15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 712/10956/16-к
провадження № 51-3095км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 42015250000000197, щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Згідно з вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2021 року ОСОБА_10 засуджено і за ч. 1 ст. 171 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; ч. 2 ст. 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки.
Початок терміну відбуття покарання ОСОБА_10 ухвалено рахувати з моменту його затримання.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди відповідно 20 000 грн і 15 000 грн.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 20 червня 2022 року зазначений вирок залишив без зміни.
ОСОБА_10 , будучи обізнаним, що розпочато кримінальне провадження стосовно нього, винесено повідомлення про підозру, обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з'являвся, не прибував на судові виклики без поважної причини більше як два рази, тому суд здійснював спеціальне судове провадження, що відповідає вимогам ст. 323 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК).
За вироком суду ОСОБА_10 визнано винним в умисному перешкоджанні законній професійній діяльності журналіста та перевищенні влади, тобто в умисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходили за межі наданих їй прав та повноважень, що завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним та громадським інтересам і супроводжувалися насильством, застосуванням спеціальних засобів, болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, за нижченаведених обставин.
Так, ОСОБА_10 , обіймаючи згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) від 29 грудня 2008 року № 1989 о/с посаду командира батальйону міліції особливого призначення «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області (далі - БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області), маючи спеціальне звання полковника міліції, з огляду на займану посаду як представник влади, що займає відповідальне становище в системі правоохоронних органів, наділений спеціальними владними повноваженнями, будучи службовою особою, не дотримуючись вимог Конституції України, Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-12 «Про міліцію» (далі - Закон № 565-12) та своїх функціональних обов'язків, всупереч інтересам служби, діючи умисно, перевищуючи надані йому службові повноваження, не маючи жодних підстав, передбачених чинним законодавством України, порушуючи статті 12, 14 Закону № 565-12 та Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 року № 49, вчинив дії, виконання яких можливе лише за наявності особливих і відсутніх у цьому випадку умов - в особливих випадках, з особливого дозволу та з додержанням особливого порядку.
Виходячи з наведених норм законодавства та переліку обов'язків і повноважень, командир БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_10 під час охорони громадського порядку, на час вчинення зазначеного злочину, відповідно до ч. 3 ст. 18, Примітки 1 ст. 364 КК (у редакції Закону від 7 квітня
2011 року № 3207-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом від 18 квітня 2013 року № 222-VII) був представником влади - працівником правоохоронного органу.
З 21 листопада 2013 року в Україні у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України розпорядження щодо призупинення процесу підготовки до укладення Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом розпочалися акції протесту, які проходили і в м. Черкасах.
27 січня 2014 року близько 00:15 на Соборну площу напроти Будинку рад в
м. Черкаси з м. Києва прибули учасники громадського руху «Автомайдан» з метою проведення мирної акції протесту щодо звільнення затриманих 23-24 січня
2014 року осіб.
На площі, крім мирних громадян, також були присутні як журналіст інтернет-видання «Прес Центр» ОСОБА_11 , телеоператор телеканала ТРК «Вікка» ОСОБА_12 та спеціальний кореспондент ТОВ «НІС» ТК «ІНТЕР» ОСОБА_13 , які виконували свої функціональні обов'язки, передбачені, зокрема, Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII.
У цей час біля будівлі Будинку рад зі сторони вул. Байди Вишневецького перебували в повному складі співробітники БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області під керівництвом ОСОБА_10 , який разом із підпорядкованим йому батальйоном, за вказівкою начальника міліції громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_14 , перейшов у підпорядкування УМВС України в Черкаській області.
У період з 00:15 до 00:30 командир БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області ОСОБА_10 , перебуваючи на Соборній площі в м. Черкасах, незважаючи на свій обов'язок служити закону, бути відданим народові України, суворо дотримуватися Конституції України, чинного законодавства України, у тому числі Закону № 565-12, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, функціональних обов'язків, виконувати присягу, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи з мотивів власного кар'єризму, з метою одержання неправомірної вигоди для себе у вигляді просування по службі, перевищуючи надану йому владу, вчинив дії, які явно виходили за межі наданих йому прав та повноважень: безпосередньо, в категоричній формі віддав наказ підлеглим працівникам батальйону міліції із застосуванням спеціальних засобів - гумових кийків та наручників розпочати силовий розгін та затримання учасників акції протесту.
На виконання цього наказу співробітники підпорядкованого ОСОБА_10
БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області почали рух із займаних раніше позицій, відтісняючи мітингувальників із Соборної площі. При цьому щодо учасників мирної акції, які без спротиву намагались якнайшвидше залишити територію Соборної площі, співробітники БМОП «Беркут» ГУМВС України в Луганській області, не маючи законних підстав для застосування фізичної сили та спеціальних засобів, визначених статтями 12, 14 Закону № 565-12, з порушенням Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, явно виходячи за межі наданих їм під час охорони громадського порядку прав і повноважень, застосували без попередження про намір застосування фізичну силу та наявні спеціальні засоби.
У цей час ОСОБА_10 , безпосередньо спостерігаючи за вказаними протиправними діями співробітників підпорядкованого йому батальйону, будучи наділеним владою представника державного органу виконавчої влади - працівника правоохоронного органу під час виконання службових обов'язків з охорони громадського порядку, який має діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, усвідомлюючи, що затримані особи не чинять спротиву підлеглим йому працівникам, усупереч вищевказаним нормам Конституції України, Закону № 565-12, порушуючи пункти 52, 211, 215 Статуту патрульно-постової служби міліції України, маючи як безпосередній керівник реальну можливість припинити протиправні дії своїх підлеглих, не вжив жодних заходів, спрямованих на припинення злочинних дій невстановлених працівників батальйону, не забезпечив особистої недоторканості затриманих осіб, не захистив їх прав, свобод та законних інтересів, при цьому не надавши їм жодної допомоги, а тільки здійснював керівництво батальйоном міліції та умисно і цілеспрямовано надавав незаконні вказівки на вчинення його підлеглими неправомірних дій, спрямованих на перевищення службових повноважень, що супроводжувалося насильством.
Так, ОСОБА_13 невстановленому працівнику БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області без вчинення опору пред'явив посвідчення кореспондента ТОВ «НІС» ТК «ІНТЕР», однак співробітники вказаного батальйону протягом тривалого часу завдавали йому ударів гумовим кийком по потилиці, голові, тулубі, кінцівках, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку.
Під час зазначених подій невстановлені працівники БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області заподіяли тілесні ушкодження таким особам:
ОСОБА_7 в результаті завдання ударів гумовим кийком по голові, гомілці лівої ноги та лівому плечу було заподіяно тілесні ушкодження у вигляді перелому передньої стінки правої лобної пазухи, перелом головки лівої малогомілкової кістки, які згідно з висновком експерта від 16 квітня 2014 року № 738 належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, а також рани м'яких тканин обличчя та голови, перелом носової кістки, крововиливи повік правого ока, грудної клітки, лівої верхньої кінцівки та лівої нижньої кінцівки, які за вказаним висновком експерта належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;
ОСОБА_8 було завдано ударів по голові та заподіяно тілесні ушкодження у вигляді крововиливів, гематоми обличчя, лівої плечової ділянки, крововиливу м'яких тканин грудної клітки зліва, які згідно з висновком експерта від 21 травня
2014 року № 999 належать до категорії легких тілесних ушкоджень;
ОСОБА_15 в результаті завдання удару гумовою палицею по голові та іншим частинам тіла заподіяно тілесні ушкодження у вигляді рани м'яких тканин голови, а також крововилив (гематома), травматичний набряк м'яких тканин лівої верхньої кінцівки, які за висновком експерта від 18 лютого 2014 року № 307 належать відповідно до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та легких тілесних ушкоджень;
ОСОБА_16 гумовими кийками завдано ударів по голові, грудній клітці, ребрах та заподіяно тілесні ушкодження у вигляді крововиливу нижньої повіки правого ока, саден правої кисті та правого променево-зап'ясткового суглоба, які згідно з висновком експерта від 29 січня 2014 року № 12 належать до категорії легких тілесних ушкоджень.
Крім того, невстановлений співробітник БМОП «Беркут» пошкодив відеокамеру журналіста - телеоператора ТОВ ТРК «ВІККА» ОСОБА_12 , який був одягнутим у жилет салатового кольору з написом «Преса».
Крім того, ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що директор ПП «Видавничий Дім» ОСОБА_11 , який був одягнутим у жилет салатового кольору з написом «ПРЕСА» та в законний спосіб за допомогою відеокамери «SONY DSR-40» проводив зйомку акції протесту, є журналістом, діючи умисно й цілеспрямовано, маючи на меті створити перепони щодо одержання, використання та поширення інформації, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, перевищуючи владу, підійшовши до останнього, вимагав припинити відеозйомку та наказав вимкнути відеокамеру, що ОСОБА_11 вимушений був зробити.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8
- адвокат ОСОБА_9 просить скасувати постановлену щодо ОСОБА_10 ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м'якості.
Зі змісту скарги також убачається, що представник потерпілих не погоджується з вироком суду першої інстанції.
Суть доводів представника зводиться до тверджень про те, що цивільний позов у кримінальному провадженні вирішено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме ст. 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суд невмотивовано стягнув моральну шкоду тільки з ОСОБА_10 , не повною мірою врахував обсяг і характер страждань потерпілих та безпідставно значно зменшив розмір моральної шкоди, яку просили стягнути ОСОБА_7 та ОСОБА_8 солідарно з ОСОБА_10 , Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - ГУНП в Луганській області) та МВС України.
На думку захисника, розмір стягнутої на користь потерпілих моральної шкоди не відповідає встановленим обставинам справи та причинно-наслідковому зв'язку між злочином і моральними стражданнями.
Вважає, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, порушив вимоги ст. 62 та частин 1, 5
ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), неправильно застосував ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) і дійшов помилкового висновку про те, що ГУНП в Луганській області та МВС України не набули статусу співвідповідачів через незаявлення потерпілими та їх представником клопотань про залучення цих юридичних осіб співвідповідачами. Зауважує, що ОСОБА_10 був працівником ГУ МВС України в Луганській області, перебував у підпорядкуванні УМВС України в Черкаській області та вчинив злочини під час виконання своїх службових обов'язків, а тому ГУНП в Луганській області та МВС України мають відшкодовувати шкоду, завдану діями свого працівника.
Також захисник не погоджується з призначеним ОСОБА_10 покаранням і вважає, що воно не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.
Наголошує, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом, формально провів апеляційний розгляд, відповідним чином не перевірив доводів, викладених у скарзі сторони захисту, і не дав на них вичерпних відповідей.
Крім того, цей суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, зокрема висновків судово-медичних експертиз від 16 квітня 2014 року № 738 та від 21 травня 2014 року № 999.
Вважає, що ухвала не відповідає приписам ст. 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник засудженого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги представника потерпілих у частині призначеного засудженому покарання та частково підтримав касаційну скаргу, вважав за можливе скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову.
Прокурор частково підтримала касаційну представника потерпілих, просила скасувати судові рішення щодо ОСОБА_10 в частині вирішення цивільного позову і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Мотиви Суду
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями
412-414 цього Кодексу.
Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 365 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорено.
Доводи представника потерпілих у касаційній скарзі про те, що призначене
ОСОБА_10 покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, на думку колегії суддів, не є слушними.
Статтею 414 КПК передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до вимог закону покарання є заходом примусу, значення якого для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й справедливістю, проявом якої є домірність.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають обов'язковому врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час призначення покарання ОСОБА_10 суд першої інстанції керувався наведеними нормами матеріального права.
При цьому суд урахував тяжкість вчинених злочинів, дані про особу винного, який раніше не судимий, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а тому дійшов правильного висновку про обрання покарання у виді обмеження та реального позбавлення волі в межах санкцій ч. 1 ст. 171, ч. 2 ст. 365 КК і за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК.
Слід зауважити, що суд призначив ОСОБА_10 покарання не
в мінімальних межах санкцій статей, за якими його засуджено. Зокрема, за ч. 1
ст. 171 КК ОСОБА_10 було призначено максимальне покарання, передбачене санкцію зазначеного закону, а за ч. 2 ст. 365 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки (санкція передбачає позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років).
Крім того, аналогічні доводи представника потерпілих про невідповідність призначеного місцевим судом ОСОБА_10 покарання тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м'якості були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції та з наведенням обґрунтованих мотивів визнані безпідставними. Колегія суддів з такими висновками погоджується.
Так, апеляційний суд слушно визнав безґрунтовними посилання представника потерпілих як на підставу для призначення більш суворого покарання ОСОБА_10 на те, що кримінальне правопорушення вчинено внаслідок перевищення влади і службових повноважень із застосуванням насильства, спеціальних засобів та дій, що ображають гідність потерпілих, а також з метою ненадання розголосу таким незаконним діям, оскільки зазначені обставини є кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, і не можуть бути додатково враховані під час призначення покарання.
Також, як правильно зауважив цей суд, та обставина, що ОСОБА_10 воює проти України в рядах ополчення «ЛНР», не стосується цього кримінального провадження і є предметом перевірки та оцінки органом досудового розслідування.
Доводи представника потерпілих стосовно неврахування судом у ході призначення покарання ОСОБА_10 обставин вчинення ним злочину, цінності суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкості наслідків та форми вини позбавлені підстав.
Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи скарги про неправильне застосування судом положень ч. 1 ст. 70 КК і необхідність застосування ч. 2 вказаної норми.
Відсутність пом'якшуючих покарання обставин не є підставою для призначення ОСОБА_10 більш суворого покарання за ч. 2 ст. 365 КК та остаточного покарання згідно з положеннями ч. 2 ст. 70 КК.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_10 покарання є законним, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення ним нових злочинів.
Правових підстав уважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів не вбачає.
Разом з цим колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги представника потерпілих про порушення вимог закону під час розгляду судом цивільного позову.
Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Статтею 62 КПК передбачено, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом. Права та обов'язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Як убачається з матеріалів провадження, потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заявили цивільний позов про стягнення моральної шкоди солідарно до
ОСОБА_10 , ГУНП в Луганській області та МВС України, оскільки злочин було вчинено ОСОБА_10 під час виконання ним своїх службових обов'язків.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на момент скоєння злочину ОСОБА_10 був працівником ГУ МВС України в Луганській області та за вказівкою начальника міліції громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_14 перебував у підпорядкуванні УМВС України в Черкаській області і вчинив злочини під час виконання своїх службових обов'язків. Саме тому позов потерпілі
ОСОБА_7 і ОСОБА_8 пред'явили солідарно до ОСОБА_10 , ГУНП в Луганській області та МВС України як структури роботодавця засудженого.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 і
ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди відповідно 20 000 грн та 15 000 грн.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду, зазначив, що місцевий суд ухвалив рішення про стягнення моральної шкоди виключно в межах цивільного позову, обвинувального акта та заявлених клопотань, оскільки ні потерпілі, ні їхній представник не заявляли перед судом клопотань про залучення ГУНП в Луганській області та МВС України співвідповідачами і вони не були визнані відповідачами під час досудового розслідування та судового розгляду.
Колегія суддів уважає ці висновки судів передчасними й такими, що не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на нижчезазначене.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
У частині 1 ст. 1172 ЦК зазначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
За змістом ст. 1174 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
З урахуванням положень статей 1172, 1174 ЦК для покладення на юридичну особу відповідальності за наслідками вчинення кримінального правопорушення необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності, так і спеціальних, зокрема, перебування у трудових (службових) відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Суд установив, що на момент скоєння злочину ОСОБА_10 згідно з наказом МВС України від 29 грудня 2008 року № 1989 о/с обіймав посаду БМОП «Беркут» при ГУМВС України в Луганській області, за вказівкою начальника міліції громадської безпеки ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_14 перебував у підпорядкуванні УМВС України в Черкаській області та вчинив злочини під час виконання своїх службових обов'язків, тобто шкода була завдана ним під час виконання своїх службових обов'язків. Отже, обов'язок відшкодувати потерпілим шкоду, завдану ОСОБА_10 , покладається на роботодавця - ГУНП в Луганській області та МВС України.
Аналіз висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові
від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), дає підстави стверджувати, що ГУНП в Луганській області та МВС України можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Вивчення положень ст. 51 ЦПК та сталої судової практики (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц,
від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада
2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі
№ 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня
2019 року у справах № 552/91/18, 554/9144/17) вказує на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції про стягнення моральної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 тільки з
ОСОБА_10 не ґрунтується на вимогах закону. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із таким рішенням місцевого суду з огляду на незалучення ГУНП в Луганській області та МВС України співвідповідачами,дійшов помилкового висновку про правильне вирішення цим судом цивільного позову. Ухвалюючи таке рішення з формальних міркувань, суд не розглянув доводів скарги по суті.
Оскільки суд, вирішуючи цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди, не взяв до уваги вимог статей 1172, 1174 ЦК, не врахував усіх обставин справи і того, що ОСОБА_10 вчинив злочин під час виконання своїх службових обов'язків, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, кримінальне провадження - направленню на новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а касаційна скарга - задоволенню частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8
- адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 червня 2021 року й ухвалу Черкаського апеляційного суду від 20 червня 2022 року щодо ОСОБА_10 в частині вирішення цивільного позову про стягнення з
ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди відповідно 20 000 грн та 15 000 грн скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті судові рішення щодо ОСОБА_10 залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_17 ОСОБА_3