Справа № 308/7148/21
15.02.2023 м. Ужгород
Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., за участю захисника - Гончарова В.В., потерпілого - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП за апеляційною скаргою захисника Гончарова В.В. в інтересах ОСОБА_2 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2022 року,
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2022 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП.
Провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків передбачених ст. 38 КУпАП.
Відповідно до постанови, - 30.05.2021 року о 13 год. 40 хв. в м. Ужгород на перехресті вулиць Гагаріна-Коритнянська водій ОСОБА_2 керувала автомобілем «MERCEDES-BENZ», д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожньої обстановки та вчинила зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN Golf», д.н.з. НОМЕР_2 , який зупинився попереду. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Вказані дії ОСОБА_2 кваліфіковано працівниками поліції за ст. 124 КУпАП за порушення п.п. 12-1, 13-1 ПДР України. Потерпілим вказано ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з даною постановою, Гончаров В.В. в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Крім того просить поновити строки апеляційного оскарження рішення суду.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження постанови суду, вказує, що постанова постановлена без участі ОСОБА_2 та не направлялася на адресу ОСОБА_2 . Про наявність оскаржуваної постанови ОСОБА_2 та її захиснику стало відомо лише 18.03.2022 року, що стверджується відповідним написом захисника на заяві.
Заслухавши пояснення захисника Гончорава В.В., потерпілої ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що пропущений на оскарження судового рішення строк підлягає поновленню, а апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Як вбачається з матеріалів справи, - ОСОБА_2 в судовому засіданні участі не приймала, Про наявність оскаржуваної постанови ОСОБА_2 та її захиснику стало відомо лише 18.03.2022 року, тому причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнаються поважними, у зв'язку з чим такий строк підлягає поновленню.
За положеннями ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановленим законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП під час провадження в справах про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Вимогами ст. ст. 278, 280 КУпАП встановлено, що при підготовці до розгляду справи суд вирішує, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, а при розгляді справи суд зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні тощо.
Відповідно ст.256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення, окрім іншого зазначаються: інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Згідно положень ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З наведеного слідує, що у справах про адміністративне правопорушення діє : принцип презумпції невинуватості, який полягає у тому, що саме суд та орган, який ініціює притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинні довести наявність вини цієї особи. У той же час, така особа не повинна доводити свою винуватість, а усі сумніви щодо доведеності вини цієї особи тлумачаться на її користь.
Відтак, обов'язок доведення факту порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху у даній справі покладався саме на працівників патрульної поліції, які складали відносно неї адміністративні матеріали, та на суд, який розглядав ці матеріали.
У справі «Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії» ЄСПЛ в своєму рішенні від 06.12.1988 р. зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винуватість обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
А в рішенні ЄСПЛ від 07.10.1988р. у справі «Салабіаку проти Франції» вказано, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Між тим, у справі відсутні достатні, достовірні і переконливі докази порушення ОСОБА_2 вимог пунктів 12.1, 13.1 ПДР України, а відтак і вчинення нею інкримінованого їй адміністративного правопорушення, а суд не здійснив всебічного і об'єктивного дослідження обставин справи та допустив неналежну і неправильну оцінку наявним у ній доказам, ігноруючи при цьому принцип презумпції невинуватості особи, яка притягається до відповідальності.
Так, ОСОБА_2 своєї вини у вчинені інкримінованого їй правопорушення не визнавала і не визнає, про що вказала у своїх письмових поясненнях, відібраних у неї працівниками патрульної поліції одразу після ДТП, та у суді під час розгляду справи.
При цьому вона зазначила, що рухалася у межах допустимої швидкості по своїй смузі руху, а водій ТЗ «VOLKSWAGEN» несподівано виїхав перед нею з правої смуги на смугу її руху і одразу через декілька метрів зупинився перед світлофором, не залишивши їй можливості уникнути зіткнення через недостатність часу і відстані.
Однак суд першої інстанції відхилив такі пояснення ОСОБА_2 , зазначивши про їх голослівність і недоведеність доказами.
Такий висновок суду про голослівність і недоведеність доказами пояснень ОСОБА_2 щодо обставин ДТП суперечить наведеному вище принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, згідно з яким не ОСОБА_2 повинна доводити свою невинуватість у справі, а саме суд на підставі достатніх, достовірних і переконливих доказів мав довести і встановити її вину у порушенні певних вимог ПДР України, а відтак і у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення.
У той же час, суд прийняв до уваги лише пояснення водія ТЗ «VOLKSWAGEN» ОСОБА_1 , щодо обставин ДТП без наведення будь-якої мотивації надання переваги цим поясненням над поясненнями ОСОБА_2 , чим також допустив порушення принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, згідно з яким усі сумніви щодо доведеності вини цієї особи тлумачаться на її користь.
Під час розгляду даної справи суд постановою від 16.08.2021р. призначив судову автотехнічну експертизу, за результатами проведення якої експертом Закарпатського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України складено експертний висновок.
Призначенням такої експертизи суд фактично визнав відсутність достатніх і достовірних доказів для визнання вини ОСОБА_2 у порушенні нею вимог ПДР України.
Проте експертним висновком не надано відповіді на основне запитання, а саме не надано технічної оцінки діям водія ОСОБА_2 стосовно дотримання нею вимог пункту 12.3 ПДР України та не встановлено чи мала вона технічну можливість зупинитися до місця зіткнення транспортних засобів.
Тобто, висновок експерта не підтвердив настання ДТП з вини ОСОБА_2 , а відтак не міг і не може прийматися в якості належного доказу допущення нею порушення ПДР України.
Натомість, у даному Експертному висновку окрім зазначеної вище відповіді на запитання, як у даній дорожній обстановці мав діяти водій ТЗ «MERCEDES», тобто ОСОБА_2 , згідно з технічними вимогами ПДР України, якою суд обгрунтував оскаржувану постанову, також є і відповідь на запитання, як у даній дорожній обстановці мав діяти водій ТЗ «VOLKSWAGEN», тобто ОСОБА_1 , згідно з технічними вимогами ПДР України.
Зокрема, на це запитання експертом надано відповідь, що водій ТЗ «VOLKSWAGEN» ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів 9.2(6), 9.4, 10.1, 12.4 ПДР України.
Суд першої інстанції не навів в оскаржуваній постанові жодних мотивів того, чому він прийняв до уваги лише відповідь експерта стосовно того, як у даній дорожній обстановці мала діяти водій ТЗ «MERCEDES» ОСОБА_2 , та залишив без уваги і оцінки відповідь експерта стосовно того, як у даній дорожній обстановці мав діяти водій ТЗ «VOLKSWAGEN» ОСОБА_1 згідно з вимогами ПДР України.
Крім того, стверджуючи що Експертний висновок в частині необхідності ОСОБА_2 діяти відповідно до вимог пунктів 12.1, 13.1 ПДР України узгоджується з матеріалами справи, суд першої інстанції не вказав жодних конкретних доказів, наявних у цих матеріалах, які б беззаперечно підтверджували порушення ОСОБА_2 вимог пунктів 12.1, 13.1 ПДР України.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення».
Відповідно до статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів у вчиненні правопорушень ОСОБА_2 , апеляційний суд приходить до переконання, що провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 247,294 КУпАП, апеляційний суд
Поновити Гончарову В.В. в інтересах ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Апеляційну скаргу Гончарова В.В. в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 березня 2022 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.Ю. Бисага