про відмову у відкритті касаційного провадження
21 лютого 2023 року
м. Київ
справа №580/4672/22
адміністративне провадження № К/990/4419/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності відповідача в частині відмови нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 03 лютого 2023 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.
За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доведення обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 2, 3 частини четвертої та підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та справа становить значний суспільний інтерес, оскільки в даному випадку йдеться про порушення прав осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, які боронили та на даний час захищають державу. Просить суд врахувати, що розгляд справи має для скаржника виняткове значення, оскільки позивача визнано інвалідом 2 групи, ступінь втрати професійної працездатності становить 80%, має статус інваліда війни.
Скаржник зазначає, що посилання суду апеляційної інстанції на постанову Кабінету Міністрів від 07 травня 2022 року № 540 як на акт, який регулює розмір разової грошової допомоги до 05 травня, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки норми підзаконних нормативно-правових актів, чим є в даному випадку постанова Кабінету Міністрів України від 07 травня № 540, не має вищої юридичної сили над положеннями статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», якими передбачено розмір допомоги до 05 травня для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни вісім мінімальних пенсій за віком. Отже, розмір разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, визначений Постановою №540, не відповідає розмірам установленим статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.
Проте Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування правової позиції Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20, оскільки після прийняття рішень у вказаній справі відбулася зміна законодавства в частині врегулювання виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, а також суттєво змінилися обставини: Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває і на сьогодні.
Водночас скаржник звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік.
Однак Суд вважає необґрунтованими такі доводи скаржника, оскільки Верховний Суд вже висловив свою правову позицію стосовно спірного у цій справі питання.
Так, Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2022 року у подібній справі № 580/2869/22 вже сформулював правову позицію щодо питання застосування статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Постанови КМУ № 540, яка зводиться до того, що:
"- право позивача, як особи з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, на виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 13 Закону № 3551-XII, підпадає під гарантії, передбачені статтею 46 Конституції України, які відповідно до статті 64 Конституції України можуть бути тимчасово обмежені в умовах воєнного або надзвичайного стану;
- положення частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України як спеціального закону, що прийняті у 2022 році, не визнавалися Конституційним Судом України неконституційними, а тому є чинними та обов'язковими для виконання всіма суб'єктами приватного та публічного права;
- Кабінет Міністрів України відповідно до пунктів 3, 7 статті 116 Конституції України, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, зокрема і щодо порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань;
- з огляду на запровадження в Україні воєнного стану та для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації, виходячи з наявних/обмежених фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування, прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо тимчасового порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, що стосується разової (несистематичної, додаткової до пенсії та інших видів соціальних виплат) грошової допомоги від держави, ніяким чином не може розцінюватися, як звуження права на соціальний захист, таке рішення покликане, передусім, фінансово забезпечити заходи правового режиму воєнного стану в Україні та заходи загальної мобілізації;
- з огляду на положення пунктів 3, 7 статті 116 Конституції України, вимоги підпункту 2 пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, керуючись частиною сьомою статті 20 та абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 7 травня 2022 року № 540 затвердив порядку використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, яким установлено, що виплата разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році виплачується, зокрема, у такому розмірі: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня, II групи -3906 гривень, III групи - 3391 гривня;
- з огляду на імперативні вимоги частини другої статті 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) та норми пункту 2 Положення №280 (Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства), Пенсійний фонд України та його територіальні органи під час вирішення питання щодо нарахування та виплатити позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни 2-ї групи, щорічної разової грошової допомогу до 5 травня за 2022 рік повинні керуватися положеннями Порядку № 540.".
При цьому скаржник вказує на необхідність відступити від таких висновків у справі № 580/2869/22, оскільки, на думку скаржника, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» не передбачено можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 46 Конституції України. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22, та вказав, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня має здійснюватися у розмірах, визначених в додатку до Порядку, затвердженого Постановою № 540. При цьому, зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд дійшов висновку, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин виплата позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2022 році у розмірі, визначеному прийнятим на виконання Бюджетного кодексу України підзаконним актом, є правомірною.
Верховний Суд звертає увагу, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас скаржник фактично обґрунтовує необхідність відступу від такого висновку потребою здійснити правову переоцінку Верховним Судом спірних правовідносин.
Таким чином, покликання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу відкриття касаційного провадження є безпідставним та не приймаються до уваги Судом.
Отже, викладені обґрунтування касаційної скарги не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. За відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України посилання скаржника на винятковість справи не може бути визнана Судом прийнятною.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя Т.Г. Стрелець