ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.02.2023Справа № 910/11270/22
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІОРІ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БЕЛФЕРТ УКРАЇНА"
про стягнення 1 289 880,00 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Ратківська А.Р.
Представники:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Яцюта Т.П.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІОРІ" (далі - позивач, ТОВ "ПРЕМІОРІ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БЕЛФЕРТ УКРАЇНА" (далі - відповідач, ТОВ "БЕЛФЕРТ УКРАЇНА") про стягнення 1 289 880,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до умов Додаткової угоди № 22 від 27.01.2022 до Генерального договору поставки нафтопродуктів № 133/34/19 від 20.08.2019 позивач здійснив попередню оплату за товар, проте у встановлений умовами наведеної додаткової угоди строк та станом на теперішній час відповідач не здійснив узгоджену сторонами поставку товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 позовну заяву ТОВ "ПРЕМІОРІ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
07.11.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 прийнято позовну заяву ТОВ "ПРЕМІОРІ" до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11270/22 та призначено підготовче засідання на 12.12.2022 о 10:20 год.
12.12.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву на позов.
У підготовче засідання, призначене на 12.12.2022, з'явився представник відповідача. Представник позивача у підготовче засідання 12.12.2022 не з'явився.
Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 явка учасників справи у підготовче засідання визнана не обов'язковою, відтак неявка представника позивача не є перешкодою для проведення підготовчого засідання 12.12.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.
Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті спору та заяви з процесуальних питань.
У підготовчому засіданні, призначеному на 12.12.2022, здійснювався розгляд клопотання, поданого представником відповідача, через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відзиву на позов. Клопотання відповідача судом задоволене.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі на 16.01.2023 о 14:20 год.
30.12.2022 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатками.
16.01.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання, призначене на 16.01.2023, з'явився представник відповідача. Представник позивача у підготовче засідання 16.01.2023 не з'явився.
Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті спору та заяви з процесуальних питань.
У підготовчому засіданні, призначеному на 16.01.2023, здійснювався розгляд клопотання, поданого представником позивача, через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи. Клопотання позивача судом відхилене.
У підготовчому засіданні, призначеному на 16.01.2023 суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 20.02.2023 о 10:40 год.
У судове засідання, призначене на 20.02.2023, з'явився представник відповідача. Представник позивача у судове засідання 20.02.2023 не з'явився.
Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 явка учасників справи у судове засідання визнана не обов'язковою, відтак неявка представника позивача не є перешкодою для проведення судового засідання 20.02.2023.
У судовому засіданні 20.02.2023 судом здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 20.02.2023 судом було заслухано вступне слово представника відповідача, який заперечував проти задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 20.02.2023 судом з'ясовано обставини справи та досліджено докази, після чого суд перейшов до судових дебатів, у яких представник відповідача виступив з промовою (заключним словом).
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.02.2023 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.
З'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували свої вимоги та заперечення, суд
20.08.2019 між Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІОРІ" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ УКРАЇНА" (постачальник) укладено Генеральний договір поставки нафтопродуктів № 133/34/19 від 20.08.2019 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця (поставити), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти (далі - товар) згідно умов Договору та додаткових угод до нього.
18.11.2021 між сторонами була укладена Додаткова угода №20 до Договору, згідно з якою сторони погодили від 18.11.2021 змінити найменування постачальника в Договорі та його невід'ємних частинах і читати найменування постачальника замість Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БНХ УКРАЇНА" наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БЕЛФОРТ УКРАЇНА" (постачальник, відповідач).
Відповідно до п. 1.2. Договору поставка товару відбувається на підставі додаткових угод до цього Договору, які підписуються повноважними представниками сторін, та є невід'ємною частиною цього Договору, в яких сторонами узгоджуються найменування та асортимент нафтопродуктів, ціна, кількість, умови поставки, в т.ч. відвантаження товару, умови оплати, інші необхідні умови поставки конкретного погодженого об'єму товару.
Згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 Договору постачальник зобов'язується на підставі підписаної сторонами додаткової угоди передати (поставити) у власність покупця товар.
Поставка Товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди (п. 5.1. Договору).
Згідно з п. 5.2 товар поставляється покупцеві партіями на загальну кількість в межах об'єму та строків, за ціною і на умовах EXW, FCA, СРТ, визначених у відповідній додатковій угоді, у відповідності із Офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 року, з врахуванням особливостей, визначених цим Договором та додатковими угодами до нього, які мають переважну силу над умовами "ІНКОТЕРМС".
Строк поставки (відвантаження) певного об'єму товару узгоджується сторонами у відповідній додатковій угоді до цього Договору(п. 5.6 Договору).
У пп. 5.11.2 п. 5.11 Договору сторони погодили, що за наслідками поставки товару постачальник та покупець оформлюють наступні документи: при поставці товару залізничним транспортом на умовах FСА, СРТ - акт приймання-передачі товару, який складається на підставі даних, в т.ч. кількісних, вказаних в залізничних накладних (квитанції про прийом вантажу (товару ) до перевезення).
Згідно пунктами 6.1, 6.2, 6.3. 6.4 Договору покупець здійснює 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, яка зазначена у відповідній додатковій угоді до цього Договору, на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено самою додатковою угодою. Оплата здійснюється покупцем за умовами, які визначені у відповідній додатковій угоді до Договору. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Ціна товару є договірною, зазначається з врахуванням ПДВ, і узгоджується в додаткових угодах в залежності від умов поставки товару.
Між сторонами укладено Додаткову угоду №22 від 27.01.2022 до Договору (далі - Додаткова угода №22), відповідно до пунктів 1, 2 якої постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар виробництва ВАТ "НАФТАН", Республіка Білорусь, асортимент (найменування), одиниця виміру, ціна, кількість якого та загальна вартість зазначений у таблиці п. 1 цієї Додаткової угоди (далі - Товар): масло-полум'якшувач (масло ПН-6) марки ПН-6ш, ТУ 38.1011217-89 у кількості 60,00 т, загальна вартість товару, який поставляється за цією Додатковою угодою, складає разом з ПДВ 1 289 880,00 грн.
У п. 3 Додаткової угоди №22 визначені умови оплати товару: покупець здійснює 100% попередню оплату загальної вартості товару в сумі, яка зазначена у п. 2 цієї Додаткової угоди, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
У п. 4 Додаткової угоди №22 визначені умови поставки товару: товар поставляється покупцю партіями на умовах СРТ залізнична станція Роток, Південно-Західної залізниці, код станції - 343901, згідно правил ІНКОТЕРМС-2010.
У п. 5 Додаткової угоди №22 визначений строк поставки товару: до 28 лютого 2022 року, з врахуванням умов пункту 3 цієї Додаткової угоди.
Згідно з п. 6 Додаткової угоди №22 вона є невід'ємною частиною Договору.
Позивач зазначив, що відповідно до умов Договору та Додаткової угоди №22 до нього здійснив 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових котів на поточний рахунок постачальника (відповідача) в сумі 1 289 880,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №1319 від 10.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1425 від 11.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1487 від 14.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1547 від 15.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1600 від 16.02.2022 на суму 289 880,00 грн.
Оскільки у встановлений умовами Додаткової угоди №22 строк відповідач не здійснив узгоджену сторонами поставку товару, позивач звернувся до відповідача з претензією № 1225 від 13.07.2022, згідно якої вимагав від відповідача сплатити суму заборгованості у розмірі 1 289 880,00 грн (докази надіслання претензії додано до позовної заяви).
Як зазначив позивач, відповіді на претензію № 1225 від 13.07.2022 від відповідача не надходило, грошові кошти у розмірі 1 289 880,00 грн відповідач позивачу не повернув, з огляду на що позивач звернувся з даним позовом до суду, згідно якого просить суд стягнути з відповідача 1 289 880,00 грн заборгованості за Договором.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що у зв'язку з форс-мажорними обставинами, якими є військова агресія російської федерації проти України, а також введення обмежень щодо діяльності відповідача, як особи, кінцевим бенефіціарним власником якої є резидент Республіки Білорусь, у вигляді зупинки здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за банківськими рахунками, відповідач на сьогоднішній час позбавлений можливості як виконати свій обов'язок з поставки товару позивачу, так і повернути передоплату за непоставлений товар. Відповідач вважає, що укладена сторонами Додаткова угода №22 є чинною, не розірваною та не припиненою сторонами, а тому наявність форс-мажорних обставин не звільняє відповідача від виконання свого обов'язку, а лише продовжує строк його виконання до моменту припинення військового стану в Україні, відтак підстави для задоволення позовних вимог на сьогоднішній час відсутні.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідно до виставленого відповідачем рахунку-фактури № 623 від 01.02.2022 на суму 1 289 880,00 грн з ПДВ, позивач перерахував відповідачу 100% попередньої оплати вартості товару згідно Додаткової угоди №22 у сумі 1 289 880,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями платіжними дорученнями №1319 від 10.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1425 від 11.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1487 від 14.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1547 від 15.02.2022 на суму 250 000,00 грн, №1600 від 16.02.2022 на суму 289 880,00 грн, у "призначенні платежу" яких зазначено: "Попередня оплата за мастило-пом'якшувач ПН-6 згідно рахунку 623 від 01.02.2022р., дог. № 133/34/19 від 20.08.19".
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).
За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).
Частинами 1, 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання постачальником свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Аналогічні висновки містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8972/17.
Визначене нормою ч. 2 ст. 693 ЦК України право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.
Вказану правову позицію викладено у постанові від 13.09.2018 Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/22116/16 та постанові від 25.05.2018 Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 925/125/14.
Судом встановлено, що у зв'язку з тим, що визначений Додатковою угодою №22 до Договору товар не був поставлений у передбачений строк (до 28.02.2022), позивач направив відповідачу претензію № 1225 від 13.07.2022, згідно якої вимагав від відповідача повернути суму сплаченої позивачем попередньої оплати у сумі 1 289 880,00 грн.
Отже, позивач скористався своїм правом на повернення суми попередньої оплати, що передбачено ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником (відповідачем) не було передано попередньо оплачений товар покупцю (позивачу), а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст. 693 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 289 880,00 грн попередньої оплати є обгрунтованими.
Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 4 ст. 219 ГК України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Суд зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Додатковій угоді №22 до Договору.
Суд також звертає увагу, що відповідно до пункту 11.3 Договору передбачено, що сторона, для якої виникла неможливість виконання зобов'язань за цим Договором у зв'язку з форс-мажорними обставинами, зобов'язана сповістити про це іншу сторону. Якщо про такі події непереборної сили не буде повідомлено протягом 10 (десяти) календарних днів, сторона, для якої настала подія непереборної сили, не може на неї посилатися, крім випадку, коли ця подія перешкоджає відправці такого повідомлення.
В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують те, що відповідач повідомляв позивача у письмовій формі про виникнення форс-мажорних обставин, як це передбачено пунктом 11.3 Договору.
Щодо листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною, то судом враховано, що такий лист ТПП України фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між введенням військового стану, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю повернення відповідачем попередньої оплати за непоставлений товар.
Як на підставу, що зумовлює неможливість повернення позивачу суми попередньої оплати за Договором, відповідач посилався на приписи постанови Правління Національного банку України "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" від 24.02.2022 № 18 (в редакції постанови Правління Національного банку України від 04.03.2022 № 36), згідно яких постановлено зупинити здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, крім переказу коштів (за виключенням коштів у російських рублях та білоруських рублях) з таких рахунків на спеціальний рахунок Національного банку України для збору коштів на підтримку Збройних Сил України та/або на рахунки Кабінету Міністрів України, міністерств та інших державних органів України (п. 15).
Такі посилання відповідача судом відхиляються як безпідставні, оскільки, обмеження у вигляді зупинки здійснення обслуговування банками видаткових операцій за рахунками осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Республіки Білорусь, були введені 04.03.2022 (дата набрання чинності постановою Правління Національного банку України від 04.03.2022 № 36). Крім того, станом на час розгляду даної справи по суті до пункту 15 постанови Правління Національного банку України "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" від 24.02.2022 № 18 внесено ряд змін та доповнень.
Відтак, аргументи відповідача, наведені у якості заперечень проти позову, судом відхиляються як безпідставні.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 289 880,00 грн. Відтак позов відлягає задоволенню повністю.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем визначено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат у сумі 19 335,00 грн судового збору.
Відповідачем попередній (орієнтовний) розмір судових витрат до суду не подано.
Судом встановлено, що за подачу позовної заяви позивачем фактично сплачено судовий збір у сумі 19 335,00 грн згідно платіжного доручення №7546 від 18.10.2022.
Враховуючи, що за подання позовної заяви, ціна позову у якій визначена у сумі 1 289 880,00 грн, позивач мав сплатити 19 348,20 грн судового збору (1% від ціни позову), має місце внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом на суму 13,20 грн (19 335,00 грн - 19 348,20 грн - 12 485,96 грн = 13,20 грн).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За відсутності поданого позивачем відповідного клопотання, у суду відсутні підстави для повернення позивачу зайво сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням судом позовних вимог повністю, стягненню із відповідача підлягає судовий збір у сумі 19 348,20 грн.
Керуючись ст. 4, 13, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236-238, 240, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "БЕЛФЕРТ УКРАЇНА" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Микільсько-Слобідська, буд. 1А; ідентифікаційний код 32305906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕМІОРІ" (Україна, 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 91; ідентифікаційний код 39848510) 1 289 880,00 грн (один мільйон двісті вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят гривень 00 коп.) заборгованості, 19 348,20 грн (дев'ятнадцять тисяч триста сорок вісім гривень 20 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 20.02.2022
Суддя Оксана ГУМЕГА