м. Вінниця
21 лютого 2023 р. Справа № 120/9930/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321819) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що він був призваний на військову службу у березні 2022 року. 10.03.2022 отримав мобілізаційне розпорядження та був направлений для несення військової служби у військову частину НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України.
ОСОБА_1 вказує, що на дату призову на військову службу, так і наразі він є педагогічним працівником, а саме: вчителем української мови та літератури в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №12 Покровської міської ради Донецької області відповідно до наказу №44К-11 від 14.08.1995, що підтверджується довідкою виданою вказаною установою від 04.08.2022. На момент призову на військову службу, статус позивача як педагогічного працівника не було правовою підставою для відстрочки від мобілізації для несення військової служби, так як така підстава була закріплена у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» лише з 12.06.2022 на підставі Закону № 2196-ІX.
Позивач вважає, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в чинній редакції, з урахуванням принципу рівності усіх перед законом, він повинен бути звільненим з військової служби. З огляду на вищезазначене, ОСОБА_1 зазначає, що він звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби, посилаючись на приписи ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", однак війська частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України відповідь на його рапорт не надала.
Враховуючи вищезазначене позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо не звільнення його з військової служби.
Окрім того, разом з позовною заявою представником позивача подано клопотання про витребування у військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України копії поданого ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби; інформації щодо стану розгляду рапорту про звільнення з військової служби, поданого позивачем до командування військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України. В обґрунтування клопотання зазначене, що у позивача відсутні будь-які докази подання рапорту, а також докази того, що йому було відмовлено у звільненні з військової служби. Крім того, відповідачем не надано відповіді на адвокатський запит №24/10-1 від 24.10.2022 щодо стану розгляду його рапорту, тому сторона позивача просила витребувати такі докази у військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України.
Ухвалою суду від 05.12.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Окрім того, вирішено витребувати у військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України належним чином засвідчену копію рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та інформацію щодо розгляду такого рапорту.
22.12.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов заперечував та просив відмовити у його задоволенні повністю. Мотивуючу свою позицію відповідач вказує, що з урахуванням дії на території України правового режиму воєнного стану та правового статусу позивача - «призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період», звільнення позивача з військової служби, на даний час, можливо тільки з підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Окрім того, вимоги щодо звільнення з військової служби визначені в Положенні про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженому Указом Президента № 1115/2009 від 29.12.2009.
Однак, ані Законом №2232-ХІІ, ані Положенням № 1115/2009 не визначено такої підстави для звільнення з військової служби як «обіймання до моменту призову на військову службу посади педагогічного працівника».
При цьому, відповідач звертає увагу, що відповідно до довідки відділу кадрів військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України від 21.12.2022 №2444, виданої на виконання вимог ухвали суду від 05.12.2022, в частині витребування доказів, ОСОБА_1 взагалі за час проходження військової служби (з 15.03.2022 по 21.12.2022) не звертався до керівництва НОМЕР_3 прикордонного загону за встановленим порядком з питання звільнення його з військової служби, що, на переконання сторони відповідача, в черговий раз підтверджує відсутність будь-якої бездіяльності з його боку.
З огляду на вищезазначене, військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на їх безпідставність.
10.01.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що прийняттям Закону № 2196-ІХ та закріпленням однією з підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації педагогічних працівників ставить в нерівне становище тих педагогічних працівників, які були призвані по мобілізації на військову службу до набрання чинності вказаним Закону № 2196-ІХ та тих педагогічних працівників, яких вже після прийняття Закону № 2196-ІХ фактично неможливо призвати на військову службу.
Представник позивача вважає, що з урахуванням того, що на момент набрання чинності Закону № 2196-ІХ, який встановив додаткову підставу для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема для педагогічних працівників, трудові відносини між ОСОБА_1 та загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №12 Покровської міської ради Донецької області не закінчились, і трудовий договір продовжує свою дію, то дія Закону № 2196-ІХ повинна поширюватись позивача, як педагогічного працівника, мобілізованого до набрання ним чинності, а такі правовідносини мають бути приведені у відповідність до норм чинного законодавства.
Окрім того, у відповіді на відзив зазначається, що позивач як військовослужбовець подавав до командування військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України рапорт про звільнення з військової служби, однак номер та дату реєстрації позивачу повідомлено не було. У зв'язку із чим, представником позивача було направлено адвокатський запит №24/10-1 від 24.10.2022 щодо стану розгляду вказаного рапорту, однак відповіді на зазначений адвокатський запит отримано не було.
З огляду на зазначене представник позивача вважає доводи представника військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України необгрунтованими та безпідставними.
16.01.2023 до суду подано заперечення на відповідь на відзив, у яких представник відповідача повторно наголошує, що статус позивача як педагогічного працівника станом на 15.03.2022 не був правовою підставою для відстрочки від призову під час мобілізації, згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ. Водночас, на теперішній час в статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ відсутні правові підстави для звільнення з військової служби військовослужбовця, призваного під час мобілізації та під час дії воєнного стану, у зв'язку з наявністю у нього статусу педагогічного працівника.
25.01.2023 до суду надійшло клопотання про виправлення описки.
Ухвалою суду від 21.02.2023 задоволено частково клопотання представника позивача та виправлено описку в ухвалі суду від 05.12.2022, а саме замість найменування відповідача «військова частина НОМЕР_4 » вказано вірне «військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України».
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону № 113-ОС від 15.03.2022 ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, який прибув для подальшого проходження служби з Головного центру підготовки складу Державної прикордонної служби України, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, з 15.03.2022.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 18.03.2022 №121-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальником окремого ракетно-артилерійського відділення прикордонної комендатури швидкого реагування.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 01.11.2022 № 576-ОС позивача призначено на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника групи зенітних установок окремого ракетно-артилерійського відділення прикордонної комендатури швидкого реагування.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 16.11.2022 №648-вв ОСОБА_1 приступив до виконання службових обов'язків за посадою інспектора прикордонної служби 1 категорії - начальника групи зенітних установок окремого ракетно-артилерійського відділення прикордонної комендатури швидкого реагування з 02.11.2022.
Позивач вказує, що звертався до військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України з рапортом про звільнення з військової служби, посилаючись на те, що він є педагогічним працівником та з урахуванням чинної редакції ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має право на звільнення з військової служби.
Враховуючи те, що відповідач не розглянув його рапорт та не вчинив жодних дій щодо звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-ХІІ) установлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Порядок проходження військової служби в Державній прикордонній службі України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) та Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII .
Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Частиною 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено наступні види військової служби:
- строкова військова служба;
- військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
- військова служба за контрактом осіб рядового складу;
- військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
- військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
- військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
- військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону № 113-ОС від 15.03.2022 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого лейтинанта Вячеслава Семенова Державної прикордонної служби України.
Підстави для звільнення з військової служби визначені ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з ч. 4 ст. 26 вищезазначеного Закону, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
1) під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану):
а) у строки, визначені Указом Президента України (у строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, - для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період);
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби;
в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
ґ) через службову невідповідність;
д) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
е) у зв'язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку;
2) під час воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому дію воєнного стану на території України було неодноразову продовжено.
Так, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022 (далі - Указ № 133/22), затвердженого Законом України № 2119-IX від 15.03.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 259/2022 від 18.04.2022 (далі - Указ № 259/22), затвердженого Законом України № 2212-IX від 21.04.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 17.05.2022, яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, та Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №212-IX), строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженого Законом України №2500-IX від 15.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженого Законом України № 2738-IX від 16.11.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Відтак, з урахуванням дії на території України режиму воєнного стану а правового статусу позивача, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, суд зазначає, що звільнення ОСОБА_1 з військової служби можливо тільки на підставах, визначених п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Однак, серед положень п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ відсутня така підстава для звільнення з військової служби як наявність в особи статусу педагогічного працівника закладу загальної середньо освіти, що не заперечується стороною позивача.
Водночас, представник позивача посилається на те, що 14.04.2022 прийнято Закон України №2196-ІХ «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації деяких категорій громадян.
Зазначеним законом абзаци другий та третій частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» викладено у новій редакції. Так, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
- здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
- наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
Суд звертає увагу, що положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», з урахуванням внесених змін, не встановлюються наявність додаткових підстав для звільнення з військової служби для осіб, яких призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Щодо посилань представник позивача на висновки Конституційного Суду щодо дії нормативно-правового акту в часі, суд зазначає, що згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Таким чином, нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
У межах спірних правовідносин спірним є питання щодо наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, а не пом'якшення чи скасування відповідальності позивача, відтак до спірних правовідносин застосовуються закони та нормативно-правові акти, які є чинними на момент виникнення таких спірних правовідносин.
Водночас, на момент призову ОСОБА_1 на військову службу, ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містила положень про відстрочення педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Окрім того, суд вважає, що у даному випадку щодо позивача не порушено принцип рівності і справедливості. Адже ст. 24 Конституції України визначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відтак, розширення законодавцем кола осіб, які мають право на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не свідчить про те, що до позивача застосовано дискримінацію в розумінні ст. 24 Конституції України.
Отже, суд відхиляє доводи представника позивача в цій частині.
Окрім того, п. 288 Положення №1115/2009 визначено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом адміністративного позову представник позивача вказує, що ОСОБА_1 подав до свого командування рапорт про звільнення з військової служби, однак не отримав відповіді на вказаний рапорт. Однак враховуючи відсутність у позивача будь-яких доказів щодо направлення та/або отримання такого рапорту військовою частиною НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, а також не надання відповідачем відповіді на адвокатський запит, представник позивача подав клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі витребувано у військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України та зобов'язано надати суду, у строк визначений для подання відзиву належним чином засвідчену копію рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та інформацію щодо розгляду такого рапорту.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву довідку військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України від 21.12.2022, відповідно до якої сержант ОСОБА_1 до керівництва НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) рапорт з питань звільнення його з військової служби, в період з 15.03.202 по теперішній час, не звертався.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивачем не надано жодних доказів звернення до свого безпосереднього керівника із рапортом про звільнення, за змістом позову та клопотання про витребування доказів позивач навіть не посилається на дату, коли такий рапорт було подано відповідачу, відтак, факт звернення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України не підтверджено будь-якими доказами.
У свою чергу, сторона відповідача заперечує те, що з моменту зарахування у списки особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України по момент звернення позивача до суду, ОСОБА_1 звертався у встановленому порядку із рапортом щодо звільнення його з військової служби.
Отже, за сукупністю встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" , "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
Водночас, встановлена судом неповнота з'ясування обставин справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та помилкове застосування відповідачем норм матеріального права при вирішенні питання про притягнення позивача до відповідальності є безумовною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, що у свою чергу виключає необхідність надання оцінки іншим аргументам відповідача, наведеним у відзиві на позовну заяву, та поясненнях, наданих під час розгляду справи по суті.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Рішення в повному обсязі сформовано: 21.02.2023.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна