Справа № 639/8506/21
Провадження № 2/639/180/23
(Заочне)
16 лютого 2023 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Труханович В.В.,
за участю секретаря - Яременко В.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Жовтневого районного суду м. Харкова цивільну справу №639/8506/21 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю,
В грудні 2021 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків
24 грудня 2021 року позивачем було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Призначено підготовче судове засідання.
20 січня 2022 року від відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилається на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого 26.10.2013 позивачем була придбана у власність на підставі договору купівлі-продажу квартира АДРЕСА_1 за 297 000 грн. Дійсно відповідач, як чоловік, надав свою згоду на укладання даного правочину. Але, як зазначає позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , спірна квартира була придбана нею за її особисті кошти. Так, частина коштів на придбання спірної квартири в сумі 182 500 грн. в неї були від продажу квартири, що належала їй на праві власності до шлюбу, та яке мале місце 25.10.2013, тобто за день до купівлі спірної квартири. Інші 114 500 грн. вона особисто отримала у борг для придбання спірної квартири, який було повернуто після розірвання шлюбу.
Отже, спірна квартира була придбана за особисті кошти позивача, а тому на її думку є її особистою власністю.
Крім того, в цей же день відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , відповідно до якого вона просила суд відмовити у задоволені позову останнього.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2022 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю одного з подружжя до розгляду с первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2022 рокувитребувано у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. належним чином завірені копії нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 26 жовтня 2013 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого в реєстрі за № 6421, згоду на укладення якого надав чоловік покупця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Витребувано у Головного управління ДФС у Харківській області інформацію про нараховані доходи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 у період часу з 20 серпня 2010 року по 01 листопада 2013 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 09 листопада 2022 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя залишено без розгляду.
14 листопада 2022 року на виконання ухвали суду про витребування доказів від приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. надійшли матеріали, які долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 2022 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 639/8506/21 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю одного з подружжя. Призначено справу до судового розгляду в судове засідання
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Єрмак О.В., який діє на підставі ордеру, в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити, з підстав які зазначені вище. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся, про причину неявки суд не повідомив, клопотання про відкладання слухання справи не надав. Відзив на позовну заяву до суду не надходив. У зв'язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував і представник позивача по справі.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані сторонами та долучені до матеріалів справи докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В судовому засіданні було встановлено, що 20 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який було розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2020 року. ( а.с. 14-16)
Під час шлюбу, а саме 26 жовтня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В., ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вартість квартири становить 297 000,00 грн. ( а.с. 159-160)
ОСОБА_3 надав письмову згоду дружині, ОСОБА_2 , на купівлю вказаної квартири. ( а.с. 172)
Так, у відповідності до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, як вказано в ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
В своєму позові ОСОБА_2 просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 її особистою власністю, оскільки вона була придбана за кошти, які отримала від продажу нерухомого майна, яке належало їй до реєстрації шлюбу з відповідачем, та за кошти отримані в борг, який було повернуто після розірвання шлюбу.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Як було зазначено вище, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т.В., ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 . Ціна продажу квартири становить 297 000,00 грн., яку покупець ще до підписання цього договору сплатила повністю продавцю. ( а.с. 159-160)
Як пояснив суду представник позивача, дана квартира хоча і була придбана під час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак остання її придбала за особисті кошти, частину яких вона отримала від продажу іншого нерухомого майна, яке належало їй на праві власності ще до реєстрації шлюбу з відповідачем, а частину коштів вона отримала у борг, який було повернуто після розірвання шлюбу з відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2013 року, тобто за день до придбання у власність спірної квартири, було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_2 продали квартиру АДРЕСА_3 . Квартира належить продавцям на праві приватної спільної сумісної власності на підставі Свідоцтвом про право власності на житло, виданого 18.06.2007 Реєстраційний №6-07-263182-ІІІ Харківською радою Виконавчий комітет Департамент економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Відділ приватизації житлового фонду.
Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 365 000,00 грн. ( а.с. 82)
Отже, судом було достовірно встановлено, що вищезазначена квартира, яка була продана позивачем ОСОБА_2 25 жовтня 2013 року, набута у власність останньої ще до укладання шлюбу з ОСОБА_3 , а отже у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 57 СК України є особистою приватною власністю дружини.
Як було зазначено у рішенні вище, продаж даної квартири було здійснено за 365 000,00 грн. Отже, позивач як один із співвласників отримала від продажу квартиру частину її вартості, а саме 182 500 грн.
Крім того, як вбачається з розписки, 25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_5 в борг грошову суму у розмірі 120 000 грн. на купівлю житла. ( а.с. 85)
Зазначений борг було повернуто позивачем ОСОБА_2 19 березня 2021 року, тобто після розірвання шлюбу. ( а.с. 86)
Таким чином, ОСОБА_2 мала особисті кошти на придбання спірної квартири в загальній сумі 302 500,00 грн.
Як було встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 була придбана за 297 000,00 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 26 жовтня 2013 року.
Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Пунктом 3 ч.1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма ст.60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, спірне нерухоме майно, хоча і набуте під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте не може вважатися спільної сумісною власністю подружжя, оскільки набуте одним з подружжя, а саме позивачем ОСОБА_2 , за особисті кошти.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_3 в супереч вимогам ст. ст. 12, 81 ЦПК України не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири подружжям за сумісні кошти, походження даних коштів, тоді як, позивачем ОСОБА_2 доведено, що спірна квартира придбана за її особисті кошти.
Таким чином, даючи оцінку вищезазначеному, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та задовольняє їх у повному обсязі.
Позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу суду надано договір про надання правової допомоги від 05 січня 2022 року. Так, відповідно до п. 11.1 вказаного договору розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за здійснення адвокатської діяльності в межах Даного договору становить 20 000 грн. ( а.с. 210-217)
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Таких клопотань від відповідача до суду не надходило. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За таких обставин, враховуючи п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 20 000 грн. та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 249,00 грн.
На підставі викладеногоі керуючись ст.ст. керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 265, 280, 281 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 69, 70, 71 СК України, ст. 331 ЦК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою власністю - задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правову допомогу в сумі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 2 249,05 грн. (дві тисячі двісті сорок дев'ять гривень 05 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено 21.02.2023.
Суддя В.В. Труханович