Справа № 761/24098/22
Провадження № 3/761/240/2023
17 лютого 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
- за ч. 1 ст. 130 КУпАП
У відповідності до протоколу серії ААД № 374833 від 16.10.2022 року вбачається, що 16 жовтня 2022 року приблизно о 10 год. 00 хв. водій ОСОБА_1 керував ТЗ «Mercedes-Benz E200», номерний знак НОМЕР_2 , за адресою: м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 надав пояснення відповідно до змісту яких заперечував наявність події і складу правопорушення. Підтвердив факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, однак зазначив, що за власною ініціативою пройшов медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, на підтвердження зазначеного суду було надано висновок щодо результатів медичного огляду.
Згідно положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року за №3477-ІV, є джерелом права в Україні.
За змістом п. 42 рішення Європейського суду з прав людини «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року зазначається, що право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ «Коробов проти України» №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Зокрема, ЄСПЛ наголошує на тому, що «принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, п. 119, а також «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів», п. 33 До того ж, що «кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною... Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи» (п.п. 17,18 рішення від 06.02.2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши докази, суд приходить до висновку про відсутність вини ОСОБА_1 виходячи з наступного.
Так, за ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення гарантоване ст. 7 КУпАП, за якою ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст. ст. 1 та 8 Конституції України, Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Визначення «законності» або «згідно із законом » досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».
Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
В п.44 рішення від 30 вересня 2010 року «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява № 12451/04) ЄСПЛ наголосив, що «словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов'язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (див. рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, п. 49).
Таким чином, особа може бути піддана заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що кореспондується із ст. 245 КУпАП, за якою завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа знаходилася у стані алкогольного сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, 16 жовтня 2022 року приблизно о 10 год. 00 хв. водій ОСОБА_1 керував ТЗ «Mercedes-Benz E200», номерний знак НОМЕР_2 , за адресою: м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, в зв'язку з чим його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Одночасно з цим, ОСОБА_1 було долучено до матеріалів справи виписку із медичної картки амбулатоного (стаціонарного) хворого у КНМП «ЦПМСД №3» м. Кременчука, з якої вбачається, що 16 жовтня 2022 року о 11 год 45 хв на амбулаторний прийом до чергового лікаря ЗП-СЛ звернувся ОСОБА_1 . Лікуючим лікарем зазначено, що на момент огляду ознак сп'яніння немає.
З даного висновку вбачається, що водій ОСОБА_1 не мав ознак алкогольного сп'яніння, а відтак відсутня подія адміністративного правопорушення.
Таким чином, об'єктивних, належних та допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у справі не зібрано, у зв'язку з чим суддя приходить висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Із врахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Відповідно до п. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративне правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 7, 130, 247 КУпАП, суд,-
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя