21 лютого 2023 року Справа № 160/20260/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
21.12.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 806 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 28.05.2020 року по 11.08.2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 806 днів за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 28.05.2020 року по 11.08.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач провів з позивачем остаточний розрахунок при звільненні 11.08.2022 року, виплативши 30 484,91 грн. грошової компенсації за 68 діб не використаних додаткових відпусток, як матері двох дітей віком до 15 років за 2014-2017 роки. Проте відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні з 28.05.2020 року по 11.08.2022 року. У зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
23.12.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
10.01.2023 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. При цьому, відповідач зазначає, що сума середнього заробітку значно зросла саме з вини позивача, оскільки позивач у період з 28.05.2020 року по 27.07.2021 року не зверталась до суду за відновленням своїх прав. Також відповідач зауважив, що сума стягнення середнього заробітку підлягає зменшенню на підставі позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.09.2019 року по справі №761/9584/15ц. У зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №43 від 28.02.2020 року, старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , радіотелеграфіста радіостанції взводу зв'язку 3 парашутно-десантного батальйону виключено зі списків особового складу частини 28.02.2020 року.
07.10.2021 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/12712/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як одинока мати та мати двох дітей віком до 15 років за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як одинока мати та мати двох дітей віком до 15 років за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік, яка передбачена наказом військової частини НОМЕР_1 №43 від 28.02.2020 року та не виплачена у день звільнення.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
14.07.2022 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/12712/21 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року у справі №160/12712/21 залишено без змін.
11.08.2022 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як одинока мати та мати двох дітей віком до 15 років за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік у сумі 30 884,91 грн.
Вказані обставини слугували для звернення до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII ).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2 і 3 статті 9 Закону №2011-XII ).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Як встановлено судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року у справі №160/12712/21, Військовою частиною НОМЕР_1 11.08.2022 року нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як одинока мати та мати двох дітей віком до 15 років за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік у сумі 30 884,91 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Посилання відповідача на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 28.02.2020 року (дата звільнення) по 11.08.2022 року (день фактичного розрахунку) 895 днів.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки №132/фес від 15.02.2023 року про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 27 308,08 грн., в т.ч. за грудень 2019 року в сумі 13 654,04 грн. та за січень 2020 року в сумі 13 654,04 грн.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 27 308,08 грн. / 62 днів (2 місяці) = 440,45 грн.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 895 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 440,45 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 440,45 грн. * 895 днів = 394 202,75 грн.
Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Суд зазначає, що розмір невиплаченої грошової компенсації за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як одинока мати та мати двох дітей віком до 15 років за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік становить 30 884,91 грн., сума компенсації за несвоєчасний розрахунок у розмірі 394 202,75 грн., що, в свою чергу, значно перевищує суму грошової компенсації за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки.
З урахуванням викладеного, суд вказує, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми.
Так, згідно розрахунку грошового забезпечення при звільненні позивача, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 187 636,82 гривень (156 751,91 грн.+ 30 884,91 грн.), з яких: 156 751,91 грн. (83,54%) грошове забезпечення, яке було виплачено позивачу при звільненні (банківська виписка з карткового рахунку) та 30 884,91 грн. (16,46%) - грошова компенсація за 68 діб невикористаних днів щорічної додаткової відпустки як одинока мати та мати двох дітей віком до 15 років за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік, за 2017 рік.
Як вже встановлювалося судом, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року, Військовою частиною НОМЕР_1 , 11.08.2022 року позивачу нараховано та виплачено вищезазначену заборгованість.
Означене рішення суду набрало законної сили 14.07.2022 року.
Отже, прострочення виплати з дня набрання законної сили рішенням у справі становить 27 днів.
Таким чином, обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 14.07.2022 року по 11.08.2022 року становить 11 892,15 грн. (27* 440,45 грн.). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 року у справі №160/16084/20).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характер цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та критеріям, наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача та стягнення з відповідача на користь позивача 1 957,45 грн. (16,46% * 11 892,15 грн.), як середнього заробітку за час затримки розрахунку - з дати набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 року у справі №160/12712/21 (набрання законної сили 14.07.2022 року) по день фактичного розрахунку (11.08.2022 року).
За таких обставин суд доходить до висновку що справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям, визначення розміру відповідальності відвідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 1 957,45 грн.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 28.02.2020 року по 11.08.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні зі служби з 28.02.2020 року по 11.08.2022 року в сумі 1 957,45 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський