21 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 440/18419/21
адміністративне провадження № К/990/3360/23
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 9 травня 2022 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №440/18419/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним і скасування акту,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся пред'явив позов до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати Акт №10 Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, складений за результатами розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, що стався зі ним 29 грудня 2020 року,
- зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України повторно провести розслідування нещасного випадку відповідно до вимог Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженого наказом МВС України від 27 грудня 2002 року №1346 та Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом МВС України від 5 жовтня 2020 року №705, склавши за його результатами Акт за формою Н-1, в якому зазначити, що нещасний випадок, який трапився із ОСОБА_1 як поліцейським, є таким, що трапився під час виконання службових обов'язків, пов'язаних зі здійсненням повноважень та основних завдань поліції.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 9 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 29 січня 2023 року через систему «Електронний суд».
Скаржник просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 9 травня 2022 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №440/18419/21 та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник зазначає, що подає касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 21 жовтня 2019 року у справі №520/10392/18 в аспекті обов'язковості встановлення причинно-наслідкового зв'язку події; постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі року у справі №705/552/15-а, постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12, від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17, від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18 в аспекті ефективності засобу правового захисту та ефективності способу відновлення права особи, порушеного суб'єктом владних повноважень.
Водночас Суд звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу правовідносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).
Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).
Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об'єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов'язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб'єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).
Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Проаналізувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведених скаржником справах у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій по суті, суд зазначає таке.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що комісія з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, що стався зі ОСОБА_1 29 грудня 2020 року дійшла правомірних висновків, що нещасний випадок трапився в період проходження служби, однак не пов'язаний з виконанням потерпілим поліцейським завдань та повноважень поліції, визначених Законом України «Про Національну поліцію», здійснення діяння з припинення правопорушення у вільний від служби час. Отже, відсутні правові підстави для визнання протиправним та скасування що Акту №10 Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, складеного за результатами розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, що стався зі ОСОБА_1 29 грудня 2020 року.
Натомість у справі №520/10392/18, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доказів на підтвердження факту порушення позивачем дисципліни, що призвело до отримання ним тілесних ушкоджень, в оскаржуваному рішенні Головного управління Національної поліції у Харківській області не зазначено та відповідачем до суду не надано. В Акті від 18 вересня 2018 року за формою Н-5* відсутні посилання на конкретні порушення вимог законодавчих і нормативно-правових актів про охорону праці, посадових інструкцій тощо (із зазначенням статей, параграфів та пунктів), які на думку осіб, що проводили розслідування нещасного випадку, порушив ОСОБА_2 , та не вказано, чому саме комісія прийшла до висновку, що нещасний випадок, який трапився з позивачем стався в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, оскільки з нього не зрозуміло, яким чином ОСОБА_2 допущено порушення службової (трудової) дисципліни та якими нормативними актами це передбачено. Судами не встановлено прямого причинно-наслідкового зв'язку між порушенням позивачем службової дисципліни та отриманими травмами або поранення.
З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справі №520/10392/18 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постанові не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.
Дослідивши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2021 року у справі №705/552/15-а, встановлено, що позивачем оскаржувалась ухвала Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 січня 2015 року, якою було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Уманської міської ради, ОСОБА_4 про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії та роз'яснено позивачу, що розгляд таких спорів проводиться за правилами цивільного судочинства.
У справі №826/14016/16 предметом спору було оскарження рішення Генеральної прокуратури України від 29 серпня 2016 року №05/3-14050-10, яке не містило перевірки факту заяви від 15 серпня 2016 року про те, що представники відповідача у судах роблять неправдиві заяви.
Керуючись частиною 5 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що постанова Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №2-а-204/12, яку зазначає позивач, взагалі відсутня.
У справі №826/17220/17 позивачем оскаржувались дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо надання ОСОБА_5 відмови, викладеної в листі № Г-15965/0-9904/6-17 від 14 червня 2017 року, у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ 01.03) орієнтовною площею 2 (два) га, яка розташована: Київська область, Бориспільський район, Іванківська сільська рада.
У справі №0940/2394/18 позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Рогатинпісок» оскаржувало рішення від 22 червня 2018 року №903-22/2018 «Про відмову в наданні Товариству з додатковою відповідальністю «Рогатинпісок» гірничого відводу для розробки Північно-Західної ділянки Москалівського родовища піску».
З огляду на викладене, не можна визнати подібними правовідносини у цій справі та у справах №№705/552/15-а, 826/14016/16, 2а-204/12, 826/17220/17, 0940/2394/18, оскільки у цій справі в порівнянні від вказаних позивачем справ відмінності є щодо: предмету спору, суб'єктного складу; умов застосування правових норм.
Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наступною підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Проте, які саме норми права потребують такого висновку, скаржник не зазначив, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Отже, позивач у касаційній скарзі фактично описав обставину, що стала підставою для звернення до суду з позовом, проте це не є підставою для відкриття провадження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інша мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове регулювання обґрунтування, проте Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги вибирати ті норми права, із застосуванням яких не погоджується скаржник.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Наступною підставою оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
В обґрунтування пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, позивач вказує, що судом не було взято до уваги аргументи позивача, які були викладені останнім у поясненнях щодо достовірності та належності доказу - графіку (зі змінами) чергування Полтавського управління ДВБ НП України на грудень 2020 року, на які посилався відповідач.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Водночас пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Отже, приписи пункту 1 частини другої статті 353 КАС України і висновок Суду про необґрунтованість аргументів скаржника стосовно наявності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, виключають прийнятність доводів про недослідження судами зібраних у справі доказів.
Суд також відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України, виходячи з наступного.
Так, якщо скаржник уважає, що судами порушено норми процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), зокрема, необґрунтовано відхилено клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у касаційній скарзі скаржник має довести, що судами протиправно не було вжито заходів для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Однак, скаржником належним чином не доведено, що суд необґрунтовано залишив поза увагою клопотання позивача.
Стосовно посилання позивача, що суд встановив обставини, які мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, Суд вважає за належне зазначити наступне.
Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, скаржником не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.
Подана касаційна скарга фактично містить лише виклад обставин, цитати нормативних актів та незгоду заявника із оскаржуваним судовим рішенням.
З огляду на викладене, Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 9 травня 2022 року і постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №440/18419/21.
На підставі наведеного і керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 9 травня 2022 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №440/18419/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним і скасування акту повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду