Справа № 127/20606/21
Провадження № 22-ц/801/499/2023
Категорія: 64
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.
Доповідач:Сопрун В. В.
22 лютого 2023 рокуСправа № 127/20606/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук О.А.,
за участю сторін: представника АТ «Кредобанк» - адвоката Павленка С.В., представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Цвєткова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Вінниці цивільну справу №127/20606/21 запозовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_2 , в інтересах якої діють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука Володимира Вікторовича, Органу опіки та піклування Вінницької міської ради про скасування реєстрації місця проживання та виселення,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2022 року, яке ухвалене суддею Іщук Т.П. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст складено 11 травня 2023 року,
В серпні 2021 року АТ «Кредобанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якої діють ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В., Органу опіки та піклування Вінницької міської ради про скасування реєстрації місця проживання та виселення, мотивуючи його тим, що 28 грудня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №1/ФО-2016 відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 202 212,00 грн та зобов'язувався в порядку та умовах, що визначені договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором.
В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором тієї ж календарної дати між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передане належне на праві власності відповідачу нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . Також, виконання зобов'язань за вказаним договором забезпечено порукою, наданою ОСОБА_1 .
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2020 року в справі №127/2555/20 позов АТ «Кредобанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №1/ФО-2016 від 28 грудня 2016 року в загальній сумі 194 449,10 грн, з яких: 176 935,50 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 15 029,00 грн - сума заборгованості за простроченими відсотками, 785,59 грн - сума заборгованості за нарахованими відсотками, 1699,01 грн - пеня, а також судовий збір в розмірі 1458,37 грн з кожного.
21 вересня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Тимощуком В. В. відкрито виконавче провадження № 63100920 з примусового виконання виконавчого листа № 127/2555/20, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області на підставі цього рішення суду. В межах цього виконавчого провадження було описано та арештовано майно, яке є предметом іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2 , та призначено суб'єкта оціночної діяльності.
30 березня 2021 року представник боржника, ознайомившись з виконавчим провадженням, надав приватному виконавцю свідоцтво про народження ОСОБА_2 (доньки боржника). Позивач звертає увагу на те, що донька боржника ОСОБА_2 народилась в 2015 році, однак була зареєстрована в іпотечній квартирі 27 січня 2021 року незважаючи на те, що п. 2.1.8 договору іпотеки зазначено, що іпотекодавець гарантує, що в предметі іпотеки не будуть зареєстровані, не проживають, і не будуть проживати, не мають право користуватись та не матимуть права користування предметом іпотеки неповнолітні, малолітні особи, внаслідок укладення цього договору не будуть порушені права неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних осіб. Крім того, місце реєстрації батьків малолітньої ОСОБА_2 не є іпотечна квартира.
На думку позивача, вказані обставини свідчать про те, що реєстрація місця проживання малолітньої ОСОБА_2 було здійснена з ціллю унеможливити АТ «Кредобанк» задовольнити свої вимоги за зобов'язанням відповідача, що передбачені кредитним договором шляхом реалізації предмета іпотеки в межах виконавчого провадження.
Позивач посилається на підпункт 4 абз. 3 п. 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, в якому зазначено, що заявка на реалізацію арештованого майна у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, подається разом із копію дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду. Однак, рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 квітня 2021 року відмовлено в наданні дозволу на реалізацію іпотечного майна право користування якою має малолітня дитина. З цим рішення позивач не погоджується, однак звертає увагу на те, що підставою примусової реалізації майна боржника, право на користування яким мають діти є не лише дозвіл органу опіки та піклування, а також відповідне рішення суду.
На думку позивача, вказане рішення суду має бути про виселення малолітньої особи, а тому в обґрунтування свої позовних вимог позивач посилається на положення ст. 109 ЖК УРСР, відповідно до ч. 3 якої звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Банком були направлені досудові вимоги про виселення та зняття з реєстрації осіб, які зареєстровані та проживають в помешканні, однак вони залишені без задоволення.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою та просить скасувати реєстрацію місця проживання від 27 січня 2021 року та виселити ОСОБА_2 з іпотечної квартири АДРЕСА_2 , та стягнути із відповідачів на користь позивача судовий збір в розмірі 4 540 грн.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням АТ «Кредобанк» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вирішити питання щодо стягнення судового збору.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 народилась в 2015 році, однак була зареєстрована в іпотечній квартирі 27 січня 2021 року незважаючи на те, що відповідно до п. 2.1.8 договору іпотеки зазначено, що іпотекодавець гарантує, що в предметі іпотеки не будуть зареєстровані, не проживають, і не будуть проживати, не мають право користуватись та не матимуть права користування предметом іпотеки неповнолітні, малолітні особи, внаслідок укладення цього договору не будуть порушені права неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних осіб. Крім того, місце реєстрації батьків малолітньої ОСОБА_2 не є іпотечна квартира.
У зв'язку з чим вважає, що є незаконною реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у іпотечній квартирі, що унеможливлює реалізацію квартири на підставі рішення суду у справі №127/2555/20.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Цвєтков О.В.просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2016 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1/ФО-2016, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 202 212,00 грн (т.1 а.с.9 - 11).
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 28 грудня 2016 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку передане належне на праві власності ОСОБА_3 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (т.1 а.с.16 - 17).
Крім того, на забезпечення виконання умов кредитного договору № 1/ФО-2016 від 28 грудня 2016 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 в той же день укладений договір поруки, за яким остання поручилася відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 1/ФО-2016 від 28 грудня 2016 року (т.1 а.с.18).
Позичальник неналежно виконував умови кредитного договору, а тому банк звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 травня 2020 року в справі № 127/2555/20 позов АТ «Кредобанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №1/ФО-2016 від 28 грудня 2016 року в загальній сумі 194 449,10 грн, з яких: 176 935,50 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 15 029,00 грн - сума заборгованості за простроченими відсотками, 785,59 грн - сума заборгованості за нарахованими відсотками, 1699,01 грн - пеня, а також судовий збір в розмірі 1458,37 грн з кожного (т.1 а.с.23 - 25).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. від 21 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження №63100920 щодо боржника ОСОБА_3 по виконавчому листі №127/2555/20, виданому 17 серпня 2020 року Вінницьким міським судом Вінницької області про солідарне стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором №1/ФО-2016 від 28 грудня 2016 року в загальній сумі 194 449,10 грн та судового збору у розмірі 1458,37 грн (т.1 а.с.27).
Виконавче провадження також було відкрите і щодо боржника ОСОБА_1 та в межах якого звернуто стягнення на її доходи в розмірі 20% від суми, що належить виплаті боржнику до погашення загальної заборгованості в сумі 216 167,22 грн (з урахування основної винагороди та витрат на організацію та проведення виконавчих дій) (т. а.с.136).
В межах виконавчого провадження №63100920 21 вересня 2020 року приватним виконавцем винесена постанова, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,4 кв.м., та на все рухоме та нерухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_3 , а також 16 лютого 2021 року приватним виконавцем винесено постанову, якою описано та накладено арешт на вищевказану квартиру (т.1 а.с.28 - 30).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В. В. від 19 березня 2021 року призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для надання письмового висновку, звіту про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань визначення вартості вищезазначеного нерухомого майна (т.1 а.с.31).
В квартирі АДРЕСА_2 з 16 січня 2017 року зареєстрований ОСОБА_3 (довідка Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 02 вересня 2021 року №62607, т.1 а.с.81) та з 27 січня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (довідка Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 27 січня 2021 року №6438). Остання є дочкою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого ВДРАЦС реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 13 серпня 2015 року).
Приватний виконавець в межах виконавчого провадження №63100920 звертався до Служби у справах дітей Вінницької міської ради та просив надати дозвіл на примусову реалізацію квартири АДРЕСА_2 , яка належить боржнику ОСОБА_3 та в якій зареєстрована малолітня дитина (т.1 а.с.34 - 35).
Рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29 квітня 2021 року № 1074 відмовлено приватному виконавцю Тимощуку В. В. у надані дозволу на реалізацію вищевказаної квартири, право користування якої має ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.37).
Банк звертався до відповідачів з вимогою про виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак дана вимога залишилися без реагування (т.1 а.с.38).
Органом опіки та піклування Вінницької міської ради в межах розгляду цієї цивільної справи наданий висновок від 16 листопада 2021 року про недоцільність визнання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування та виселення з квартири АДРЕСА_2 (т.1 а.с.142).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ «Кредобанк» посилався на те, що в порушення пункту 2.1.8 договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у квартирі, який є предметом іпотеки, членів своєї сім'ї, дитину ОСОБА_2 . Посилаючись, зокрема, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просив суд зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання та виселити її з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов'язання передбачені статтею 611 ЦК України.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов'язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов'язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов'язання. Така вимога може бути пред'явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
З аналізу положень частини другої статті 64 ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім'ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції на час звернення до суду з позовом) встановлено обов'язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Частинами другою-четвертою статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (справа «Кривіцька і Кривіцький проти України», заява № 30856/03, § 41, 42, 43, 44, рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
За загальним правилом, визначеним статтею 40 Закону України «Про іпотеку», підставою для виселення всіх мешканців з житлової нерухомості є звернення стягнення на предмет іпотеки.
АТ «Кредобанк» в суді першої інстанції не посилався та не надав доказів, які б свідчили про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .
Позивачем не доведено, що реєстрація у спірній квартирі членів сім'ї іпотекодавця порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя, гарантії захисту порушених прав іпотекодержателя врегульовано статтями 37, 40 ЗУ «Про іпотеку».
З урахуванням положень статті 47 Конституції України, статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України, виселення з іпотечного майна відбувається при реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на іпотечне майно, чого у спірних правовідносинах судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги АТ «Кредобанк», що п.2.1.8 договору іпотеки від 28 грудня 2016 року іпотекодавець гарантує, що в предметі іпотеки не будуть зареєстровані, не проживають, і не будуть проживати, не мають право користуватись та не матимуть права користування предметом іпотеки неповнолітні, малолітні особи, внаслідок укладення цього договору не будуть порушені права неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних осіб, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такий пункт договору іпотеки не переважає правову позицію ЄСПЛ відповідно до п.1 ст.8 Конвенції, яка гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Яке насамперед охоплює право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Гіллоу проти Сполученого Королівства від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Ларкос проти Кіпру від 18 лютого 1999 року).
Зокрема, ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, підстави заявленого позову, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21 та від 17 серпня 2022 року у справі № 443/656/21, та від 31 січня 2023 року у справі №202/7525/21.
Крім того, є безпідставними посилання скаржника, що місце реєстрації батьків малолітньої ОСОБА_2 не є іпотечна квартира, оскільки відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 02 вересня 2021 року №62607 (т.1 а.с.81), батько ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 з 16 січня 2017 року.
Аналізуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, окрім іншого, позбавити права користування іпотечним майном його власника та інших членів його сім'ї зі зняттям їх з реєстраційного обліку, є порушенням права на володіння майном.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не містять доказів та посилань, що оскаржуване рішення є незаконним, та судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22 лютого 2023 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Міхасішин І.В.
Стадник І.М.