м. Вінниця
22 лютого 2023 р. Справа № 120/104/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036)
Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40030)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач 2) про (з урахуванням уточненої позовної заяви) визнання неправомірним та скасування рiшення відповідача 2 вiд 07.09.2022 року № 023830016101 про вiдмову в призначеннi позивачеві пенсiї за віком та зобов'язання вiдповiдача 1 призначити позивачу пенсiю з 31.08.2022 року згідно ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зарахувавши позивачеві до страхового стажу період його роботи з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 31.08.2022 року звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності заяву позивача передано на розгляд відповідача 2. За результатами опрацювання наданих позивачем документів, відповідачем 2 прийнято рішення № 023830016101 від 07.09.2022 року про відмову в призначенні пенсії за віком. Підставою для прийняття вказаного рішення слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу, оскільки відповідачем 2 до такого не зараховано період роботи позивача з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року, адже згідно трудової книжки НОМЕР_2 на відповідній печатці відсутній код ЄДРПОУ, а також не зараховано період військової служби у зв'язку з невірним зазначенням в довідці № 114 від 26.02.2019 року підстави її видачі. Після надання позивачем додаткових документів щодо проходження військової служби не зарахованим є лише стаж за період 03.02.1987 року по 02.12.1997 року. Вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком необґрунтованим та протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 09.01.2023 року дану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
11.01.2023 року за вх.№ 1426/23 позивачем до суду позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 16.02.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача 2 витребувано належним чином засвідчені матеріали пенсійної справи позивача.
01.02.2023 року до суду за вх.№ 4329/23 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції, відповідач зазначає, що відповідно до п. 2.22 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.07.1994 №379 внесено зміни до п.4.2. Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643, внаслідок яких п. 4.2. було доповнено абзацом такого змісту: «На печатках і штампах суб'єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію». Оскільки, на печатці підприємства на записі в трудовій книижці позивача відсутній код ЄДРПОУ, а уточнюючих довідок позивачем додатково не подано відсутні правові підстави для зарахування періоду його роботи з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року до страхового стажу. Крім того, відповідач зазначає, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення від 20 серпня 2014 р. № 413» від 8 вересня 2016 року № 602 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абз. 2, 3 п. 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або установи, закладу розташоване безпосередньо у районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками установ, закладів подаються на розгляд комісії у місячний строк після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або установи, закладу чи призначення їх на відповідні посади. Стаж, який дає позивачу право на призначення пенсію за віком згідно інформації в реєстрі застрахованих осіб склав 11 років 1 місяць 17 днів, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії. Таким чином, прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні позивачеві дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 115 Закону №1058-IV.
07.02.2023 року за вх.№5191/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, однак в силу положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Відтак суд не приймає до розгляду та не бере до уваги під час ухвалення рішення по суті відповідь позивача на відзив.
Суд зауважує, що відповідачем 2 ухвала про відкриття провадження отримана 02.02.2023 року, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, довідкою від 02.02.2023 року, відповідно до якої, ухвала про відкриття провадження та матеріали позовної заяви надіслано відповідачеві 2 через підсистему "Електронний суд" в його електронний кабінет.
17.02.2023 року за вх.№7022/23 до суду від відповідача 1 надійшла заява про долучення додаткових доказів.
17.02.2023 року за вх.№7213/23 до від відповідача 2 надійшли пояснення щодо надання витребуваних доказів, водночас правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, відтак суд, керуючись приписами КАС України, розглядає справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
31.08.2022 року позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ".
На момент звернення із заявою позивач досяг 56-річного віку.
За принципом екстериторіальності вказану заяву передано на розгляд відповідача 2.
Опрацювавши заяву позивача, відповідачем 2 07.09.2022 року прийнято рішення №023830016101 про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - не менше 25 років, оскільки за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності позивача з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року, адже запис в трудовій книжці за цей період засвідчений печаткою, на відтиску якої відсутній ідентифікаційний код підприємства; також згідно довідки №114 від 26.02.2019 року не зараховано період військової служби, оскільки в довідці невірно зазначено підставу видачі. Таким чином страховий стаж позивача становить 11 років 1 місяць 17 днів.
Позивач не погоджуючись з таким рішення відповідача 2, звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови і порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлюються законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Отже, передумовою призначення пенсії на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
З матеріалів справи вбачається, рішенням від 07.09.2022 року №023830016101 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Підставою для відмови слугувала відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-IV. При цьому, відмовляючи в призначенні позивачеві пенсії за віком, відповідач не зарахував до страхового стажу період його роботи з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року, адже запис в трудовій книжці за цей період засвідчений печаткою, на відтиску якої відсутній ідентифікаційний код підприємства, а також - період військової служби у зв'язку з невірним зазначенням в довідці №114 від 26.02.2019 року підстави її видачі.
Однак згідно наданого розрахунку страхового стажу відповідачем 2 зараховано до страхового стажу позивача період його військової служби з 09.11.1984 року по 20.11.1986 року, який частково й відображений в довідці №114.
Отже, спірним є лише період роботи позивача з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року.
Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 вбачається, що протягом вказаного періоду останній працював водієм автомобіля 3 класу у Вінницькому СУМ "Гидроремстроймеханизация" (мовою оригіналу), яке перейменовано у Вінницьке спецуправління механізації "Винницяагротехпищемаханизация" (мовою оригіналу), а також в подальшому реорганізовано в Орендне спеціалізоване підприємство "Подольськагропищеремстрой" (мовою оригіналу), про що внесені записи №2 та №5.
Однак, відповідач 2 не вважає зазначені відомості такими, що підтверджують наявність страхового стажу за вказаний період через відсутність коду ЄДРПОУ на печатці, якою засвідчені вищевказані записи в трудовій книжці позивача.
Оцінюючи такі посилання відповідача, суд зазначає наступне.
У відповідності до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", норми якого були чинними на час роботи позивача, підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Вимог щодо зазначення на печатці ідентифікаційного коду юридичної особи зазначений Закон не містив.
Опис печаток і штампів був визначений у р. 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 року № 643 (далі - Інструкція № 643). На час її прийняття вимога про зазначення на печатці ідентифікаційного номеру була відсутня.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року № 276 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності (далі - Положення № 276), яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб'єкту господарювання під час його державної реєстрації.
Так, у відповідності до абз. 3 п. 11 Положення № 276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
У зв'язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 липня 1994 року № 379 були внесені зміни до Інструкції № 643, зокрема, п. 4.2 вказаної інстанції було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб'єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.
Разом з тим, зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб'єктів підприємницької діяльності обов'язку здійснити заміну печатки у зв'язку із встановленням новим вимог до її оформлення.
В подальшому Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, п. 7 якого передбачено, що ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах. Водночас, в даному випадку йдеться лише про звітні та облікові документи, в той час як трудова книжка не відноситься до жодних з них.
З 01.01.2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч. 7 ст. 58 якого на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Положеннями п. 4 р. IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.
Отже, фактично на час роботи позивача на з 03.02.21987 року 03.12.1997 року не ставились вимоги щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.
При цьому, ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком. Встановлення такого критерію відповідачем, у даному випадку, не обумовлено жодним нормативно-правовим актом, а тому пенсійний орган діяв поза межами правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції України.
Суд звертає увагу на позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, відповідно до якої "підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці".
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Судом встановлено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
З аналізу наведених норм вбачається, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, наявність ідентифікаційного коду на печатці підприємства на записах про прийняття на роботу та звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача з момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем 2 при здійсненні перерахунку пенсії з моменту призначення пенсії за віком.
За таких обставин, суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення відповідача 2 від 07.09.2022 року №023830016101 про відмову позивачеві в призначенні пенсії за віком.
Таким чином, суд зазначає, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню саме у спосіб визнання протиправним (а не неправомірним як просить позивач) та скасування рішення відповідача 2 від 07.09.2022 року №023830016101.
З огляду на викладене та враховуючи протиправність рішення відповідача 2 та його скасування, яким порушуються основоположні права позивача, суд вважає можливим зобов'язати відповідача 1 зарахувати період роботи позивача з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання вiдповiдача 1 призначити позивачу пенсiю з 31.08.2022 року згідно ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то, виходячи із обставин цієї справи, суд доходить до висновку, що відповідачу 1 для вирішення питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком необхідно дослідити та надати оцінку умовами, що виникли у зв'язку з розглядом даної справи.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 31.08.2022 року про призначення пенсії за віком на підставі ст.115 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
Також суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про підприємства в Україні", Господарським кодексом України, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637, Інструкцією про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів №643, Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та про реєстраційний збір за державну реєстрацію підприємницької діяльності №276, Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України №118 та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 07.09.2022 року № 023830016101.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 03.02.1987 року по 03.12.1997 року та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2022 року про призначення пенсії за віком та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області області (вул. Пушкіна, 1, м. Суми, 40030, код ЄДРПОУ 21108013)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.02.2023 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна