16 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 676/2920/16-к
провадження № 51-785км22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча ОСОБА_1 ,
судді: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
засуджена ОСОБА_6 ,
потерпіла ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 17 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12014240070000450, стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася та проживає в АДРЕСА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 383 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_6 ,посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, виклала вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження за всіма епізодами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за відсутності події кримінальних правопорушень.
На обґрунтування своєї вимоги ОСОБА_6 посилається на те, що кримінальне провадження стосовно неї сфабриковано працівниками прокуратури та поліції у відповідь на її правозахисну діяльність; під час досудового розслідування та судового розгляду будо допущено численні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Щодо обвинуваченняза ч. 1 ст. 125 КК України зазначає, що належних доказів її винуватості немає, вирок ґрунтується на припущеннях; її винуватість ні досудовим слідством, ні судом не доведено, в її діях відсутні подія та склад інкримінованого правопорушення.Насправді саме ОСОБА_7 спровокувала конфлікт, напала на неї та спричинила тілесні ушкодження, а не навпаки; це відбувалося у зв'язку з її правозахисною діяльністю. На місце події прибула слідчо-оперативна група, яка проводила слідчі дії, однак ці матеріали, у тому числі пояснення очевидців події, зникли з кримінального провадження, а записи з відеокамер спостереження, встановлених на прилеглих будинках, досліджено не було. Слідчий ОСОБА_8 всупереч вимогам ст. 39 КПК України був призначений не керівником органу досудового розслідування, а заступником начальника СВ Кам'янець-Подільського ВП ГУПН в Хмельницькій області. Слідчу групу створено не було. Судом не доведено, що виявлені експертом тілесні ушкодження у ОСОБА_7 завдано під час події 25 березня 2014 року та спричинені саме обвинуваченою, наявні розбіжності щодо ушкоджень у довідці травматолога та висновку експерта. Крім того, з вступної частини висновку експерта вбачається, що особу обстежуваної ОСОБА_7 встановлено не за паспортом чи іншим документом, а засвідчено слідчим СВ Кам'янець-Подільського МВ УМВС України, тому цей доказ є недопустимим.
Щодо обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України зазначає, що суд правильно виправдав її на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з тим, що в судовому засіданні не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому її обвинувачено. Але оскільки мотиви виправдання є неповними та не відповідають всім обставинам справи, з урахуванням фактів грубого порушення норм КПК України під час досудового розслідування, вважає, що вирок в цій частині також підлягає скасуванню.
Стверджує, що сторона обвинувачення фактично не здійснила відкриття обвинуваченій ОСОБА_6 матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, встановлений слідчим суддею строк на ознайомлення з матеріалами провадженнябув явно недостатнім, ухвала слідчого судді постановлена з порушеннями вимог закону; обвинувачення пред'явлено та обвинувальний акт підписано не повноважним слідчим, оскільки в матеріалах справи відсутнє доручення на проведення досудового розслідування; всі процесуальні дії та рішення вчинено стороною обвинувачення поза межами строків досудового розслідування. Пред'явлене обвинувачення не відповідає правовій кваліфікації; за окремими епізодами службового підроблення є не скасовані постанови про закриття кримінальної справи в частині пред'явленого обвинувачення; речові докази є недопустимими; потерпілі із заявою про вчинення ОСОБА_6 злочину до правоохоронних органів не звертались; заяви про залучення їх як потерпілих відсутні. Судами не було досліджено обставини та вказівки суду, зазначені в ухвалах, якими справу було тричі повернуто на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд.
Щодо обвинувачення за ч. 1 ст. 383 КК України погоджується із висновком суду про її виправдання, при цьому вважає, що суд мав встановити, що не доведено подію кримінального правопорушення, та послатися як на підставу виправдання на п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Стверджує, що конфлікт був спровокований саме суддею ОСОБА_9 . Указує, що її було притягнуто до адміністративної відповідальності за цим епізодом. Суд не врахував, що справу за її обвинуваченням за ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) постановою апеляційного суду Хмельницької області від 12 лютого 2016 року закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події та складу правопорушення.
Зміст судових рішень і встановлені судами обставини кримінального провадження
За вироком Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 17 вересня 2021 року ОСОБА_6 :
- засудженоза ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт тривалістю 150 годин, а на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1. ст. 49 КК України звільнено від призначеного покарання в зв'язку з закінченням строків давності;
- виправдано за ч. 1 ст. 366 КК Українина підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;
- виправдано за ч. 1 ст. 383 КК Українина підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
За вироком ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 25 березня 2014 року близько 12:00 у м. Кам'янці-Подільськомупід час словесного конфлікту із потерпілою ОСОБА_7 , який виник між ними на ґрунті довготривалих неприязних відносин, умисно завдала останній близько чотирьох ударів руками та парасолькою у голову та обличчя, чим спричинила тілесні ушкодження у виді чотирьох синців в лобній ділянці справа з розповсюдженням на верхнє повіко правого ока, в тім'яній ділянці справа, в скроневій ділянці зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що привели до короткочасного розладу здоров'я. Надалі ОСОБА_6 завдала ОСОБА_7 близько двох ударів парасолькою у спину, чим спричинила останній тілесні ушкодження у виді синяка в поперековій ділянці справа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Також органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у тому, що вона, перебуваючи на посаді головного спеціаліста-інспектора інспекції з контролю за санітарним станом у місті виконавчого комітету Кам'янець-Подільської міської ради,будучи службовою особою, достовірно знаючи, що пояснення свідків - очевидців події в подальшому можуть бути використані як докази під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, з метою створення доказової бази, вчинила службове підроблення.
Так, у липні - вересні 2007 року ОСОБА_6 внесла у протоколи про вчинення адміністративних правопорушень громадянами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та іншими завідомо неправдиві відомості про те, що порушники від підпису відмовилися, хоча вони не були присутніми під час складання протоколів. Також ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що ОСОБА_16 не був свідком зазначених у протоколах адміністративних правопорушень,внесла неправдиві відомості про те, що він був свідком, зазначивши його адресу проживання, та підробила підписи від його імені.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у тому, що вона, маючи вищу юридичну освіту та тривалий стаж в сфері правозастосування, будучи достовірно обізнаною про настання кримінальної відповідальності за завідомо неправдиве повідомлення про злочин за ст. 383 КК України, 30 липня 2015 року близько 09:30 в м. Кам'янці-Подільському звернулась особисто до органу внутрішніх справ - Кам'янець-Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області із завідомо неправдивим письмовим повідомленням про умисне нанесення їй тілесних ушкоджень, при цьому, виконала це повідомлення власноручно та сама подала його слідчому органу з завідомо неправдивою інформацією про те, що нібито того ж дня близько 08:50 ОСОБА_9 у приміщенні суду умисно завдав їй два удари дверима архіву у живіт, чим спричинив тілесні ушкодження, що не відповідало дійсності і насправді не було. Далі, внаслідок такого завідомо неправдивого повідомлення про злочин слідчий цього правоохоронного органу зареєстрував його у журналі реєстрації заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, а в подальшому вніс ці неправдиві відомості про злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, до ЄРДР та розпочав кримінальне переслідування, тобто проводив розслідування за неправдивим повідомленням ОСОБА_6 про злочин, якого насправді не було.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2022 рокуапеляційні скарги прокурора і потерпілого ОСОБА_9 залишено без задоволення, апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 задоволено частково. Вирок суду першої інстанції змінено, перекваліфіковано дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 на ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіттривалістю 60 годин. На підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1. ст. 49 КК України ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання в зв'язку з закінченням строків давності. В іншій частині вирок залишено без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
У засіданні Суду ОСОБА_6 підтримала свою касаційну скаргу, прокурор та потерпіла заперечили проти її задоволення.
Мотиви суду
Щодо обвинуваченняза ч. 1 ст. 125 КК України
Відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Верховний Суд є судом права, а не факту, та згідно з вимогами ст. 433 КПК України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Мотивуючи свою скаргу, засуджена оспорює, у тому числі, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлені судові рішення. Надаючи власну оцінку доказам, засуджена по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.
Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках - і суду апеляційної інстанції.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, Суд виходить з фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні. Касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у спричиненні потерпілій легкого тілесного ушкодження зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.
Так, обвинувачена ОСОБА_6 у суді першої інстанції своєї вини не визнала, вказала, що умисних тілесних ушкоджень ОСОБА_7 не завдавала, лише відштовхнула її в момент, коли остання на неї напала.
Однак, як встановив суд першої інстанції, ці показання обвинуваченої спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів.
Так, потерпіла ОСОБА_7 у суді першої інстанціїпояснила, що25 березня 2014 року у неї стався конфлікт з ОСОБА_6 , яка разом із дружиною засудженого ОСОБА_17 зривала розвішані плакати в підтримку сім'ї вбитого ОСОБА_18 Повідомила, що в ході конфлікту ОСОБА_6 завдала їй тілесні ушкодження руками та парасолькою, при цьому дружина ОСОБА_17 тримала її ( ОСОБА_7 ) за руки, щоб вона не могла захищатися; внаслідок таких дій ОСОБА_7 були заподіяні тілесні ушкодження.
Суд першої інстанції встановив, що ці її показання об'єктивно підтверджуються даними, які містяться у протоколі слідчого експерименту від 29 січня 2016 року, проведеного за участю потерпілої ОСОБА_7 , а також висновками основної та додаткової судово-медичних експертиз від 26 березня 2014 року № 206 та від 29 січня 2016 року № 78, з яких убачається, що у ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження, у тому числі, у вигляді чотирьох синців в лобній області справа з розповсюдженням на верхнє повіко правого ока, в тім'яній області справа, в скроневій області зліва, в поперековій області справа. У зв'язку з тривалою хворобою експерта ОСОБА_19 , який виконав вказані експертизи, допит останнього в судовому засіданні був не можливий.
Суд також перевірив докази, надані стороною захисту, зокрема допитав свідка ОСОБА_20 , дослідив диск з відеозаписами, виконаними ОСОБА_6 , якими зафіксовано відомості щодо конфлікту між ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_7 , у тому числі пояснення ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , Білого.ОСОБА_6 порушувала перед судом клопотання про виклик та допит вказаних осіб в судовому засіданні, однак повних анкетних даних, адресу проживання, засобів зв'язку суду не надала, що унеможливило виклик цих осіб в судове засідання, особисто явку заявлених свідків не забезпечила. За клопотанням захисту суд витребував матеріали виїзду на місце події слідчо-оперативної групи, в яких могли міститись письмові пояснення вказаних свідків, однак до суду першої інстанції надійшли відповіді, що адресат зазначеними даними не володіє.
Також за клопотанням сторони захисту витребувано матеріали кримінального провадження №12014240070000454 за заявою ОСОБА_6 за фактом спричинення останній тілесних ушкоджень ОСОБА_7 25 березня 2014 року. Згідно з даними наявного в матеріалах висновку судово-медичної експертизи у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження, які віднесені до легких. Постановою органу досудового розслідування від 28 листопада 2017 року вказане кримінальне провадження закрито за відсутністю складу правопорушення.
Оцінюючи такі докази сторони захисту, суд першої інстанції дійшов висновку, що ними доведено факт, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 мав місце конфлікт, однак навіть за умови спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_6 такі обставини є підставою окремого кримінального провадження, яке, як встановлено судом, здійснювалось за заявою ОСОБА_6 та було закрито; при цьому цими доказами не спростовується факт завдання ОСОБА_6 тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .
Крім того, суд установив, що потерпіла особисто прибула для проходження експертизи, а експерт безпосередньо проводив огляд ОСОБА_7 з метою виявлення та фіксації тілесних ушкоджень. Тому суд визнав обґрунтованим та достовірним висновок експерта від 26 березня 2014 року № 206 в частині фіксації тілесних ушкоджень, здобутих у ході огляду ОСОБА_7 , а саме чотирьох синців в лобній області справа з розповсюдженням на верхнє повіко правого ока, в тім'яній області справа, в скроневій області зліва, в поперековій області справа. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги висновки, до яких прийшов експерт на підставі оглянутої медичної документації, а саме про наявність у ОСОБА_7 закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, оскільки встановив, що експерт отримав вказані відомості у позапроцесуальний спосіб: медична документація експерту не направлялась, потерпіла слідчому її не надавала, шляхом тимчасового доступу слідчий вказану документацію не отримував, не оглядав, речовим доказом не визнав.
Така позиція суду першої інстанції узгоджується з висновками, викладеними у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 555/456/18, від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17.
Таким чином, оцінюючи докази з точи зору належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов висновку та визнав доведеним поза розумним сумнівом, що між обвинуваченою ОСОБА_6 та потерпілою ОСОБА_7 мав місце конфлікт, внаслідок якого у потерпілої ОСОБА_7 через нетривалий проміжок часу виявлено тілесні ушкодження, у виді чотирьох синців в лобній області справа з розповсюдженням на верхнє повіко правого ока, в тім'яній області справа, в скроневій області зліва, синця в поперековій області справа. Суд виключив з інкримінованого ОСОБА_6 обвинувачення заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку.
Разом із тим, суд першої інстанції, виключивши з обвинувачення ОСОБА_6 заподіяння ОСОБА_7 закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та визнавши її винуватою у завданні потерпілій синців, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, помилково кваліфікував такі дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України, хоча ними короткочасного розладу здоров'я потерпілій ОСОБА_7 не спричинено.
Зазначену помилку виправив суд апеляційної інстанції, змінивши вирок та перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 з ч. 2 на ч. 1 ст. 125 КК України.
На думку Суду, за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК України кваліфіковано правильно.
Також Суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_6 у касаційній скарзі про недопустимість доказу - висновку судово-медичної експертизи від 26 березня 2014 року № 206 - з тих підстав, що відповідно до Інструкції про проведення судово-медичної експертизи судово-медичний експерт встановлює особу обстежуваного за паспортом чи іншим документом, що його замінює, тоді як у вступній частині вищевказаного висновку зазначено, що особа обстежуваної засвідчена слідчим СВ Кам'янець-Подільського МВ УМВС України ОСОБА_23 .
Так, відповідно до п. 1.7 Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я Українивід 17.01.95 № 6, у всіх випадках проведення експертиз в обов'язковому порядку встановлюється особа обстежуваного(ої), як правило, шляхом перевірки паспорта або іншого документа з фотографією, що його заміняє. При відсутності вказаних документів особа обстежуваного(ої) може бути засвідчена представником слідчих органів (дізнання), для чого робиться відповідний запис у висновку експерта (акті).
Отже, особу обстежуваної встановлено відповідно до вимог закону.
Крім того, ОСОБА_6 у касаційній скарзі посилається на те, що на її думку, слідчого ОСОБА_8 призначено для проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за її обвинуваченням не уповноваженою на те особою - заступником начальника СВ Кам'янець-Подільського ВП ГУПН в Хмельницькій області, тоді як слідчий має бути призначений керівником органу досудового розслідування. Разом із тим, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України керівником органу досудового розслідування вважається, у тому числі, начальник слідчого відділу та його заступники.
Щодо обвинуваченняза ч. 1 ст. 366 КК України
Як убачається з вироку, суд першої інстанції на підставі досліджених доказів, наданих стороною обвинувачення, дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_6 у службовому підробленні, тобто у внесенні нею як службовою особою до офіційних документів (протоколів про вчинення адміністративних правопорушень) завідомо неправдивих відомостей, не доведена.
Так, суд першої інстанції визнав недопустимими доказами висновок експерта від 08 квітня 2008 року № 50, яким проведено почеркознавчу експертизу, а також речові докази - матеріали наглядових проваджень про адміністративні правопорушення.
Суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 62 Конституції України, згідно з якими обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, вважаючи досліджені судом докази недостатніми для постановлення обвинувального вироку, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 за вказаним обвинуваченням слід виправдати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Суд погоджується з мотивами виправдання ОСОБА_6 судом першої інстанції, викладеними у вироку, та не вважає за необхідне надавати оцінку всім доводам її касаційної скарги щодо незаконності обвинувачення за цією статтею, враховуючи, що ОСОБА_6 не заперечує мотивів її виправдання та просить Суд, скасувавши судові рішення, прийняти у цій частині аналогічне рішення, яке прийняв суд першої інстанції.
Щодо обвинувачення за ч. 1 ст. 383 КК України
Як видно з вироку, ОСОБА_6 виправданоза обвинуваченням за ч. 1 ст. 383 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
ОСОБА_6 у касаційній скарзінаполягає на виправданні її за відсутністю і складу, і події злочину.
Проте подія вважається відсутньою (не доведеною), якщо не встановлено сам факт вчинення особою діяння, яке на початку досудового розслідування було розцінене як кримінальне правопорушення.
Разом із тим, ОСОБА_6 не заперечує, що зверталась до Кам'янець-Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області з письмовим повідомленням про умисне завдання їй тілесних ушкоджень ОСОБА_9 за викладених у вироку обставин.
Тому суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 383 КК України,виправдав її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, обґрунтувавши належним чином своє рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, на думку Суду, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, судовий розгляд щодо ОСОБА_6 проведено повно та об'єктивно, порушення принципу змагальності сторін і свободи у поданні сторонами своїх доказів не виявлено.
З огляду на вказане, в касаційній скарзі не наведено доводів, які спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК Українита підстав її виправдання за іншими статтями обвинувачення.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання,
проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в цій справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Van de Hurk v. the Netherlands», «Boldea v. Romania», «Moreira Ferreira v. Portugal»).
Згідно із ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Проте даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено.
Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги не встановлено.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 17 вересня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 25 березня 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3