаного пункту 14 Порядку №850 не передбачає можливості відмовити позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав того, що медико-соціальна експертиза позивача проведена без представників закладів охорони здоров'я МВС, які до складу комісії не залучалися.
Аналогічна правова позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 13.09.2022 у справі 560/11688/21.
За таких обставин, відповідач не довів, що рішення МСЕК є протиправним, а отже таке рішення є для нього обов'язковим при вирішення питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги.
З урахуванням викладеного, суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що у матеріалах щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги копії документів не завірено в установленому порядку, оскільки така підстава для відмови у призначенні ОГД у п.14 Порядку відсутні.
Суд не бере до уваги доводи відповідача, що у надісланих матеріалах інформація про первинний огляд МСЕК ОСОБА_1 та встановлення йому інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, відсутня, з огляду на те, що матеріали про призначення позивачу одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи розглядалися МВС неодноразово, в тому числі і як інваліду 2 групи за наслідками первинного огляду МСЕК у 2019 році. Про відсутність відповідної довідки МСЕК відповідачем не згадувалося. Отже, суд вважає, що відповідач не міг не володіти інформацією про первинне встановлення інвалідності, в тому числі із встановленням ступеня втрати працездатності. Викладені відповідачем доводи нічим не підтверджені.
Отже, відмовляючи у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 у зв'язку із встановленням йому 2-ї групи інвалідності, Міністерство внутрішніх справ України діяло всупереч нормам чинного законодавства, а тому така відмова є протиправною.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 2-ї групи інвалідності, у відповідності до Порядку та Умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 в розмірі 420400, 00 грн.
Пунктом 9 Порядку №850 визначено імперативний обов'язок МВС в місячний строк після надходження, зазначених у пункті 8 цього Порядку документів, прийняти рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 Порядку №850, про відмову в призначенні особі грошової допомоги.
У межах спірних правовідносин суд встановив, що підстави для відмови у призначенні позивачу грошової допомоги, зазначені у пункті 14 Порядку № 850, відсутні. Жодної з таких підстав відповідач не вказав.
Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно пп. 10 - 11 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС. Виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.
Зокрема, у місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (п.9 Порядку).
Таким чином, МВС України не уповноважене на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки повноваження відповідача обмежені лише розглядом матеріалів та прийняття рішення, що передбачено Порядком №850.
Отже, виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування коштів органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції.
Відтак, вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги у розмірі 420400 грн. не підлягають задоволенню. Визначення розміру допомоги, що підлягає виплати не належить до повноважень суду.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року.
Доводи відповідача про наявність у Міністерства внутрішніх справ України дискреційних повноважень при прийнятті рішень щодо призначення одноразової грошової допомоги, у цій справі, є помилковими, оскільки у спірних правовідносинах відповідач не мав права відмовити у її призначенні та виплаті, у зв'язку з відсутністю визначених чинним законодавством підстав для такої відмови, що свідчить про відсутність у скаржника можливості вибору конкретного рішення з певного кола варіантів на власний розсуд та наявність обов'язку призначити виплату одноразової грошової допомоги позивачу.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 127000 грн.
В обґрунтування заподіяння відповідачем моральної шкоди позивач вказує на те, що невиконання свого обов"язку про нарахування коштів, призводить до порушення нормальних життєвих зв"язків, постійних моральних та душевних страждань. Вказує, що через захворювання потрібне постійне лікування, а для цього потрібні кошти.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, суд надає оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул.Академіка Богомольця, 10,Київ,01024. ЄДРПОУ 00032684), про визнання протиправною відмову, стягнення грошової допомоги задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням йому 2-ї групи інвалідності.
Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21 жовтня 2015 року.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос