21 лютого 2023 року Справа № 160/589/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними дій та стягнення 8179 грн., -
10.01.2023р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради та просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в перерахунку та здійсненні виплати за 2022 рік разової грошової допомоги позивачеві, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з відповідача на користь позивача 8179 грн. як недораховану суму виплати за 2022 рік разової грошової допомоги, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є учасником бойових дій, а тому набув право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, виплата якої проводиться до 5 травня у розмірі п'яти мінімальних пенсій, проте, як зазначає позивач, наведена допомога була виплачена йому за 2022 рік у розмірі 1491,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушує його конституційні права на соціальний захист. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанову Верховного Суду.
Ухвалою суду від 16.01.2023р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.23).
Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2023р. відзиву на позов та доказів в обґрунтування відзиву у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 16.01.2023р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач отримав 24.01.2023р. відповідно до вимог ст.ст. 124, 126, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується розпискою представника відповідача, наявною в матеріалах справи (а.с.28).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 21.02.2023р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.03.2017р., наявною у справі (а.с.18).
В червні 2022 року ОСОБА_1 була виплачена разова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік в розмірі 1491,00 грн., що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.19) та не заперечується учасниками справи.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо відмови в перерахунку та здійсненні виплати за 2022 рік разової грошової допомоги позивачеві, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням раніше виплачених сум, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій протиправними та стягнення з відповідача на користь позивача 8179 грн. як недораховану суму виплати за 2022 рік разової грошової допомоги, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням раніше виплачених сум.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551).
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №367 від 25.12.1998р. статтю 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” було доповнено частиною четвертою такого змісту:
“Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком”.
Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” згадану вище норму права викладено в такій редакції:
“Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, з 22.05.2008р. відновлено дію ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" про виплату допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком
Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015р. також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №540 від 07.05.2022р., якою визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, з 27.02.2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу вищенаведеного вбачається, що з 27.02.2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367 (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент нарахування і виплати у червні 2022 року позивачеві одноразової грошової допомоги, діяла ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №367 від 25.12.1998р., яка передбачала виплату допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Також, слід зазначити, що за приписами статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09 липня 2003 року встановлено, що мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.28 вказаного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX від 02 грудня 2021 року встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2022 року - 1934 гривень.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю 3 групи внаслідок війни у 2022 році становить 9670,00 грн. (1934 грн. х 5).
Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 29.09.2020р. у зразковій справі №440/2722/20 (Пз/9901/14/20), яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно пунктів 2 та 3 Порядку № 540 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня є, зокрема, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Пунктом 5 Порядку № 540 передбачено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення - відповідно до поданої ними інформації щодо сум грошової допомоги, сформованої на підставі інформації місцевих органів соціального захисту населення та центрів по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, для проведення виплат особам, зазначеним у абзаці першому підпункту 2 пункту 3 цього Порядку, за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Отже, Мінсоцполітики перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення відповідно до поданої ними інформації щодо сум грошової допомоги.
Згідно до п.6 Порядку №540 визначено, що отримувачам грошової допомоги із числа військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, які проходять службу (крім осіб, зазначених у підпункті 1 пункту 3 цього Порядку), виплата грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на спеціальні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби.
Безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги особам із числа військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, які проходять службу, здійснюють місцеві органами соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, у спірному випадку - Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради.
Обмежуючи у Постанові № 540 розмір грошової допомоги до 5 травня у 2022 році всупереч правовій позиції Конституційного Суду України, викладеній у Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020, Кабінет Міністрів України зумовив ситуацію, в якій розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Постанови № 540, діяли з порушенням прав осіб, на яких поширюються дія норм Закону № 3551-XII.
Однак, виконання розпорядником бюджетних коштів вимог Постанови № 540 не звільняє його від відповідальності за порушення прав позивача на належний соціальний захист відповідно до вимог Закону № 3551-XII.
Проігнорувавши вищевказані правові висновки Конституційного Суду України, відповідач застосував до спірних правовідносин приписи Постанови № 540, чим допустив протиправні дії, не застосувавши норми Закону № 3551-XII.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій КЗ “Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення” Дніпропетровської обласної ради щодо виплати позивачеві суми разової грошової допомоги за 2022 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду у зразковій справі №Пз/9901/14/20.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача щодо виплати позивачеві суми разової грошової допомоги за 2022 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, суд приходить до висновку, що відповідач, провівши виплату зазначеної грошової допомоги у розмірі меншому п'яти мінімальних пенсій за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що, провівши виплату позивачеві щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2022 рік в розмірі меншому ніж передбачено ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - п'ять мінімальних пенсій за віком, відповідач порушив права та інтереси позивача на належне соціальне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачеві суми разової грошової допомоги за 2022 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій, за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, виходячи з того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо виплати позивачеві спірної грошової допомоги у наведеному розмірі, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відмова у нарахуванні та виплаті відповідної допомоги, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України").
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року N 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій, за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, слід зазначити, що в контексті спірних правовідносин суд не враховує правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у справі №580/2869/22 від 01.12.2022, оскільки такі висновки, на переконання суду, не узгоджуються з висновками, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 від 27 лютого 2020 року № 3-р/20208 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 440/2722/20, якими керується суд при ухваленні рішення при розгляді цієї справи.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8179 грн. як недораховану суму виплати за 2022 рік разової грошової допомоги, виходячи з розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням раніше виплачених сум, оскільки стягнення суми разової грошової допомоги можливе лише у разі, якщо така сума була нарахована та не виплачена, тоді як, в даному випадку, судом встановлено, що спірна разова грошова допомога у 2022 році була нарахована та виплачена позивачеві у розмірі 1491,00 грн., а тому належним способом захисту прав та інтересів позивача в такому випадку є саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві недоплачену грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої суми допомоги.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради про визнання протиправними дій та стягнення 8179 грн. - задовольнити повністю.
Визнати противоправними дії Комунального закладу "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради щодо виплати ОСОБА_1 суми разової грошової допомоги за 2022 рік, яка виплачується щорічно до 5 травня учасникам бойових дій, в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Комунальний заклад "Центр здійснення соціальних виплат та надання інформаційно-консультативної допомоги з питань соціального захисту населення" Дніпропетровської обласної ради (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 42643875) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій, за 2022 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в чинній редакції статті 12 згідно із Законом №367-ХІV від 25.12.98), з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва