16.02.23
Справа № 522/2245/21
Провадження № 2/522/2238/23
16 лютого 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі судді - Чернявської Л.М.,
за участю секретаря судового засідання - Палун І.В.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «МТБ БАНК» за участю третьої особи Приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталі Володимирівни, приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Поліщук Галини Петрівни, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Наталі Артемівни про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень нерухомого майна,
05 лютого 2021 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного Акціонерного Товариства «МТБ БАНК» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . На випадок смерті ОСОБА_5 склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе своє майно ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира під АДРЕСА_1 . Позивач звернулася до Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса з заявою про прийняття спадщини. В той час як позивач готувала документи, необхідні для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 стало відомо, що квартира під АДРЕСА_1 переоформлена на ОСОБА_2 на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. 01.04.2020 р. за реєстраційним №751. Окрім цього, вказана квартира передана в іпотеку ПАТ «МТБ БАНК» згідно Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.07.2020 р. за реєстраційним №2766. У договорі дарування вказано, що квартира належить ОСОБА_7 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. 26.08.2011 року за реєстровим №5650. Оскільки протягом життя ОСОБА_5 не продавала свою квартиру, до самої смерті проживала в ній та була єдиним власником, позивач вважає, що вказана квартира вибула з володіння ОСОБА_5 поза її волею внаслідок підроблення документів.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи, вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірну квартиру.
09 березня 2021 року від представника ПАТ «МТБ БАНК» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ПАТ «МТБ БАНК» заперечує проти позову та вважає позовні вимоги безпідставними. Зазначено, що відповідач вважає, що ОСОБА_5 продала квартиру ОСОБА_7 ще за життя, за яким в подальшому була проведена реєстрація права власності. Оскільки за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності він мав право на відчуження спірної квартири на користь ОСОБА_2 . Отже, спірна квартира не може вважатись спадковим майном після смерті ОСОБА_5 . Щодо вимоги про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ БАНК» відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_2 набула у власність та володіє спірною квартирою на праві приватної власності, відповідно, укладення іпотечного договору відбулося на законних підставах, позивачем зазначене не спростовано та не доведено зворотне належними та допустимими доказами.
17 березня 2021 року та 06 квітня 2021 року від третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни надійшли письмові пояснення, де зазначено що 26.08.2011 року за №5650 нотаріусом не посвідчувався договір купівлі-продажу щодо спірної квартири. Окрім того, зазначено, що бланк серії ВРМ №795238 приватному нотаріусу не видавався і, тим більше не використовувався.
Ухвалою суду від 22 березня 2021 року клопотання представника позивача адвоката Атаманчук Н.С. про витребування доказів від 05 лютого 2021 року задоволено.
Витребувано від Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) копію актового запису цивільного стану про смерть ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 № НОМЕР_1 та повний витяг із вказаного актового запису цивільного стану про смерть ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Витребувано від Одеського державного нотаріального архіву належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_5 , посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 15.08.2011 року за реєстровим номером 1-1933 та копії документів, на підставі яких був посвідчений вказаний заповіт, які зберігаються в Одеському державному нотаріальному архіві.
Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Н.В. належним чином завірену копію Договору купівлі-продажу, посвідченого 26.08.2011 року за реєстровим №5650 та копії документів, на підставі яких був посвідчений вказаний договір, які зберігаються у нотаріуса.
Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. належним чином завірену копію Договору дарування, посвідченого 01.04.2020 року за реєстровим №751 та копії документів, на підставі яких був посвідчений вказаний договір, які зберігаються у нотаріуса.
Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н.А. належним чином завірену копію Іпотечного договору, посвідченого 08.07.2020 року за реєстровим №2766 та копії документів, на підставі яких був посвідчений вказаний договір, які зберігаються у нотаріуса.
Витребувано від Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради інформацію щодо реєстрації права власності, матеріали інвентаризаційної справи щодо квартири АДРЕСА_1 .
Витребувано від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірену копію матеріалів реєстраційної справи, сформованої в електронній формі після відкриття розділу на об'єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2058285051101.
Клопотання представника позивача адвоката Атаманчук Н.С. про витребування доказів від 22 березня 2021 року задоволено.
Витребувано від Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради інформацію про осіб, місце проживання яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
05 квітня 2021 року від Одеського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду на виконання ухвали суду від 22 березня 2021 року надійшли витребувані документи.
05 квітня 2021 року від Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 22 березня 2021 року надійшли витребувані документи.
12 квітня 2021 року від Одеського державного нотаріального архіву на виконання ухвали суду від 22 березня 2021 року надійшли витребувані документи.
21 травня 2021 року від Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 22 березня 2021 року надійшли витребувані документи.
25 травня 2021 року від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вона заперечує проти позову та вважає позовні вимоги безпідставними. Зазначено, що позов висунутий від імені особи, яка не має порушеного права, по захист якого вона звернулася, оскільки спірна квартира на момент смерті не належала спадкодавцю. Відповідач вважає, що твердження позивача про те, що ОСОБА_7 не мав права на відчуження спірної квартири не підтверджене ніякими доказами, тож сприймається як декларативне.
Щодо вимоги про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ БАНК» зазначає, що оскільки ОСОБА_2 набула усі права на спірну квартиру в законний спосіб і за презумпцією є добросовісною набувачкою, договір іпотеки за презумпцією є правомірним, підстав для визнання договору недійсним немає і позивач таких підстав доказово не наводить. Вимога про припинення обтяження також не ґрунтується на Законі, оскільки договір іпотеки є дійсним і підстав для визнання його недійсним немає.
31 травня 2021 року від Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 22 березня 2021 року надійшли витребувані документи.
04 червня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначила, що реєстрація права власності за ОСОБА_7 здійснена на підставі договору, який нотаріусом не посвідчувався. Перехід права власності від ОСОБА_7 до ОСОБА_2 був здійснений протиправно, з численними порушеннями законодавства України, виходячи з чого ОСОБА_2 не може вважатися добросовісним набувачем квартири.
07 червня 2021 року від представника ОСОБА_2 надійшло заперечення, відповідно до якого відповідач вказала, що відчуження квартири відбулося за життя спадкодавця, що виключає можливість застосування ч. 3 ст. 388 ЦК України. Окрім цього, зазначено, що твердження, викладені у відповіді на відзив представника позивача є необґрунтованими.
08 червня 2021 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. на виконання ухвали суду від 22 березня 2021 року надійшли витребувані документи.
Ухвалою суду від 08 червня 2021 року клопотання представника позивача адвоката Атаманчук Н.С. про витребування доказів задоволено.
Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни належним чином завірену копію Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. 10.06.2008 р. за №1923 щодо частки квартири АДРЕСА_1 .
Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Людмили Іванівни належним чином завірену копію Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 26.08.2011 року за № 6550.
26 червня 2021 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Людмили Іванівни до суду надійшов лист на виконання ухвали суду від 08 червня 2021 року у відповідності до якого, зазначено, що надати копію Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 26.08.2011 року за № 6550 не уявляється можливим, у зв'язку з тим, що зазначений договір нотаріусом не посвідчувався, останній номер в Реєстрі реєстраційних дій за 2011 рік - 3067.
29 червня 2021 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мельник Ольги Миколаївни на виконання ухвали суду від 08 червня 2021 року надійшли витребувані документи.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року клопотання представника позивача адвоката Атаманчук Н.С. про витребування доказів задоволено. Витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Заботкіної Тетяни Юріївни належним чином завірену копію договору про відчуження нерухомого майна, посвідченого 26.08.2011 року, викладеного на спеціальному бланку нотаріального документу ВРМ 795238.
01 листопада 2021 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Заботкіної Тетяни Юріївни на виконання ухвали суду від 21 жовтня 2021 року надійшли витребувані документи.
Протокольною ухвалою суду від 21 грудня 2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні 13 червня 2022 року представник позивача позовні вимоги підтримала та надала пояснення стосовно обставин справи.
Представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача ПАТ «МТБ БАНК» проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
11 листопада 2022 року від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути з відповідачів понесені судові витрати, які складаються з судового збору 6595,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу 65800,00 грн.
23 грудня 2022 року від представника відповідача ОСОБА_2 Н.Л. надійшла заява щодо розподілу судових витрат, вважає, що сума заявлених витрат на професійну правничу допомогу не співмірна зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих послуг та виконаних робіт.
26 грудня 2022 року від представника відповідача ПАТ «МТБ БАНК» надійшли додаткові письмові пояснення, в яких викладені заперечення проти задоволення позову та щодо заяви про розподіл судових витрат у справі, вказано, що заява позивача про розподіл судових витрат не підлягає задоволенню в заявленому розмірі, оскільки не відповідає критерію розумності їхньої вартості.
В судове засідання 16 лютого 2023 року сторони не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю адвоката в судовому засіданні в іншому суді, до якої не додано доказів викладених в заяві обставин.
Від представника позивача надійшла заява, в якій просила не приймати до уваги заяву представника ОСОБА_2 та розглянути справу за відсутності позивача та її представника, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, заяву про розподіл судових витрат підтримала, просила її задовольнити.
Клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи відхилене судом з огляду на те, що суд вважає за можливе з метою дотримання розумного строку розгляду справи розглянути справу за відсутності сторін за наявними у справі матеріалами з огляду на те, що матеріали справи містять письмові заяви учасників по суті справи, додаткові пояснення. Учасниками справи в судовому засіданні надані пояснення щодо позовної заяви, справа знаходиться у провадженні з 08 лютого 2021 року, підготовче провадження закрите 21 грудня 2021 року.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, прийшов до наступного.
Судом встановлено наступні обставини справи.
15 серпня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Садовою Т.В. 15.08.2011 року за реєстраційним №1-1933, відповідно до якого заповіла усе своє майно ОСОБА_6 , 1953 року народження.
З Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М. 10.06.2008 року за реєстраційним №1923 та Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 15.05.2008 року вбачається, що ОСОБА_5 є власником квартири під АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується актовим записом про смерть №13185, складеного 20.12.2018 року.
З листа Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса №221л/2020/02-14 від 28.12.2020 року вбачається, що в провадженні нотаріальної контори є заведена спадкова справа №221л/2019 до майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_1 , інші спадкоємці з заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Керуючись ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦКУ).
Як вбачається з Постанови державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 02.07.2019 р. №882/02-31 після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, проте нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, оскільки в заповіті визначено, що все майно, яке належить спадкодавцю на день смерті заповідається « ОСОБА_6 , 1953 року народження», і визнати « ОСОБА_1 , 1952 року народження» спадкоємицею, вказаною в заповіті та видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом немає підстав.
У зв'язку з викладеним, позивач звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з заявою про встановлення факту належності заповіту. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2020 року у справі №522/14062/19 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме те, що заповіт складений ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений «15» серпня 2011 року Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-1993, складений на ім'я ОСОБА_1 , 1952 року народження, ІПН НОМЕР_3 . Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.10.2020 року у справі №522/14062/19 виправлено описку у вищевказаному рішенні шляхом правильного зазначення реєстраційного номеру заповіту.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, Позивач зазначала, що під час підготовки документів необхідних для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_1 стало відомо, що майно, яке входить до складу спадщини: квартира під АДРЕСА_1 належить не спадкодавцю, а іншій особі ОСОБА_2 , на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. 01.04.2020 р. за реєстраційним №751. Окрім цього, вказана квартира передана в іпотеку ПАТ «МТБ БАНК» згідно Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.07.2020 р. за реєстраційним №2766. При цьому, згідно даних Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 10.07.2019 року власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З реєстраційної справи №2058285051101 щодо об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , наданої на ухвалу суду Відділом документального та інформативного забезпечення Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради 31.03.2021 року вбачається, що згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 51703083 від 19.03.2020 року державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецького Олександра Сергійовича внесено запис №36016993 про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 РНОКПП НОМЕР_4 , підстава виникнення права власності - Договір купівлі-продажу, посвідчений ПН ОМНО Криворотенко Л.І. 26.08.2011 за №6550. Поряд з цим, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в реєстраційній справі міститься скан-копія Договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ОМНО Білоусовою Н.В. 26.08.2011 року за №5650, в якому вказано, що ОСОБА_5 продала ОСОБА_7 спірну квартиру.
З матеріалів щодо посвідчення Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поліщук Г.П. 01.04.2020 р. за реєстраційним №751, наданих ПН ОМНО Поліщук Г.П. на ухвалу суду 08.06.2021 року вбачається, що для посвідчення договору дарування нотаріусу наданий Договір купівлі-продажу, посвідчений ПН ОМНО Білоусовою Н.В. 26.08.2011 року за №5650, викладений на спеціальному бланку нотаріального документу ВРМ №795238 за змістом якого ОСОБА_5 передала, а ОСОБА_7 прийняв у власність квартиру під АДРЕСА_1 , та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний №204785732 від 19.03.2020 року, згідно з яким право власності на квартиру під АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_7 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ОМНО Криворотенко Л.І. 26.08.2011 за №6550. В матеріалах щодо посвідчення договору дарування, наданих ПН ОМНО Поліщук Г.П. відсутній витяг з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо перевірки спеціального бланку нотаріального документу ВРМ №795238. Окрім цього, в матеріалах щодо посвідчення договору дарування відсутній витяг з Державного реєстру правочинів, в той час як згідно діючого станом на 26.08.2011 року законодавства, така реєстрація була обов'язковою підставою дійсності правочину, в тому числі договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Відповідно до пунктів 4, 5 глави 8 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5 нотаріус перевіряє справжність кожного аркуша документа, який викладений на спеціальних бланках нотаріальних документів та подається для вчинення нотаріальних дій, за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів згідно з Порядком ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2009 № 2053/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.11.2009 за № 1043/17059.
Інформаційна довідка про перевірку спеціального бланка нотаріального документа долучається до примірника нотаріального документа (договору, довіреності, свідоцтва тощо), який зберігається у справах нотаріуса.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, у разі виявлення під час вчинення нотаріальних дій порушення законодавства негайно повідомляє про це відповідні правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів.
Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, вправі залишити цей документ і надіслати його до експертної установи (експерта) для проведення експертизи, оплата якої здійснюється в установленому законом порядку.
У разі виявлення нотаріусом або посадовою особою, які вчиняють нотаріальні дії, що ними допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус або посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства.
Статтею 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Відповідно до п. 5 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. №671 «Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів», яка втратила чинність 01.01.2013 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 05.09.2012 року №824 «Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на 26.08.2011 року) державній реєстрації підлягають такі правочини: договір купівлі-продажу, міни земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.
З письмових пояснень третьої особи ПН ОМНО Білоусової Н.В. від 17 березня 2021 року та 06 квітня 2021 року вбачається, що 26.08.2011 року за №5650 нотаріусом не посвідчувався договір купівлі-продажу щодо спірної квартири. Окрім того, зазначено, що бланк серії ВРМ №795238 приватному нотаріусу не видавався і, тим більше не використовувався.
З відповіді на ухвалу суду ПН ОМНО Криворотенко Л.І. від 24.06.2021 року вбачається, що надати копію Договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ОМНО Криворотенко Л.І. 26.08.2011 за №6550 не уявляється можливим у зв'язку з тим, що вищевказаний договір нотаріусом не посвідчувався, останній номер в Реєстрі реєстрації нотаріальних дій за 2011 рік - 3067.
Зі Скороченого витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів №175846964 від 01.07.2021 року вбачається, що нотаріальний бланк ВРМ №795238 витрачений 26.08.2011 року ПН ОМНО Заботкіною Т.Ю. за кодом 1- договір про відчуження нерухомого майна, крім земельних ділянок.
На ухвалу суду про витребування доказів 01.11.2021 року від ПН ОМНО Заботкіної Т.Ю. надійшла фотокопія Договору купівлі-продажу, посвідченого ПН ОМНО Заботкіною Т.Ю. 26.08.2011 року за №3062. З вказаного договору встановлено, що договір викладений на спеціальному бланку нотаріального документу ВРМ №795238, договір укладено між гр. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо квартири АДРЕСА_3 .
Враховуючи зібрані докази, суд приходить до висновку, що державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Турецьким О.С. була проведена реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 на підставі документу, який не посвідчувався нотаріусом.
Враховуючи встановлені судом обставини, ПН ОМНО Поліщук Г.П. не мала права посвідчувати Договір дарування від 01.04.2020 р. за реєстраційним №751 та зобов'язана була відмовити у вчиненні нотаріальної дії та на виконання ст. 51 Закону України «Про нотаріат» повідомити відповідні правоохоронні органи для вжиття необхідних заходів.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу.
Згідно з ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17 провадження № 14-144 цс 18).
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ч.3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Тобто, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18) викладені наступні висновки щодо застосування норм права:
«Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю)(пункт 142).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України) (пункт 145).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника» (пункт 147).
Під час вирішення спору про витребування майна з чужого незаконного володіння має бути досліджено питання добросовісності набувача.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у Постанові від 12.02.2020 року у справі № 761/17142/15-ц (провадження № 61-12309св19) «набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження».
Враховуючи досліджені докази, суд приходить до висновків, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 знала про те, що ОСОБА_7 не є власником спірної квартири, оскільки на час посвідчення договору дарування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про реєстрацію права власності за останнім, виходячи з цього суд вважає ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірної квартири, проте враховуючи положення ч. 3 ст. 388 ЦК України вважає, що спірне майно має бути витребуване з володіння відповідача на користь позивача.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частиною 3 ст. 1296 ЦК України зазначено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Відтак, речове право ОСОБА_1 має бути захищено судом, в порядку дії ст.ст. 387, 388, 1266 ЦК України, як таке, що виникло в позивача за наслідком прийняття спадщини, з дня її відкриття, але не зареєстровано з формальних підстав, що позбавляє його належним чином реалізувати свої правомочності власника.
Висновки щодо можливості витребування майна з чужого володіння спадкоємцем неволодіючого власника викладені також у Постанові Верховного Суду від 24.03.2020 р. у справі №520/12641/17 (провадження №61-14908св19), де вказано: «Верховний Суд відхиляє доводи про те, що позивач не набула права на витребування майна, оскільки неотримання свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину».
Враховуючи викладене, суд вважає доведеним відсутність у ОСОБА_7 права на відчуження квартири АДРЕСА_1 , що є підставою для витребування майна на користь спадкоємця неволодіючого власника майна ОСОБА_5 ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 388 ЦК України.
Щодо визнання недійсним іпотечного договору, припинення обтяжень нерухомого майна. Судом встановлено, що згідно Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.07.2020 р. за реєстраційним №2766, укладеного в якості засобу забезпечення зобов'язань за Кредитним договором серії R04186/2020 від 08.07.2020 р. на суму 300000,00 грн (триста тисяч гривень) ОСОБА_2 передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . На підставі вказаного Договору іпотеки приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.07.2020 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку №37222360 та запис про обтяження (заборону на нерухоме майно) №37222095.
Питання щодо застосування механізму витребування майна як самостійної підстави для припинення іпотеки було предметом розгляду Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду. Так, в Постанові Верховного Суду від 11.11.2019 р. у справі №756/15538/15 (провадження 61-18736сво18) Об'єднана палата Касаційного цивільного суду дійшла висновків, що є підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.05.2019 року у справі № 202/1148/17 (провадження № 61-38257св18) про те, що витребування майна від добросовісного набувача припиняє основне зобов'язання та є самостійною підставою для припинення іпотеки. Натомість, висловлено позицію, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Оскільки Закон України «Про іпотеку», який є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку, тому такі підстави не припиняють основне зобов'язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки.
У зв'язку з цим, саме по собі витребування спірної квартири з незаконного володіння Відповідача-1, ОСОБА_2 , без припинення іпотеки та обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно, не відновить у повній мірі право власності позивача на спадкове майно, адже позивач буде позбавлений основоположної правомочності власника - права розпорядження нерухомим майном.
Відповідно ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно зі ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.
Відповідно до ст. 1 іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Приписами ч. 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:
нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;
нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;
нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як зазначено вище, спірна квартира вибула з володіння власника, ОСОБА_5 поза її волею, адже остання за життя не укладала будь-яких договорів про відчуження спірної квартири.
У зв'язку з цим, Відповідач-1 не є законним власником майна, а отже і не мала права розпорядження спірною квартирою. У зв'язку з чим, Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.07.2020 року за реєстраційним №2766 в момент його укладення не відповідав вимогам ч.ч. 1,2 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», ч. 1 ст. 317, ч. ч. 1, 2 ст. 319, ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України та відповідно до положень статті 215 ЦК є недійсним.
Згідно зі статтею 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Наведеною нормою передбачено, що власник майна має право шляхом подання негаторного позову вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Ця норма регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.
Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину (п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»)
Водночас обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставах, встановлених законом.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі, зокрема, визнання іпотечного договору недійсним.
За обставин, що склалися, перешкодою у здійсненні позивачем повноважень щодо розпорядження належним йому на праві власності майном є саме наявність обтяження, реєстрація якого була проведена на підставі оспорюваного договору іпотеки, за яким Відповідач-1 (іпотекодавець), не мав правових підстав розпоряджатися цим майном. Отже, самим лише фактом існування договору іпотеки, який був підставою для проведення державної реєстрації іпотеки та обтяження (заборони на нерухоме майно), порушено право позивача на практичну реалізацію правомочності щодо розпорядження належним йому на праві власності майном.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК.
Висновки стосовно обрання способу захисту порушених прав позивача висловлені у Постанові Верховного Суду від 07.12.2020 року у справі № 711/2034/18 (провадження № 61-6459св20), де вказано, що позивачем з урахуванням правової позиції Об'єднаної палати Верховного Суду від 11.11.2019 р. у справі №756/15538/15 (провадження 61-18736сво18) правильно обрано спосіб захисту у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки, скасування державної реєстрації прав. Так, у постанові зазначено: «Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір іпотеки, предметом обтяження якої є квартира позивача, укладено без згоди належного власника та не за її волею. Таким чином висновки судів попередніх інстанцій, що спірний договір іпотеки від 23 листопада 2017 року не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України та має бути визнаний недійсним у зв'язку з відсутністю волевиявлення власника майна на передачу його в іпотеку є правильними».
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У зв'язку з викладеним, виходячи з того, що Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. 08.07.2020 р. за реєстраційним №2766, є недійсним, накладені на підставі вказаного договору обтяження речових прав, підлягають припиненню.
Щодо розподілу судових витрат у справі. Позивачем заявлено про стягнення з відповідачів судових витрат у вигляді судового збору 6595,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу 65800,00 грн.
Судом встановлено, що у першій заяві по суті справи (позовній заяві) позивачем вказано, що вона очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 75000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані: копія Договору про надання правової (правничої) допомоги №02/12/20 від 15 грудня 2020 року, копія Додатку №1 до Договору №02/12/20, копія Додатку №6 до Договору №02/12/20, меморіальний ордери №@2РL822277 від 17.01.2022 р., №@2РL224908 від 14.02.2022 р., №@2РL155458 від 05.07.2022 р., №@2РL237830 від 12.07.2022 р. №141786567 від 02.08.2022 р.; №142043207 від 05.08.2022 р.; №@2РL633679 від 22.08.2022 р.; №@2РL431749 від 15.09.2022 р.
З вказаних документів вбачається, що 15 грудня 2020 року між ОСОБА_1 та АО «Акуліч та партнери» укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги №02/12/20. Відповідно до п. 1.1. Договору клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання зобов'язується надавати правничу допомогу Клієнту на умовах і в порядку, визначених цим Договором та Додатками до Договору, що є невід'ємною частиною Договору після їх підписання Сторонами. Клієнт зобов'язується оплатити надану правничу допомогу та фактичні витрати, що не відносяться до надання правничої допомоги, але які необхідні для виконання Договору.
Професійна правнича допомога від імені Адвокатського об'єднання надається партнерами та/або адвокатами Адвокатського об'єднання за вибором керуючого партнера Адвокатського об'єднання (п. 2.1 Договору).
Від імені Адвокатського об'єднання правнича допомога у справі надається адвокатом Атаманчук Н.С. на підставі ордеру.
Жодних обмежень прав та повноважень за цим договором, крім права отримувати та розпоряджатися коштами і майном Клієнта, договором не передбачено (п. 3.2. Договору).
Гонорар Адвокатського об'єднання визначається виходячи з сукупної вартості правової (правничої) допомоги, наданої за Договором. Гонорар Адвокатського об'єднання визначається на підставі Актів про надання правової (правничої) допомоги, що оформляються Додатками №6 відповідно до цін, погоджених у Додатку №1 до цього Договору (п. 4.1. Договору).
«24» жовтня 2022 року між ОСОБА_1 та АО «Акуліч та партнери» укладено Додаток №6 до Договору №02/12/20. Відповідно до вказаного Додатку сума гонорару Адвокатського об'єднання складає 65800,00 грн.
В Додатку наведений детальний опис робіт та витрачений час на надання професійної правничої допомоги.
Сума гонорару сплачена позивачем на рахунок Адвокатського об'єднання в повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати фізичних осіб, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду при розподілі витрат на професійну правову допомогу суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат на предмет відповідності зазначеним у ст.137 ЦПК України критеріям.
У постанові від 13.01.2021 р. № 596/2305/18 Верховний Суд дійшов висновків, що у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі №211/1674/19 (провадження №61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі №195/31/16-ц (провадження №61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі №922/3708/19.
Відповідачі по справі заявили клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у заяві представника ОСОБА_2 від 23.12.2022 року та у Додаткових письмових поясненнях ПАТ «МТБ БАНК» від 23.12.2022 року, враховуючи які суд приходить до висновку про необхідність зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката до 50000,00 грн.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Відповідно до висновків Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладених у Постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Вказана позиція Верховного Суду є усталеною практикою та відображена у численних постановах Верховного Суду.
Так, у Постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 648/2776/20 (провадження №61-7641св21) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків, що оскільки цивільне, господарське та адміністративне судочинство об'єднані основоположним принципом, що полягає у забезпеченні відшкодування витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, враховуючи те, що процесуальні вимоги до доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу є тотожними для всіх видів судочинства, отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Суд, дослідивши заяву про розподіл судових витрат, приходить до висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат у відповідності до задоволенних позовних вимог позивача у розмірі який на думку суду є справедливим, пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позовна заява містить три позовні вимоги, перша звернена до ОСОБА_2 , друга та третя - до ОСОБА_2 та ПАТ «МТБ БАНК». Враховуючи це, на ОСОБА_2 покладаються 66,7 проценти судових витрат, на ПАТ «МТБ БАНК» 33,3 проценти судових витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо розподілу судового збору.
Судом встановлено, що при поданні позову позивачем сплачено 4325,00 грн за першу вимогу (майнового характеру), по 908,00 грн за другу та третю вимогу, 454,00 грн за забезпечення позову. Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за вимогу майнового характеру, з відповідачів у рівних частках за забезпечення позову, другу та третю позовну вимогу.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 41, 55, Конституції України, ст. ст. 15, 16, 203, 210, 215, 316, 317, 321, 387, 388, 391, 575, 583, 1266, 1268, 1270, 1296-1299 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 5, 17 Закону України «Про іпотеку», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.258-259,263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного Акціонерного Товариства «МТБ БАНК» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватних нотаріусів Одеського міського нотаріального округу Білоусової Наталії Володимирівни, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень нерухомого майна - задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) квартиру під АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на цю квартиру.
Визнати недійсним Іпотечний договір, укладений 08.07.2020 року між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) та ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «МТБ БАНК» (код ЄДРПОУ 21650966), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. і зареєстрований в реєстрі за номером №2766.
Припинити обтяження нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно:
- іпотеку, номер запису про іпотеку 37222360, зареєстровану 08.07.2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. на підставі Іпотечного договору, посвідченого 08.07.2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. і зареєстрований в реєстрі за номером №2766;
- заборону на нерухоме майно, номер запису про обтяження: 37222095, зареєстровану 08.07.2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. на підставі посвідченого 08.07.2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. і зареєстрований в реєстрі за номером №2766.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 5460,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 33350,00 грн.
Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МТБ БАНК» (код ЄДРПОУ 21650966, 68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, пр-т Миру, буд. 28) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 1135,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16650,00 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення підписано та складено 22 лютого 2023 року.
Суддя Л. М. Чернявська