Справа № 2-4770/11
Номер провадження 4-с/495/1/2023
21 лютого 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Шевчук Ю.В.,
при секретарі - Бучка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський, уточнену скаргу заявника (скаржника): Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерська Лариса Валеріївна, суб'єкт оскарження: Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання неправомірними дій, скасування постанови державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії, -
Представник заявника (скаржника) - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з уточненою скаргою, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерська Лариса Валеріївна, суб'єкт оскарження: Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання неправомірними дій, скасування постанови державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить суд скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 03.12.2015 року, винесену у виконавчому провадженні №43518979 та зобов'язати Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відновити виконавче провадження №43518979 з примусового виконання виконавчого листа по справі №2-4770/11, виданого 08.04.2014 року Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, щодо стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , у розмірі 246 320, 53 грн. на користь ПАТ «КБ «Надра»», яке було закінчено 03.12.2015 року у зв'язку зі смертю боржника.
Свою скаргу, представник заявника (скаржника) - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», мотивуює грубим порушенням державним виконавцем вимог ст. 18 та абз. 2 п. 1 розділу ІІ, п. 6 розділу І «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Мінюсту України від 02.04.2012 р. № 512/5, а також п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо не встановлення державним виконавцем спадкоємця (правонаступника) боржниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , та заміну померлої боржниці, як сторони виконавчого провадження, і відповідно незаконним закінченням виконавчого провадження, чим були порушені права стягувача ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», щодо отримання заборгованості як правонаступника первісного стягувача.
В судове засідання представник заявника (скаржника) - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» не з'явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, просить задовольнити вимоги скарги у повному обсязі.
В судове засідання представник суб'єкта оскарження - Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
В судове засідання заінтересована особа - ОСОБА_1 , не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
В судове засідання заінтересована особа - державний виконавець Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерська Лариса Валеріївна не з'явилась, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила.
В силу ч.ч. 1,2 ст. 450 ЦПК України - скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали скарги, доводи представника скаржника, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 447-453 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду. Скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
У разі встановлення обґрунтованості скарги - суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
За змістом ст. 129,129-1 Конституції України, та у відповідності до ст. 18 ЦПК України, судове рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Обов'язковість рішення суду, як одна з засад судочинства встановлена нормами Конституції України, які є нормами прямої дії. Недотримання цього принципу порушує правовий порядок, встановлений державою.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (надалі Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з абз. 2 п. 1 розділу II Інструкції, виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 34 Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону.
У свою чергу частиною 5 статті 15 Закону передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
В силу пунктів 12,13 Інструкції, у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду. Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно із п.п. 3,18,23,24 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» - при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).
За результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу.
Як роз'яснив Пленум ВСУ в п. 7 Постанови від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» - у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст.75 вказаного Закону, якщо рішення невиконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом.
Згідно із ст. 447 ЦПК України - сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За приписами ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги - суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Частина 1 статті 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
За приписамистатті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних, адміністративних, господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Невиконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили, порушує положення статті 129-1 Конституції України, статті 14 ЦПК України, статті 4-5 ГПК України, інших нормативно-правових актів України, суперечить практиці Європейського суду з прав людини у справах проти України щодо тривалого невиконання рішень національних судів та відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту в розумінні статей 6 та 13 Конвенції та стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Право на справедливий суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов'язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012).
Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні абонадмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, щосама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».
Так, згідно частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Одним з основних засад виконавчого провадження є обов'язковість виконання рішень (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у Білгород-Дністровському відділі державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у період з 03.06.2014 року по 03.12.2015 року переубувало виконавче провадження в АСВП №43518979 з примусового виконання виконавчого листа №2-4770/11 від 08.04.2014 року, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеськоїобласті про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» грошових коштів у розмірі 246320,53 грн.., за яким винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент прийняття рішення, у зв'язку зі смертю боржника знищено. Станом на теперішній час, зазначене вище виконавче провадження знищено у зв'язку зі спливом трирічного терміну зберігання.
При винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №43518979 від 03.12.2015 року державний виконавець керувався п. 3 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Таким чином, закінчення виконавчого провадження з наведених підстав можливе лише за умови, якщо виконання обов'язків боржника не допускають правонаступництва.
В той же час, ст.ст. 1218,1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1231 ЦК України, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем.
Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Отже, зобов'язання по сплаті заборгованості боржником перед ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» не може розглядатися як таке, що могло бути виконане лише боржником в силу його особливих можливостей, яких не має інша особа, а тому таке зобов'язання не припиняється і, відповідно, допускає правонаступництво.
Таким чином, правовідносини, що склались між боржником та стягувачем, допускають правонаступництво.
Як було вказано вище, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
Суд вважає, що отримавши дані про смерть фізичної особи боржниці у виконавчому провадженні - виконавець мав отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» і після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження, виконавець мав звернутися до компетентних органів/осіб, зокрема нотаріуса задля отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті боржниці ОСОБА_2 , що дало б змогу виконавцеві з'ясувати осіб - спадкоємців померлої сторони виконавчого провадження, які зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони у виконавчому провадженні її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Суд звертає увагу на те, що стягувач (на відміну від виконавця) не має права самостійно отримати інформацію щодо правонаступників боржника, а отже позбавлений можливості реалізувати своє процесуальне право на звернення до суду із заявою про заміну боржника правонаступником.
Смерть особи, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження - має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов'язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. Однак в даному випадку, вищевказні боргові зобов'язання допускають правонаступництво після смерті боржниці ОСОБА_2 , перед правонаступником первісного стягувача. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 року по справі № 916/617/17.
В свою чергу, як вбачається з матерів справи, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-4770/11 від 08.04.2014 року, виданого Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеськоїобласті про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» грошових коштів у розмірі 246320,53 грн.., за яким винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», у редакції, чинній на момент прийняття рішення, у зв'язку зі смертю боржника знищено, у зв'язку зі спливом трирічного терміну зберігання. Копії оскаржуваної постанови жержавного виконавця матеріали справи теж не містять, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості дослідити матеріали виконавчого провадження та надати правову оцінку оскаржуваній постанові державного виконавця про закриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим уточнена скарга заявника (скаржника): Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про визнання неправомірними дій, скасування постанови державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 3-7, 10-13, 18, 11, 76-83, 95, 126, 447-453 ЦПК України, Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», затверджену Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, Постановою Пленуму ВССУ від 07.02.2014 № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ЄКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд, -
У задоволенні уточненої скарги заявника (скаржника): Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», заінтересовані особи: ОСОБА_1 , державний виконавець Білгород-Дністровського відділу державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерська Лариса Валеріївна, суб'єкт оскарження: Білгород-Дністровський відділ державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання неправомірними дій, скасування постанови державного виконавця та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі в 15-денний строк апеляційної скарги з дня її проголошення, а у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, в цей же строк, з дня отримання копії ухвали.
Повний текст судової ухвали складено та підписано 22.02.2023 року.
Суддя: